Справа №678/1537/25
Провадження №1-кп-678-138/25
06 листопада 2025 року селище Летичів
Летичівський районний суд Хмельницької області в складі:
головуючого-судді ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,
з участю: прокурора ОСОБА_3 ,
представника потерпілого - ОСОБА_4 ,
захисника - адвоката ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в селищі Летичів матеріали кримінального провадження за №42025242240000019 від 16.05.2025 року про обвинувачення ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою АДРЕСА_2 , українця, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, неодруженого, на утриманні неповнолітніх дітей немаючого, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , інвалідності немаючого, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України,
встановив:
ОСОБА_6 обвинувачується в тому, що він вчинив умисне, нетяжке кримінальне правопорушення проти власності за наступних обставин.
Відповідно до ст.13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією
Ст.14 Конституції України проголошено, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави.
Пунктом «б» ч.1 ст.58 ЗК України визначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.
Відповідно до п.«ґ» ч.4 ст.83 ЗК України, до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Згідно ст.60 ЗК України, вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.
Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.
Пунктом «а» ч.2 ст.61 ЗК України визначено, що у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво.
Ст.112 ЗК України передбачено, що охоронні зони створюються навколо особливо цінних природних об'єктів, об'єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів, уздовж ліній зв'язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об'єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об'єкти.
Ст.116 ЗК України, передбачено підстави набуття права на землю, зокрема, придбання права на землю громадянами та юридичними особами, що здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Ст.124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішень відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
Ст.125 ЗК України проголошено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Згідно ст.126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Відповідно до ч.1 ст.211 ЗК України, громадяни та юридичні особи несуть кримінальну відповідальність за самовільне зайняття земельних ділянок.
Згідно із ст.1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» в редакції від 19.06.2003 року, самовільне зайняття земельних ділянок - будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використовувати земельну ділянку до встановлення її меж у натурі (на місцевості), до одержання документа, що посвідчує право на неї, та до його державної реєстрації.
Відповідно до ст.58 ЗК України, до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів; ґ) штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.
Для створення сприятливого режиму вздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водних об'єктів встановлюються водоохоронні зони, межі яких зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації на місцевому та регіональному рівнях. Відомості про межі водоохоронних зон вносяться до Державного земельного кадастру.
Ст.88 ВК України передбачено, що з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.
Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.
Згідно ст.89 ВК України, прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється, зокрема, розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо.
Так, у першій половині травня місяця 2025 року, точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, у ОСОБА_6 перебуваючи неподалік земельної ділянки з кадастровим номером 6823084200:11:007:0001, виник злочинний умисел направлений на самовільне зайняття земельної ділянки розташованої в охоронній зоні прибережної захисної смуги річки Хвоса, шляхом її розорювання, для подальшого засівання та вирощування на ній сільськогосподарських культур, а саме сої.
Реалізуючи свій злочинний умисел, діючи всупереч вимогам ст.ст.112, 116, 123, 124, 125, 126 ЗК України, які регламентують набуття і реалізацію права на землю, за відсутності відповідного рішення уповноваженого органу місцевого самоврядування та державної реєстрації про передачі йому у власність чи у користування земельної ділянки, а також на порушення ст.ст.60, 61 ЗК України, ст.1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», ст.ст.88, 89 ВК України, відповідно до яких у прибережних захисних смугах, які є частиною водоохоронних зон, уздовж річок, навколо водойм та на островах, забороняється розорювання земель, а також садівництво та городництво, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, під час перебування в межах населеного пункту с.Новокостянтинів, Летичівської територіальної громади, Хмельницького (Летичівського) району Хмельницької області, на території Кудинського старостинського округу Летичівської селищної ради, в першій половині травня місяця 2025 року, самовільно зайняв земельну ділянку, площею 0,1207 га, яка розташована в охоронній зоні - у прибережній захисній смузі річки Хвоса та знаходиться поруч з земельною ділянкою з кадастровим номером 6823084200:11:007:0001, достовірно знаючи, що земельна ділянка у встановленому порядку йому не надавалася у володіння і користування та не передавалася у власність, або оренду, тобто за відсутності правочину щодо такої земельної ділянки, використав відповідну земельну ділянку, шляхом її розорювання та посіву сільськогосподарської культури, а саме сої, за допомогою сільськогосподарської техніки, тим самим незаконно використовував земельну ділянку, площею 0,1207 га у власних цілях.
Таким чином, своїми умисними діями ОСОБА_6 самовільно зайняв земельну ділянку, у межах охоронної зони у с.Новокостянтинів, Летичівської територіальної громади, Хмельницького (Летичівського) району Хмельницької області, на території Кудинського старостинського округу Летичівської селищної ради площею 0,1207 га, яка перебуває в межах прибережної захисної смуги лівого берегу річки Хвоса, яку використав у власних цілях.
Внаслідок умисного самовільного зайняття ОСОБА_6 земельної ділянки охоронної зони - прибережно-захисної смуги річки Хвоса, загальною площею 0,1207 га, завдано шкоди Летичівській територіальній громаді Хмельницького району Хмельницької області на суму 622,22 грн.
Тобто, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України (самовільне зайняття земельної ділянки, земель в охоронних зонах).
24.09.2025 року між представником потерпілої юридичної особи - Летичівської селищної ради Хмельницького району Хмельницької області начальником юридичного відділу ОСОБА_4 та (підозрюваним) обвинуваченим ОСОБА_6 в присутності його захисника-адвоката ОСОБА_5 укладена угода про примирення представника потерпілої юридичної особи з (підозрюваним) обвинуваченим ОСОБА_6 на таких умовах:
- дана угода укладена добровільно, не є наслідком застосування щодо обвинуваченого чи його близьких родичів насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді;
- обвинувачений ОСОБА_6 беззастережно та повністю визнає свою винуватість у вчиненні вище вказаного кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України та примирився з представником потерпілої юридичної особи;
- щире каяття, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, що відповідно до ст.66 КК України є обставинами, які пом'якшують покарання;
- відсутність обставин, що відповідно до ст.67 КК України обтяжують покарання;
- примирення представника потерпілої юридичної особи з обвинуваченим ОСОБА_6 ;
- наявність суспільного інтересу у швидкому судовому провадженні, яке забезпечить повне, своєчасне та невідворотне покарання ОСОБА_6 за вчинення кримінального правопорушення;
- сторони погодили призначити обвинуваченому ОСОБА_6 покарання за ч.2 ст.197-1 КК України із застосуванням ст.69 КК України у виді штрафу в розмірі 200 (двісті) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 (три тисячі чотириста) гривень;
- долю речових доказів вирішити в порядку ст.100 КПК України;
Також, ОСОБА_6 роз'яснено про необхідність сплати процесуальних витрат, а саме за проведення земельно-технічної експертизи (висновок експерта №CE-19/123-25/9334-ЗT від 15.09.2025 року) у розмірі - 17828 грн.
Судом встановлено, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України, яке відповідно до ст.12 цього ж Кодексу є нетяжким злочином. Обвинувачений ОСОБА_6 в присутності свого захисника свою вину у вчиненні даного кримінального правопорушення визнає повністю, щиро розкаюється, добровільно відшкодував заподіяну шкоду, має постійне місце проживання, характеризується позитивно, на обліках у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває, раніше не судимий, цілком розуміє права, визначені п.1 ч.5 ст.474 КПК України, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені п.1 ч.1 ст.473 цього Кодексу, характер обвинувачення, вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом, та наполягає на затвердженні угоди про примирення.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5 підтримує позицію ОСОБА_6 та просить суд затвердити угоду про примирення.
Представник потерпілої юридичної особи - Летичівської селищної ради Хмельницького району Хмельницької області ОСОБА_4 просить суд затвердити угоду про примирення, будь-яких претензій матеріального характеру у неї до обвинуваченого ОСОБА_6 немає, вона цілком він розуміє наслідки затвердження угоди, передбачені ст.473 КПК України.
Прокурор у судовому засіданні, вважаючи, що при укладенні угоди про примирення дотримані вимоги КК України та КПК України, угода є добровільною, відповідає інтересам суспільства і не порушує права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб, просить затвердити угоду про примирення і призначити обвинуваченому ОСОБА_6 узгоджену міру покарання із застосуванням ст.69 КК України, оскільки існують обставини, що пом'якшують покарання і істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення.
Суд переконався, що укладення угоди про примирення сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.
Зміст угоди про примирення, умови та порядок її укладення відповідають вимогам ст.ст.469, 471 КПК України, підстав, передбачених ч.7 ст.474 цього Кодексу, для відмови в затверджені угоди не встановлено.
Узгоджена сторонами міра покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, інтересам суспільства не суперечить, визначена згідно із законом, є справедливою, необхідною і достатньою для виправлення ОСОБА_6 та запобігання вчинення ним нових злочинів. При цьому враховано ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують йому покарання. Зокрема, враховано, що ОСОБА_6 повністю визнав свою винуватість, щиро розкаявся, добровільно відшкодував заподіяну шкоду, що пом'якшує йому покарання. Відсутність обставин, що відповідно до ст.67 КК України обтяжують йому покарання.
Приймаючи до уваги характер діяння і спосіб його вчинення, суспільну небезпеку вчиненого злочину, з урахуванням особи винного, який раніше не судимий, окрім вчиненого за місцем проживання характеризується позитивно, на обліках не перебуває, суд дійшов висновку укладену між представником потерпілої юридичної особи - Летичівської селищної ради Хмельницького району Хмельницької області начальником юридичного відділу ОСОБА_4 та (підозрюваним) обвинуваченим ОСОБА_6 в присутності його захисника-адвоката ОСОБА_5 угоду про примирення, затвердити та призначити ОСОБА_6 узгоджене сторонами покарання за ч.2 ст.197-1 КК України із застосуванням ст.69 КК України у виді штрафу в розмірі 200 (двісті) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 (три тисячі чотириста) гривень, яке на думку суду, буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню нових злочинів як самим обвинуваченим, так і іншими особами.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.
Долю речових доказів слід вирішити відповідно до ст.100 КПК України.
Документально підтверджені процесуальні витрати на залучення експерта у кримінальному провадженні становлять 17828 (сімнадцять тисяч вісімсот двадцять вісім) гривень, які у відповідності до вимог ч.2 ст.124 КПК України підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави.
Запобіжний захід під час проведення досудового розслідування ОСОБА_6 не обирався і суд приходить до переконання, що не має необхідності його обирати і до набрання вироком законної сили.
На підставі вище викладеного та керуючись ст.ст.100, 124, 314, 368, 370, 374-376, 475 КПК України, суд
ухвалив:
Укладену 24 вересня 2025 року між представником потерпілої юридичної особи - Летичівської селищної ради Хмельницького району Хмельницької області начальником юридичного відділу ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_6 в присутності його захисника-адвоката ОСОБА_5 угоду про примирення, - затвердити.
ОСОБА_6 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України та призначити йому покарання із застосуванням ст.69 КК України у виді штрафу в розмірі 200 (двісті) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 (три тисячі чотириста) гривень.
Стягнути з ОСОБА_6 в доход державного бюджету документально підтверджені процесуальні витрати на залучення експертів у кримінальному провадженні, які становлять 17828 (сімнадцять тисяч вісімсот двадцять вісім) гривень, а саме за проведення земельно-технічної експертизи висновок експерта №CE-19/123-25/9334-ЗT від 15.09.2025 року (довідка про витрати на проведення експертизи №CE-19/123-25/9334-ЗT від 15.09.2025 року) (Т.1 а.с.67-97).
Відповідно до ст.100 КПК України речові докази: визнані постановами слідчого СВ ВП №3 ХРУП ГУНП в Хмельницькій області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_7 від 15.09.2025 року та від 11.07.2025 року, документи та 3 (три) оптичних диски формату DVD-R з наявними на ньому файлами та документами, - залишити при матеріалах даного кримінального провадження. (Т.1 а.с.98, 210).
Міру запобіжного заходу до набрання вироком законної сили ОСОБА_6 не обирати.
На вирок може бути подана апеляційна скарга до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення вироку, з підстав, передбачених ст.394 КПК України. Апеляційна скарга подається через Летичівський районний суд Хмельницької області.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку, після його проголошення, негайно вручити обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.
Суддя Летичівського районного суду
Хмельницької області ОСОБА_1