30 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 759/10087/21
провадження № 61-12834ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 травня 2025 року у складі судді Твердохліб Ю. О. та постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2025 року у складі суддів: Сушко Л. П., Болотова Є. В., Музичко С. Г.,повний текст складений 29 вересня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сибіга Сабріна Еглерівна про визнання договору міни договором купівлі-продажу, переведення прав та обов'язків покупця за договором купівлі продажу,
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що у травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про визнання договору міни договором купівлі-продажу, переведення прав та обов'язків покупця за договором купівлі продажу.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що у вересні 2020 року йому стало відомо, що ОСОБА_3 набув право власності на 4/9 часток квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору міни,укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , посвідченого 11 березня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сибігою С. Е. (далі - приватний нотаріус КМНО Сибіга С. Е.) за реєстровим № 262. Власником інших 5/9 часток в цій квартирі є він: на 1/4 частку- на підставі дублікату свідоцтва про право власності на житло, виданого 21квітня 2003 року Святошинською у м. Києві районною радою згідно розпорядження № 705; на 11/36 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом за реєстровим № 6-887, виданого державним нотаріусом Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Фещук Н.І. 03грудня 2020 року, право власності зареєстровано в реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Вважає договір міни удаваним правочином, який приховує інший правочин, а саме, договір купівлі-продажу, чим порушується його переважне право на купівлю частки у праві спільної часткової власності.
13 січня 2020 року приватний нотаріус КМНО Сибіга С. Е. передала йому заяву ОСОБА_5 від 21 грудня 2019 року, від імені якого, на підставі довіреності, діяла ОСОБА_7 , про те, що ОСОБА_8 має намір продати належні йому 4/9 частки у квартирі за адресою : АДРЕСА_1 за ціною 900 тис. грн та просив повідомити нотаріуса у місячний термін від дня отримання цієї заяви про згоду купити квартиру або відмовитися від переважного права на купівлю цієї частки, в протилежному випадку, зі спливом цього строку, 4/9 частки квартири будуть продані іншій особі.
У той же день, 13 січня 2020 року, він подав приватному нотаріусу КМНО Сибізі С. Е. заяву про те, що він готовий придбати майно за оголошеною ціною та просив зв'язатися з ним за зазначеними у заяві номерами телефонів, коли продавець визначить дату продажу, однак надалі з ним ніхто не вів перемовин з приводу укладення договору купівлі- продажу спірної частки квартири.
За умовами договору міни ОСОБА_3 обміняв належні йому на праві власності 17/100 часток у праві спільної часткової власності з 19/100 у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_2 , на належні ОСОБА_9 4/9 частки у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_3 . В свою чергу, за умовами договору міни (пункт 2) ОСОБА_8 поміняв 4/9 частки у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_3 на належні ОСОБА_3 на праві власності 17/100 часток у праві спільної часткової власності з 19/100 у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_4 . Квартира (об'єкт 1), 17/100 часток у праві власності на яку відчужується за договором міни, в цілому складається з чотирьох кімнат загальною площею 93,5 кв.м, житловою 51,7 кв.м, ринкова вартість складає 273 588,16 грн (пункт 3). Квартира 4/9 частки у праві спільної часткової власності, на яку відчужується (об'єкт 2), в цілому складається з чотирьох житлових кімнат, житловою площею, загальною площею 92.9 кв. м, ринкова вартість складає 677 202 грн (пункт 4).
За висновком про оцінку майна від 11лютого 2019 року об'єкту 1 (19/100 часток у праві спільної часткової власності на житлову квартиру АДРЕСА_2 ), оціночна вартість складає 305 775 грн. Відповідно нотаріусом вирахувано оціночну вартість частки 17/100 із 19/100 нерухомого майна у сумі 273 588,16 грн. Об'єкт 2 (16/36 часток у праві власності на житлову квартиру АДРЕСА_3 оцінений у 677 202 грн. Отже, вартість майна, яке відчужив ОСОБА_8 , у 2,5 рази перевищує вартість майна, яке він отримав за договором міни від ОСОБА_3 . Отже, ОСОБА_3 став покупцем 4/9 частки об'єкту 2 за ціною 273 588,16 грн, відповідно, ОСОБА_8 став покупцем 17/100 частки об'єкту 1 за ціною 677 202,00 грн без доплати.
Одразу, у цей же день - 11березня 2020 року ОСОБА_8 , після реєстрації права власності на набуте ним на підставі спірного договору міни майно (17/100 частки об'єкту 1), відчужив його ОСОБА_10 на підставі укладеного між ними договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Сибігою С. І. за реєстровим номером № 263 за 49 500,00 грн.
Приватний нотаріус КМНО Сибіга С. Е. 11 березня 2020 року за участю ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_10 посвідчувала наступні угоди: 18:09:54 - посвідчений договір дарування ОСОБА_3 2/100 часткиз належних йому 19/100 часток, у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_5 , ОСОБА_10 , реєстровий №261; 19:22:52 - посвідчений договір міни ОСОБА_6 належних йому 4/9 часток у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_3 , на 17/100 часток (залишок після дарування 2/100 часток), належних ОСОБА_3 , у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_5 , реєстровий № 262; 20:14:44 - посвідчений договір купівлі-продажу ОСОБА_10 у ОСОБА_5 належних йому 17/100 часток, у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_5 , реєстровий № 263.
Це свідчить про те, що воля сторін у договорі міни була направлена на досягнення правових наслідків, пов'язаних із договором купівлі-продажу, а договір міни був укладений саме для приховування цієї справжньої волі.
Просив визнати договір міни, укладений, між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 11 березня 2020 року, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Сибігою С. Е., зареєстрований в реєстрі за № 262, договором купівлі-продажу 4/9 частин в праві спільної часткової власності у квартирі АДРЕСА_3 , за умовами якого ОСОБА_3 є покупцем, а ОСОБА_8 продавцем цього майна; перевести на ОСОБА_1 права та обов'язки покупця за договором купівлі-продажу, що укладався та посвідчувався як договір міни, між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 11 березня 2020 року, посвідченим приватним нотаріусом КМНО Сибігою С. Е., зареєстрований в реєстрі за № 262; виплатити ОСОБА_3 з депозитного рахунку Святошинського районного суду міста Києва внесену ОСОБА_1 грошову компенсацію за 4/9 частки в праві спільної часткової власності у квартирі АДРЕСА_3 , в розмірі 273 588,16 грн.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 23 травня 2025 року,яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 24 вересня 2025 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , третя особа - приватний нотаріус КМНО Сибіга С. Е. про визнання договору міни договором купівлі-продажу, переведення прав та обов'язків покупця за договором купівлі продажу залишено без задоволення.
Судові рішення мотивовані тим, що
ОСОБА_8 , укладаючи договір міни без доплати, законно розпорядився своїм майном;
сторони оспорюваного договору мали повне право, виходячи із положень цивільного законодавства щодо диспозитивності, та вимог статті 715 ЦК України, включити у свій договір міни умови щодо обміну 4/9 частини спірної квартири, вартістю - 677 202,00 грн на 17/100 часток у праві власності на квартиру вартістю 273 588,16 грн без доплати;
наслідком укладення договору міни була реєстрація права власності ОСОБА_5 на відповідну частку квартири й навпаки за ОСОБА_3 , а в пункті 4 оспорюваного договору сторони передбачили, що обмін частин квартир відбувається без доплати, тому суд зробив висновок про відсутність передбачених статтею 235 ЦК України підстав для визнання оспорюваних правочинів удаваними;
та обставина, що ОСОБА_8 розпорядився своїм майном на свій розсуд свідчить лише про реалізацію власником права на розпорядження своїм майном;
також ОСОБА_6 було дотримано вимог статей 361, 362 ЦК України, оскільки обмеження щодо розпорядження своєю часткою стосуються лише продажу частки співвласником, а переважне право інших співвласників на придбання частки не існує у випадку її відчуження іншим чином, зокрема, шляхом укладення договору міни;
отже, позивачем не доведено обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а саме, що воля обох сторін правочину була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин ніж тих, що виникли між сторонами в результаті укладення оспорюваного договору міни або настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що визначені оспореним договором, а тому суд не вбачає підстав для визнання договору міни договором купівлі-продажу.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що:
доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції незаконно відмовив у задоволенні позовних вимог та не в повній мірі встановив дійсні обставини справи, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки жодних додаткових обґрунтувань чи нових доказів, що не були подані позивачем до суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить;
доводи апеляційної скарги фактично зводяться до того, що укладений договір міни від 11 березня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , є удаваним правочином вчиненим з метою приховання іншого правочину - договору купівлі-продажу;
з досліджених судом фактичних обставин справи судом встановлено, що між відповідачами дійсно укладений договір міни, який за своєю суттю та правовою природою є договором міни без доплати за товар більшої вартості;
доводи апеляційної скарги про проведення обміну часток нерухомого майна без грошової доплати та нерівноцінність обміну, зокрема те, що ОСОБА_8 обміняв частку, яку сам оцінював для продажу у 900 000 грн, на майно у три рази меншої вартості - 273 588,16 грн, що на думку апелянта вказує на сумнівну економічну мотивацію цієї угоди, суд апеляційної інстанції відхилив, оскільки сторони добровільно вказали у договорі про обмін часток нерухомого майна без грошової доплати;
доводи апеляційної скарги про те, що частка яка була обмінена, в подальшому була відчужена власником, не свідчить про удаваність договору міни, та порушення прав позивача.
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, яка підписана представником ОСОБА_2 , в якій просив скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 травня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2025 року, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість, зловживання правом;
суди не звернули уваги на постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року в справі № 346/2238/15 (провадження № 61- 14680сво20), в якій зроблено висновок про те, що удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді, має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків. Суд, розглядаючи питання щодо удаваності договору дарування, має встановити мотиви передачі в дар майна, зокрема у випадках, коли дарувальник та обдарований не перебувають у родинних відносинах. Правочин дарування позбавлений економічного сенсу І може бути вчинений лише за наявності дружніх, родинних чи будь-яких інших відносин, які б могли пояснити такий правочин;
так само, у цьому випадку - в угодах щодо обміну майном, одне з яких дешевше у 2,5 рази від того, що одержується взамін, і одразу продаж цього, щойно набутого майна за ціною у 5,5 разів меншою від його оціночної вартості, відсутній будь який економічний сенс. В ході судового розгляду відповідачі жодним чином не довели мотиви вчинення такого комплексу угод з більше, ніж сумнівним, економічним ефектом. Економічна необґрунтованість як самого договору міни, так і наступного договору купівлі-продажу, свідчать про його удаваність;
відповідач ОСОБА_8 , зловживаючи своїми правами порушив права позивача, гарантовані йому Конституцією та законами України.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що:
згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 24 жовтня 1995 року квартира за адресою: АДРЕСА_1 належала на праві власності: ОСОБА_11 - 1/4 частини, ОСОБА_12 - 1/4 частини, ОСОБА_1 - 1/4 частини, ОСОБА_9 - 1/4 частини;
ОСОБА_1 належить 11/36 частини квартири, що знаходиться за адреса: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 03 грудня 2020 року;
27 грудня 2018 року нотаріус Бондар Н. В. направила на адресу ОСОБА_1 повідомлення про намір продати належну ОСОБА_13 1/4 частину квартири за адреса: АДРЕСА_1 ;
21 грудня 2019 року нотаріус Сибіга С. Є. направила на адресу ОСОБА_1 повідомлення про намір продати належну ОСОБА_13 1/4 частину квартири за адреса: АДРЕСА_1 ;
13 січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса КМНО Сибіги С. Е. з заявою, у якій висловив намір про готовність придбати вищезазначене майно за ціною, яка вказана в заяві;
11 березня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , в особі представника ОСОБА_7 , укладений договір міни, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Сибігою С. Е., зареєстрований в реєстрі за № 262;
Згідно з пунктом 1 договору міни ОСОБА_3 міняє належні йому на праві власності 17/100 часток у праві спільної часткової власності з 19/100 у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_4 , на належні на праві приватної власності ОСОБА_14 4/9 частки у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_3 ;
згідно з пунктом 2 договору міни ОСОБА_8 міняє належні йому на праві власності 4/9 частки у праві спільної часткової власності на кв. АДРЕСА_3 на належні на праві приватної власності ОСОБА_3 17/100 часток у праві спільної часткової власності з 19/100 у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_6 , що в цілому складається з кімнати АДРЕСА_7 ;
згідно з пунктом 3 договору міни квартира, 17/100 часток у праві власності на яку відчужуються за цим договором (об'єкт 1), в цілому складається з чотирьох кімнат загальною площею 93,5 кв. м, житловою 51,7 кв. м. Ринкова вартість об'єкту 1 згідно висновку про об'єкт оцінки пароль пошуку звіту про оцінку НГЧРЖД705428 від 11 лютого 2019 року становить - 273 588,16 грн;
згідно з пунктом 4 договору міни квартира, 4/9 частини у праві спільної часткової власності на яку відчужуються (Об'єкт 2), в цілому складається з 4 житлових кімнат, жилою площею - 61,9 кв. м, загальною площею - 92,9 кв. м. Ринкова вартість об'єкту 2 згідно висновку про об'єкт оцінки пароль пошуку звіту про оцінку ИИМЦЛТ247753, від 20 лютого 2019 року становить - 677 202 грн;
згідно пункту 4 договору міни обмін об'єктів проводиться без доплати.
Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20)).
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22)).
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості (частини перша-третя статті 715 ЦК України).
Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (стаття 235 ЦК України).
Удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а не сторони правочину. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків, а не «приховують» сторону правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року в справі № 346/2238/15-ц (провадження № 61-14680сво20).
Єдиним правовим наслідком кваліфікації правочину як удаваного є застосування до правовідносин, які виникли на його підставі норм, що регулюють цей правочин (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2022 року в справі № 607/5148/20 (провадження № 61-5177св22).
З урахуванням принципу розумності, очевидно, що позов про визнання правочину удаваним є приватно-правовою конструкцією, спрямованою на захист приватних (цивільних) прав та інтересів. Цивільний суд за позовом про визнання правочину удаваним захищає приватні (цивільні) права (інтереси) позивача, які порушені, невизнані або оспорені відповідачем (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2023 року в справі № 711/5843/20 (провадження № 61-11687св21).
У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16 зроблено висновок, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним. Відповідно до вимог статті 60 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.
За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц (провадження № 14-498цс18).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 346/2238/15-ц (провадження № 61-14680сво20), на яку посилається позивач у касаційній скарзі, зазначено, що: «У разі встановлення, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. […] За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача. Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: а) факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; б) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; в) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином. Такі висновки застосування норм матеріального права викладено в постановах Верховного Суду України: від 14 листопада 2012 року у справі № 6-133цс12, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16, які у подальшому підтримані у постановах Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі № 742/1913/15-ц (провадження № 61-13992св18), від 21 серпня 2019 року у справі № 303/292/17 (провадження № 61-12404св18), від 30 березня 2020 року у справі № 524/3188/17 (провадження № 61-822св20)».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 червня 2022 року в справі № 576/564/21 (провадження № 61-19258св21), на яку посилається позивач у касаційній скарзі, вказано, що: «якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є удаваним (стаття 235 ЦК України). У разі встановлення, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головною умовою правомірності правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з'ясувати питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме. Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права (статті 12, 81 ЦПК України). За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача. Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: а) факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; б) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; в) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Суди встановили, що при укладанні договору міни сторони усвідомлювали, що мають на меті укладання саме такого правочину, а не будь-якого іншого, сторони оспорюваного договору мали повне право, виходячи із положень цивільного законодавства щодо диспозитивності, та вимог статті 715 ЦК України, включити у свій договір міни умови щодо обміну без доплати.
При відмові у задоволенні позову суди вказали, що позивачем не доведено обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а саме, що воля обох сторін правочину була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин ніж тих, що виникли між сторонами в результаті укладення оспорюваного договору міни або настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що визначені оспореним договором, а тому зробили правильний висновок про відсутність правових підстав для визнання оспорюваних правочинів удаваними. Позовні вимоги в частині переведення прав та обов'язків покупця на позивача є похідними від вирішення питання про удаваність договору.
За таких обставин, суди зробили обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову у зв'язку з безпідставністю та недоведеністю заявлених позовних вимог.
Посилання у касаційній скарзі на висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року в справі № 346/2238/15 (провадження № 61- 14680сво20) не свідчать про те, що суди ухвалили рішення без їх урахування.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги, оскаржених судових рішень свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Керуючись статтями 260, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 травня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сибіга Сабріна Еглерівна про визнання договору міни договором купівлі-продажу, переведення прав та обов'язків покупця за договором купівлі продажу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
В. І. Крат