07 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 910/5458/23
Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Картере В.І.
перевіривши касаційну скаргу арбітражного керуючого Жураковської Людмили Валеріївни
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.03.2025
та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2025
у справі № 910/5458/23
за заявою боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфара"
про банкрутство,
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.03.2025 задоволено частково клопотання арбітражного керуючого Жураковської Л.В. про затвердження звітів про нарахування та виплату грошової винагороди у розмірі 438 551,61 грн., здійснення та відшкодування витрат у розмірі 7 239,47 грн. за період виконання повноважень розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфара» з 14.08.2023 по 24.03.2025. Затверджено звіти арбітражного керуючого Жураковської Л.В. про нарахування та виплату грошової винагороди у розмірі 295 970,97 грн., здійснення та відшкодування її витрат у розмірі 4 888,68 грн. за період виконання повноважень розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфара» з 14.08.2023 по 25.09.2024. Задоволено клопотання розпорядника майна про сплату винагороди. Здійснено сплату основної винагороди арбітражному керуючому Жураковській Людмилі Валеріївні на її рахунок, за виконання нею повноважень розпорядника майна боржника у справі № 910/5458/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфара" у розмірі 60 300 (шістдесят тисяч триста) грн. 00 коп. з депозитного рахунку Господарського суду міста Києва за рахунок коштів, авансованих Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфара».
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції арбітражний керуючий Жураковська Людмила Валеріївна звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила частково скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.03.2025 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити клопотання арбітражного керуючого Жураковської Л.В. від 15.03.2025 про затвердження звітів про нарахування та виплату грошової винагороди у розмірі 378251,61 грн, здійснення та відшкодування витрат у розмірі 7239,47 грн за період виконання повноважень розпорядника майна боржника з 14.11.2023 по 24.03.2025, та стягнути їх з кредиторів пропорційно розміру визнаних кредиторських вимог.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2025 апеляційну скаргу арбітражного керуючого Жураковської Людмили Валеріївни залишено без задоволення. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.03.2025 у справі № 910/5458/23 залишено без змін.
27.10.2025 через систему «Електронний суд» до Верховного Суду надійшла касаційна скарга арбітражного керуючого Жураковської Людмили Валеріївни на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.03.2025 та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2025 у справі № 910/5458/23, в якій просить суд поновити строк на касаційне оскарження; визнати постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2025 екстраординарним рішенням; скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2025 та частково ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.03.2025; ухвалити нове рішення, яким задовольнити клопотання арбітражного керуючого Жураковської Л.В. від 15.03.2025 про затвердження звітів про нарахування та виплату грошової винагороди у розмірі 378251,61 грн, здійснення та відшкодування витрат у розмірі 7239,47 грн за період виконання повноважень розпорядника майна боржника з 14.11.2023 по 24.03.2025.
З аналізу статей 55, 129 Конституції України вбачається, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Серед основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція ЄСПЛ) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Суд зазначає, що право на доступ до суду є одним із аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції ЄСПЛ та повинно бути "практичним та ефективним", а не "теоретичним чи ілюзорним" (Рішення ЄСПЛ від 04.12.1995 у справі "Беллє проти Франції"). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції ЄСПЛ, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд. Водночас, право на доступ до суду, закріплене у статті 6, не є абсолютним, воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак, Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 Конвенції ЄСПЛ, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ від 12.07.2001 у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини").
Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
Розглянувши касаційну скаргу, Суд дійшов до висновку про відмову у прийнятті касаційної скарги арбітражного керуючого Жураковської Людмили Валеріївни, з наступних підстав.
Згідно з ч. 3 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України встановлює серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною першою статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Законодавцем у ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено особливості застосування правил оскарження судових рішень, що ухвалюються місцевими та апеляційними господарськими судами в процесі провадження у справі про банкрутство.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства (в редакції, чинній на момент звернення скаржника з касаційною скаргою) у касаційному порядку не підлягають оскарженню постанови апеляційного господарського суду, прийняті за результатами перегляду судових рішень, крім: ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), ухвали попереднього засідання, ухвал за результатами розгляду грошових вимог кредиторів, поданих після закінчення строку, встановленого для їх подання, ухвали про затвердження плану санації у справі про банкрутство, ухвали про затвердження плану реструктуризації боргів боржника у справі про неплатоспроможність фізичної особи, ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), а також постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника та рішень, прийнятих за результатами розгляду заяв, поданих у межах провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність).
Скарги на постанови апеляційних господарських судів, прийняті за результатами оскарження ухвал господарського суду у справах про банкрутство, які не підлягають оскарженню в касаційному порядку окремо, можуть включатися до касаційної скарги на ухвали, постанови у справах про банкрутство (неплатоспроможність), що підлягають оскарженню.
Наведений перелік судових рішень, що підлягають касаційному оскарженню окремо, є вичерпним, і тому подання касаційних скарг на інші судові рішення (які відсутні у вказаному переліку) виключає можливість здійснення касаційного провадження за такими скаргами.
Предметом касаційного оскарження є постанова Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2025 прийнята за результатом апеляційного перегляду ухвали Господарського суду міста Києва від 24.03.2025 щодо затвердження звітів арбітражного керуючого Жураковської Людмили Валеріївни про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат за період виконання повноважень розпорядника майна боржника, можливість окремого касаційного оскарження якої не передбачена ч. 3 ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.
Так, Суд звертає увагу скаржника на те, що самостійне/окреме оскарження не передбачено законом, а тому скарга на вказане судове рішення суду апеляційної інстанції має включатися до касаційної скарги на постанову у справі про банкрутство (неплатоспроможність), що підлягають оскарженню.
Такого ж висновку щодо застосування частини третьої статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства дійшов Верховний Суд, зокрема, в ухвалах від 05.12.2024 у справі № 910/2863/23, від 06.02.2024 у справі № 916/1261/16, від 23.01.2024 у справі № 910/3070/21, від 07.12.2023 у справі № 918/171/21.
Зазначене відповідає загальновизнаному положенню про дію процесуальних норм у часі, згідно з яким незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій (частина третя статті 3 ГПК України).
Посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що «Право на оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2025 надано цим же Північним апеляційним господарським судом, який в резолютивній частині постанови від 24.09.2025 встановив порядок та строки оскарження постанови відповідно до ст.ст. 288-291 ГПК України, і тим самим надав право, від імені фізичної особи, оскаржити її в Верховному Суді та підтвердив, що вказана постанова підлягає оскарженню в касаційній інстанції».
Суд оцінює критично, оскільки зазначене скаржником «право» не є автоматичною підставою для відкриття касаційного провадження.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів. Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за ст. 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Крім того, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки справа не є малозначною в силу закону (за предметом позову ця справа не є малозначною). Наведені скаржником доводи зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійсненні судами, і в цілому - до заперечення результату розгляду справи.
Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі "Дія 97 проти України" від 21.10.2010).
За змістом частини третьої ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства при вирішенні питання про можливість касаційного оскарження процесуального документа суду апеляційної інстанції визначальним є саме судовий акт суду першої інстанції, а не результат його перегляду в апеляційному порядку, та відповідно, зміст резолютивної частини процесуального документа суду апеляційної інстанції.
Відповідно до п. 1 частини першої ст. 293 ГПК України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
У разі прийняття до касаційного провадження касаційної скарги арбітражного керуючого Жураковської Людмили Валеріївни на вказані судові рішення, суд касаційної інстанції буде діяти не як "суд встановлений законом" в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини, що в сукупності з положеннями норм статті 287 ГПК України, виключає можливість касаційного перегляду.
Законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
Оскільки, арбітражним керуючим Жураковською Людмилою Валеріївною подано касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2025 предметом перегляду якої була ухвала Господарського суду міста Києва від 24.03.2025, яка відповідно до частини третьої ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства не підлягає окремому касаційному оскарженню, то необхідно відмовити у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України.
Водночас, Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою арбітражного керуючого Жураковської Людмили Валеріївни, Верховним Судом не розглядається клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2025 у справі №910/5458/23 та визнання судового рішення екстраординарним.
На підставі викладеного та керуючись частинами 1, 3 статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 3, 234, 235, пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд, -
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою арбітражного керуючого Жураковської Людмили Валеріївни на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.03.2025 та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2025 у справі № 910/5458/23.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий, суддя Огороднік К.М.
Судді Жуков С.В.
Картере В.І.