Справа № 304/1591/25 Провадження № 3/304/864/2025
06 листопада 2025 року м. Перечин
Суддя Перечинського районного суду Закарпатської області Гевці В.М.,
за участі секретаря судового засідання Гарайдич Р.А.,
розглянувши матеріали, які надійшли з відділення поліції № 1 Ужгородського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, непрацюючого,
за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
09 липня 2025 року о 21 годині 10 хвилин у с. Сімер, вул. Карпатська, 158 ОСОБА_1 керував автомобілем марки «Volkswagen Jetta», номерний знак НОМЕР_1 , у стані алкогольного сп'яніння, огляд на стан сп'яніння зі згоди водія у встановленому законом порядку проводився із застосуванням приладу «Драгер 6810», що зафіксовано поліцейським за допомогою технічного засобу відеофіксації, чим порушив п. 2.9. «а» Правил дорожнього руху.
У судові засідання, призначені суддею Перечинського районного суду Закарпатської області на 29 липня, 05 вересня, 08 жовтня та 06 листопада 2025 року, ОСОБА_1 не з'явився, не зважаючи на те, що суд належним чином повідомляв останнього про дату, час і місце судових засідань. При цьому, ОСОБА_1 про причини неявки не повідомив, клопотань про відкладення судових засідань не подавав. Також на офіційному сайті Перечинського районного суду Закарпатської області (https://pr.zk.court.gov.ua/sud0708/gromadyanam/csz/), у розділі «Громадянам» у вкладці «Список судових справ, призначених до розгляду» з моменту призначення цих справ до розгляду було зазначено дату, час та місце їх розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 268 КУпАП України, справа про адміністративне правопорушення може бути розглянута під час відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Згідно з вимогами ст. 268 КУпАП України участь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, при розгляді справи за ч. 1 ст. 130 КупАП України не є обов'язковою.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України» згідно з положеннями частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням п. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Європейський Суд з прав людини у рішенні «Пономарьов проти України» від 3 квітня 2008 наголосив, що «сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження». Крім того, враховуючи принцип судочинства, зазначений в практиці ЄСПЛ, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, суддя вважає за необхідне провести розгляд справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, оскільки безпідставне умисне затягування справи нівелює завдання Кодексу України про адміністративне правопорушення, яким є охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (стаття 1 КУпАП).
Розгляд справи у розумні строки з одного боку забезпечує можливість своєчасного відновлення прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, у випадку необґрунтованості та безпідставності провадження у справі стосовно неї, а з іншого - своєчасне вжиття заходів спрямованих на запобігання іншим правопорушенням, у випадку наявності підстав застосування адміністративного стягнення з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття (стаття 23 КУпАП України). У будь-якому випадку відповідні дії мають бути вчинені своєчасно, з метою недопущення негативних наслідків, пов'язаних із тривалим розглядом справи та не вирішенням її по суті.
Відтак, суддя відповідно до вимог ч. 1 ст. 268 КУпАП України вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, що сприятиме досягненню завдань, визначених ст. 245 КУпАП.
Суддя встановила, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення стверджується дослідженими та перевіреними в судовому засіданні доказами, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 386581 від 09 липня 2025 року, направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, результатом тестування на алкоголь № 4872 приладу «Драгер 6810», за результатами якого у ОСОБА_1 виявлено 2,64 ‰, копією постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 5183639 від 09 липня 2025 року, а також відеоматеріалами відносно ОСОБА_1 , які не викликають у судді сумніви та узгоджуються між собою.
Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлений Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001.
Відповідно до п. 2.9 «а» Постанови Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року «Про Правила дорожнього руху» водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Відповідно до частини п'ятої статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
У пункті 1.9 Правил дорожнього руху встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Частина 1 статті 130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Таким чином, дії ОСОБА_1 правильно кваліфіковано за ч. 1 ст. 130 КУпАП як керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння.
За таких обставин, встановлюючи наявність адміністративного правопорушення в діях особи, щодо якої складено протокол, та даючи оцінку фактичним даним, наявним в матеріалах справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суддя вважає, що вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, повністю доведена дослідженими в судовому засіданні доказами.
Відповідно до ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Крім того суддя враховує, що відповідно до практики Європейського суду рішення у справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства», від 29.06.2007 року, зазначено, що особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Отже, керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння не може вважатись малозначним правопорушенням, оскільки зазначені дії наражають оточуючих на небезпеку.
Таким чином, врахувавши тяжкість та обставини вчинення правопорушення, особу правопорушника, суддя вважає за доцільне накласти на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу.
Що стосується стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, то суддя зазначає таке.
Відповідно до повідомлення заступника начальника відділення поліції № 1 Ужгородського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області № 93500-2025 від 15 липня 2025 року, ОСОБА_1 посвідчення водія не отримував.
Згідно з п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що суди не в праві застосовувати позбавлення права керувати транспортними засобами тоді, коли винна особа вже позбавлена такого права або взагалі його не мала.
Статтею 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.
Відповідно до п. 1.10 «Правил дорожнього руху», затверджених Постановою КМ України № 1306 від 10.10.2001, водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.
При цьому, ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У той же час, законодавцем не передбачено іншої правової підстави для незастосування стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами у випадках, коли особа на час вчинення адміністративного правопорушення не отримала посвідчення водія на право керування транспортними засобами.
Завданням КУпАП є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1), а завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (ст. 245).
Обмірковуючи вказану ситуацію, суддя звертає увагу на позицію, висловлену у постановах Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у справах № 753/18479/16-к від 22.05.2018, № 171/869/21 від 21.06.2022, в яких колегія суддів дійшла висновку, що рівними перед законом у частині призначення покарання та реалізації своїх прав будуть як особи, які на час вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 286-1 КК України, мали право на керування транспортним засобом, так і особи, які його не мали. Тому та обставина, що обвинувачений вчинив злочин, передбачений ч. 4 ст. 286-1 КК України, не маючи права на керування транспортними засобами, не є перешкодою для застосування до нього обов'язкового додаткового покарання у виді позбавлення права на керування транспортними засобами, оскільки після відбуття основного покарання останній може мати змогу набути відповідне право, отримавши посвідчення водія.
Сталість та послідовність вказаної позиції знайшла своє відображення й у постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04 вересня 2023 року у справі № 702/301/20, де Верховний Суд досліджував це питання та зробив висновки, що виходячи із системного аналізу законодавчих норм, об'єднана палата вважає, що правова природа додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не зводиться виключно до вилучення посвідчення водія та не вичерпується такою дією, а застосовується на певний період, тривалість якого визначається судом відповідно до санкції відповідної частини статей 286, 286-1 КК, і полягає у забороні керувати транспортними засобами. Позбавлення права керувати транспортними засобами має відповідати загальній меті будь-якого покарання, передбаченій ч. 2 ст. 50 КК. У контексті розглядуваного питання особливої уваги набуває досягнення мети покарання щодо запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, з дотриманням засади справедливості та принципу рівності всіх перед законом. Так, внаслідок порушення особою, незалежно від наявності чи відсутності у неї посвідчення подія, правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту створюється реальна небезпека для життя і здоров'я інших осіб та спричиняється відповідна шкода, а тому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в окремих випадках є необхідним з метою попередження спричинення такою особою шкоди здоров'ю чи навіть смерті іншим особам через порушення нею правил дорожнього руху в майбутньому, а також для дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями. При цьому, слід звернути увагу на підвищену суспільну небезпечність дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши у передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність настання дорожньо-транспортної пригоди у такому випаду є значно вищою, а тому попереджувальна мета додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у такому випадку набуває особливого значення.
Як висновок, об'єднана палата зазначила, що підхід щодо неможливості призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами особі, яка не отримувала посвідчення водія на право керування транспортними засобами, не відповідає засаді справедливості та принципу рівності всіх перед законом, а також нівелює попереджувальну мету покарання.
Згідно ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Відповідно до ч. 2 ст. 30 КУпАП позбавлення права керування транспортними засобами застосовується на строк до трьох років за грубе або повторне порушення порядку користування цим правом або на строк до десяти років за систематичне порушення порядку користування цим правом.
При цьому, безпосередньо у ст. 30 КУпАП не встановлено обмежень щодо застосування адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, коли воно передбачене у санкції статті КУпАП, особам, які на момент вчинення адміністративного правопорушення не мали права керувати транспортними засобами.
Санкція ч. 1 ст. 130 КУпАП встановлює, окрім накладення штрафу, також безальтернативне адміністративне стягнення на водіїв у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк один рік.
Отже, вище вказані норми КУпАП не містять жодних застережень чи умов застосування адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, у тому числі, зумовлених відсутністю у винної особи, яка керувала транспортним засобом, посвідчення водія на право керування транспортними засобами.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. Забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.
Положенням про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1993 року № 340, передбачено, що позбавлення водіїв права на керування транспортними засобами здійснюється відповідно до законодавства (п. 20).
Згідно з ч. 1 ст. 317-1 КУпАП, виконання постанови про позбавлення права керування транспортним засобом здійснюється шляхом вилучення посвідчення водія на строк позбавлення права керування транспортними засобами та внесення до єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України відомостей про позбавлення права керування транспортним засобом на строк, визначений постановою, та про вилучення посвідчення водія.
Виходячи із системного аналізу зазначених норм, суддя вважає, що правова природа адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами не зводиться виключно до вилучення посвідчення водія та не вичерпується такою дією, а застосовується на певний період, тривалість якого визначається судом відповідно до санкції відповідної частини статей КУпАП, і полягає у забороні керувати транспортними засобами.
Суддя повторно звертає увагу на висновок об'єднаної палати, де остання звернула увагу на підвищену суспільну небезпечність дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши у передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність настання дорожньо-транспортної пригоди у такому випадку є значно вищою, а тому попереджувальна мета адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами у такому випадку набуває особливого значення.
Викладений у п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» підхід щодо неможливості застосування адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами особі, яка взагалі його не мала (не отримувала посвідчення водія), не відповідає засаді справедливості та принципу рівності всіх перед законом, а також нівелює попереджувальну мету покарання.
При цьому, вказана постанова Пленуму Верховного Суду України не є нормою права й не носить загальнообов'язкового характеру.
Статтею 24 Конституції України передбачено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
З урахуванням зазначеного, рівними перед законом, в частині накладення стягнення та реалізації своїх прав, будуть як особи, які на час вчинення зазначеного адміністративного правопорушення офіційно не отримали посвідчення водія на право керування транспортними засобами, так і особи, які отримали таке посвідчення.
За вказаних обставин, суддя вважає, що до ОСОБА_1 може бути застосовано стягнення також у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
Відповідно до ст. 40-1 КУпАП сплаті підлягає також судовий збір у розмірі встановленому п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08.07.2011.
Тому, керуючись статтями 36, 283, 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суддя,
ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Призначити йому адміністративне стягнення у виді штрафу в дохід держави (отримувач: ГУК у Закарпатській області/Закарпатська область/21081300, код отримувача (ЄДРПОУ) 37975895, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), номер рахунку (ІВАN) UA538999980313030149000007001, призначення платежу: «адміністративний штраф у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху», код 21081300) в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що в грошовому виразі становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень 00 копійок, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.
Роз'яснити ОСОБА_1 , що штраф має бути сплачений не пізніше як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а у разі несплати штрафу у зазначений строк постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби у порядку, передбаченому ст. 308 КУпАП. У порядку примусового виконання постанови стягується подвійний розмір штрафу, а також витрати на облік правопорушення, розмір яких визначається Кабінетом Міністрів України.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави (отримувач: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код отримувача (ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача - казначейство України (ЕАП), номер рахунку (ІВАN) UA908999980313111256000026001, призначення платежу: «Судовий збір на користь держави», код 22030106) 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок судового збору.
Постанова в справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Постанова може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником до Закарпатського апеляційного суду через місцевий суд, який виніс постанову, протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя:Гевці В. М.