Справа 688/3195/25
№ 2/688/1379/25
Рішення
Іменем України
07 листопада 2025 року м. Шепетівка
Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області
у складі головуючої - судді Цідик А.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Кілікевич І.П.,
розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат за час призупинення дії трудового договору, а також завданих збитків (упущеної вигоди),
встановив:
1. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат за час призупинення дії трудового договору, а також завданих збитків (упущеної вигоди), посилаючись на те, що до 24.02.2022 постійно проживав у м. Києві, працював, жив із сім'єю, вів звичайне мирне життя, мав соціальні зв'язки, роботу, отримував доходи. Після початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації вимушено переселився до м. Шепетівка Хмельницької області, втратив роботу та стабільний дохід. Зруйновані життєві плани, соціальні зв'язки та можливість жити у звичному середовищі. Має посилене відчуття небезпеки та перебуває у постійній психологічній напрузі. Мав мрію стати адвокатом, у серпні 2022 року успішно склав кваліфікаційний іспит, планував здійснювати адвокатську діяльність. Проте у квітні 2023 року був призваний за мобілізацією до ЗСУ. Зарахований до бойової бригади, направлений у зону бойових дій на Донеччині. Постійно бере участь у бойових діях, не має тривалих відпусток. Втратив можливість розпочати бажану адвокатську діяльність та професійний розвиток, погіршився стан його здоров'я, погіршилися стосунки з оточуючими людьми. Переживає постійний страх за власне життя та здоров'я та за своїх рідних, відчуває постійний глибокий емоційний та фізичний дискомфорт, панічну реакцію, тривожність, невизначеність майбутнього, неможливість повноцінно розбудовувати сім'ю, має високий рівень стресу та нервової напруги. Глибокий душевний біль та моральні страждання у нього викликають випадки загибелі співгромадян, зокрема дітей, які стають жертвами обстрілів, та військовослужбовців під час виконання ними бойових завдань. Всі зазначені страждання та зміна життя є прямим наслідком збройної агресії РФ проти України.
У зв'язку з такими обставинами він оцінює заподіяну йому моральну шкоду Російською Федерацією у розмірі 1 618 000 гривень.
Крім того, 01 грудня 2021 року він був прийнятий на посаду юрисконсульта в ТОВ «Архітектурна майстерня «Бауст». У зв'язку з початком повномасштабної агресії Російської Федерації проти України, зупинкою ринку будівництва, а також відсутністю замовлень, товариство було змушено фактично припинити свою господарську діяльність, що в подальшому призвело до його звільнення 30 вересня 2022 року. Внаслідок цього, починаючи з березня 2022 року і до дня звільнення у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України трудовий договір з ним фактично був призупинений, він не мав можливості виконувати та не виконував свої трудові обов'язки.
У зв'язку з відсутністю роботи, йому не нараховувалася заробітна плата, що підтверджується відповідними відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків (за період IV квартал 2021 року - IV квартал 2022 року).
Розмір його середньоденної заробітної плати в ТОВ «Архітектурна майстерня «Бауст» становить 335,49 грн (6 500 грн + 6 584 грн/39), а тому середній заробіток за час фактичного призупинення дії трудового договору становить 46 025,03 грн.
Відшкодування заробітної плати у розмірі 46 025,03 грн за час призупинення дії трудового договору покладається на Російську Федерацію як державу, шо здійснює збройну агресію проти України, що передбачено частиною 4 статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Крім того, обов'язок компенсації інфляційних втрат (індексу інфляції), а також трьох процентів річних від вищезазначеної невиплаченої суми заробітної плати за час призупинення дії трудового договору також покладається на Російську Федерацію як державу, що здійснює збройну агресію проти України, і з вини якої сталося прострочення виконання грошового зобов'язання.
Отже, вважав, що з Російської Федерації підлягають стягненню інфляційні втрати та три проценти річних за період, починаючи з 01.10.2022 (дня, наступного за днем його звільнення з ТОВ «Архітектурна майстерня «Бауст») по день звернення з даним позовом до суду, від суми заробітної плати у розмірі 46 025,03 грн за час призупинення дії трудового договору, що становить 3 820,70 грн (3% річних) та 13 431,55 грн (інфляційні втрати).
Також недоотримання ним доходів у вигляді заробітної плати від ТОВ «Архітектурна майстерня «Бауст» (яку за звичайних обставин він міг би фактично отримати у разі відсутності повномасштабної агресії як обставини, що зумовила його звільнення, продовжуючи працювати), такі неотримані доходи (упущена вигода) в розумінні закону є збитками та мають бути йому відшкодовані Російською Федерацією з 01.10.2022 (день, наступний за днем звільнення) по день звернення до суду з позовом у розмірі 231 823,59 грн.
На підставі викладеного, просив стягнути з держави Російська Федерація на його користь 1 914 277,27 грн, що включає в себе: завдану моральну шкоду у розмірі 1 618 000,00 грн; суму гарантійних та компенсаційних виплат за час призупинення дії трудового договору у розмірі 63 277,28 грн; суму неотриманого доходу (упущеної вигоди) у розмірі 231 823,59 грн; вартість медичного обстеження та вартість лікарських препаратів у розмірі 1 176,40 грн. Визначити, що загальна сума, яка підлягає стягненню на його користь в розмірі 1 914 277,27 грн є еквівалентом 38 970,65 Євро відповідно до офіційного курсу гривні (UAH) відносно Євро (EUR), встановленого Національним Банком України на день звернення позивача до суду. Визначити, що стягнення на користь позивача 1 914 277,27 грн, що є еквівалентом 38 970,65 Євро може бути здійснено, зокрема, але не виключно: а) за рахунок активів, (рухомого та/або нерухомого майна), (в тому числі тих, які знаходяться за кордоном), якими володіє Російська Федерація; б) за рахунок активів (рухомого та/або нерухомого майна), (в тому числі тих, які знаходяться за кордоном), які належать фізичним особам-резидентам Російської Федерації та/або юридичним особам Російської Федерації або юридичним особам з іноземними інвестиціями чи іноземного підприємства Російської Федерації.
Позивач у судове засідання не з'явився, направив суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, позов підтримав з підстав, зазначених у позові.
Відповідач у судове засідання не з'явився, повідомлений про розгляд справи належним чином шляхом опублікування оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
Як роз'яснив Верховний Суд у постанові від 08.06.2022 у справі №490/9551/19, після початку війни в Україні, а саме: з 2014 року, суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено Російську Федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої особі в результаті збройної агресії Російської Федерацією, за позовом, поданим саме до цієї країни.
Відповідно до положень статті 32 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року та статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» МЗС було розроблено алгоритм дій з питання отримання згоди російської сторони на відмову від судового імунітету держави у зв'язку із розглядом судами України цивільних справ за позовами проти Російської Федерації, у т.ч. в особі Посольства Російської Федерації в Україні, за яким МЗС доручало Посольству України в Російській Федерації передати до Міністерства закордонних справ Російської Федерації ноту МЗС з питання отримання згоди Російської Федерації на відмову від судового імунітету під час розгляду судовими органами України справ за позовами проти Російської Федерації.
Разом із тим, у зв'язку з порушенням Російською Федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряду інших документів ОБСЄ, у зв'язку із широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справ України 24.02.2022 нотифікувало МЗС Російської Федерації про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з Росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією від 14.02.1992.
Відтак діяльність дипломатичних представництв України в Росії та Росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинені відповідно до Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року. Комунікація МЗС з органами влади Російської Федерації також не здійснюється.
Отже, подальше застосування зазначеного вище алгоритму з отримання згоди Російської Федерації на відмову від судового імунітету, а також подача будь-яких судових документів у даній категорії справ до російської сторони дипломатичними каналами унеможливлюється.
У зв'язку із чим, інформацію про дату, час та місце розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат за час призупинення дії трудового договору, а також завданих збитків (упущеної вигоди) було повідомлено відповідачу через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке було розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
2. Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 14.07.2025 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання на 15.09.2025, яке відкладено на 14.10.2025 у зв'язку з відпусткою судді. Ухвалою від 14.10.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 03.11.2025.
3. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України та внутрішньо переміщеною особою, зареєстрований в м. Шепетівка Хмельницької області.
Відповідно до наказу директора ТОВ «Архітектурна майстерня «Бауст» м. Київ від 29.11.2021 №29-11-к ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду юрисконсульта з 01.12.2021 з посадовим окладом 6500 гривень на місяць.
Наказом директора ТОВ «Архітектурна майстерня «Бауст» м. Київ від 30.09.2022 №3009-к-зв ОСОБА_1 звільнено з посади юрисконсульта 30.09.2022 за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП України).
Відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків (за період IV квартал 2021 року - IV квартал 2022 року) підтверджено, що з квітня 2022 року позивач заробітну плату не отримував.
З 11.10.2022 позивач перебував на обліку в Голосіївській районній філії Київського міського центру зайнятості як безробітний.
Рішенням Ради адвокатів Хмельницької області № 12-1.1/23 від 13.09.2023 вирішено видати ОСОБА_1 свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в день складання присяги адвоката України. Дату складання присяги визначити після усунення ОСОБА_1 обставин несумісності, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (військова служба) протягом 6 місяців після скасування воєнного стану на території України.
Відповідно до даних військового квитка серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 зарахований до списків Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка відповідно до наказу від 14.04.2023 №106.
Відповідно до наказу Головнокомандуючого ЗСУ від 03.06.2023 №1190 солдата ОСОБА_1 призначено офіцером групи гуманітарної підготовки та інформаційного забезпечення відділення морально-психологічного забезпечення 5 Окремої штурмової бригади Сухопутних військ ЗСУ та присвоєне військове звання - молодший лейтенант.
З 12.06.2023 ОСОБА_1 у складі військової частини НОМЕР_2 прибув до району виконання бойових завдань АДРЕСА_1 , що підтверджується наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 18.06.2023 №174.
Відповідно до довідки командира військової частини НОМЕР_2 від 01.07.2025 №1776/1/14054 ОСОБА_1 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України у період з 12.06.2023 по 05.09.2023, з 17.09.2023 по 04.01.2014, з 16.01.2024 по 16.05.2024, з 28.05.2024 по 11.09.2024, з 24.09.2024 по 31.01.2025, з 18.02.2025 по 30.06.2025.
ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням НОМЕР_3 від 15.11.2023.
07.02.2025 ОСОБА_1 звертався до лікаря невролога ТОВ «Гармонія краси» та йому встановлено відповідний діагноз та призначено лікування. Вартість прийому лікаря становить 890 грн, вартість придбаних ліків 286,40 грн. Вказані обставини підтверджуються консультаційним висновком невролога від 07.02.2025, копіями чеків від 07.02.2025, 08.02.2025.
З 2014 року Російська Федерація здійснює збройну агресію проти України, тобто вчиняє дії, визначені статтею 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН) від 14 грудня 1974 року, як акт збройної агресії.
Згідно із заявою Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VІІІ, збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя (перша фаза збройної агресії).
Друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення так званих «Донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).
Третя фаза збройної агресії Російської Федерації розпочалася 27 серпня 2014 року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів збройних сил Російської Федерації.
24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії Російської Федерації проти України, повномасштабне вторгнення збройних сил Російської Федерації на суверенну територію України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дія якого триває до тепер.
Безпосередня участь у бойових діях має істотний вплив на психічний, фізичний та моральний стан позивача, оскільки за час перебування у зоні бойових дій він неодноразово був свідком загибелі та поранення учасників бойових дій та мирних громадян, особисто постійно піддавався ризику поранення та загибелі, був змушений використовувати зброю та зазнавав інших множинних порушень моїх конституційних прав, зокрема гарантованого Конституцією України права на життя. Протиправними діями Російської Федерації йому завдано душевних страждань.
Від початку збройної агресії Російської Федерації проти України, він як громадянин України та учасник бойових дій, постійно перебуває у пригніченому стані, у нього знизився життєвий тонус і погіршилося самопочуття, що негативно позначилося на стосунках з оточуючими та призвело до порушення нормальних життєвих зв'язків.
4. Норми права, які застосував суд.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
До зобов'язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія (стаття 48 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Відповідно до частини другої статті 2 ЦК України часниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в тому числі, у фізичних та душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливостей їх реалізації. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
5. Оцінка суду.
Дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування - частина третя статті 82 ЦПК України), що Російська Федерація, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні.
02 березня 2022 року збройну агресію Російської Федерації проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від Російської Федерації негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.
27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії Російської Федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія Російської Федерації проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.
14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX).
Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У справі, що розглядається предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією Російської Федерації проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами Російської Федерації, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).
Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.
Звернення позивача до українського суду слід вважати єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.
Подібні правові висновки зроблено Верховним Судом у постановах від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21), від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21) від 12 жовтня 2022 року справі № 463/14365/21 (провадження № 61-4498св22), від 12 жовтня 2022 року справі № 463/14366/21 (провадження № 61-3713св22).
Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.
При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша-четверта статті 12 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, розв'язання і ведення агресивної війни позивач зазнав моральних переживань, душевних страждань, які виразилися у втраті душевного спокою, постійному відчутті невпевненості і незахищеності, побоюванні за безпеку, порушенні нормальних життєвих зв'язків, необхідності докладання додаткових зусиль для організації його життя й безпеки.
З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що внаслідок противоправних дій Російської Федерації позивачу завдана моральна шкода.
Вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену позивачу моральну шкоду, суд бере до уваги, що в національному та міжнародному законодавстві відсутні чітко визначені критерії для обчислення розміру компенсації моральної шкоди у грошовому еквіваленті.
Враховуючи наведені позивачем обґрунтування душевних страждань, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, позивачем правильно обрано спосіб стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у вигляді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення, що були допущені Російською Федерацією відносно нього.
Врахувавши встановлені у цій справі обставини, зокрема триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивача, характер вимушених змін у його житті, глибину душевних страждань через збройну агресію Російської Федерації проти України та участь в бойових діях, які вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, суд дійшов висновку, що достатньою сатисфакцією для позивача є стягнення з держави-агресора моральної шкоди в межах заявлених позовних вимог у розмірі 1 618 000 грн, що відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості. Для міжнародної оцінки та потенційного виконання рішення суду за межами Україною слід визначити розмір відшкодування в національній валюті та еквівалентно до міжнародної валюти - Євро.
Крім того, з відповідача на користь позивача слід стягнути вартість медичного обстеження та вартість лікарських препаратів з таких підстав.
Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Особа, якій завдано збитків ушкодженням здоров'я, має право на відшкодування понесених нею витрат на лікування.
Витрати, пов'язані з лікуванням, а також їх розмір і необхідність здійснення повинні бути підтверджені належними та допустимими доказами. Такими доказами можуть бути довідки медичних закладів і фінансово-касові документи про понесення витрат.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв'язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов'язаний надати належну оцінку цим доказам.
Документально підтверджені витрати на лікування становлять 1 176,40 грн (чек від 07.02.2025, 08.02.2025) та підлягають стягненню з винної особи.
Позовна вимога про стягнення з держави-агресора заробітної плати у розмірі 46 025,03 грн за час призупинення дії трудового договору та компенсації інфляційних втрат (індексу інфляції), а також трьох процентів річних від невиплаченої суми заробітної плати за час призупинення дії трудового договору відповідно до норм Закону України “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» задоволенню не підлягає, з огляду на таке.
Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє дотепер. Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.
15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Частинами першою і другою статті 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43,44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Відповідно до статті 13 Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.
Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2024 року у справі № 638/14165/21 (провадження № 61 -13363сво23).
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 травня 2025 року у справі № 758/4178/22 (провадження 61 -6935сво24) дійшов таких висновків.
Сам по собі факт військової агресії проти України не є безумовною підставою для призупинення роботодавцем дії трудового договору. Формулювання положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», що дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи, й використання сполучника «та» дозволяє зробити висновок, що саме настання цих двох обставин одночасно дозволяє використовувати призупинення трудового договору з працівником як тимчасову виключну подію.
Обов'язковість одночасного настання обставин неможливості роботодавця надати роботу і неможливості виконувати роботу працівником для застосування положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є визначальною, оскільки можливість продовження виконання умов трудового договору хоча б однією із сторін та пов'язані з такою можливістю правові наслідки для іншої сторони - не породжують правові наслідки у зв'язку із призупиненням дії трудового договору, й в кінцевому результаті нівелюють необхідність/можливість застосування цієї норми закону.
У КЗпП України відсутня норма права, яка б у цій ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, оскільки це не є ні простоєм, ні звільненням працівника. Разом з тим з урахуванням положень статті 43 Конституції України, найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування частин першої, другої статті 235 КЗпП України.
Відновлення порушеного права працівника на працю повинно здійснюватись не тільки визнанням наказу про призупинення дії трудового договору з працівником незаконним й поновленням дії трудового договору, а так само виплатою роботодавцем працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу, застосовуючи норми статті 235 КЗпП України.
Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору в повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України, у випадку обґрунтованості призупинення дії трудового договору. Якщо ж незаконні дії роботодавця (незаконне призупинення дії трудового договору) позбавили працівника можливості працювати, то на роботодавця покладається обов'язок відшкодувати працівнику середню заробітну плату за час його перебування у вимушеному прогулі.
У цій справі встановлено, що позивач не надав належних і допустимих доказів того, що роботодавець видавав наказ про призупинення дії трудового договору, та що товариство не здійснювало свого основного виду діяльності, а також відсутні докази неможливості надати позивачу роботу, а ним - її виконувати, а тому відсутні підстави для відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат за час призупинення дії трудового договору за рахунок держави, що здійснює збройну агресію проти України.
Само по собі посилання позивача на неотримання ним заробітної плати з квітня 2022 року по день звільнення не підтверджує призупинення дії трудового договору та його обґрунтованості роботодавцем.
Якщо незаконні дії роботодавця позбавили позивача можливості працювати, позивач не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом про відшкодування середньої заробітної плати за час його перебування у вимушеному прогулі.
Щодо стягнення упущеної вигоди.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2021 року у справі № 922/3928/20 зроблено висновки про те, що збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати. Збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном. Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною за змістом правил статті 22 ЦК України, адже частиною першою цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Оскільки відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, застосування цієї відповідальності можливе лише за наявності чотирьох умов складу правопорушення, а саме протиправної поведінки боржника, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданими збитками, вини боржника. Окрім того, при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності. Тож при зверненні з позовом про відшкодування заподіяних збитків у вигляді упущеної вигоди позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача збитків, наявність збитків та їх розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, що виражається в тому, що збитки мають виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача збитків.
Позивачу (кредитору) слід довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (правові позиції, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18) та постановах Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі № 910/12204/17, від 16 червня 2021 року у справі № 910/14341/18).
Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними розрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але їх неотримання через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18)).
Також позивач (кредитор) повинен довести факти вжиття ним певних заходів для одержання таких доходів. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягає відшкодуванню (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2019 року у справі № 908/2486/18, від 15 жовтня 2020 року у справі № 922/3669/19, від 16 червня 2021 року у справі № 910/14341/18).
За змістом ч. 4 ст. 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Звертаючись до суду з позовом про стягнення упущеної вигоди, позивач вказував на те, що у зв'язку із звільненням його з роботи внаслідок збройної агресії РФ, йому спричинено збитки у виді недоотриманих доходів, які за звичайних обставин він би отримав у період з 01.10.2022 по день звернення до суду.
Як слідує з наказу ТОВ «Архітектурна майстерня «Бауст» м. Київ від 30.09.2022 №3009-к-зв ОСОБА_1 звільнено з посади юрисконсульта 30.09.2022 за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпПУ). З 11.10.2022 позивач перебував на обліку в Голосіївській районній філії Київського міського центру зайнятості як безробітний. З 10.01.2023 по 10.07.2023 позивач проходив 6-місячне стажування у адвоката Хмелевської Н.В. Рішенням Ради адвокатів Хмельницької області від 13.09.2023 вирішено видати ОСОБА_1 свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в день складання присяги адвоката України.
З 14.04.2023 позивач є діючим військовослужбовцем ЗСУ, а відтак отримує певні доходи. Доказів того, що позивач не отримував доходи з січня 2023 року суду не надано.
З врахуванням підстав припинення трудових відносин (угода сторін), позивач не довів, що міг і повинен був отримати дохід в сумі 231 823,59 грн за період із 01 жовтня 2022 року до липня 2025 року за роботу на посаді юрисконсульта, а також, що лише неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати цей дохід (упущену вигоду), суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог в цій частині.
Обрання способів виконання рішення для стягнення з Російської Федерації шкоди є компетенцією органу, який покликаний виконати рішення суду, що набрало законної сили.
6. Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у сумі 15 140 грн.
Керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, ст. 23 ЦК України, суд
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат за час призупинення дії трудового договору, а також завданих збитків (упущеної вигоди) задовольнити частково.
Стягнути з Російської Федерації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 1 618 000 (один мільйон шістсот вісімнадцять тисяч) грн, що за офіційним курсом НБУ станом на дату ухвалення рішення становить 33 374,59 Євро.
Стягнути з Російської Федерації на користь ОСОБА_1 майнову шкоду в сумі 1 176 (одна тисяча сто сімдесят шість) грн 40 коп., що за офіційним курсом НБУ станом на дату ухвалення рішення становить 24,27 Євро.
В решті позову відмовити.
Стягнути з Російської Федерації на користь держави судовий збір в сумі 15140 (п'ятнадцять тисяч сто сорок) грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 );
відповідач - держава Російська Федерація (місце знаходження Міністерства юстиції Російської Федерації: вул. Житня,14, м. Москва Російської Федерації, 119991).
Суддя Алла ЦІДИК