06 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 740/8009/23
провадження № 51-4221 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 25 квітня 2025 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 28 липня 2025 року в кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022270300001285 по обвинуваченню
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ніжина Чернігівської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК України),
встановив:
За вироком Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 25 квітня 2025 року ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Відповідно до обставин, детально наведених у вироку суду, 24 грудня 2022 року близько 15:00 год ОСОБА_4 , знаходячись в кімнаті квартири АДРЕСА_2 , з мотивів раптово виниклих неприязних відносин до ОСОБА_5 , маючи на меті спричинення тілесного ушкодження, умисно наніс останньому не менше двох ударів кулаками рук в область обличчя та одного удару своєю головою по голові останнього, чим спричинив ОСОБА_5 тяжкі тілесні ушкодження.
Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 28 липня 2025 року апеляційну скаргу захисника залишив без задоволення, а вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 25 квітня 2025 року - без змін.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_4 , не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилається на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги засуджений зазначає, що місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, призначаючи йому реальну міру покарання, порушив принцип індивідуалізації покарання. Вказує, що суди не надали належну оцінку конкретним обставинам справи, ступеню тяжкості вчиненого правопорушення, даним про особу обвинуваченого, а також не врахували низку обставин, що пом'якшують покарання, зокрема наявність щирого каяття, у зв'язку з чим безпідставно не застосували положення ст. 75 КК України. Посилається на практику Верховного Суду. Зазначає, що ухвала апеляційного суду є невмотивованою.
Разом із поданою касаційною скаргою, засуджений ОСОБА_4 подав заяву про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження. Вказану заяву засуджений мотивував тим, що 25 жовтня 2025 року він подав касаційну скаргу до Верховного Суду через Чернігівський апеляційний суд, яку 02 листопада 2025 року йому було повернуто як помилково направлену.
Вирішуючи питання про поновлення строку на касаційне оскарження колегія суддів виходить з наступного.
За приписами ст. 426 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), касаційна скарга на судові рішення може бути подана протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Частиною 1 ст. 117 КПК України передбачено, що строк виконання процесуальних дій поновлюється лише в тому випадку, якщо судом буде визначено поважність причин його пропуску.
Поняття поважних причин пропуску строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду. Під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи є об'єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, пов'язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали своєчасне звернення до суду у визначений законом строк. Такі обставини мають бути підтверджені скаржником.
Перевіривши доводи заяви засудженого ОСОБА_4 про поновлення процесуальних строків на касаційне оскарження, колегія суддів вважає, що строк на касаційне оскарження має бути поновлений, оскільки встановлено поважність причин його пропуску.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Перевіривши доводи касаційної скарги засудженого та копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження з мотивів, наведених у скарзі.
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За приписами ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Висновки суду першої інстанції щодо визнання винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України та правильності кваліфікації його дій в касаційному порядку не оспорюються.
Оцінюючи обґрунтованість доводів касаційної скарги засудженого, які є аналогічними доводам апеляційної скарги сторони захисту, та яким апеляційний суд дав належну оцінку під час апеляційного розгляду, Суд враховує наступне.
Положеннями ч. 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Статті 65-75 КК України є кримінально-правовими нормами, що визначають загальні засади та правила призначення покарання.
Водночас за змістом ст. 75 КК України рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані в сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Питання призначення покарання та звільнення від його відбування визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання тощо.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Варто зауважити, що дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені змістом статей 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Так, у постановленій за наслідками апеляційного розгляду ухвалі, суд апеляційної інстанції погодився із судом першої інстанції, який призначаючи ОСОБА_4 покарання врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжкого злочину, дані про особу обвинуваченого, зокрема його вік, те, що він раніше притягувався до кримінальної відповідальності, на обліку у лікаря психіатра, нарколога не перебуває, відсутність негативних характеристик за місцем проживання, а також висновок органу пробації про те, що ризик вчинення повторного кримінального правопорушення та небезпеки для суспільства визначено як середній.
Крім того, судом першої інстанції враховано відсутність обставин, які відповідно до статей 66, 67 КК України пом'якшують та обтяжують покарання.
Отже, врахувавши викладене, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що суд першої інстанції вірно призначив ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі в межах, встановлених санкцією ч. 1 ст. 121 КК України, яке відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, за своїм видом та розміром є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових злочинів.
У той же час апеляційний суд, дійшов переконання про неможливість застосування положень ст. 75 КК України до призначеного ОСОБА_4 покарання, обґрунтовано пославшись на те, що виправлення та перевиховання останнього можливе лише в умовах ізоляції від суспільства.
Щодо доводів касаційної скарги засудженого ОСОБА_4 про те, що суди не врахували низку обставин, що пом'якшують покарання, зокрема наявність щирого каяття
Так, розкаяння передбачає, крім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, визнання тих обставин, які ставляться в провину, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
Як убачається із оскаржуваних судових рішень, суд апеляційної інстанції погодився із місцевим судом про відсутність обставин, що пом'якшують покарання ОСОБА_4 .
Так, судами встановлено, що в ході судового розгляду обвинувачений ОСОБА_4 не висловлював жаль з приводу вчиненого, критично не оцінив свої дії, та не бажав виправити ситуацію, що склалася з його вини. Крім того, під час апеляційного розгляду ОСОБА_4 стверджував, що саме потерпілий у себе дома напав на нього і він змушений був оборонятися, отже заперечував свою провину і перекладав її на потерпілого.
Тож, суди дійшли слушного висновку, що вказане не свідчить про щире каяття ОСОБА_4 у розумінні вимог закону.
Необхідно також зазначити, що активне сприяння розкриттю злочину як обставина, що пом'якшує покарання, означає добровільну допомогу слідству будь-яким чином: повідомлення правоохоронним органам або суду фактів у справі, надання доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність чи діяльність інших осіб, викриття інших співучасників, визначення ролі кожного з них у вчиненні злочину, наданні допомоги в їх затриманні, видачі знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом. Тому, беззаперечно, воно має бути активним, тобто певним чином ініціативним.
Суд апеляційної інстанції у своєму рішенні зауважив, що така обставина як активне сприяння розкриттю злочину не була вказана стороною обвинувачення в обвинувальному акті, а також не була встановлена і в ході судового розгляду.
Отже, доводи касаційної скарги засудженого в цій частині не є слушними.
Під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції перевірив посилання й інші доводи, викладені стороною захисту в апеляційній скарзі та, не встановивши підстав для скасування або зміни вироку суду першої інстанції, вмотивовано відмовив у їх задоволенні, навівши аргументи та підстави для прийняття такого рішення.
У зв'язку з тим, що в касаційній скарзі засудженого ОСОБА_4 відсутнє таке обґрунтування необхідності застосування ст. 75 КК України до нього, яке б вказувало на істотну диспропорцію між визначеним судом покаранням та вчиненими злочинними діями, Суд вважає, що призначене засудженому покарання, не порушує загальних засад призначення покарання, встановлених КК України, відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, та не виходить за межі дискреційних повноважень суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від її відбування.
Вказане відповідає судовій практиці Верховного Суду.
Колегія суддів зауважує, що касаційна скарга засудженого ОСОБА_4 не містить конкретного обґрунтування невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого, яке перешкодило чи могло перешкодити судам першої та апеляційної інстанцій ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення при розгляді кримінального провадження з огляду на положення ст. 414 КПК України, а відтак й необхідності скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК України.
Ухвала апеляційного суду є належно вмотивованою та обґрунтованою і за змістом відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Таким чином, оскільки з касаційної скарги та копій судових рішень не вбачається підстав для задоволення касаційної скарги, згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Заяву засудженого ОСОБА_4 про поновлення строку на касаційне оскарження задовольнити.
Поновити засудженому строк на касаційне оскарження вироку Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 25 квітня 2025 року та ухвали Чернігівського апеляційного суду від 28 липня 2025 року стосовно нього.
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 25 квітня 2025 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 28 липня 2025 року стосовно нього відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3