Ухвала
06 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 596/174/25
провадження № 61-13539ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крат В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощоков Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Гусятинського районного суду від 02 липня 2025 року у складі судді: Митражик Е. М., та постанову Тернопільського апеляційного суду від 20 жовтня 2025 року у складі колегії суддів: Гірського Б. О., Храпак Н. М., Костіва О. З., у справі за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України про відшкодування шкоди,
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Пенсійного фонду України про відшкодування шкоди шляхом зобов'язання відшкодувати йому шкоду за втрачене здоров'я внаслідок професійного захворювання, шляхом видачі гарантійного листа в аптеку про оплату лікарських засобів згідно рецептів лікаря.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 в 1996 році переніс вірусний гепатит В, який ускладнився хронічним гепатитом і панкреатитом. В подальшому КНДІМП захворювання визнано професійним і встановлено 25% втрати працездатності та до 2007 року позивач щорічно проходив перекомісію в Тернопільській МСЕК, а в 2007 році дане захворювання і втрата 25% працездатності встановлена довічно, а також довічно, видана «Індивідуальна програма реабілітації».
Позивач зазначав, що відповідно до пункту 11.1.1. цієї програми він потребує медикаментозного лікування професійного захворювання печінки. Висновок МСЕК і індивідуальна програма реабілітації надана йому, лікувальному закладу і Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань і кожного року він проходив лікування, а ліки на безоплатній основі йому надавав Фонд.
Після об'єднання в 2016 році Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань з Фондом соціального страхування по тимчасовій втраті працездатності, забезпечення його безкоштовним медикаментозним лікуванням професійного захворювання не переривалося. Проте в 2023 році Фонд соціального страхування по тимчасовій втраті працездатності приєднали до Пенсійного фонду України (далі - ПФУ) і всі повноваження, включно зі страховими внесками і страховими виплатами передані ПФУ.
В листопаді 2024 року, після перенесеної операції професійне захворювання (хронічний гепатит і панкреатит) загострилось (він різко похудав, підвищився білірубін, збільшилась печінка і селезінка). Після звернення до сімейного лікаря, остання виписала лікарські засоби для лікування печінки, а ЛКК дала висновок для пенсійного фонду.
ОСОБА_1 стверджував, що відповідачем було відмовлено йому в наданні медикаментів і оплаті за них, мотивуючи тим, що безоплатна медична допомога має надаватися за рахунок державного бюджету шляхом виписки сімейним лікарем безкоштовних рецептів відповідно до Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення», чим порушено його права. Держава зобов'язалась відшкодовувати шкоду завдану професійними захворюваннями шляхом безоплатного медикаментозного лікування на період встановлений МСЕК, проте при зверненні всі державні установи відмовили в праві на безкоштовне лікування його професійного захворювання.
Позивач просив:
зобов'язати Пенсійний фонд України відшкодувати йому шкоду за втрачене здоров'я внаслідок професійного захворювання, висновку і Індивідуальної реабілітаційної карти виданих МСЕК, шляхом видачі гарантійного листа в аптеку про оплату лікарських засобів згідно рецептів лікаря.
Рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області від 02 липня 2025 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 20 жовтня 2025 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що:
із змісту позовної заяви, зокрема її прохальної частини вбачається, що ОСОБА_1 просив зобов'язати відповідача відшкодувати йому шкоду за втрачене здоров'я внаслідок професійного захворювання, шляхом видачі гарантійного листа в аптеку про оплату лікарських засобів згідно рецептів лікаря;
Положення про порядок забезпечення потерпілих лікарськими засобами, виробами медичного призначення, постільною та натільною білизною, перуками, затвердженим Постановою Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 27 березня 2003 року № 26, яким було передбачено видача потерпілому гарантійного листа на оплату ліків, втратило чинність, в той час як Порядок №4-1 визначає механізм призначення, перерахування та здійснення страхових виплат виключно у грошовій формі за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності і вони є відмінними один від одного. Тому вимоги про зобов'язання відповідача відшкодувати позивачу шкоду за втрачене здоров'я внаслідок професійного захворювання, шляхом видачі гарантійного листа в аптеку про оплату лікарських засобів згідно рецептів лікаря є необґрунтованими.
30 жовтня 2025 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Гусятинського районного суду від 02 липня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 20 жовтня 2025 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
безпідставне посилання апеляційного суду на Закон України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення», який нібито відміняє частину третю статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», яка надає право на безоплатне медикаментозне лікування хворим на професійне захворювання. Даний закон не встановлює право і не відміняє його. Він тільки встановлює спосіб фінансування медичних послуг а право на їх отримання встановлюються окремими законами. Це випливає з наступних норм Закону України про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення;
окрім права на медичне забезпечення, яке гарантоване частиною першою статті 1 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» за рахунок державного бюджету, ОСОБА_1 має право на безоплатне медикаментозне лікування професійного захворювання печінки за рахунок фонду соціального страхування відповідно до частини третьої цього Закону;
судом проігнорована постанова КМУ № 1542 від 27 квітня 2024 року Додаток 2 «Перелік категорій захворювань при яких ліки відпускаються безоплатно» - особи з інвалідністю внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, якщо МСЕК визначив потреби в надані медичної та соціальної допомоги або у витягу з рішення МСЕК встановлено зв'язок втрати працездатності із трудовим каліцтвом і професійним захворюванням. В випадку позивача рішенням МСЕК встановлений зв'язок втрати працездатності з професійним захворюванням і необхідність медикаментозного лікування професійного захворювання печінки. Тобто КМУ виконано вимоги Прикінцевих положень Законну № 1105, проте не виконано ПФУ який відповідно до Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» мав укласти договір з медичними установами і аптеками НСЗУ і гарантувати фінансове забезпечення. Оскільки ПФУ не виконав вимог Прикінцевих положень Закону № 1105, то позивач має право на забезпечення медикаментами для лікування професійного захворювання печінки тим способом який був установлений ФСС, а саме видачі гарантійного листа в аптеку;
апеляційним судом повністю проігнороване законодавство України, що стосується державного соціального законодавства і принципів страхування взагалі та вимоги Конституції України, на які посилався позивач;
справа у апеляційній інстанції розглядалась упередженими складом суддів. Так, суддя Храпак неодноразово розглядала справи за участю позивача і виносила незаконні рішення, які скасовувались касаційним судом. Більш того суддя Храпак на сфальсифікованих даних позбавляла позивача права на доступ до суду апеляційної інстанції по факту чого відкрито кримінальне провадження.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023, зокрема, визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
У касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених Кодексом (абзац четвертий пункту 7.5. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023)
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий пункту 7.7. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Внормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв'язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Припис пункту 2 частини третьої статті 389 Кодексу, що встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбачним за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом касаційного оскарження є судове рішення, ухвалене у справі про зобов'язання відшкодувати шкоду за втрачене здоров'я внаслідок професійного захворювання, шляхом видачі гарантійного листа в аптеку про оплату лікарських засобів згідно рецептів лікаря.
Ця справа є незначної складності та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, незалежно від того чи визнавав її такою суд першої, апеляційної чи касаційної інстанції. Оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, то вона поширюються й на стадію касаційного провадження.
З урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
ОСОБА_1 укасаційній скарзі вказує, що справа має велике значення як для позивача, так і для сотні тисяч хворих на професійне захворювання і професійні травми. Позивач і інші хворі на професійне захворювання звертались у різні державні установи, але не змогли добитися захисту свого права на безоплатну медичну допомогу гарантовану їм законами і Конституцією України. Ця проблема не вирішувалась Верховним Судом, що дає право на касаційне оскарження і касаційний розгляд. Проте особа, яка подала касаційну скаргу, не обґрунтовує в чому проявляється виняткове значення для неї цієї справи. Посилання у касаційній скарзі на порушення норм матеріального та процесуального права фактично підтверджує незгоду особи, яка подала касаційну скаргу, з оскарженими судовими рішеннями. І, відповідно, не свідчить, що справа має виняткове значення для позивача.
Посилання на інші випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.
Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 ЦПК України).
Таким чином, оскаржене судове рішення ухвалено у малозначній справі. Тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями260, 389, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Гусятинського районного суду від 02 липня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 20 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України про відшкодування шкоди.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков