"28" жовтня 2025 р. Справа № 469/857/25
2/469/616/25
28 жовтня 2025 року с-ще Березанка
Березанський районний суд Миколаївської області у складі:
головуючого судді Гапоненко Н.О.
за участю секретаря судового засідання Потриваєвої М.А.
розглянувши у підготовчому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа Приватний нотаріус Миколаївського районного нотаріального округу Мартинюк Петро Маркович, про визнання договору дарування недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності,
ОСОБА_1 16 липня 2025 року звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у якому просила визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 10,553 га з кадастровим номером 4820982400:09:000:0063 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Краснопільської сільської ради, укладений 29 січня 2025 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Миколаївської області Мартинюком П.М., та скасувати рішення приватного нотаріуса щодо державної реєстрації права власності на земельну ділянку за ОСОБА_3 .
Позивач посилалась на те, що під час перебування на розгляді в Миколаївському апеляційному суді її скарги на рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 15 травня 2024 року, ухваленим за її позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, відповідач ОСОБА_2 незаконно та протиправно позбулась єдиного належного їй нерухомого майна - земельної ділянки, переоформивши право власності на нього на ім'я своєї дочки ОСОБА_3 , чим намагається унеможливити поновлення порушених прав позивача. Укладення договору дарування земельної ділянки, яка могла би бути реалізована в порядку примусового виконання рішення суду після відкриття виконавчого провадження в її інтересах, є фраудаторним правочином, оскільки вчинений відповідачами на шкоду її інтересам.
24 липня 2025 року суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі та призначив підготовче судове засідання за правилами загального позовного провадження.
22 вересня 2025 року представник позивача адвокат Дорошенко А.В. через систему “Електронний суд» надала заяву про відмову від позову, закриття провадження у справі та стягнення судових витрат, у якій зазначала, що відповідач ОСОБА_2 після відкриття провадження у цій справі погасила у повному обсязі заборгованість перед позивачем, стягнену рішенням Миколаївського апеляційного суду від 05 березня 2025 року. Просила стягнути з відповідачів судовий збір за подачу позовної заяви в сумі 2422,40 грн., судовий збір за подачу заяви про забезпечення позову у сумі 605,60 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 19379,20 грн.
У судове засідання сторони не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки не повідомили.
28 вересня 2025 року через систему “Електронний суд» надійшов відзив представника позивача відповідача ОСОБА_2 адвоката Головченко О.А. на заяву представника позивача про відмову від позову, закриття провадження у справі та стягнення судових витрат, у якій представник відповідача просив звільнити або зменшити розмір судових витрат, посилаючись на те, що підставою для відмови від позову представник позивача зазначає погашення заборгованості, яка виникла за результатами ухвалення Миколаївським апеляційним судом 05 березня 2025 року, яким з ОСОБА_2 на користь позивачки стягнуто заборгованість за договором позики від 26 вересня 2016 року у сумі 62795,37 грн. та судові витрати, тобто задоволення відповідачем вимог позивача у іншій справі; частина 3 ст.142 ЦПК України, тлумачення якої викладене у правовому висновку Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 461/4349/23, провадження № 61-1св24, на який посилається представник позивача у своїй заяві, визначає для вирішення питання про стягнення судових витрат саме відмову позивача від вимоги, яка задоволена відповідачем після відкриття провадження у справі. Жоден з відповідачів не здійснював скасування, розірвання чи припинення договору дарування земельної ділянки. Таким чином, позивач відмовилась від позовних вимог вже після відкриття провадження у справі в зв'язку з тим, що припинились обставини, на які вона посилалась як на обґрунтування заявлених вимог, отже зміна підстави позову не має наслідком застосування другого речення ч.3 ст.142 ЦПК України, а відтак вимога про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу та судового збору є безпідставною. У разі якщо суд вважатиме за можливе стягнути судові витрати, просив звільнити відповідача від стягнення судового збору, оскільки заявлені судові витрати перевищують 5% розмір річного доходу відповідача. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу просив зменшити суму стягнення, посилаючись на необгрунтованість та недоведеність цих витрат, так як надання консультації та узгодження правової позиції не є неминучими судовими витратами; опрацювання нормативної бази, судової практики та складання позовної заяви фактично є однією послугою, яка не може розділятись; вказаний витрачений час адвоката є надмірним; складання заяви про забезпечення позову не узгоджувалась в додатковій угоді та сторони фактично не узгодили між собою істотні умови угоди, оскільки незрозумілою є сума гонорару за додатковою угодою №2 від 19.09.2025 року, актом приймання-передачі наданих послуг 32 від 19.09.2025 року та квитанцією від 19.09.2025 року, яка у вказаних документах різниться: вказується 1816.80 грн., а сплачується 1016,80 грн.
Відповідно до ч.1 ст.223 ЦПК України неявка учасників справи, повідомлених належним чином про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Причин для відкладення розгляду справи судом не встановлено.
Пунктом 1 частини 2 ст.49, частиною 1 статті 206 ЦПК України передбачено право позивача відмовитися від позову.
Згідно з ч. 3 ст. 206 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі у разі відмови позивача від позову.
У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
Відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.
Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.
Представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов'язки.
Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері (ч.ч. 1, 2 ст. 64 ЦПК України).
Оскільки представник позивача ОСОБА_1 адвокат Дорошенко А.В. не обмежена у праві на подачу заяви про відмову від позову та закриття провадження у справі, її дії не суперечать інтересам позивача, підстав для неприйняття відмови від позову судом не встановлено, тому слід прийняти відмову позивача від позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 256 ЦПК України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що заява представника позивача про відмову від позову не порушує інтереси учасників справи та інших осіб, а тому у цій частині заяву слід задовольнити і провадження у справі закрити.
Відповідно до ч.3 ст.142 ЦПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Верховний Суд у постанові від 21 квітня 2024 року у справі № 199/9188/16-ц виклав тлумачення зазначеної норми та зазначив, що воно дає підстави для висновку, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача за виключенням, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову. Тобто друге речення частини третьої статті 142 ЦПК України повинно застосовуватись у системному зв'язку із першим реченням, де йдеться про відмову позивача від позову.
Верховний Суд у постанові від 31 січня 2024 року у справі № 201/4160/19 вказав, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 909/243/18 акцентував увагу на відмінностях між цими поняттями "предмет спору" та "предмет позову". Зокрема, предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів, а предметом спору є об'єкт спірних правовідносини, матеріально-правовий об'єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору за позовом ОСОБА_1 є визнання недійсним договору дарування земельної ділянки площею 10,553 га з кадастровим номером 4820982400:09:000:0063 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Краснопільської сільської ради, укладений 29 січня 2025 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Миколаївської області Мартинюком П.М., та скасування рішення приватного нотаріуса щодо державної реєстрації права власності на земельну ділянку за ОСОБА_3 ..
Підставами позову позивач визначила те, що відповідач ОСОБА_2 незаконно та протиправно позбулася належного їй нерухомого майна, уклавши договір дарування земельної ділянки та переоформивши право власності на неї на ім'я своєї дочки ОСОБА_3 , що унеможливить виконання рішення Миколаївського апеляційного суду від 05 березня 2025 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики, оскільки вказана земельна ділянка могла бути реалізована в порядку примусового виконання рішення суду після відкриття виконавчого провадження.
Частина 3 ст.142 ЦПК України пов"язує стягнення судових витрат з відповідача саме з задоволенням відповідачем вимоги позивача після відкриття провадження у справі, коли таке задоволення вимоги стало підставою відмови позивача від позову.
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не задовольнили вимоги позивача про недійсним договору дарування земельної ділянки та скасування рішення приватного нотаріуса, але відповідач ОСОБА_2 виконала рішення суду на користь позивача ОСОБА_1 у іншій справі, сплативши їй заборгованість.
Таким чином, позивач відмовилась від позовних вимог після відкриття провадження у справі в зв'язку з тим, що припинились обставини, на які позивачка посилалась як на обґрунтування заявлених позовних вимог, а не у зв"язку з задоволенням відповідачами вимог позивача у справі, що розглядається.
Тому у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача понесених судових витрат слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.142, 206, 255, 279 ЦПК України, суд
Прийняти відмову ОСОБА_1 від позову до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа Приватний нотаріус Миколаївського районного нотаріального округу Мартинюк Петро Маркович, про визнання договору дарування недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності.
Провадження у справі закрити у зв"язку з відмовою позивача від позову.
Роз'яснити учасникам справи, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається..
У задоволені заяви представника позивача про стягнення судових витрат відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).
Суддя