Справа № 127/6565/25
Іменем України
29 жовтня 2025 року місто Вінниця
Вінницький районний суд Вінницької області
в складі:
головуючого судді Бондаренко О.І.
при секретарі судового засідання Нагірняк Т.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниця в порядку загального провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, який обґрунтовує тим, що 17 грудня 2024 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 Бойком О.І. було винесено постанову № 4194 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст.210 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу 17 000 грн. Зазначає, що оскільки справа про адміністративне правопорушення розглядалася у його відсутність і названа постанова, в порушення вимог ст. 285 КУпАП вчасно не була вручена, чи надіслана, у зв'язку з чим просить поновити строку на звернення до суду та на оскарження постанови.
Як вбачається зі змісту постанови від 17.12.2024 начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 притягнув позивача за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку. Пояснює, що в постанові відповідачем не вказано обґрунтованих доказів вчинення адміністративного правопорушення, а також, що позивач є належним суб'єктом притягнення до адміністративної відповідальності, що справа розглянута відповідно до територіальної юрисдикції, а також дотримання інших вимог КУпАП щодо розгляду справи.
Відповідачем ІНФОРМАЦІЯ_3 подано відзив на позову заяву, у якому позовні відповідач вимоги не визнає, в задоволенні позову просить відмовити, оскільки вважає, що позивачем було вчинено триваюче адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 3 ст. 210 КУпАП.
Ухвалою суду від 02.04.2025 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі; розгляд справи постановлено проводити в порядку загального позовного провадження з викликом сторін.
Ухвалою суду від 22.04.2025до справи залучено співвідповідача ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Ухвалою суду від 02.06.2025 витребувано матеріали адміністративної справи відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210 КУпАП від ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою суду від 15.07.2025 закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явився.
Представник позивача адвокат Палій Т.Г. надала суду заяву про розгляд справи у її відсутність, заявлені вимоги підтримує та просить задоволити.
Представник відповідачів в особі Цюнько Т.П. до судового засідання надала заяву, якою просить відмовити у задоволені позову з підстав, викладених у відзиві та додаткових поясненнях, розгляд справи проводити у відсутність представника відповідача, без технічної фіксації.
Відповідно до ч.ч. 1, 9 статті 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Відповідно до вказаних норм закону, у зв'язку із неявкою у судове засідання всіх учасників справи, відсутністю підстав для відкладення розгляду справи, відсутності потреби заслухати свідка чи експерта, суд вважає за можливе розглянути справу у письмовому провадженні.
Відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає встановленими наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Правила військового обліку встановлені Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу» (далі Закон №2232-ХІІ),Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі Закон №3543-XII), Порядком організації та ведення військового обліку призовників, і військовозобов'язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Українивід30грудня2022року № 1487 (далі - Порядок).
Судом установлено, що 17 грудня 2024 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 було винесено постанову № 4194 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст.210 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу 17 000 грн., а саме: « ОСОБА_1 не уточнив протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, що є порушенням правил військового обліку».
Частина 3 статті 210 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку в особливий період.
З наданих документів ОСОБА_1 вбачається, що він 11 грудня 2024 року звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 для подачі заяви про взяття на військовий облік у зв'язку із зміною місця проживання та пред'явив відповідальній службовій особі ТЦК витяг із додатку Резерв; у електронному військово обліковому документі було зазначено, що ОСОБА_1 станом на 04.12.2024 році перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 . 11.12.2024 уповноваженою особою ІНФОРМАЦІЯ_1 було складено протокол № 1007/2 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП. Згідно анкетних даних протоколу зазначено про те, що ОСОБА_1 тимчасово не працює, розлучений, на його утриманні перебуває малолітня дитина-інвалід, попереднє місце проживання - АДРЕСА_1 та фактичне місце проживання за адресою - АДРЕСА_2 . З довідки № 102 від 09.12.2024 вбачається, що ОСОБА_1 направлено на постановку на облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв'язку з реєстрацією місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних, затвердженого постановою КМУ № 1487 від 30 грудня 2022 контроль за дотриманням правил військового обліку здійснює ТЦК за місцем перебування військовозобов'язаного на обліку. Відтак, ІНФОРМАЦІЯ_3 набув юрисдикцію над ОСОБА_1 лише після взяття його на військовий облік. Згідно відмітки в військово-обліковому документі ОСОБА_1 вбачається, що останнього взято на облік 17.12.2024. Враховуючи зазначене, відповідач не мав права притягувати ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст.210-1 КУПАП, оскільки порушення було вчинено під юрисдикцією іншого ТЦК та СП, так як на момент, коли позивач не оновив свої дані (до 16 липня 2024), перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 . Позивач ОСОБА_1 виконав свій обов'язок за ст.37 Закону «Про військовий обов'язок і військову службу», звернувся до районного ТЦК та СП із заявою про взяття його на облік, і не вчиняв жодних нових порушень.
Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Відповідно до ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
19.05.2024 набув чинності Закон України «Про внесення змін до КУпАП щодо удосконалення відповідальності за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яким статтю 210 КУпАП було доповнено частиною третьою, а саме: щодо порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку в особливий період.
Крім того, з набранням чинності Закону України «Про внесення змін до КУпАП щодо удосконалення відповідальності за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію» було посилено відповідальність за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку.
Згідно зі ст. 8 КУпАП, особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Закони, які пом'якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають.
У справі «Barbera, Messeque and Jabardo v. Spain» (скарга № 10590/83 від 6 грудня 1988 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що докази, покладені в основі висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.
Обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (справа «Daktaras v. Lithuania», скарга № 42095/98).
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 10.02.1995 у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Правова природа адміністративної відповідальності по своїй суті аналогічна кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
У справі «Надточій проти України» (скарга № 7460/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу про адміністративні правопорушення (пункт 21 рішення).
Крім того, у рішенні від 22.12.2010 №23-рп/2010 Конституційний Суд України дійшов до висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (пункт 4.1).
За принципом презумпції невинуватості всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. За таких умов вчинення позивачем правопорушення залишається недоведеним.
Згідно з ч. 1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
На обов'язок доведення саме відповідачем як суб'єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24.04.2019 (справа №537/4012/16-а), від 08.11.2018 (справа № 201/12431/16-а), від 23 жовтня 2018 року (справа № 743/1128/17), від 15.11.2018 (справа № 524/7184/16-а). Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений.
Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб'єкта владних повноважень.
Тобто дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень (в даному випадку начальником ІНФОРМАЦІЯ_5 ) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Згідно з ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Враховуючи встановлені вище обставини справи, суд вважає, що оскаржувана постанова ІНФОРМАЦІЯ_5 про накладення адміністративного стягнення за справою про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення № 4194 від 17.12.2024 відносно ОСОБА_1 прийнята не у способи, що передбачені Конституцією та законами України, тому є протиправною і підлягає скасуванню, а провадження по справі - закриттю, так як в судовому засіданні повно і всебічно з'ясовано обставини справи, доказів правомірності винесеного рішення стороною відповідача не надано.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10.02.2010, заява № 4909/04).
В частині першій статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, підставою для стягнення з суб'єкта владних повноважень судового збору є задоволення позовних вимог сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, та наявність документального підтвердження сплати нею судового збору у відповідному розмірі.
Така позиція суду повністю співпадає з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23.07.2020 по справі № 524/6159/16-а.
Згідно квитанції № 6218-5867-7662-7075 від 28.02.2025, позивачем при зверненні до суду з вищевказаним позовом було сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 грн. (а.с. 24).
Враховуючи те, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню, судові витрати, які складаються із судового збору у розмірі 1211 грн 20 коп, відповідно до ст. 139 КАС України, мають бути стягнуті за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_6 (оскільки ІНФОРМАЦІЯ_7 є відокремленим підрозділом та має правовий статус суб'єкта без права юридичної особи).
Частиною другою статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 118 КАС України передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Таким чином, строк, передбачений частиною другою статті 122 КАС України, є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними.
Водночас поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами. Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об'єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).
За змістом статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен при вирішенні питання щодо прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.
Відповідно до частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
При цьому норми Кодексу адміністративного судочинства України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з врахуванням обставин у справі.
Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Усталеною також є і практика Верховного Суду, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.
Враховуючи вищевказане, оскільки оскаржувана постанова була отримана 19.02.2025 позивачем після неодноразових запитів, як особисто так і через адвоката, безпосередньо в ІНФОРМАЦІЯ_8 , про що в постанові, зроблена відповідна відмітка, суд вважає за необхідне зазначити, що даний строк не є пропущеним, так як дані причини не залежали від волевиявлення сторони ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст. 2, 5, 6, 9, 14, 72-78, 241-246, 250, 255, 286, 293-295 КАС України, суд -
Позовну заяву - задоволити.
Визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 полковника ОСОБА_2 № 4194 від 17.12.2024 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210 КУпАП.
Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210 КУпАП - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_6 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , в рахунок відшкодування сплаченого судового збору грошові кошти в розмірі 1211 грн 20 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони по справі:
Позивач - ОСОБА_1 , зареєстрований в АДРЕСА_2 ;
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_7 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 .
Повний текст судового рішення виготовлено 06.11.2025.
Суддя Оксана БОНДАРЕНКО