06.11.2025
Справа № 482/1452/25
Номер провадження 2/482/927/2025
Іменем України
06 листопада 2025 року місто Нова Одеса
Новоодеський районний суд Миколаївської області в складі головуючого судді Кічули В.М., за участю секретаря судового засідання Алєксєєнко В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження в залі суду в м. Нова Одеса цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
встановив:
Позивач товариство з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовна заява обґрунтована тим, що 09.02.2024 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання грошових коштів у позику № 2990450224, за умовами якого відповідачка отримала кредит у розмірі 4000,00 грн., на умовах строковості, зворотності та платності.
Посилаючись на те, що всупереч умовам кредитного договору, відповідачка не виконала взятих на себе зобов'язань, у зв'язку із чим, станом на 30.06.2025 року, у неї перед позивачем утворилася заборгованість в сумі 35275,20 грн., з яких 4000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 31275,20 грн. - заборгованість за процентами, яку позивач просив суд стягнути з відповідача разом із сумою судових витрат.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, але у позовній заяві просив, у разі його неявки, розглядати справу за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Відповідачка, будучи належним чином, у відповідності до п. 5 ч. 6 ст. 272 ЦПК України та згідно з ч. 11 ст. 128 ЦПК України через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, повідомленою про дату, час і місце судового засідання, будь-яких заяв чи клопотань не подавала, правом надання відзиву не скористалася.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, в даному випадку суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
У відповідності з вимогами ст.ст. 223, 280 ЦПК України, на підставі ухвали суду, справу розглянуто в порядку заочного розгляду, оскільки у справі достатньо даних про права та взаємини сторін, відповідачка належним чином повідомлена про дату, час та місце судового розгляду, у відповідності до ст. 128 ЦПК України, за місцем реєстрації місця проживання, та позивач проти такого вирішення справи заперечень не надав.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Вивчивши доводи позову, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
09.02.2024 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір надання грошових коштів у позику, відповідно до умов якого відповідачка отримала кредит в розмірі 4000,00 грн. (п. 1.1 Договору), з процентною ставкою дисконтною (зниженою) - 1,99 % на день (726,35% річних) (п. 1.1.4 Договору), з процентною ставкою позаакційною (базовою) - 2,5% на день (912,5% річних) (п. 1.1.5 Договору), строком на 10 днів (п. 1.2 Договору), з датою повернення позики - 19.02.2024 року (п. 1.3.2 Договору).
Відповідно до п.п. 1.5, 1.6 Договору, на період строку, визначеного п. 1.2. Договору, нарахування процентів здійснюється за дисконтною процентною ставкою в розмірі 1.99% від суми позики за кожний день користування позикою.
У межах строку позики, якщо відбулася пролонгація відповідно до розділу 4 даного Договору застосовується позаакційна (базова) процентна ставка визначена у пункті 1.1.5. цього Договору з першого дня дії Договору, якщо інше не буде визначено в додатковій угоді, укладеній між сторонами. Перелік та цифрові значення умов, що підлягають зміні у зв'язку з продовженням строку позики визначаються у відповідній додатковій угоді, що укладається між сторонами та відображаються позичальнику в особистому кабінеті.
У випадку користування позикою понад строк, встановлений п. 1.2. Договору, з наступного дня після спливу строку вказаного в п. 1.2 цього Договору умови щодо нарахування процентів за дисконтною процентною ставкою у розмірі 1.99% на день перераховуються і до взаємовідносин між сторонами застосовується позаакційна (базова) процентна ставка в розмірі 2,5% на день від суми позики за кожен день користування Позикою.
Відповідно до п.п 4.1, 4.2 Договору, позичальник має право продовжити строк (надалі - Пролонгація) користування позикою.
У випадку ініціювання позичальником пролонгації позичальник сплачує товариству проценти на умовах, що були обрані для здійснення певного виду пролонгації. При цьому, розмір процентів, що сплачує позичальник при оформленні пролонгації змінюється та визначається виходячи з позаакційної (базової) процентної ставки визначеної у пункті 1.1.5. цього Договору, якщо інше не буде визначено в додатковій угоді (додатковому договорі), укладеній між сторонами. Перелік та цифрові значення умов, що підлягають зміні у зв'язку з продовженням строку позики визначаються у відповідній додатковій угоді (додатковому договорі), що укладається між сторонами та відображаються позичальнику в особистому кабінеті.
Договір надання грошових коштів у позику № 2990450224 від 09.02.2024 року, додаток № 1 до Договору № 2990450224 від 09.02.2024 року, який є таблицею обчислення загальної вартості позики та реальної річної процентної ставки за договором надання грошових коштів у позику та паспорт споживчого кредиту підписані відповідачкою за допомогою електронного підпису.
Факт отримання відповідачкою грошових коштів підтверджується інформацією товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Контрактовий дім» щодо перерахування коштів в сумі 4000,00 грн. 09.02.2024 року на номер катки НОМЕР_1 .
Відповідно до інформації акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», на ім'я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) Банком емітовано картку № НОМЕР_3 , на яку 09.02.2024 року було зараховано кошти в сумі 4000,00 грн., що також підтверджується випискою по руху коштів по картці.
Відповідно до розрахунку заборгованості, загальна заборгованість відповідачки за вказаним договором, дорівнює 35275,20 грн., з яких: 4000,00 грн. заборгованості за тілом кредиту та 31275,20 грн. заборгованості за процентами.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За правилом ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору відповідно до ч. 1 статті 638 ЦК України є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону є оригіналом такого документа.
Відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що договір надання грошових коштів у позику № 2990450224 від 09.02.2024 року укладений у спосіб, визначений чинним законодавством України з повним дотриманням вимог щодо його укладення із зазначенням умов, які жодним чином не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», порядок надання та повнота наданої інформації відповідають вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
Враховуючи вищевикладене та те, що матеріалами справи підтверджено факт надання кредиту, і відповідачкою не надано суду доказів відсутності заборгованості по кредиту, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача, в частині стягнення з відповідачки заборгованості за тілом кредиту підлягають задоволенню.
Щодо заборгованості за відсотками, суд звертає увагу на наступне:
Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише в межах погодженого сторонами строку дії договору.
Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Стаття 625 ЦК України передбачає відповідальність за порушення грошового зобов'язання. У частині 2 цієї статті зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові від 04.02.2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані ч. 1 ст. 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою ст. 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення ст. 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені ст. 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за ч. 2 ст. 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Враховуючи викладене, право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється після спливу визначеного договором строку дії договору чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Судом у даній справ встановлено, що відповідно до п. 1.2 договору надання грошових коштів у позику № 2990450224 від 09.02.2024 року, позика надається строком на 10 днів, з 09.02.2024 року по 19.02.2024 року (пункти 1.3.1.-1.3.2. договору). Докази пролонгації договору № 2990450224 після 19.02.2024 року в матеріалах справи відсутні.
Зважаючи на вказане, у цій справі кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК, а не у вигляді стягнення процентів, однак таких вимог позивач не заявляв, у зв'язку із чим позовні вимоги про стягнення процентів, нарахованих після закінчення строку повернення позики є необґрунтованими. Правові підстави для стягнення відсотків за договором № 2990450224, нарахованих після 19.02.2024 року, відсутні. Зазначений висновок зроблений з урахуванням позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 06.02.2019 року в справі № 175/4753/15-ц.
За таких обставин, зважаючи на те, що відповідачне виконав свої зобов'язання за договором, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково, та з відповідача слід стягнути на користь позивача суму заборгованості за відсотками, нарахованими за процентною ставкою 2.5% за період з 09.02.2024 року по 19.02.2024 року, у розмірі 1 000,00 грн.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року).
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а відтак з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 387,10 грн. судового збору, що є пропорційним розміру задоволених позовних вимог (15,98%).
Керуючись ст. ст. 12, 76, 141, 259, 264, 265, 273, 280-289 ЦПК України, суд,-
ухвалив:
Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс» (ЄДРПОУ 44127243, адреса: 01104, м. Київ, вул. Болсуновська, 8 пов. 9) заборгованість за договором надання грошових коштів у позику № 2990450224 від 09.02.2024 року, яка станом на 30.06.2025 року становить 5000,00 (п'ять тисяч) грн., з яких: 4000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту та 1000,00 грн. - заборгованість за процентами.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс» (ЄДРПОУ 44127243, адреса: 01104, м. Київ, вул. Болсуновська, 8 пов. 9) 387,10 (триста вісімдесят сім гривень 10 копійок) грн. судового збору.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Головуючий суддя В.М. Кічула