04 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 911/2133/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Вронська Г.О. - головуюча, Губенко Н.М., Кондратова І.Д.,
за участю секретаря судового засідання Дуб С.І.,
представників учасників справи:
прокурор: Владимирець А.О.,
від позивача: Дяк Ю.О.,
від відповідача: Поцелов А.О.,
від третьої особи: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника Генерального прокурора
в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України
на рішення Господарського суду Київської області (Черногуз А.Ф.)
від 26.11.2024 (повний текст складений 13.01.2025)
на постанову Північного апеляційного господарського суду (Гаврилюк О.М., Майданевич А.Г., Ткаченко Б.О.)
від 08.07.2025 (повний текст складений 04.08.2025)
та на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду (Гаврилюк О.М., Майданевич А.Г., Ткаченко Б.О.)
від 05.08.2025 (повний текст складений 04.09.2025)
у справі за позовом Заступника Генерального прокурора
в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоспецпром"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне підприємство "Медичні закупівлі України"
про стягнення неустойки (пені та штрафу) у зв'язку з неналежним виконанням договору про закупівлю спеціалізованого санітарного транспорту
Короткий зміст позовних вимог
1. Заступник Генерального прокурора (далі - Позивач, Скаржник) звернувся до Господарського суду Київської області в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України (далі - МОЗ) за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - державного підприємства "Медичні закупівлі України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоспецпром" (далі - Відповідач) про стягнення неустойки у сумі 10 426 594,74 грн.
2. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням умов договору про закупівлю спеціалізованого санітарного транспорту від 28.12.2021 № 09/524-12/2021.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.11.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного суду від 08.07.2025 у справі № 911/2133/24, у задоволенні позову відмовлено.
4. Рішення суду першої інстанції, зокрема, мотивоване таким:
- положення пункту 9.2 договору про закупівлю від 28.12.2021 № 09/524-12/2021, як і договору в цілому, не передбачають сплату постачальником пені та штрафу за несвоєчасну поставку товару до Державного бюджету України;
- Міністерство охорони здоров'я України не є управненою особою в контексті положень пункту 9.2 договору про закупівлю від 28.12.2021 № 09/524-12/2021, що визначають суб'єкта, управненого вимагати сплати неустойки за даним договором.
5. Суд апеляційної інстанції додатково зазначив:
- доводи про те, що попередня оплата, яку відповідач отримав за даним договором, виділено та виплачено безпосередньо з загального фонду Державного бюджету України за бюджетною програмою, оцінюються критично, оскільки особливі умови договору про сплату пені та штрафу можуть встановлюватись сторонами у договорі, що фінансується за рахунок Державного бюджету України на підставі ст. 231 Господарського кодексу України, і сторони, скориставшись такою можливістю, визначили, що пеня та штраф за порушення строків поставки товару сплачується саме на користь третьої особи - ДП «Медичні закупівлі України», як замовника за договором;
- безпідставними є також доводи про те, що нараховані суми пені відповідно до вимог п. 23 ч. 2 ст. 29 Бюджетного кодексу України підлягають стягненню з відповідача безпосередньо до Державного бюджету України, так як виконання договору № 09/524-12/2021 від 28.12.2021 фінансувалось за рахунок бюджетних коштів, оскільки дана норма регулює зарахування до Державного бюджету України штрафів та пені, які застосовуються відповідно до закону, та не стосується договірної пені, передбаченої договором між двома самостійними суб'єктами господарювання навіть і у випадку, коли цей договір фінансувався за рахунок Державного Бюджету.
6. Крім того додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2025 заяву Відповідача про винесення додаткового судового рішення у справі №911/2133/24 задоволено частково. Стягнуто з Позивача на користь Відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн, понесені у зв'язку з переглядом справи №911/2133/24 у суді апеляційної інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та стислий виклад позиції інших учасників справи
7. 21 серпня 2025 року Скаржник подав касаційну скаргу на зазначені судові рішення (надійшла до Верховного Суду 25.08.2025), в якій просить:
- скасувати рішення Господарського суду Київської області від 26.11.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2025 у справі №911/2133/24 та ухвалити нове рішення про задоволення позову;
- стягнути з Відповідача на користь Позивача судові витрати.
8. У тексті касаційної скарги підставами касаційного оскарження Скаржник визначив пункти 1, 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а саме:
- щодо пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України - суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме статті 2, 4, 22, 29 Бюджетного кодексу України, статтю 183, 231 ГПК України без урахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 09.08.203 у справі №924/1283/21, від 20.02.2025 у справі №910/16372/21, та правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 щодо наявності повноважень розпорядника бюджетних коштів на вжиття заходів представницького характеру для захисту інтересів, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів бюджету, яка підтверджує позицію Скаржника про наявність у МОЗ права на стягнення штрафних санкцій за державним контрактом до Державного бюджету України.
- щодо пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України - існує потреба відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема статей 2, 29 Бюджетного кодексу України, викладеного у постановах Верховного Суду від 23.07.2024 у справах № 909/532/23, від 09.08.2024 у справі №917/1957/23, від 09.09.2024 у справі №902/1372/23, від 17.06.2025 у справі №911/2191/24, від 17.06.2025 у справі №911/2192/24 щодо стягнення штрафних санкцій за неналежне виконання умов державних контрактів, укладених за бюджетні кошти, на користь розпорядника бюджетних коштів з метою формування єдиної правозастосовної практики.
9. Також 18 вересня 2025 року Скаржник із використанням засобів поштового зв'язку подав касаційну скаргу на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2025, у якій просить:
- прийняти касаційну скаргу до провадження та відкрити касаційне провадження;
- об'єднати розгляд цієї касаційної скарги в одне провадження з касаційною скаргою заступника Генерального прокурора на постанову Північного апеляційного суду від 08.07.2025 та рішення Господарського суду Київської області від 26.11.2024 у справі №911/2133/24;
- скасувати додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2025 у справі №911/2133/24 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоспецпром" про винесення додаткового судового рішення про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.
10. На виконання вимог пункту 5 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження Скаржник визначив пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України - суд апеляційної інстанції застосував:
- статті 123, 126, 129 ГПК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №753/15687/15-ц, від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, від 07.07.2021 у справі №910/12876/19, від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 та у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18, від 06.06.2019 у справі №752/4513/17, від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 08.04.2020 у справі №922/2685/19, від 13.02.2020 у справі №911/2686/18, від 10.09.2020 у справі №908/1611/19, від 09.12.2021 у справі №922/3812/19, від 21.06.2022 у справі №908/574/20, від 06.12.2023 у справі №905/493/22 (щодо основних критеріїв визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність);
- статті 123, 126, 129 ГПК України без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, відповідно до яких не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат;
- статті 123, 126, 129 ГПК України без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 21.09.2023 у справі №922/1832/19, відповідно до якої, враховуючи неправильність дій відповідачів, які фактично призвели до вимушеного звернення прокурора до суду за захистом порушених прав держави, однак за відсутності підстав для задоволення позову через обрання неналежного способу захисту, суд вважав справедливим і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, застосування частини дев'ятої статті 129 ГПК України та необхідність покладення на відповідачів понесених ними судових витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи.
11. 16 вересня 2025 року Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, із використанням підсистеми "Електронний суд" подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу заступника Генерального прокурора задовольнити повністю, скасувати рішення Господарського суду Київської області від 26.11.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2025 по справі № 911/2133/24 та прийняти нове рішення, яким позов прокурора задовольнити повністю.
12. 24 вересня 2025 року Відповідач із використанням підсистеми "Електронний суд" подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить:
- касаційне провадження у справі № 911/2133/24 за касаційною скаргою заступника Генерального прокурора в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
- касаційну скаргу заступника Генерального прокурора в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення;
- рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін;
- судові витрати покласти на прокуратуру.
13. 24 вересня 2025 року Скаржник із використанням підсистеми "Електронний суд" подав клопотання про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду через наявність виключної правової проблеми.
Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
14. ДП «Медичні закупівлі України» на виконання бюджетної програми «Розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізація і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров'я» й постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2021 № 339 «Деякі питання розвитку системи екстреної медичної допомоги у 2021 році» проведено спрощену процедуру закупівлі за предметом - спеціалізований санітарний транспорт (Тип С 4х4) ідентифікатор закупівлі № UA-2021-12-06-017696-с.
15. За результатами процедури закупівлі між ДП «Медичні закупівлі України», як замовником, та Відповідачем, як постачальником, укладено договір про закупівлю від 28.12.2021 № 09/524-12/2021 (далі - Договір).
16. Для проведення закупівель спеціалізованого санітарного транспорту за договором про закупівлю від 28.12.2021 № 09/524-12/2021 ДП «Медичні закупівлі України» виділено з державного бюджету 83 412 756,35 гривень.
17. Відповідно до умов договору відповідач зобов'язався у строки, в порядку та на умовах, визначених договором, поставити замовнику - ДП «Медичні закупівлі України», спеціалізовані автомобілі швидкої медичної допомоги на базі DANGEL Jumper 4х4, тип C (спеціалізований санітарний транспорт (Тип C 4х4)) (далі - Товар) у кількості 49 одиниць на загальну суму вартості 83 412 756,35 грн без ПДВ відповідно до Специфікації -додаток 1 до договору, а замовник зобов'язався прийняти товар та оплатити його в порядку та на умовах, визначених договором.
18. Відповідно до п. 4.1 договору відповідач здійснює поставку товару у строк, визначений замовником у заявці на поставку товару, направленій замовником відповідачу засобами електронної пошти у визначеному договором порядку.
19. Пунктом 4.6 Договору передбачено, що датою поставки товару вважається дата підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної та/або акта приймання товару.
20. Відповідно до пункту 2.3 договору адреса (адреси) пункту (пунктів) поставки товару визначаються замовником у заявці на поставку товару, складеній замовником за формою, встановленою у додатку № 2 до договору.
21. Пунктом 11.1 договору сторони встановили, що договір вважається укладеним і набирає чинності після підписання його сторонами та діє до 31.12.2021, а в частині виконання сторонами своїх зобов'язань, у тому числі в частині штрафних санкцій та поставки товару, до повного виконання.
22. Пунктом 8.3.1 договору визначено, що відповідач зобов'язаний забезпечити поставку товару у встановлені договором строки.
23. Відповідно до положень п. 9.2 договору сторони встановили, що у разі порушення строку поставки, не передачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим договором) товару, прострочення усунення недоліків товару згідно із пунктами 6.3, 7.6, 7.9.3 цього договору відповідач сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 (нуль цілих одна десята) відсотка від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожен день прострочення або ціни не переданого (несвоєчасно переданого, повернутого) товару, за кожен день затримки передачі, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (семи) відсотків вказаної вартості. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов'язань за договором, включаючи день виконання такого зобов'язання.
24. Додатковими угодами від 28.12.2021 № 1, від 28.06.2022 № 2, від 23.08.2022, № 3 до договору строки його дії неодноразово змінювались. Останнім строком дії договору сторонами визначено 23.12.2022.
25. Додатковою угодою від 28.12.2021 № 1 до договору сторони домовилися про здійснення замовником попередньої оплати в розмірі 100 відсотків від ціни товару, вказаної у Специфікації, на підставі оригіналу рахунку на оплату.
26. Пунктом 2 додаткової угоди № 3 до договору сторони домовилися також і про те, що відповідач зобов'язується використати одержану попередню оплату у строк до 23.12.2022 та у строк, визначений замовником у заявці на поставку товару, здійснити поставку товару за договором, що буде підтверджено підписанням сторонами відповідної видаткової накладної та/або акта приймання товару за місцем поставки, за умов відсутності будь-яких зауважень до товару з боку замовника.
27. Замовником на виконання договору 30.12.2021 сплачено кошти відповідачу за платіжним дорученням № 69 від 29.12.2021 на загальну суму 83 412 756,35 грн, що підтверджується наданою прокурором банківською випискою та не заперечується сторонами.
28. Однак, на виконання заявки на поставку № 1 від 28.06.2022, останнім днем виконання якої є 25.07.2022, включно, відповідачем товар не поставлено. На виконання Заявки на поставку № 1 (Уточнююча № 1) від 25.07.2022, останнім днем виконання якої є 23.08.2022, включно, відповідачем товар не поставлено. На виконання заявки на поставку №1 (Уточнююча № 2) від 24.08.2022, останнім днем виконання якої є 30.11.2022, включно, відповідачем товар не поставлено.
29. Додатковою угодою № 4 від 24.01.2023 сторони дійшли згоди про дострокове припинення договору з 24.01.2023 та узгодили, що відповідач не звільняється від сплати пені та штрафу, передбачених договором.
30. Невиконання зобов'язання щодо поставки товару у строки, встановлені відповідно до п. 4.6 договору відповідачем підтверджується також листом відповідача від 18.01.2023 № 05 щодо неможливості поставки товару.
31. Також між Відповідачем (клієнт) та Адвокатським об'єднанням «Унілекс» (об'єднання) складено додаток №23 до договору про надання правової допомоги №23/02-20 від 23.02.2020, в якому погодили обсяг правничої допомоги, а саме: аналіз апеляційної скарги; підбір нормативно-правової бази, аналіз судової практики з подібних судових справ, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень щодо можливих варіантів дій, обрання стратегії правового захисту; підготовка та подача до суду апеляційної інстанції відзиву на апеляційну скаргу; участь адвоката в судових засіданнях в суді апеляційної інстанції у справі №911/2133/24; сторонами погоджено розмір винагороди у сумі 30 000 грн.
32. 10.07.2025 об'єднання та клієнт підписали акт приймання-передачі наданих послуг, об'єднання виставило клієнту рахунок на оплату №10-07/2025-3 на суму 30 000,00 грн.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
33. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, перевірив у межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, з урахуванням викладеного у відзивах, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, виходячи зі встановлених фактичних обставин справи, та дійшов таких висновків.
34. Предметом спору у справі, що розглядається, є стягнення неустойки за неналежне виконання зобов'язання, що виникло на підставі договору поставки.
35. Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
36. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
37. Стаття 612 ЦК України визначає одним із основних видів порушення зобов'язання прострочення боржника. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання чи не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
38. Цивільно-правова та господарсько-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового обов'язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України.
39. Пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
40. Згідно зі статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
41. За обставинами справи Відповідач не поставив Третій особі передбачений Договором товар - 49 спеціалізованих автомобілі швидкої медичної допомоги на базі DANGEL Jumper 4x4, тип С (спеціалізований санітарний транспорт (тип С 4х4). У зв'язку з неможливістю поставки вказаного товару сторони розірвали Договір.
42. Стверджуючи про порушення інтересів держави, прокурор звернувся до суду з позовом про стягнення з Відповідача неустойки (штрафу та пені) до Державного бюджету України.
43. Суди попередніх інстанцій відмовили в позові, оскільки, по-перше, за умовами Договору неустойка за порушення строків поставки товару повинна сплачуватися на рахунок замовника (Третьої особи); по-друге, пеня за спірним Договором не підлягає сплаті до Державного бюджету України на підставі статті 29 Бюджетного кодексу України (БК України).
44. У цьому контексті Верховний Суд звертає увагу на таке.
45. Згідно зі статтею 230 ГК України (тут і далі - в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
46. Відповідно до частини другої статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
47. Частинами першою-третьою статті 231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.
48. У постанові від 09.08.2024 у справі №917/1957/23 Верховний Суд дійшов висновку, що згідно зі статтями 230, 231 ГК України, статтями 549, 551 та 611 ЦК України встановлення неустойки (штрафу, пені) віднесено до умов договору, які сторони в межах, встановлених законодавством, визначають на власний розсуд при його укладенні. Зазначене стосується і зобов'язань, у яких хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України.
49. У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що згідно з пунктом 9.2 Договору постачальник сплачує пеню у розмірі 0,1% від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни непереданого (несвоєчасно переданого, повернутого) товару, за кожний день затримки передачі замовнику - Третій особі, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.
50. Відповідно до статті 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом. Держава може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.
51. Згідно з положеннями статей 626-629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
52. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору, за змістом якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
53. Принцип свободи договору полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати:
- можливість укласти договір або утриматися від його укладення;
- можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
54. Отже, одним із ключових елементів цивільного права є автономія волі учасників цивільних відносин. Законодавець передбачив, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, не врегульовані цими актами. Сторони можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, але не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в них прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга, третя статті 6 ЦК України).
55. Як виснував Верховний Суд у постанові від 11.01.2024 у справі №916/1247/23, особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.
56. За обставинами справи, що розглядається, сторони діяли на власний розсуд укладаючи Договір, та не були позбавлені можливості запропонувати зміни до його проєкту, зокрема, в частині відповідальності постачальника. У разі незгоди з умовами Договору чи неузгодження окремих умов сторони мали право не укладати його.
57. Водночас з моменту, коли всі істотні умови Договору були досягнуті, він вважається укладеним (частина перша статті 638 ЦК України) та є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
58. З урахуванням викладеного вище, зважаючи на те, що в пункті 9.2 Договору сторони погодили умову про те, що Відповідач (постачальник) сплачує пеню Третій особі (замовнику), Верховний Суд погоджується з судами попередніх інстанцій, що доводи Скаржника про стягнення неустойки саме до Державного бюджету України, а не на рахунок Третьої особи, є безпідставними.
59. Та обставина, що грошові кошти, які Відповідач одержав у рахунок оплати за Договором, виділялися з Державного бюджету України, не має правового значення для розгляду цієї справи.
60. Походження саме з Державного бюджету України грошових коштів, за рахунок яких оплачено закупівлю товару, не є підставою для зміни умов господарського договору та не може визнаватися підставою для стягнення пені до Державного бюджету України, попри умови договору. Аналогічних за змістом висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 09.08.2024 у справі №917/1957/23 та від 09.09.2024 у справі №902/1372/23, де прокурор в інтересах держави звертався до суду з позовом про стягненні пені до Державного бюджету України.
61. Щодо доводів Скаржника про те, що пеня підлягає сплаті до Державного бюджету України на підставі статті 29 БК України, Верховний Суд зазначає, що з цього питання вже сформована судова практика, яка є сталою.
62. Пунктом 23 частини другої статті 29 БК України передбачено зарахування до доходів загального фонду Державного бюджету України коштів від санкцій (штрафи, пеня тощо), які застосовуються відповідно до закону (крім штрафів, визначених пунктами 6-3, 6-4, 6-9, і 13-5 частини третьої цієї статті, пунктами 37-39 частини першої статті 64, пунктом 13 частини першої статті 64-1 та пунктами 26 і 27 частини першої статті 66 цього Кодексу).
63. Отже, ця норма регулює зарахування до Державного бюджету України штрафів і пені, які застосовуються відповідно до закону, тобто мова йде про податкові, митні адміністративні правопорушення тощо, а не про пеню, сплата якої передбачається у договірних відносинах.
64. Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 09.08.2024 у справі №917/1957/23, що також узгоджується з висновками, яких Верховний Суд дійшов у справі №909/532/23 у постанові від 23.07.2024, у справі №902/1372/23 у постанові від 09.09.2024, у справі №911/2191/24 у постанові від 17.06.2025, у справі №911/2192/24 у постанові від 17.06.2025.
65. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, Скаржник просить відступити від зазначених висновків.
66. У розрізі цього Верховний Суд звертає увагу, що його основним завданням відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення сталості та єдності судової практики.
67. Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
68. Частиною четвертою статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду.
69. Верховний Суд наголошує, що обґрунтованими підставами для відступу від вже сформованої ним правової позиції є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ), висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права, зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільних відносин, наявністю загрози національній безпеці, змінами у фінансових можливостях держави.
70. У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Chapman v.United Kingdom" (заява №27238/95) ЄСПЛ наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом відступ від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави не допускається.
71. Отже, необхідність відступу від висновків Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя; метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.
72. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності - одного із фундаментальних елементів принципу верховенства права, що гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
73. У касаційній скарзі та клопотанні про передання справи №911/2133/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду стверджується про існування неоднакової судової практики щодо застосування положень статей 2, 22, 29 БК України; зокрема, наводяться постанови Верховного Суду від 07.11.2023 у справі №924/215/23, від 15.02.2024 у справі №910/5282/23, від 29.08.2024 у справі №917/1781/23, від 23.07.2024 у справі №909/532/23, від 09.08.2024 у справі №917/1957/23, від 09.09.2024 у справі №902/1372/23.
74. Водночас Верховний Суд зазначає, що правовідносини у справах №924/215/23, №910/5282/23 та №917/1781/23, з одного боку, не є подібними з тими, що склалися, з іншого боку, в справах №909/532/23, №917/1957/23 та справі, яка переглядається (№911/2133/24).
75. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що подібність правовідносин необхідно визначати відповідно до їх елементів. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст (взаємні права й обов'язки суб'єктів). Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", таку подібність необхідно оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
76. У кожному випадку порівняння правовідносин та їх оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними, й надалі порівнювати права та обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) та за потреби, зумовленої цим регулюванням, - визначити суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
77. У справі №924/215/23 прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Хмельницької обласної військової адміністрації з позовом про стягнення з товариства пені, інфляційних втрат і трьох процентів річних.
За результатами апеляційного перегляду позов прокурора задоволено частково. З товариства на користь Хмельницької обласної військової адміністрації стягнуто 244 358,44 грн пені. Верховний Суд залишив постанову суду апеляційної інстанції без змін.
Суд звертає увагу, що стороною за договором (замовником) у справі №924/215/23 була безпосередньо Хмельницька обласна військова адміністрація. Як встановили суди, згідно з пунктами 6.1, 6.2 договору в разі затримки поставки товару або поставки не в повному обсязі, заявленому замовником, постачальник сплачує на зазначений у цьому договорі рахунок платника пеню.
78. За обставинами справи №910/5282/23 суди також стягнули попередню оплату, пеню, інфляційні втрати й три проценти річних безпосередньо на користь сторони договору - Акціонерного товариства "Українська залізниця".
79. Таким чином, у жодній з наведених справ пеня не стягувалася до Державного бюджету України.
80. Щодо справи №917/1781/23, у ній прокурор заявив до стягнення пеню, інфляційні втрати й три проценти річних.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольнив позов частково, стягнувши з відповідача на користь Державного бюджету України 384 361 грн пені; в іншій частині позову відмовив.
Судові рішення не оскаржувалися відповідачем, натомість із касаційною скаргою до Верховного Суду звернувся прокурор, який (1) просив скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог; (2) посилався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статей 551, 625 ЦК України - застосування права суду на зменшення розміру неустойки, підстав для нарахування та стягнення сум інфляційних втрат і трьох процентів річних.
Відтак, оскільки судові рішення в справі №917/1781/23 переглядалися в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд (1) a priori не міг скасувати їх у частині задоволення позову (зважаючи на принцип "заборони повороту до гіршого" ("non reformatio in peius") та правило "tantum devolutum quantum appellatum" (скільки скарги, стільки й рішення); (2) не висловлювався щодо застосування статей 2, 22, 29 БК України та не формував відповідних висновків, оскільки це питання не охоплювалося підставою касаційного оскарження, яку визначив прокурор.
Постановою від 29.08.2024 у справі №917/1781/23 Верховний Суд відмовив у задоволенні касаційної скарги прокурора (в частині відмови в задоволенні позовних вимог) та залишив оскаржувані судові рішення без змін.
81. Водночас висновки, яких дійшов Верховний Суд у справах №909/532/23, №917/1957/23, №902/1372/23, №911/2191/24, №911/2192/24, не протирічать висновкам, яких дійшли суди попередніх інстанцій у справі, що розглядається.
82. З огляду на це доводи Скаржника про наявність різної практики Верховного Суду та, як наслідок, існування виключної правової проблеми, не підтвердилися.
83. Підстав для відступу від висновків щодо застосування статей 2, 29 БК України, викладених у постановах Верховного Суду у справах №909/532/23, №917/1957/23, №902/1372/23, №911/2191/24, №911/2192/24, не встановлено. Вказані висновки є зрозумілими, однозначними, усталеними та передбачуваними (прогнозованими).
84. Відповідно до частини п'ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
85. Отже, по-перше, мають існувати обставини, з яких вбачається, що відсутня стала судова практика у відповідних питаннях, поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, відсутні процесуальні механізми вирішення такого питання тощо; по-друге, вирішення виключної правової проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
86. Про виключність правової проблеми у розрізі якісного критерію можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що суди припустилися явної й грубої помилки у застосуванні норм процесуального та / або матеріального права, в тому числі свавільного розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.
87. При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції, і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.
88. Застосування таких критеріїв є сталим, послідовним та дістало відображення в низці судових рішень Верховного Суду і Великої Палати Верховного Суду (наприклад, від 10.07.2019 у справі №431/5643/16-ц, від 28.04.2020 у справі №357/13182/18, від 23.06.2020 у справі №910/8130/17, від 09.07.2020 у справі №610/1065/18, від 15.09.2020 у справі №910/32643/15, від 13.10.2020 у справі №640/17296/19, від 23.10.2020 у справі №906/677/19, від 14.04.2021 у справі №757/50105/19, від 22.04.2021 року у справі №640/6432/19, від 28.04.2021 у справі №916/1977/20, від 18.05.2021 у справі №758/733/18), адже виключна правова проблема, необхідність для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, є оціночними поняттями.
89. За оцінкою Верховного Суду, клопотання про передання справи №911/2133/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду не містить належного обґрунтування наявності глибоких розбіжностей у судовій практиці щодо застосування однієї і тієї ж норми права, в тому числі наявності правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному у справах з подібними правовідносинами; не викладено правової проблеми, яка б потребувала узгодження висновків Верховного Суду, зроблених за результатами розгляду справ судами різних юрисдикцій.
90. Зважаючи на викладене, Верховний Суд відмовляє у задоволенні клопотання заступника Генерального прокурора про передання справи №911/2133/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
91. З урахуванням зазначеного вище, обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, що також узгоджується з практикою Верховного Суду в справах, які виникли з подібних правовідносин (постанови від 17.06.2025 у справі №911/2191/24, від 29.07.2025 у справі №917/1927/24, від 28.08.2025 у справі №917/1974/24, від 23.09.2025 у справі №917/2508/24).
92. Касаційна скарга, подана з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, підлягає залишенню без задоволення.
93. Також Скаржник стверджує про неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 09.08.203 у справі №924/1283/21, від 20.02.2025 у справі №910/16372/21, та висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 21.06.2023 у справі №905/1907/21.
94. Водночас з аналізу вказаних постанов вбачається наступне.
95. У справі №924/1283/21 предметом спору є визнання недійсними додаткових угод, якими внесено зміни до договору постачання природного газу (збільшено ціну за одиницю товару та зменшено загальний об'єм постачання природного газу), та стягнення безпідставно збережених коштів (стверджуваної переплати) у сумі 22 285,88 грн.
96. У справі №910/16372/21 на розгляді суду (після залишення позову прокурора в інтересах Комунального підприємства "Київський метрополітен" без розгляду) перебували вимоги в інтересах Київської міської ради про стягнення з Акціонерного товариства "Київметробуд" 139 090 410,96 грн безпідставно набутих коштів.
97. У справі №905/1907/21 прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Черкаської обласної ради та Комунального закладу "Канівська санаторна школа Черкаської обласної ради" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АС" про стягнення коштів у сумі 365 870,72 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням вимог Закону України "Про публічні закупівлі" від 25.12.2015 № 922-VIII та умов укладеного договору постачання природного газу, оскільки додаткові угоди, якими внесено зміни до істотних умов договору, збільшено ціну за одиницю товару та зменшено загальні обсяги поставки газу, укладені без належних підстав.
Велика Палата Верховного Суду погодилася з тим, що неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема, шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади;
98. Отже, у вказаних справах Верховний Суд не висловлювався щодо можливості стягнення пені, встановленої договором, за порушення однією зі сторін своїх зобов'язань, до Державного бюджету України.
99. Висновки, яких дійшли суди попередніх інстанцій у справі, що розглядається, зважаючи на предмет, підстави позову, наявні в матеріалах справи докази та встановлені на їх підставі фактичні обставини, не суперечать висновкам Верховного Суду, про які зазначає Скаржник, оскільки останні не є релевантними.
100. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
101. З огляду на викладене, касаційне провадження у цій справі, відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
Щодо оскарження додаткової постанови, якою на користь Відповідача стягнуто витрати на професійну правничу допомогу
102. За змістом частини першої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
103. Скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції застосував статті 123, 126, 129 ГПК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №753/15687/15-ц, від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, від 07.07.2021 у справі №910/12876/19, від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 та у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18, від 06.06.2019 у справі №752/4513/17, від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 08.04.2020 у справі №922/2685/19, від 13.02.2020 у справі №911/2686/18, від 10.09.2020 у справі №908/1611/19, від 09.12.2021 у справі №922/3812/19, від 21.06.2022 у справі №908/574/20, від 06.12.2023 у справі №905/493/22 щодо основних критеріїв визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність; а також статті 123, 126, 129 ГПК України без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, відповідно до яких не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат.
104. Разом з тим з оскаржуваної додаткової постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що Відповідач просив стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОСПЕЦПРОМ» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн, понесені у зв'язку з переглядом справи № 911/2133/24 у суді апеляційної інстанції. Додатковою постановою від 05.08.2025 заяву Відповідача задоволено частково, стягнуто витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.
105. З тексту оскаржуваної додаткової постанови видно, що суд апеляційної інстанції, керуючись критеріями, визначеними частинами 5-7 та 9 статті 129 ГПК України, дійшов висновку, що розмір заявлених Товариством з обмеженою відповідальністю «Автоспецпром» витрат на правничу допомогу в сумі 30 000,00 грн не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характеру необхідних та є неспівмірними зі складністю справи, тому їх розмір є необґрунтованим. Врахувавши, що у разі встановленого договором фіксованого розміру гонорару співмірність витрат оцінюється через співвідношення суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів (їх складності та необхідності), кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо, оцінивши подані заявником докази на підтвердження понесених ним витрат та врахувавши заперечення прокурора щодо заявленого їх розміру, суд апеляційної інстанції, враховуючи критерії реальності, розумності розміру витрат, середній розмір заробітної плати, дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення Товариством з обмеженою відповідальністю «Автоспецпром» розміру витрат на професійну правничу допомогу з 30 000,00 грн до 15 000,00 грн (на 50%).
106. Вказане спростовує доводи Скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції основних критеріїв визначення та розподілу судових витрат, та вказаної вище практики Верховного Суду.
107. Також Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував статті 123, 126, 129 ГПК України без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 21.09.2023 у справі №922/1832/19.
108. Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
109. Приписами частини 2 статті 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
110. Відповідно до частини 9 статті 129 ГПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
111. За обставинами справи №922/1832/19 предметом спору була вимога про визнання наказу незаконним, договорів недійсними, скасування їх реєстрації та повернення земельних ділянок. Верховний Суд у вказаній справі погодився з висновком апеляційного суду щодо відсутності підстав для задоволення позову заступника керівника місцевої прокуратури, виходячи з того, що доводи прокурора щодо отримання відповідачем спірної земельної ділянки з порушенням встановленого порядку отримали часткове підтвердження, проте при цьому суд дійшов висновку, що обраний прокурором спосіб захисту не відповідає належному способу захисту, не призводить до відновлення порушених прав держави, оскільки є неефективним; спосіб захисту порушеного права у наведеному випадку, який відповідає вимогам закону і є одночасно ефективним, передбачає звернення з негаторним позовом.
Враховуючи неправильність дій відповідачів, які фактично призвели до вимушеного звернення прокурора до суду за захистом порушених прав держави, однак за відсутності підстав для задоволення позову через обрання неналежного способу захисту, Верховний Суд вважав справедливим і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, застосування частини дев'ятої статті 129 ГПК України та необхідність покладення на відповідачів понесених ними судових витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи.
112. У зв'язку з наведеним Верховний Суд зауважує, що не слід ототожнювати поняття «правовий висновок» та «правова оцінка».
113. Правовий висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов'язкового для суду та інших суб'єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору (див. Постанову Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2024 у справі № 191/4364/21, ухвали Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 902/1076/24, від 09.08.2024 у справі № 127/22428/21).
114. Водночас у постанові від 27.03.2024 у справі № 191/4364/21 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що правова оцінка, надана судом в одній справі, не є обов'язковою для суду під час вирішення іншої подібної справи.
115. У пункті 7.10 Постанови від 01.09.2020 у справі № 907/29/19 (провадження № 12-17гс20) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими право пов'язує виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв'язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов'язання належно відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо.
116. Тож правова оцінка, надана Верховним Судом під час розгляду справи №922/1832/19, полягала в тому, що застосування частини дев'ятої статті 129 ГПК України буде справедливим і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи.
117. Однак, з огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 191/4364/21, вказана правова оцінка не зобов'язує суди, які розглядають інші подібні справи, діяти аналогічним чином.
118. В контексті справи, що розглядається, Верховний Суд наголошує, що зміст частини 9 статті 129 ГПК України свідчить про те, що останньою встановлено дискреційне повноваження суду, тобто його право здійснити розподіл судових витрат у вищезазначений спосіб, виходячи з обставин конкретної справи.
119. Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржувану додаткову постанову, врахувавши обставини справи, оцінивши подані сторонами докази та врахувавши заперечення прокурора, дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат, та не дійшов висновку про наявність підстав для покладення на відповідача понесених ним судових витрат.
120. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
121. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
122. Разом із тим Скаржник не навів доводів, які б обґрунтовували неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права при ухваленні додаткового рішення.
123. Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Отже, додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №904/8884/21).
124. Оскільки рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, ухвалені за наслідками розгляду справи №911/2133/24 по суті, залишаються без змін, а доводи Скаржника про незаконність оскаржуваної додаткової постанови, не знайшли свого підтвердження, Верховний Суд не має підстав для її скасування.
125. Порушень норм процесуального права, передбачених пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310 та / або частиною другою статті 313 ГПК України, які допускають вихід за межі доводів і вимог касаційної скарги (частина четверта статті 300 ГПК України), Верховний Суд не виявив.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
126. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
127. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
128. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
129. Враховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження у справі з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України й залишення касаційної скарги, поданої з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, без задоволення.
130. Рішення місцевого господарського суду, постанова та додаткова постанова апеляційного господарського суду залишаються без змін з огляду на відсутність передбачених законом підстав для їх скасування.
Судові витрати
131. Зважаючи на приписи статті 129 ГПК України, судовий збір за подання касаційної скарги покладається на Скаржника.
Керуючись статтями 296, 300, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. У задоволенні клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора про передання справи №911/2133/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
2. Касаційне провадження у справі №911/2133/24 за касаційною скаргою прокурора Офісу Генерального прокурора, поданою з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
3. Касаційну скаргу прокурора Офісу Генерального прокурора, подану з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.
4. Рішення Господарського суду Київської області від 26.11.2024, постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2025 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2025 у справі №911/2133/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуюча Г. Вронська
Судді Н. Губенко
І. Кондратова