Постанова від 06.11.2025 по справі 15/81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2025 року

м. Київ

cправа № 15/81 (910/14941/24)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Жуков С.В., Огороднік К.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Стінком плюс"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2025 (колегія суддів у складі: Отрюх Б.В. - головуючий, Сотніков С.В., Остапенко О.М.)

та ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.01.2025 (суддя Омельченко Л.В.)

у справі № 15/81(910/14941/24)

за позовом Міністерства економіки України

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Стінком плюс"; 2) Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київський радіозавод"

про визнання недійсними результатів публічних відкритих торгів, договору купівлі-продажу та повернення майна

у межах справи № 15/81

за заявою Українського акціонерного промислово-інвестиційного банку

до Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київський радіозавод"

про банкрутство,

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст позовних вимог і хід розгляду справи

1. Ухвалою Арбітражного суду міста Києва від 12.07.1996 порушено провадження у справі за заявою Українського акціонерного промислово-інвестиційного банку про банкрутство Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київський радіозавод" (далі - Боржник).

2. Постановою Арбітражного суду міста Києва від 01.10.1997 визнано Боржника банкрутом, призначено ліквідаційну комісію.

3. 04.12.2024 у межах зазначеної справи Міністерство економіки України (далі - Міністерство) звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стінком плюс" (далі - Відповідач) та Боржника про:

- визнання недійсними результатів відкритих публічних торгів (аукціону) з продажу в ліквідаційній процедурі державного майна закріпленого на праві господарського відання за Боржником, оформлених протоколом №6 від 21.10.2016, щодо визнання переможцем Відповідача з ціною продажу 40798,99 грн;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 21.10.2016, укладеного між Боржником і Відповідачем, зареєстрованого в реєстрі за №897;

- зобов'язання Відповідача повернути у державну власність Боржнику нежитлові приміщення в літ. 17 (групи приміщень №1) загальною площею 238,7 м2, розташовані за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 9 (далі - Майно).

4. Позов мотивовано тим, що продаж Майна відбувся з порушенням вимог чинного законодавства, що вплинуло на права та інтереси Міністерства як власника державного майна та органу управління Боржника.

5. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2024, зокрема, відкрито провадження у справі за вказаним позовом.

6. 21.01.2025 Міністерство подало клопотання про заміну сторони правонаступником (далі - Клопотання), а саме: Міністерства його правонаступником - Фондом державного майна України (далі - Фонд).

7. Клопотання мотивовано тим, що згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26.07.2022 №683-р Фонд є органом управління Боржника.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

8. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.07.2022 №683-р "Деякі питання управління об'єктами державної власності" єдиний майновий комплекс Боржника передано зі сфери управління Міністерства до сфери управління Фонду.

9. Згідно з актом приймання-передачі від 20.07.2023 Боржника передано зі сфери управління Міністерства до сфери управління Фонду.

Стислий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

10. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2025, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2025, Клопотання задоволено, замінено позивача у справі - Міністерства його правонаступником - Фондом.

11. Судові рішення мотивовано наявністю підстав для застосування положень статті 52 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у зв'язку з тим, що провадження у справі відкрито за позовом Міністерства як органу управління Боржника, але на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.07.2022 №683-р за актом приймання-передачі від 20.07.2023 Боржника передано зі сфери управління Міністерства до сфери управління Фонду.

Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

12. Відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та постанову господарських судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні Клопотання.

13. Касаційну скаргу подано з підстав, передбачених абзацом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, зокрема, у зв'язку з порушенням норм процесуального права - приписів статей 52, 269, 270 ГПК України.

14. При цьому Відповідач посилається на неврахування господарськими судами в оскаржуваних судових рішеннях висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 22.02.2023 у справі №910/3724/20, від 23.05.2024 у справі №907/551/14, щодо застосування статті 52 ГПК України.

15. Також Відповідач зазначає про ненадання апеляційним господарським судом належної оцінки його доводам про те, що на момент подання позову Міністерство вже не було органом управління Боржника. На думку Відповідача, фактично господарський суд визнав правомірним подання позову особою, яка не мала для цього матеріально-правових повноважень.

16. Крім того, Відповідач стверджує про неправильне застосування господарськими судами норм матеріального права (статті 4 і частини 2 статті 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності") при тлумаченні розпорядження Кабінету Міністрів №693-р від 26.07.2022 та акта приймання-передачі від 20.07.2023.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

17. Міністерство подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у її задоволенні та залишити оскаржувані судові рішення без змін.

18. Міністерство посилається на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 25.06.2025 у справі №15/81(910/14936/24) щодо правильного застосування норм права у подібних правовідносинах.

19. Міністерство звертає увагу на те, що воно було залучено до участі у справі про банкрутство №15/81 ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2015 як орган, уповноважений управляти майном Боржника, залишалось стороною у справі про банкрутство і мало повноваження на звернення з позовом до моменту залучення Фонду ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 у справі №15/81.

20. Також Міністерство наголошує, що відповідно до положень статті 52 ГПК України правонаступництво можливе на будь-які стадії судового процесу, водночас заміна сторони її правонаступником не змінює обсягу прав і обов'язків Відповідача як іншої сторони у справі.

21. На думку Міністерства, Відповідач не довів, які саме його права порушено заміною позивача, а касаційна скарга спрямована виключно на затягування судового процесу та перешкоджання прийняттю остаточного рішення в цій справі.

Касаційне провадження

22. Ухвалою Верховного Суду від 01.10.2025 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою Відповідача в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 20.10.2025, витребувано з господарських судів першої та апеляційної інстанції матеріали справи.

23. Матеріали цієї справи надійшли до Верховного Суду 06.10.2025. Однак суддя Картере В.І. перебував у відрядженні з 02.10.2025 до 18.10.2025 відповідно до наказу голови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.09.2025 №3247/0/6-25 та у відпустці з 19.10.2025 до 24.10.2025 та з 27.10.2025 до 31.10.2025 згідно з наказом голови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.09.2025 №3334/0/6-25.

24. Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 03.11.2025 після виходу з відпустки головуючого судді Картере В.І. призначено повторний автоматизований розподіл цієї судової справи у зв'язку відрядженням судді Пєскова В.Г.

25. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.11.2025 для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: Картере В.І. - головуючий, Жуков С.В., Огороднік К.М.

26. З огляду на викладені обставини касаційний перегляд цієї справи здійснюється у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Позиція Верховного Суду

27. Керуючись вимогами статей 14, 300 ГПК України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги та виходить з такого.

28. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду клопотання про заміну сторони правонаступником.

29. Відповідно до положень статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі визначені позивачі та відповідачі, зокрема позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

30. Згідно зі статтею 52 ГПК України в разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив. Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу.

31. Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав і обов'язків сторони у справі до іншої особи у зв'язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні. Процесуальне правонаступництво випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони матеріального правовідношення її правонаступником) і відображає зв'язок матеріального та процесуального права. Фактично, процесуальне правонаступництво слідує за матеріальним. У кожному конкретному випадку для вирішення питань можливості правонаступництва, господарському суду слід аналізувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права (подібний за змістом висновок, зокрема, викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.04.2022 у справі №910/2615/18).

32. Наявність або відсутність процесуального правонаступництва підлягає встановленню окремо у кожному випадку.

33. При цьому положеннями наведеної процесуальної норми не обмежено коло випадків заміни особи у спірних правовідносинах, які можуть бути підставами для процесуального правонаступництва, а також стадію судового процесу, на якій може бути здійснено таке правонаступництво.

34. За змістом частини 4 статті 56 ГПК України держава бере участь у справі через відповідний орган державної влади відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення тощо або через представника.

35. Правові основи управління об'єктами державної власності визначені положеннями Закону України "Про управління об'єктами державної власності".

36. Стаття 1 зазначеного Закону розкриває поняття управління об'єктами державної власності як здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

37. У статті 3 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" закріплено перелік об'єктів управління державної власності, до яких віднесено, зокрема, майно, яке передане державним комерційним підприємствам (далі - державні підприємства), установам та організаціям.

38. Згідно зі статтею 4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" суб'єктами управління об'єктами державної власності є: Кабінет Міністрів України; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об'єктами державної власності; міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи (далі - уповноважені органи управління); Фонд державного майна України; органи, що забезпечують діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації (далі - господарські структури), державне підприємство, установа, організація або господарське товариство, 100 відсотків акцій (часток) якого належить державі або іншому господарському товариству, 100 відсотків акцій (часток) якого належать державі; Національна академія наук України, галузеві академії наук.

39. Повноваження з визначення суб'єкта управління об'єктами державної власності належать Кабінету Міністрів України, що випливає із положень статті 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", згідно з частиною 1 якої та пунктом 1 частини 2 якої Кабінет Міністрів України є суб'єктом управління, що визначає об'єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об'єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб'єктам управління, визначеним цим Законом; здійснюючи управління об'єктами державної власності, Кабінет Міністрів України визначає органи виконавчої влади та державні колегіальні органи, які здійснюють функції з управління об'єктами державної власності.

40. Згідно з частиною 1 статті 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань, зокрема: ведуть облік об'єктів державної власності, що перебувають в їх управлінні, здійснюють контроль за ефективним використанням та збереженням таких об'єктів (пункт 11); здійснює визначені законодавством повноваження під час провадження справ про банкрутство державних підприємств та господарських організацій з корпоративними правами держави, що перебувають у їх управлінні (пункт 34).

41. Статтею 7 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", якою врегульовано повноваження Фонду державного майна України, також передбачено, що Фонд відповідно до законодавства щодо державних підприємств, установ і організацій здійснює визначені законодавством повноваження під час провадження справ про банкрутство державних підприємств, що перебувають у його управлінні, та господарських організацій з корпоративними правами держави, у тому числі веде їх реєстри (підпункт "д" пункту 1 частини 1).

42. Верховний Суд, зокрема в постанові від 23.05.2024 у справі №907/551/14 (на яку посилається Відповідач у касаційній скарзі), дійшов висновку про те, що з визначених Законом України "Про управління об'єктами державної власності" особливостей управління об'єктами державної власності, умов і правил здійснення повноважень відповідними суб'єктами управління об'єктами державної власності випливає перехід відповідних прав та обов'язків від одного органу управління (в разі передачі права управління відповідним об'єктом зі сфери управління одного суб'єкта до сфери управління іншого).

43. Дослідивши обставини справи, місцевий господарський суд під час розгляду Клопотання встановив, що провадження у справі відкрито за позовом Міністерства як органу управління Боржника (що є державним підприємством), а на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.07.2022 №683-р за актом приймання-передачі від 20.07.2023 Боржника передано зі сфери управління Міністерства до сфери управління Фонду. Як наслідок, Міністерство вибуло з відповідного матеріального правовідношення, а його права та обов'язки перейшли до Фонду як правонаступника.

44. Учасники справи, зокрема Відповідач, не спростували наведених обставин під час розгляду справи господарськими судами першої та апеляційної інстанції.

45. Натомість, заперечуючи проти здійснення заміни сторони позивача з Міністерства на його правонаступника Фонд, Відповідач наголошував, що зазначені обставини передачі Боржника до сфери управління Фонду вже існували на момент звернення Міністерства з позовом, а не відбулися після відкриття провадження у справі.

46. Слід зауважити, що Верховний Суд у постановах від 22.02.2023 у справі №910/3724/20, від 23.05.2024 у справі №907/551/14 (на які посилається Відповідач у касаційній скарзі) не викладав висновків щодо правильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні питання процесуального правонаступництва між суб'єктами управління об'єктом державної власності в тому разі, коли перехід функцій з управління відповідним об'єктом від органу, що звернувся з позовом, до його правонаступника відбувся до подання позову.

47. Так, постановою Верховного Суду від 22.02.2023 у справі №910/3724/20 замінено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача з Міністерства на його правонаступника - Фонд. При цьому за змістом указаної постанови єдиний майновий комплекс відповідного державного підприємства передано зі сфери управління Міністерства до сфери управління Фонду відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України Від 14.10.2022 №910-р за актом приймання-передачі від 06.12.2022, тоді як провадження у зазначеній справі відкрито в 2020 році.

48. У постанові від 23.05.2024 у справі №907/551/14 Верховний Суд дійшов висновку про наявність матеріально-правових підстав для здійснення заміни позивача - Міністерства на Фонд, до сфери управління якого передано єдиний майновий комплекс боржника на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.11.2019 №1101-р згідно з актом приймання-передачі від 06.12.2022, тоді як Міністерство звернулося з позовом у зазначеній справі 16.11.2021.

49. Отже, викладені в зазначених постановах Верховного Суду висновки не є релевантними для розгляду цієї справи в контексті наведеного питання, оскільки правовідносини в них є не в повній мірі подібними до тих, що наразі є предметом розгляду.

50. Водночас, як слушно зазначив апеляційний господарський суд у оскаржуваній постанові, Верховний Суд виклав висновок щодо правильного застосування норм права до подібних до цієї справи правовідносин у постанові від 25.06.2025 у справі №15/81(910/14936/24).

51. У зазначеній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що як положення статті 52 ГПК України, так і загальні принципи інституту процесуального правонаступництва не встановлюють будь-яких інших умов для заміни сторони її правонаступником у випадку заміни особи у відносинах, окрім як встановлення факту переходу до особи матеріальних прав правопопередника.

52. Положення зазначеної статті не встановлюють як підставу для відмови у заміні сторони її правонаступником наявність на момент звернення з позовом обставин щодо переходу до правонаступника матеріальних прав позивача (правопопередника).

53. Отже, положення статті 52 ГПК України не забороняють заміну позивача його правонаступником, навіть якщо перехід до правонаступника матеріальних прав позивача (правопопередника) відбувся до звернення такого позивача із позовом до суду.

54. Викладені у касаційній скарзі аргументи по суті спрямовані на заперечення наведеної правової позиції Верховного Суду та підлягають відхиленню з огляду на таке.

55. Як неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (зокрема у постанові від 13.03.2024 у справі №201/15228/17), єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.

56. Консультативна рада європейських суддів у висновку №11 (2008) про якість судових рішень зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).

57. Задля гарантування юридичної визначеності Верховний Суд має відступати від своїх попередніх висновків лише за наявності для цього належної підстави. Так, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання.

58. Однак Верховний Суд не вбачає перелічених підстав для відступу від правової позиції, наведеної в постанові від 25.06.2025 у справі №15/81(910/14936/24), під час розгляду цієї справи, відкритої у межах справи про банкрутство за позовом держави в особі суб'єкта управління об'єктами державної власності, який на момент звернення з позовом був учасником зазначеної справи про банкрутство як орган, уповноважений управляти майном боржника.

59. Отже, враховуючи вказану правову позицію та встановлені господарськими судами попередніх інстанцій у цій справі обставини щодо заміни сторони спірного матеріального правовідношення внаслідок переходу функцій з управління майном Боржника від Міністерства до Фонду, Верховний Суд погоджується з висновком про наявність передбачених законом підстав для здійснення процесуального правонаступництва відповідно до вимог статті 52 ГПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

60. Звертаючись з касаційною скаргою, Відповідач не довів неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права до встановлених під час розгляду справи обставин як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень.

61. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги та залишення без змін ухвали та постанови судів попередніх інстанцій.

Розподіл судових витрат

62. Понесені скаржником у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Стінком плюс" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2025 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.01.2025 у справі №15/81(910/14941/24) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Картере

Судді С. Жуков

К. Огороднік