Справа № 947/30143/25
Провадження № 3/947/3974/25
07.11.2025 року м. Одеса
Суддя Київського районного суду м.Одеси Борщов І.О., розглянувши у приміщені суду справу про адміністративне правопорушення за протоколом серія ЕПР1 №403761 від 27.07.2025, складений інспекторами УПП в Одеській області лейтенантом поліції Мельніковою К.І., щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України,
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення водій ОСОБА_1 27.07.2025 року, близько о 00:11, навпроти буд.65 по вул.Фонтанська дорога в м.Одесі, керував транспортним засобом - електросамокат Blauounkt, без державного знаку, з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився, чим порушив вимоги п.2.5 «Правил дорожнього руху України».
Дії ОСОБА_1 інспектором поліції були кваліфіковані за ч.1 ст.130 КпАП України.
ОСОБА_1 , представлений адвокатом Березанським К.І., до суду не з'явився. Про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Адвокат Березанський К.І. заявив клопотання про проведення судового засідання без участі ОСОБА_1 .
Згідно ст.268 КпАП України явка особи, щодо якої складений протокол про адміністративне правопорушення у вказаній категорії справ, не є обов'язковою, а тому протокол розглянуто без участі ОСОБА_1 , за участю його представника - адвоката Березанського К.І.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 свою вину не визнає.
Адвокат Березанський К.І. подав письмові заперечення на протокол про адміністративне правопорушення та клопотання про закриття провадження за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.
В своїх запереченнях, між іншим, адвокат Березанський К.І. зазначив, що в матеріалах справи відсутні належні докази вини ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України.
Так, адвокат зазначає, що протокол не може бути допустимим доказом у справі, оскільки його складено з численними грубими процесуальними порушеннями, що унеможливлює притягнення особи до відповідальності.
Огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.
Відповідно до ч.1 ст.35 ЗУ «Про Національну поліцію», поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі: якщо водій порушив Правила дорожнього руху; якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу; якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об'єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення; якщо транспортний засіб перебуває в розшуку; якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути; якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод; якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху; якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху; порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв; якщо зупинка транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, здійснюється з метою виявлення його передачі у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту.
Крім того, відповідно до п.5 Розділу II Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої Наказом МВС від 18.12.2018 №1026, включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов'язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.
Згідно ч.ч.1, 2, 3, 5 ст.266 КУпАП, Особи, які керують транспортними засобами, річковими, морськими або маломірними суднами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, річковими, морськими або маломірними суднами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
У разі незгоди водія (судноводія) на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я. Перелік закладів охорони здоров'я, яким надається право проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров'я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, в інших закладах забороняється.
Огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.
У відповідності до ч.3 вказаної статті та п.6 розділу 1 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої в Міністерстві юстиції України 11.11.2015 року (далі - Інструкція), у разі незгоди водія на проведення огляду на стан алкогольного наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейськими з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я. Перелік закладів охорони здоров'я, яким надається право проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров'я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, в інших закладах забороняється.
Аналогічні вимоги викладені у Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції і проведення такого огляду, затвердженого постановою КМУ від 17.12,2008 року № 1103 (далі - Порядок).
Згідно встановленої вказаним законодавством України процедури, огляд водія на стан сп'яніння проводиться поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом; з дотриманням інструкції з експлуатації спеціального технічного засобу та фіксацією результатів на паперових та електронних носіях, якщо спеціальний технічний засіб має такі функції, з застосуванням технічних засобів відеозапису, а в разі неможливості, у присутності 2-х свідків.
Перед проведенням огляду на стан сп'яніння поліцейський інформує особу, яка підлягає огляду на стан сп'яніння, про порядок застосування спеціального технічного засобу. Результати огляду зазначаються у відповідному акті. У разі незгоди водія на проведення огляду на стан сп'яніння поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я. Огляд осіб на стан сп'яніння здійснюється в закладах охорони здоров'я не пізніше 2-х годин з моменту встановлення підстав для його здійснення і проводиться в присутності поліцейського.
При цьому, слід зазначити, що згідно Розділу 9 Інструкції, огляд водія на стан сп'яніння проводиться виключно у разі, якщо у поліцейського є достатні, об'єктивні та обгрунтовані підстави вважати, що водій перебуває у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, у відповідності з ознаками такого стану, установленими МОЗ і МВС, а сама вимога поліцейських у будь-якому разі має бути законною і вмотивованою, тобто мати певні підстави неспростовного характеру, які б вказували на перебування особи в певному стані сп'яніння поза розумним сумнівом, а не бути надуманою, вигаданою чи перебільшеною.
З огляду на викладене, процедурі огляду на стан сп'яніння має передувати конкретна підстава, що дає право поліцейському як представнику органу державної влади вимагати від водія вчинення певних дій, передбачених законодавством України про адміністративні правопорушення, в даному випадку п.2.5 ПДР.
Відповідно до вимог п.8 зазначеної інструкції передбачено, що форма направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, наведена в додатку 1 до цієї Інструкції.
Так, Фундаментальним принципом адміністративного провадження є те, що всі докази, зібрані внаслідок дій уповноважених осіб, мають бути отримані в суворій відповідності до закону. Первинною дією, яка ініціювала взаємодію інспектора поліції з моїм клієнтом, була зупинка транспортного засобу. Якщо ця зупинка була здійснена без законних на те підстав, то всі подальші дії та зібрані докази (включно із самим протоколом) є недопустимими, оскільки є «плодами отруєного дерева». Ця доктрина, що є невід'ємною частиною права на справедливий суд (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), прямо вказує: докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок суттєвого порушення прав людини, є недопустимими.
Частина 1 статті 35 Закону України «Про Національну поліцію» встановлює вичерпний та чітко визначений перелік випадків, які надають поліцейському право зупинити транспортний засіб. Цей перелік не підлягає розширеному тлумаченню та вимагає наявності об'єктивних, а не суб'єктивних, підстав.
З наявних у справі матеріалів стосовно ОСОБА_1 вбачається, що працівники поліції не навели й не підтвердили жодної правової підстави для його зупинки. У протоколі про адміністративне правопорушення відсутні будь-які дані, які б свідчили про порушення ним Правил дорожнього руху, про наявність очевидної технічної несправності електросамоката чи про отримання поліцейськими інформації щодо його причетності до вчинення правопорушення. Більше того, електросамокат марки «Blaupunkt» не підлягає державній реєстрації, отже, відсутні й формальні підстави для його перевірки в базах даних чи розшуку.
Відповідно до принципу презумпції невинуватості та стандартів доказування в адміністративному процесі, обов'язок доведення законності своїх дій, включаючи правомірність зупинки, покладається на суб'єкта владних повноважень. Відсутність у матеріалах справи будь-якого рапорту, відеозапису чи іншого доказу, який би пояснював причину зупинки, свідчить про невиконання цього обов'язку.
Оскільки співробітником поліції не було надано жодного доказу на підтвердження законності підстав для зупинки транспортного засобу, сама зупинка є неправомірною. Відповідно, всі подальші дії співробітника поліції - вимога пред'явити документи, висловлення підозри про перебування у стані сп'яніння, пропозиція пройти огляд та складання протоколу про адміністративне правопорушення - є незаконними. Докази, отримані внаслідок таких дій, є недопустимими та не можуть бути покладені в основу рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Також, у матеріалах справи містяться два окремі відеозаписи, які, як встановлено, були зафіксовані на різні пристрої. Така обставина прямо свідчить про відсутність єдиної безперервної фіксації події. У свою чергу, наявність кількох різних відеофайлів від різних технічних засобів виключає можливість перевірити цілісність та автентичність записів, а також створює сумнів у неперервності фіксації всіх процесуальних дій від початку зупинки ОСОБА_1 до складання протоколу.
Фактично це означає, що порушено принцип безперервності відеофіксації, гарантований Інструкцією МВС №1026. За відсутності єдиного суцільного запису втрачається можливість належним чином перевірити правомірність дій працівників поліції та дотримання процесуальних гарантій особи. Такі матеріали не можуть розглядатися як належні та допустимі докази у розумінні статті 251 КУпАП.
Крім того, Відповідно до ст.256 КУпАП, у протоколі обов'язково зазначаються: місце, час вчинення і суть правопорушення, нормативний акт, який передбачає відповідальність, відомості про особу, технічні характеристики транспортного засобу, свідки та інші дані.
У протоколі відсутні відомості про марку і модель електросамоката; технічні характеристики (зокрема, потужність двигуна), що є визначальними для кваліфікації діяння.
Аналогічна позиція висловлена у постанові Вінницького апеляційного суду від 14.04.2025 у справі №127/31812/24, де визнано, що відсутність таких відомостей є самостійною підставою для закриття провадження.
Так, ключовою умовою для настання відповідальності за ст. 130 КУпАП є керування особою саме «транспортним засобом». Проте, як свідчить аналіз норм права та усталена судова практика, законодавець чітко розмежовує поняття «транспортний засіб» та «механічний транспортний засіб», і відповідальність за цією статтею поширюється саме на водіїв останніх.
Пункт 1.10 Правил дорожнього руху містить чіткі визначення, згідно з якими «механічний транспортний засіб» - це транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна, і цей термін поширюється на транспортні засоби з електродвигуном потужністю ПОНАД 3 кВт.
Слід зазначити, що з відеозапису подій чітко встановлюється модель електросамоката, яким користувався ОСОБА_1 . Зовнішні ознаки та маркування дозволяють ідентифікувати його як Blaupunkt ESC808 або Blaupunkt ESC90X. Обидві моделі, згідно з технічною документацією виробника, оснащені електродвигуном потужністю 350 Вт (0,35 кВт). Тобто незалежно від точного варіанта моделі, двигун має однакову потужність, яка суттєво нижча за мінімальний поріг у 3 кВт, необхідний для віднесення транспортного засобу до категорії механічних. Цей факт є об'єктивним та підтверджується технічними характеристиками виробника, що виключає будь-які сумніви у кваліфікації такого засобу.
Додатково, з метою усунення будь-яких можливих сумнівів, стороною захисту було проведено аналіз всієї лінійки продукції електросамокатів торгової марки «Blaupunkt», представленої на офіційному сайті виробника. Аналіз технічних характеристик таких моделей, як ESC505, ESC608, ESC808, ESC90X, ESC910 та ESC910.2, підтверджує, що максимальна потужність двигуна, який встановлюється на ці пристрої, не перевищує 350 Вт (0,35 кВт). Таким чином, жоден із електросамокатів даного виробника не підпадає під визначення «механічного транспортного засобу» згідно з чинним законодавством України. Це є об'єктивним фактом, підтвердженим документально.
Таким чином, він є транспортним засобом, але не є механічним транспортним засобом, а отже, ОСОБА_1 не є суб'єктом правопорушення, передбаченого ст.130 КУпАП.
Ця правова позиція повністю підтримана актуальною практикою апеляційних судів. Зокрема, Кропивницький апеляційний суд у постанові від 12.09.2023 у справі № 385/642/23, аналізуючи ідентичну ситуацію, дійшов висновку, що «Правилами дорожнього руху України розмежовані поняття «механічний транспортний засіб» та «транспортний засіб»...
Відтак, особа, що керує таким електросамокатом, не є «водієм» у визначенні, наданому ПДР. Таким чином, на ОСОБА_1 не поширюються специфічні обов'язки, встановлені Розділом 2 ПДР для водіїв механічних транспортних засобів, а отже, він не може нести відповідальність за невиконання цих обов'язків.
Також, згідно з вимогами ст.266 КУпАП та Інструкції, затвердженої Наказом МВС №1026, поліцейський зобов'язаний не лише запропонувати пройти огляд, але й роз'яснити особі правові наслідки відмови від нього. З наданих відеозаписів не вбачається, що працівники поліції повною мірою та чітко роз'яснили ОСОБА_1 юридичні наслідки відмови від проходження огляду як на місці, так і в закладі охорони здоров'я. Відсутність такого роз'яснення є грубим порушенням прав особи та ставить під сумнів саму законність фіксації «відмови».
Заслуговує і на увагу факт, що відповідно до статті 266 КУпАП та пункту 7 Інструкції МВС і МОЗ №1452/735 від 09.11.2015 року, направлення особи на медичний огляд повинно забезпечувати проведення такого огляду не пізніше ніж протягом двох годин з моменту встановлення підстав. При цьому обов'язок створити умови для своєчасного та безпечного доставления особи до закладу охорони здоров'я покладається саме на поліцейських, які склали протокол.
У випадку із ОСОБА_1 направлення було видано о 01:00 ночі, тобто у період дії комендантської години, коли громадянин фізично не мав можливості самостійно дістатися до медичного закладу. Жодних доказів того, що працівники поліції організували належний транспорт чи супровід для доставки, у матеріалах справи не міститься. Таким чином, поліцейські, висунувши формальну вимогу, водночас створили умови, за яких її виконання стало об'єктивно неможливим, що фактично є зловживанням повноваженнями.
Вимога пройти огляд у медичному закладі мала суто формальний характер, оскільки поліцейські не забезпечили можливості для її виконання у встановлений законом строк. За таких умов відсутність клієнта в медзакладі не може трактуватися як відмова, оскільки вона зумовлена бездіяльністю самих працівників поліції.
Важливо наголосити, що у практиці судів неодноразово підкреслювалося: якщо огляд не проведено у межах двох годин, а причина полягає у бездіяльності поліції чи об'єктивній неможливості доставки особи, відповідальність за це покладається не на громадянина. У такому випадку відмова від огляду не може тлумачитися як правопорушення, оскільки вона зумовлена неможливістю його проведення, а не небажанням ухилитися.
Крім того, порушення комендантської години особою без спеціального дозволу тягне самостійні наслідки, що додатково свідчить про абсурдність вимоги працівників поліції щодо самостійного прибуття ОСОБА_2 до медичного закладу у зазначений час. Це підтверджує, що направлення складене без урахування реальних умов воєнного стану, а отже, не може вважатися виконаним належним чином і не може бути підставою для висновків про відмову від огляду.
Особливої уваги заслуговують обставини, за яких відбувалися інкриміновані події.
Фактичний час складання протоколу збігся з періодом дії загальнодержавної повітряної тривоги, оголошеної у зв'язку з ракетною небезпекою.
Перебуваючи на відкритій місцевості під час повітряної тривоги, ОСОБА_1 мав об'єктивні та обґрунтовані підстави вважати, що його життю та здоров'ю загрожує реальна небезпека. Його рух у напрямку власного дому був продиктований виключно прагненням дістатися до безпечного місця (укриття). Відповідно до статті 18 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, якщо цю небезпеку за даних обставин не мЬжна було усунути іншими засобами. Прагнення зберегти власне життя під час ракетної атаки є класичним прикладом стану крайньої необхідності.
Відповідно до статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Основним обов'язком держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Згідно зі статтею 2 Закону України «Про Національну поліцію», одним із ключових завдань поліції є охорона прав і свобод людини, а також протидія злочинності та підтримання публічної безпеки і порядку.
Замість того, щоб сприяти безпеці громадянина під час повітряної тривоги, можливо, навіть супроводити його до укриття, працівники поліції ініціювали тривалу адміністративну процедуру щодо потенційного правопорушення, яке не несло негайної суспільної загрози.
Такі дії є непропорційними та свідчать про хибне визначення пріоритетів у ситуації прямої загрози життю, що йде врозріз із самою суттю та принципами діяльності поліції та держави в цілому.
Таким чином, дії працівників поліції у момент тривоги суперечили не тільки процесуальним вимогам КУпАП та Інструкцій МВС, але й самій суті їх конституційного призначення - захисту життя та здоров'я громадян. Це є додатковим підтвердженням незаконності та необгрунтованості складеного протоколу, який не може визнаватися належним і допустимим доказом.
Наведені обставини в їх сукупності беззаперечно свідчать про відсутність події та складу адміністративного правопорушення, а також про грубі процесуальні порушення, що унеможливлюють притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності.
Тому, адвокат просить закрити провадження по справі за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Згідно ст.278 КпАП України під час підготовки до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішується питання, зокрема, чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення, чи зібрані необхідні додаткові матеріали, які мають значення для правильного вирішення справи.
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, вивчивши доводи адвоката Березанського К.І., деякі з яких суддя визнає слушними, суддя дійшов висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України, оскільки належних і допустимих доказів його вини не надано через процедурні порушення, допущені уповноваженим поліцейським.
Відповідно до положень ст.1 КпАП України, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» передбачено, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з'ясовувати всі обставини, перелічені у ст.ст.247, 280 КУпАП. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст.283, 284 КУпАП. У постанові, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Відповідно до вимог ст.245 КпАП України завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Статтею 280 КпАП України встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона , адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч.2 ст.251 КпАП України обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст.255 цього Кодексу.
Верховний Суд у справі №338/17 роз'яснив, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку, а для підтвердження порушення Правил дорожнього руху України, відповідно до ст.251 КпАП України працівники мають надати, зокрема відеозапис події, фотокартки. Саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення такого правопорушення.
Відповідно до вимог ст.ст.31, 40 Закону України «Про національну поліцію», поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Судом був досліджений наявний в матеріалах справи CD-диск з відеозаписом певних подій та інші документи, долучені працівником поліції до протоколу, які стали підставою для складання адміністративного протоколу за ч.1 ст.130 КпАП України відносно ОСОБА_1 .
З протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що на місті правопорушення свідки не залучались, але проводилась відеофіксація портативним відеореєстратором.
З відеозапису з нагрудної камери працівника поліції вбачається, що транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 був зупинений працівниками поліції.
Разом з тим, поліцейський не повідомляє та не наводить ОСОБА_1 жодних доказів, в порозумінні ст.35 ЗУ «Про національну поліцію», на підтвердження законності підстав для зупинки. На неодноразові прохання ОСОБА_1 надати такі докази, ігнорує вимоги ОСОБА_1 .
Після чого відеозапис переривається та починається відеозапис вже з іншої бодікамери іншого поліцейського. Тобто спілкування поліцейських з ОСОБА_3 , яке відбувалося в проміжок часу між відеозаписами відсутнє. Тобто була порушена безперервність відеозапису.
Після чого відеозапис продовжується з моменту, коли поліцейський пропонує пройти огляд стан алкогольного сп'яніння на місці. Тобто, поліцейський не надав доказів того, що він представився водієві, назвав водієві причину зупинки та ознаки алкогольного сп'яніння. Ці ж обставини поліцейський не підтвердив свідками, які на місце не залучалися.
Відповідь водія про відмову від проходження огляду не чутно та не видно.
Потім наявне твердження поліцейського, що тоді буде складений протокол про адміністративне правопорушення. ОСОБА_1 відстороняється від керування.
Після чого відбувається процедура складання протоколу про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КпАП України, під час чого водієві надають вказівку розписатися в протоколі про роз'яснення прав і обов'язків. Але практично ОСОБА_1 не надана була можливість скористатися правами, зокрема, на місці надати письмові пояснення тощо.
Відповідно до пункту 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року N23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпція, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
Згідно з ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
Аналогічного роду положення закріплено і у ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, які зводяться до того, що кожен вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Рішенням Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року N5-рпу2015 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що у наведених положеннях Кодексу визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягнення особи до відповідальності.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації.
Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах. Отже, відповідно до чинного законодавства України всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст.7 КУАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», оскільки не випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
В силу положень ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Однак, уповноважені поліцейські не дотримались встановленого законом порядку фіксації правопорушення, зібрання і оформлення доказів.
Відповідно до вимог наказу департаменту патрульної поліції НПУ №100 від 03.03.2016 року про затвердження «Інструкції про порядок зберігання, видачі, приймання, використання нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) працівниками патрульної поліції та доступ до відеозаписів з них» нагрудна відеокамера повинна активуватись працівником патрульної поліції та знаходитись в режимі відеозйомки при будь-якому контакті з особами і після активації нагрудної камери все спілкування повинно бути записане безперервно, тобто весь процес має бути безперервним.
Разом з тим, працівники поліції, підійшовши до ОСОБА_1 , не представився, не повідомив йому про причини зупинки, не попередили його про проведення фіксування на відеокамеру (бодікамеру), не надали йому можливість надати письмові пояснення з приводу ймовірного правопорушення.
Більш того, працівниками поліції була порушена безперервність відеозапису, оскільки не фіксувалося спілкування, яке відбувалося між поліцейськими та ОСОБА_1 в перерві між двома відеозаписами. Тобто безперервність фіксації обставин адміністративного правопорушення була порушена.
Крім того, отримавши відмову ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці, інспектор поліції, в порушення вимог ст.266 КпАП України, не запропонував ОСОБА_1 пройти огляд в найближчому медичному закладі.
Згідно п.1 розділу IX Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, і зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом МВС України №1395 від 07.11.2015 року передбачено, що водії, стосовно яких у поліцейських є достатні підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами та огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції (частина перша статті 266 КУпАП).
Особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише за наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, який має бути встановлений судом тільки після всебічної та повної оцінки всіх доказів по справі.
Диспозиція ст.130 КпАП України є бланкетною, оскільки містить посилання на правила дорожнього руху, а тому для визначення суті правопорушення та вирішення питання про наявність в діях особи складу адміністративного правопорушення необхідно встановити, які пункти правил дорожнього руху були порушені особою, яка притягується до адміністративної відповідальності, та у чому полягали такі порушення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні «Шмауцер (Schmautzer) проти Австрії» від 23 жовтня 1995 року зазначив, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення «кримінального обвинувачення». Позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки «право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності» (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Маліге проти Франції» від 23 вересня 1998).
Згідно «критеріїв Енгеля», сформованих Європейським судом з прав людини у справі «Енгель та інші проти Нідерландів» (1976 рік), критеріями для визначення поняття «кримінальне обвинувачення» є: критерій національного права (чи підпадає певне протиправне діяння під ознаки злочину згідно з національними нормами); критерій кола адресатів (якщо відповідальність поширюється на невизначене коло осіб, то правопорушення підлягає кваліфікації як кримінальне); критерій мети та тяжкості наслідків (у випадку, якщо у санкції наявний саме елемент покарання, а передбачені санкції є достатньо суворими, скоєне правопорушення розглядається за природою кримінального злочину).
При цьому кваліфікація порушення/обвинувачення як «кримінального» дає особі додаткові гарантії, які передбачені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі обов'язок довести вину особи, який передбачений ч.2 ст.6 Конвенції, та заборона подвійного притягнення до відповідальності за одне порушення (ст. 4 Протоколу 7 до Конвенції).
Відповідно до ч.1 ст.9 КпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Спираючись на положення ч.1 ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також на практику Європейського суду з прав людини у справах «Лучанінова проти України»(рішення від 09.06.2011 р., заява № 16347/02),«Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013 р., заява №36673/04), «Карелін проти Росії» (заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 р.), беручи до уваги адміністративне стягнення, передбачене ч.1 ст.130 КпАП України, необхідно виходити з того, що, як і у кримінальному провадженні, суд у цій справі має бути неупередженим і безстороннім і не вправі самостійно змінювати на шкоду особі формулювання правопорушення, викладене у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення. Відповідне формулювання слід вважати по суті викладенням обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, винуватість у скоєнні якого має бути доведено не судом, а перед судом у змагальному процесі. Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з пунктом 8 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 р. №1103, у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров'я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.
Аналогічні положення закріплені у пункті 6 розділу X Особливості оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 130 КпАП України, Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 № 1395.
Разом з тим, доводи адвоката Березанського К.І. про те, що відеозапис переривається, поліцейські не представилися, не запропонували проїхати до медичного закладу, є слушними та такими, що підтверджуються наданими відеозаписами та заслуговують на увагу.
Отже, оскільки протокол про адміністративне правопорушення був складений інспектором поліції без дотримання належної правової процедури, то протокол про адміністративне правопорушення визнається недопустимим доказом і не враховується при оцінці вини водія.
Інші наявні в матеріалах справи документи: довідки органу національної поліції про отримання водієм посвідчення водія певних категорій, та про не притягнення водія до відповідальності за ст.130 КпАП України протягом року, рівно як й направлення водія транспортного засобу до медичного закладу з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння, хоча і належні, але вони самі по собі або в сукупності, не свідчать про відмову водія від проходження медичного обстеження на вимогу уповноваженого поліцейського.
Більш того, Верховний суд скасовуючи постанову апеляційного суду та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, дійшов висновку, що, вирішуючи питання про наявність підстав для відкладення розгляду справи, в якій на початок судового засідання оголошено сигнал «Повітряна тривога», суд має керуватися пріоритетом збереження життя і здоров'я людини, а обов'язком суду є сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними процесуальних прав, зокрема на участь у судовому розгляді, та виходити з того, що відсутній учасник справи не з'явився в судове засідання з об'єктивних і поважних причин, якщо немає клопотання про розгляд справи за його відсутності. (Постанова КЦС ВС від 26 лютого 2025 року у справі № 752/8937/24 (провадження 61-16567св24).
Тому, не надання можливості з боку поліцейського прослідувати ОСОБА_1 до укриття під час повітряної тривоги та масованого обстрілу свідчить про ігнорування інспектором поліції пріоритету збереження життя і здоров'я людини.
Усе зазначене свідчить про невідповідність матеріалів адміністративної справи дійсним обставинам справи.
Європейський суд з прав людини в рішенні по справі «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року вказує, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення повинно випливати із сукупності ознак чи неспростованих презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою. Тобто усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст.62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Згідно п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» звернуто увагу судів на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягують до відповідальності, потерпілих, їх законних представників і захисників.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема позицію суду у справах «Малофеева проти Росії» («Malofeyevav. Russia», рішення від 30.05.2013 р., заява № 36673/04) та «Карелін проти Росії» («Karelin v. Russia», заява №926/08, рішення від 20.09.2016 р.) ЄСПЛ, серед іншого, зазначив, що «...суд не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом)».
За таких обставин, в матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази на підтвердження вини ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України.
Як зазначено в п.1 ч.1 ст.247 КпАП України провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
При таких даних поза розумним сумнівом не вбачається в діях ОСОБА_1 сукупності обов'язкових ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України. А тому відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КпАП України провадження по справі підлягає закриттю.
На підставі викладеного і керуючись ст.ст.221, 283, 284 КпАП України, суддя
Визнати невинуватим ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України.
На підставі п.1 ч.1 ст.247 КпАП України провадження по справі про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України, закрити за відсутністю в його діях складу вказаного адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку через суд першої інстанції протягом десяти діб з моменту її винесення.
Суддя Борщов І. О.