Справа № 930/1056/25
Провадження №2/930/707/25
20.10.2025 року м.Немирів
Немирівський районний суд Вінницької області в складі:
головуючої судді Войницької Т.Є.
за участі секретаря судового засідання Вакар Г.І.
представника позивача Ускової С.Е.,
розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в м. Немирові цивільну справу за позовом представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Ускової Світлани Едуардівни до Райгородської сільської ради Гайсинського району Вінницької області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом,-
Представник позивача - адвокат Ускова С.Е. звернулася до суду з позовом до Райгородської сільської ради Гайсинського району Вінницької області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом.
Позов обґрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , яка постійно проживала та була зареєстрована в АДРЕСА_1 .
Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина, до складу якої входить, зокрема, належний їй житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
За життя ОСОБА_2 склала заповіт, посвідчений 25 січня 1997 року секретарем виконавчого комітету Вищекропивнянської сільської ради народних депутатів Немирівського району Вінницької області за р.№ 7, відповідно до якого все своє майно де б воно не було і з чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде належати на день її смерті і на що вона за законом матиме право, зокрема житловий будинок з побутовими спорудами, заповіла ОСОБА_1 .
Представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 (позивач) - єдина спадкоємиця за заповітом на майно ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 . Інших спадкоємців за заповітом чи за законом немає.
Вона повністю прийняла спадщину після її смерті, подавши приватному нотаріусу Гайсинського районного нотаріального округу Кобилянській О.А. відповідну письмову заяву про прийняття спадщини, та їй було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку сільськогосподарського призначення покійної ОСОБА_2 .
У власності спадкодавиці ОСОБА_2 також знаходився і житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що розташований в АДРЕСА_1 .
У позивача виникла необхідність оформити спадкові права на зазначений житловий будинок і вона звернулась до нотаріуса із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
Однак, 29.01.2025 приватним нотаріусом Гайсинського районного нотаріального округу Кобилянською О.А. ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок в АДРЕСА_1 , та видано Постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Мотиви відмови у тому, що документи, які підтверджують право власності на житловий будинок відсутні, право власності не зареєстровано. В матеріалах спадкової справи №126/2023 до майна ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутні належні правовстановлюючі документи на житловий будинок, необхідні для видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок.
Житловий будинок в АДРЕСА_1 був побудований у 1950 році, приналежні до нього господарські будівлі та споруди у період 1964-1976 рр.
Спадкодавиця ОСОБА_2 проживала у цьому будинку до дня її смерті.
Відповідно до довідок виданих виконкомом Райгородської сільської ради № 02.24.02.-298 від 27.09.2024 та № 02.24.02.-369 від 07.11.2024 - житловий будинок по АДРЕСА_1 , згідно погосподарської книги №2, на 2021-2025 рр. належав ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно довідки КП «Немирівське бюро технічної інвентаризації» № 510 від 04.12.2023 року, по даним архіву КП «Немирівське БТІ» станом на 01.01.2013 р. житловий будинок з господарськими будівлями, що розташований в АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 - право власності не зареєстровано.
Відповідно до довідки № 02.24.02.-370, виданої 07.11.2024 виконкомом Райгородської сільської ради, згідно погосподарської книги №2, на 1991-1995 рр.. житловий будинок по АДРЕСА_1 , відносився до суспільної групи колгоспників. Станом на 1991-1995 роки головою двору була ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Представник позивача зазначає, що ОСОБА_2 , як голова колгоспного двору та як єдиний член цього колгоспного двору, набула право власності на вказане домоволодіння, а саме на цілий житловий будинок в майні колгоспного двору в АДРЕСА_1 , право власності на який було оформлено за спадкодавицею за чинним на той час законодавством.
Представник позивача вважає, що тітка позивача - ОСОБА_2 за життя правомірно набула право власності на житловий будинок і до позивача, як її спадкоємиці, яка прийняла спадщину, переходить в порядку спадкування за заповітом цей житловий будинок.
Доказом того, що житловий будинок в АДРЕСА_1 належав спадкодавиці ОСОБА_2 на праві власності, є також рішення 7-ї сесії 22 скликання Вищекропивнянської сільської ради Немирівського району Вінницької області від 11.08.1997 року, яким було вирішено передати ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,52 га для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства.
Отже, відсутність правовстановлюючих документів на житловий будинок, право власності на який було оформлено та зареєстровано за спадкодавицею за чинним на той час законодавством, не може бути підставою позбавлення права позивача, як спадкоємця, на спадкове майно.
У зв'язку із зазначеними обставинами ОСОБА_1 змушена звернутися до суду з даним позовом.
Ухвалою Немирівського районного суду Вінницької області від 12.05.2025 відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі та призначено підготовче судове засідання.
12.06.2025 ухвалою суду витребувано у приватного нотаріуса Гайсинського районного нотаріального округу Вінницької області Кобилянської О.А. копію спадкової справи, яка була відкрита після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У підготовчому засіданні представник позивача адвокат Ускова С.Е. позов підтримала, просила його задовольнити з наведених у ньому підстав.
Представник Райгородської сільської ради Гайсинського району в підготовче засідання не з'явився, подав до суду заяву, не заперечував щодо задоволення позову, розгляд справи просив провести у відсутність представника відповідача.
Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявляти клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Згідно зі ч.3 ст.200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
У відповідності до ч. 3 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд, за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову.
З цієї норми також випливає те, що таке визнання має не суперечити закону і не порушувати права свободи чи інтереси інших осіб.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно, повно, об'єктивно оцінивши надані докази та надавши їм належну оцінку, встановив наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Одним із способів захисту цивільних прав, встановлених ч.2 ст. 16 ЦК України є визнання права.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № 265/6868/16-ц (провадження № 61-34234св18) вказано, що: "у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 328 ЦК України, особи вправі набути право власності на підставах, що не заборонені законом і згідно зі ст. 392 ЦК України, можуть звертатись до суду з позовом про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.
Судом встановлено, що згідно паспорта серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , народилася в с.В.Кропивна Немирівського району Вінницької області.
Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_2 .
Після її смерті залишилося спадкове майно.
Згідно довідки виконкому Райгородської сільської ради Гайсинського району Вінницької області №02.24.02-289 від 27.09.2024 житловий будинок по АДРЕСА_1 рахується за ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 а/з №98 від 28.02.2023.
Згідно довідки №02.24.02-370 від 07.11.2024, виданої виконкомом Райгородської сільської ради Гайсинського району, згідно по господарської книги №2 на 1991-1995 роки житловий будинок по АДРЕСА_1 відносився до суспільної групи колгоспників. Станом на 1991-1995 роки голова двору - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а/з №98 від 28.02.2023).
Згідно довідки №02.24.02-369 від 07.11.2024, виданої виконкомом Райгородської сільської ради Гайсинського району, згідно по господарської книги №2 на 2021-2025 роки житловий будинок по АДРЕСА_1 відносився до суспільної групи колгоспників. Станом на 1991-1995 роки голова двору - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а/з №98 від 28.02.2023).
Відповідно до довідки №02.24.02.-248 від 28.05.2025, виданої виконавчим комітетом Райгородської сільської ради Гайсинського району Вінницької області, відповідно до записів у по господарських книгах за період з 1995 по 2023 роки, житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , належав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_2 перебувала на обліку як голова двору за вказаною адресою впродовж усього зазначеного періоду з 1995 по 2023 рік.
Згідно погосподарських книг за 1986-1990 та 1991-1995 р.р. головою домогосподарства записана ОСОБА_2 .
Згідно довідки №02.24.02.-249 від 28.05.2025, виданої виконавчим комітетом Райгородської сільської ради Гайсинського району Вінницької області, гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а/з №98 від 28.02.2023 року) на день смерті проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . На день смерті ОСОБА_2 будь-які інші особи, в тому числі малолітні та неповнолітні діти, в даному будинку не проживали і не були зареєстровані.
Відповідно до довідки №02.24.02-371 від 07.11.2024, виданої виконкомом Райгородської сільської ради Гайсинського району, згідно рішення 7-ї сесії 22 скликання Вищекропивнянської сільської ради від 11.08.1997 року: «Про передачу у приватну власність земельних ділянок» - земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 рахується за гр. ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а/з №98 від 28.02.2023).
З додатку №1 до рішення 7-ї сесії 22 скликання встановлено, що ОСОБА_2 значиться у списку заяв громадян для передачі у приватну власність земельних ділянок.
Згідно довідки КП «Немирівське РБТІ» №510 від 24.09.2024 по даним архіву КП «Немирівське РБТІ» станом на 01.01.2013 р. житловий будинок з господарськими будівлями, що розташований в АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 - право власності не зареєстровано.
За життя ОСОБА_2 25.01.1997 склала заповідальне розпорядження, згідно якого, на випадок її смерті все своє майно, і на що вона за законом матиме право, зокрема житловий будинок з побутовими спорудами, заповіла ОСОБА_1 .
З матеріалів спадкової справи №126/2023, заведеної до майна померлої ОСОБА_2 , встановлено, що ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_2 , про що свідчить відповідна заява, подана нею приватному нотаріусу Гайсинського районного нотаріального округу Кобилянській О.А. 30.05.2023.
Згідно довідки №02.24.02.-111 від 24.05.2023, виданої виконавчим комітетом Райгородської сільської ради, після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка на день смерті проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , залишилось спадкове майно. Спадкоємицею за заповітом є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . На момент відкриття спадщини у житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на день смерті проживала та була зареєстрована померла ОСОБА_2 , будь-які інші особи, в тому числі малолітні та неповнолітні діти, не проживали і не були зареєстровані.
31.08.2023 приватним нотаріусом Гайсинського районного нотаріального округу Кобилянською О.А. на ім'я ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку, кадастровий номер 0523081600:01:001:0129, належну померлій ОСОБА_2
29.01.2024 гр. ОСОБА_3 , яка діє за довіреністю від імені ОСОБА_1 , звернулася до приватного нотаріуса Гайсинського районного нотаріального округу Кобилянська О.А. із заявою про видачу їй постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, оскільки відсутні правовстановлюючі документи на житловий будинок, що належав ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Постановою приватного нотаріуса Гайсинського районного нотаріального округу Кобилянської О.А. про відмову у вчиненні нотаріальної дії №18/02-31 від 29.01.2024 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок у зв'язку із відсутністю правовстановлюючих документів на житловий будинок.
Судом встановлено, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 належить до майна колгоспного двору, головою двору якого станом на 15.04.1991 була ОСОБА_2 .
Відповідно до ст.ст.120, 123 ЦК України (в редакції 1963 року), чинного на час існування колгоспних дворів, майно колгоспного двору належало його членам на праві сумісної власності. Розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору.
Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а)право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні; б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.
Згідно з абзацом 3 ч. 2 ст. 331 ЦК України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Частиною 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Відповідно до ч. 4 ст. 3 цього Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.
Як вбачається з копії технічного паспорту, будинок за адресою: АДРЕСА_1 , побудований у 1950 році.
Питання набуття права власності на той час регулювалося Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Указ від 26 серпня 1948 року), що був визнаний таким, що втратив чинність, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року №8502-ІІ, і прийнятою відповідно до Указу від 26 серпня 1948 року постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Постанова від 26 серпня 1948 року), які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.
Згідно зі статтею 1 Указу від 26 серпня 1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п'яти як у місті, так і поза містом.
Пунктом 2 Постанови від 26 серпня 1948 року визначено, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.
Отже, за Указом від 26 серпня 1948 року та Постановою від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог вказаного законодавства.
Питання набуття права власності на той час регулювалося Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженою заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність 19 січня 1996 року на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5і зареєстрованим в Мін'юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).
Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України та Законом України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
За змістом п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах.
За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.
Зазначене відповідає висновку Верховного Суду викладеному у постанові від 06 березня 2018 року у справі №175/2254/15.
Крім того, по приватних житлових будинках, що збудовані до 05 серпня 1992 року не передбачалась процедура введення в експлуатацію при оформленні права власності. Таким чином, за наявності відповідних доказів судами може визнаватися право власності в порядку спадкування на спірні будинки, збудовані до 05 серпня 1992 року, на які спадкодавцем не було отримано правовстановлюючі документи (п.3.2 Листа ВССУ "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування").
Згідно з п.20 Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР передбачалася реєстрація будинків і домоволодінь на підставі записів у погосподарських книгах.
Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.
Крім того, Вищій Спеціалізований Суд України у своєму листі зазначив, що при вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.
Отже, за життя ОСОБА_2 належав житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , однак не був належним чином зареєстрований.
Згідно роз'яснень викладених у листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року №24-753/0/4-13 Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування , умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.
Згідно зі ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
За змістом ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи,визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 1269 ЦК України одним із способів прийняття спадщини є подання спадкоємцем нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяви про її прийняття.
Згідно з ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Ч.1 ст.1297 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_2 та в установленому законом порядку прийняла спадщину, звернувшись до нотаріальної контори у строк встановлений ч.1 ст. 1270 ЦК України, а також звернулася із заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок, однак оформити свої спадкові права в нотаріальному порядку позивач позбавлена можливості за обставин незалежних від її волі.
Відповідно до пп.4.15 п.4 Глави 10 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5 видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.
Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 №7 «Про судову практику у справі про спадкування» роз'яснено, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Пунктом 3.1 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13, право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК).
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 року № 7 Про судову практику у справах про спадкування спадкоємець який позбавлений умов для одержання свідоцтва про право на спадщину у нотаріуса, має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності у порядку спадкування.
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність порушених прав позивача, а обраний спосіб захисту порушених прав є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, що було встановлено в ході судового розгляду, тому суд дійшов висновку, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 16, 328, 392, 1216,1217, 1218, 1223, 1261, 1269, 1270, 1297 ЦК України, ст.ст.4, 13, 200, 206, 211, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , право власності в порядку спадкування за заповітом на житловий будинок «А» загальною площею 39,3 кв.м, в тому числі житловою площею 16,7 кв.м, з господарськими будівлями та спорудами, а саме: веранда «а», літня кухня «Б», сарай «В», погріб «П», сарай «Г», сарай «г», огорожа «1-2», що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на який мала право ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Вінницького апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, яким повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Т. Є. Войницька