Віньковецький районний суд Хмельницької області
Справа № 670/557/25
Провадження № 2/670/346/25
06 листопада 2025 року селище Віньківці
Віньковецький районний суд Хмельницької області в складі:
головуючої - судді Мусієнко М.Б.
за участю секретаря судового засідання Ліневської В.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача адвоката Потапова О.О.,
відповідач ОСОБА_2 не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні впорядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,
28.07.2025 позивач звернулася до Віньковецького районного суду Хмельницької області із позовною заявою про поділ майна подружжя.
Позовні вимоги обґрунтовує тими обставинами, що 12.10.2018 позивач та відповідач ОСОБА_2 зареєстрували шлюб. Рішенням Віньковецького районного суду Хмельницької області від 29.09.2023 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Позивач зазначає, що під час перебування у шлюбі у 2021 році за спільні сімейні кошти подружжям набуто майно, а саме автомобіль марки PEUGEOT, моделі 5008, 2013 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який придбаний за 12000 дол. США. Станом на день подання позову його вартість становить 500611 грн 16 коп.
Відповідач заволодів спільним майном подружжя - транспортним засобом та відмовився в добровільному порядку провести його розподіл, не бажає компенсувати його вартість. Відтак, позивач просить:
- визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 автомобіль марки PEUGEOT, моделі 5008, 2013 року випуску, сірого кольору, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ,визначивши 1/2 ідеальної частки за кожним у порядку поділу спільного майна подружжя;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача 250305 грн 00 коп. грошової компенсації ринкової вартості цієї частки автомобіля марки PEUGEOT, моделі 5008, 2013 року випуску, сірого кольору, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та судовий збір.
Ухвалою від 31.07.2025 відкрито провадження у справі, призначено проведення підготовчого судового засідання 26.08.2025 о 11 год. 00 хв., надіслано учасникам справи копію зазначеної ухвали.
26.08.2025 в судовому засіданні оголошено перерву до 17.09.2025.
17.09.2025 проведення підготовчого судового засідання відкладено на 09.10.2025 у зв'язку з неявкою учасників справи.
Позивач ОСОБА_1 у підготовче судове засідання 09.10.2025 не з'явилася, була належно повідомлена про день, час та місце підготовчого судового засідання.
Представник позивача адвокат Потапов О.О. у підготовче судове засідання 09.10.2025 не з'явився, однак, 08.10.2025 в електронній формі через електронний кабінет подав заяву, у якій позовні вимоги підтримав, не заперечив щодо закриття підготовчого провадження.
Відповідач ОСОБА_2 у підготовче судове засідання 09.10.2025 не з'явився, був належно повідомлений про день, час та місце підготовчого судового засідання, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Ухвалою суду від 09 жовтня 2025 року закрито підготовче провадження у справі, призначено розгляд справи по суті у відкритому судовому засіданні 06.11.2025, здійснено виклик учасників провадження та свідків.
Представник позивача адвокат Потапов О.О. у судовому засіданні 06.11.2025 позовні вимоги підтримав та просив їх задоволити із підстав, зазначених у позовній заяві. Пояснив, що, заявляючи вимогу про стягнення 250305 грн 00 коп. грошової компенсації ринкової вартості частки автомобіля, позивачка мала на увазі саме 1/2 частки і на день подання позову вважала, що саме така її вартість, що підтверджується описовою та мотивувальною частиною позовної заяви. Однак пізніше була здійснена оцінка спірного майна, тому просить стягнути з відповідача на свою користь грошову компенсацію ринкової вартості 1/2 частки автомобіля з урахуванням звіту про незалежну оцінку майна від 12.09.2025, долученого до матеріалів справи.
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні 06.11.2025 підтримала заявлені позовні вимоги та просила їх задоволити, підтвердила пояснення її представника, щодо зазначеної вартості 1/2 частки транспортного засобу, а також пояснила, що її колишній чоловік одноосібно користується автомобілем та відмовляється від його поділу, що свідчить про невизнання ним цього майна спільною власністю. Тому звернулася до суду з вимогою про визнання транспортного засобу спільною сумісною власністю подружжя.
Відповідач ОСОБА_2 відповідно до ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, однак, вчетверте не з'явився у судове засідання без поважних причин, не подав відзив на позов.
Згідно з положеннями ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про шлюб від 12.10.2018 серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 уклала шлюб із ОСОБА_2 , змінивши дошлюбне прізвище « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_4 », актовий запис № 41 (а.п. 5).
Відповідно до рішення Віньковецького районного суду Хмельницької області від 29.09.2023 у справі № 670/268/23 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 розірвано. Рішення набрало законної сили 31.10.2023 (а.п. 6-7).
За час перебування у шлюбі сторони набули у власність транспортний засіб марки «PEUGEOT», моделі 5008, 2013 року випуску, VINкод НОМЕР_3 , об'єм двигуна 1997 см3, сірого кольору, власником якого є відповідач - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстрований ТСЦ 6842 29.05.2021). Вказана обставина підтверджується відповіддю № 1702009 з Єдиного державного реєстру транспортних засобів щодо наявності транспортних засобів та параметрами власника або транспортного засобу від 26.08.2025 та витягом з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів від 16.03.2025 (а.п. 11, 31-32).
Відповідно до звіту № 09/12-25а від 12.09.2025 про незалежну оцінку майна транспортного засобу - легкового автомобіля PEUGEOT5008, універсал, VINкод НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_1 (легковий - універсал В) вартість спірного транспортного засобу на дату оцінки становить 370496 ( триста сімдесят тисяч чотириста дев'яносто шість гривень), заокруглено (а.п. 38-41, 44-55).
Судом оглянуто фотокартки, на яких зображений спірний транспортний засіб, а також відповідач разом з позивачкою (а.п. 8, 9, 13).
Позивач була допитана як свідок згідно із статтями 230-232 ЦПК України відповідно до статті 234 ЦПК України. Під час допиту ОСОБА_1 повідомила факти та інформацію, викладені в позовній заяві.
За змістом частин першої та сьомої статті 41 Конституції України, частин першої та п'ятої статті 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 2 ст. 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 1 ст. 61 СК України встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною 1 ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Частинами 1, 2 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя (відповідачу) грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя (позивачем) відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Зі змісту п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 Сімейного кодексу України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбуватися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Поділ майна подружжя здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності - присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 Сімейного кодексу України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (стаття 368 Цивільного кодексу України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 зауважила, що приписи частин четвертої та п'ятої статті 71 СК України і статті 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК Украйни) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні.
Інакше кажучи, вимога позивача про стягнення з відповідача грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на майно подружжя не породжує обов'язку відповідача попередньо внести відповідну суму на депозитний рахунок суду (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2018 року у справі № 299/2587/15-ц). Підтвердження платоспроможності такого відповідача законодавство України не вимагає.
Згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачеві, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов'язковою. За змістом частини четвертої статті 71 СК України згоду на отримання такої компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно при його поділі має надати той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд. Цей припис узгоджується з приписом частини другої статті 364 ЦК України, за змістом якого саме той співвласник, який бажає виділу, має надати згоду на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки у неподільній речі (близькі за змістом висновки висловлені, зокрема, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2020 року у справі № 210/4854/15-ц, від 24 березня 2021 року у справі № 501/2211/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц і від 9 червня 2021 року у справі № 760/789/19).
Платоспроможність відповідача не має значення для вирішення спору, у якому про припинення своєї частки у праві спільної сумісної власності на неподільну річ та отримання відповідної компенсації на свою користь просить позивач. У разі задоволення цього позову відповідач стає одноосібним власником речі. Тому його не можна вважати неплатоспроможним.
Факт відсутності у відповідача коштів для одномоментної виплати компенсації позивачеві сам по собі не може бути ознакою надмірності тягаря з такої виплати. Якщо у цього відповідача будуть відсутні кошти, зокрема регулярні доходи, для реального виконання рішення суду, за яким на користь позивача треба виплатити компенсацію, то під час виконавчого провадження виконавець може звернути стягнення на майно відповідача, у тому числі на присуджену йому річ (стаття 56 Закону України «Про виконавче провадження»). Виручені від реалізації кошти спрямовуються на задоволення вимог стягувача, сплату виконавчого збору, відшкодування витрат виконавчого провадження тощо.
У постанові від 25 травня 2020 року у справі № 347/955/16 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про виплату позивачеві 1/2 вартості автомобіля як компенсації його частки у праві спільної сумісної власності подружжя. Вважав, що у ситуації, коли один із подружжя, який не користується спірним автомобілем, просить виплатити йому компенсацію вартості його частки у вказаному праві, згідно з вимогами статей 60, 61, 70, 71 СК України слід присудити відповідну компенсацію за рахунок іншого із подружжя, який цим автомобілем користується, незалежно від його згоди.
Задля ефективного захисту прав кожного зі співвласників неподільних речей і забезпечення єдності судової практики щодо застосування приписів частин четвертої та п'ятої статті 71 СК України, частини другої статті 364 ЦК України Велика Палата Верховного Суду відступила: від сформульованого, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-2811цс15 і Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 559/609/15 висновку про те, що суд має визначити ідеальні частки співвласників у неподільній речі без її реального поділу та залишити відповідне майно у спільній частковій власності у разі, коли відповідач попередньо не вніс на депозитний рахунок суду кошти за частку позивача у праві спільної сумісної власності на неподільну річ, а останню не можна поділити в натурі відповідно до часток; від сформульованого, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 13 січня 2016 року у справі № 6-2925цс15 і Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2019 року у справі № 371/1369/15-ц висновку, що для вирішення питання про застосування частини другої статті 364 ЦК України юридичне значення має те, чи сплачує співвласник-відповідач, який володіє та користується спільним майном, матеріальну компенсацію позивачеві за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України, чи спроможний співвласник-відповідач виплатити співвласникові-позивачеві грошову компенсацію вартості його частки, і чи не буде така виплата надмірним тягарем.
Суд також бере до уваги послідовні висновки Верховного Суду про те, що заявлення вимоги про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя не є необхідним для грошової компенсації ринкової вартості частки такого майна іншому з подружжя, оскільки спільність майна презюмується, а суд в порядку розгляду справи підтверджує таку презумпцію або встановлює протилежне. Однак, як вбачається з матеріалів справи та пояснень позивачки, відповідач ставить під сумнів належність позивачці спірного майна на праві спільної сумісної власності, що має наслідком заявлення такої вимоги.
Тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя (постанова Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 771/2302/18).
Фактичні обставини справи на предмет їх відповідності приписам статей 60, 63, 69 Сімейного кодексу України та статей 328, 331, 368, 372 Цивільного кодексу України дають підстави для висновку про те, що автомобіль марки PEUGEOT, моделі 5008, 2013 року випуску, сірого кольору, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , який зареєстрований 29.05.2021 за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , набутий сторонами за час шлюбу, тому є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Відтак з урахуванням принципу неподільності речей, а також вартісних показників об'єктів рухомого майна, суд дійшов висновку про визнання вказаного вище транспортного засобу об'єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя.
Відповідно до звіту № 09/12-25а від 12.09.2025 про незалежну оцінку майна транспортного засобу - легкового автомобіля PEUGEOT 5008, універсал, VIN код НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_1 (легковий - універсал В) за наданими документами на дату оцінки становить 370496 (триста сімдесят тисяч чотириста дев'яносто шість гривень), заокруглено (а.п. 38-41, 44-55).
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. (ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України).
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на встановлені судом обставини та враховуючи наведену вище практику суду касаційної інстанції, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про поділ майна подружжя шляхом виплатити їй компенсації 1/2 частки вартості автомобіля у розмірі 185248 (сто вісімдесят п'ять тисяч двісті сорок вісім) гривень 00 коп.
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Водночас відповідач не скористався своїми процесуальними правами, несучи ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням ним процесуальних дій, будучи належним чином повідомленим про судовий розгляд, на жодне з чотирьох судових засідань не з'явився, не подав відзиву на позов, не надав будь-яких заперечень проти позову чи доказів на спростування позиції позивача.
Приписами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У п. 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п. 23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Міра, до якої суд має виконати обв'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа «Серявін та інші проти України» № 4909/04 §58 ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відтак всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності, суд дійшов до переконання, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат.
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання як розподілити між сторонами судові витрати (п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України) та у резолютивній частині рішення зазначається розподіл таких судових витрат (п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України).
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторонни пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За нормами частини 8 статті 141ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Позивачем під час подання позову до суду сплачено судовий збір в сумі 3715 грн 30 коп., що підтверджується квитанцією АК КБ «ПРИВАТБАНК» від 23.06.2025 (а.п. 14).
Отже, враховуючи вимоги статті 141 ЦПК України, з відповідача слід стягнути на користь позивача суму судового збору, сплаченого ним при поданні позову, з урахуванням розміру задоволених вимог.
Позивачкою заявлені дві позовні вимоги, за які повинен бути сплачений судовий збір:
- визнати спільною сумісною власністю подружжя транспортний засіб,визначивши 1/2 ідеальної частки за кожним (немайнова вимога) - 1211 грн 20 коп;
- стягнути з відповідача компенсацію 1/2 частки ринкової вартості автомобіля (1/2 від 370496 грн 00 коп. = 185248 грн 00 коп.) - 1852 грн 48 коп., а разом - 3063 грн 68 коп.
Щодо переплаченої позивачем суми судового збору, то суд звертає увагу позивача на положення п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», якими встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, і у такому випадку повертається у розмірі переплаченої суми.
Керуючись ст. 41 Конституції України, ст. 60, 61 ,63, 69, 70, 71 СК України, 319, 364, 368, 372 ЦК України, ст. 12, 13, 76, 81, 82, 83, 89, 95, 141, 263-265, 267, 268, 273, 354 ЦПК України, Законом України «Про судовий збір», суд
позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задоволити.
Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 автомобіль марки PEUGEOT, моделі 5008, 2013 року випуску, сірого кольору, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами)НОМЕР_3 , який зареєстрований 29.05.2021 за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/2 частки ринкової вартості автомобіля марки PEUGEOT, моделі 5008, 2013 року випуску, сірого кольору, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами)НОМЕР_3 , в сумі 185248 (сто вісімдесят п'ять тисяч двісті сорок вісім) гривень 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1
судовий збір у розмірі 3063 (три тисячі шістдесят три) гривні 68 копійок сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Хмельницького апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
Суддя Мар'яна МУСІЄНКО