Справа № 495/478/25
№ провадження 2/495/672/2025
Про відмову у задоволенні клопотання
"07" листопада 2025 р. м. Білгород-Дністровський
Білгород - Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:
головуючої - одноособово судді Прийомової О.Ю.
за участю секретаря - Тюпи Є.С.,
справа № 495/478/25
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в м. Білгород-Дністровському Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача, орган опіки та піклування Мологівської сільської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її виховання,-
представника позивача - адвоката Іванова Д.
представника відповідача - адвоката Царенко О.О.
представника органу опіки та піклування Мологівської сільської ради - Сочинської А.
На розгляді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області перебуває цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача, орган опіки та піклування Мологівської сільської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її виховання.
У судовому засіданні представник відповідача звернув увагу суду, що, на його думку, справа підлягає направленню до Верховного Суду для визначення підсудності.
Суд поставив на обговорення вищеокреслене питання.
Представник позивача проти задоволення клопотання заперечував. Також зазначив, що позивач та відповідач зареєстровані на території України, а отже справа не підлягає направленню до Верховного Суду з метою визначення підсудності.
Представник органу опіки та піклування Мологівської сільської ради залишив питання на розсуд суду.
Заслухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб, що встановлено п. 3 ч. 1 ст. 43 ЦПК України.
Відповідно до ст. 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд вирішує заяви та клопотання учасників справи.
Згідно п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», якщо після відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду виявилося, що заяву було прийнято з порушенням правил підсудності, суд передає справу на розгляд належному суду.
Таким чином, питання про необхідність застосування приписів ст. 29 ЦПК України, на які посилається представник відповідача, підлягає з'ясуванню у підготовчому судовому засіданні.
Так, стаття 125 Конституції України встановлює, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.
Принцип територіальності забезпечує територіальне розмежування компетенції судів загальної юрисдикції і зумовлений потребою доступності правосуддя на всій території України.
Принцип територіальності реалізується через правила територіальної юрисдикції (підсудності) справ.
Правила територіальної підсудності визначають розмежування компетенції судів першої інстанції щодо розгляду справ, підвідомчих загальним судам, за територіальною ознакою. Крім того, правила територіальної підсудності дають можливість визначити конкретний місцевий суд, який повинен розглядати справу як суд першої інстанції.
Важливість суворого дотримання правил підсудності доводиться і практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка застосовується судами як джерело права відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що відповідно до п. 1 ст. 6 ЄКПЛ суд має бути «встановлений законом», що відбиває принцип верховенства права, який є невід'ємною складовою системи захисту, встановленої Конвенцією про захист прав людини і основоположних свободта Протоколами до неї. Зазначена вимога тісно пов'язана з іншими вимогами щодо незалежності та неупередженості суду, які у сукупності відбивають той рівень довіри, який суди мають викликати в суспільстві.
Зокрема, правильне застосування правил юрисдикції є важливою компетенційною складовою «суду, встановленого законом». Тому як порушення вимог пункту 1 статті 6 Конвенції ЄСПЛ розглядає недотримання правил територіальної підсудності без належного законного обґрунтування, незважаючи на наявність чітких правил підсудності, встановлених ЦПК.
За усталеною практикою ЄСПЛ, термін право на «суд, встановлений законом», охоплює не лише правову основу самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, що регулюють його діяльність, у тому числі всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (рішення ЄСПЛ у справі Leo ZAND v. Austria, заява № 7360/76, § 68).
У рішенні ЄСПЛ «Сокуренко і Стригун проти України» суд повторює, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні раніше згадуваної справи «Занд проти Австрії», зазначено, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».
Встановлення правил підсудності має важливе значення для правильного функціонування судової системи, а також для виконання судами покладених на них завдань і визначення суду, компетентного здійснювати провадження щодо конкретної справи. Підсудність є ефективним засобом, який сприяє тому, щоб конкретна справа розглядалася і вирішувалася законним, компетентним, незалежним і неупередженим судом до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Недотримання правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням процесуального закону, який є безумовною підставою для скасування рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю.
Провадження по справі відкрито за правилами загального позовного провадження на підставі інформації про зареєстроване місце проживання відповідача фізичної особи у порядку частини 6 статті 187 ЦПК України ухвалою суду, суддя Анісімова Н.Д., від 28 січня 2025 року.
Ухвалою судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 29 квітня 2025 року справа прийнята до провадження судді Прийомової О.Ю.
Відповідно до ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Водночас, стаття 29 ЦПК України передбачає, що підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами, а також справ про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України, визначається суддею Верховного Суду, визначеним у порядку, передбаченому статтею 33 цього Кодексу, одноособово.
З матеріалів справи встановлено, що згідно відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру № 1323510 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією паспорта останнього серії НОМЕР_1 .
Отже, як позивач, так і відповідач мають зареєстроване місце проживання на території України.
Верховний Суд у постанові від 24 червня 2024 року у справі № 554/7669/21 акцентував увагу на такому.
Кожен місцевий чи апеляційний суд має свою територіальну юрисдикцію (підсудність), тобто поширює свою компетенцію на правовідносини, що виникли чи існують на певній території. Це є важливою гарантією для вирішення судових спорів у розумні строки в умовах ускладнення правових відносин і збільшення правових конфліктів.
Порушення судами правил територіальної юрисдикції має наслідком обов'язкове скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд (стаття 378, пункт 6 частини першої статті 411 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).
Позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом (стаття 27 ЦПК України).
Згідно зі статтею 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово."
Відповідно до п. 4 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 року № 265 особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою.
У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Положення абзацу першого цього пункту не поширюються на осіб, адреса задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) яких знаходиться на територіях, на яких ведуться бойові дії, або тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Мінреінтеграції, для яких не визначена дата завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації. Така особа може задекларувати/зареєструвати місце свого проживання без зняття з реєстрації місця свого попереднього проживання.
Результат аналізу змісту вказаних норм дозволяє зробити висновок, що особа може мати декілька місць проживання/перебування. Водночас законодавством визначено необхідність проведення реєстрації (декларування) місця проживання/перебування особи, яка може бути здійснена тільки за однією адресою за її власним вибором, в тому числі й на підставі договору оренди житлового приміщення.
Реєстрація (декларування) місця проживання/перебування у встановленому порядку має значення для реалізації окремих прав особи, зокрема, під час вибору суду, якому підсудна справа.
Положення частини першої статті 27, частини першої статті 28 ЦПК України імперативно встановлюють, що визначення територіальної юрисдикції (підсудності) здійснюється з урахуванням зареєстрованого місця проживання або перебування фізичної особи - сторони у справі, якщо інше не передбачено законом.
Зазначена вимога процесуального закону унеможливлює зловживання процесуальними правами при визначенні підсудності.
Отже в нормах ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення.
З огляду на викладене, використання для встановлення конкретного суду за визначеною територіальною підсудністю фактичної адреси проживання матиме наслідком невизначеність при вчиненні окремих процесуальних дій, адже фактичне місце проживання може змінюватись чи не щодня. Крім того, особа може мати більше ніж одне фактичне місце проживання, але зареєстроване може бути лише одне місце проживання.
Враховуючи, що обидві сторони є громадянами України, зареєстровані на території України, суд приходить переконання, що підстави для передачі справи до Верховного Суду з метою визначення пдсудності - відсутні.
Керуючись ст.ст. 29, 189, 197, 260-261, 353 ЦПК України, суд, -
У задоволенні клопотання представника відповідача про передачу справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача, орган опіки та піклування Мологівської сільської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її виховання, для визначення підсудності до Верховного Суду - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Ухвала набирає законної сили з після її проголошення.
Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею.
Повний текст ухвали складено 07 листопада 2025 року.
Суддя: