Справа № 128/4487/25
06 листопада 2025 року м. Вінниця
Суддя Вінницького районного суду Вінницької області Васильєва Т.Ю., отримавши матеріали заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , заінтересована особа: відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління міністерства юстиції України про встановлення фактів народження дитини на тимчасово окупованій території України, що подана в порядку окремого провадження,
До Вінницького районного суду Вінницької області надійшла заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , заінтересована особа: відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління міністерства юстиції України про встановлення фактів народження дитини на тимчасово окупованій території України, що подана в порядку окремого провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з ч. 3 ст. 294 ЦПК України, справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
Вирішуючи питання про відкриття провадження, вивчивши матеріали заяви та додані до неї документи суд дійшов висновку, що дана заява не відповідає вимогам ст.ст. 177, 318 ЦПК України, у зв'язку з чим підлягає залишенню без руху з наступних підстав.
Згідно ч. 5 ст. 177 ЦПК України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Так, надані позивачем разом із позовною заявою додатки, крім копій паспортів громадян України, викладені іноземною мовою.
Частиною першою статті 10 Конституції України встановлено, що державною мовою в Україні є українська мова.
Положеннями ч. 5 ст. 10, п. 4 ч. 1 ст. 92 Основного Закону України регламентовано, що застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається виключно законами України.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова, а у ч. 6 ст. 13 цього Закону вказано, що органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної і комунальної форм власності беруть до розгляду документи, складені державною мовою, крім випадків, визначених законом. Частинами 1, 2 ст. 14 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» передбачено, що у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою. У судовому процесі може застосовуватися інша мова, ніж державна, у порядку, визначеному процесуальними кодексами України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Згідно ст. 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судочинство і діловодство в судах України проводяться державною мовою.
Відповідно до ч. 1, ст. 9 ЦПК України, цивільне судочинство в судах провадиться державною мовою.
Тобто чинним законодавством України визначено суд як державний орган, що здійснює правосуддя, та зобов'язаний використовувати лише державну мову. Це також стосується і прийняття до розгляду документів, складених лише українською мовою.
Викладене узгоджується, зокрема, з Рішенням Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 8-рп/2008, відповідно до якого види судочинства (конституційне, адміністративне, господарське, кримінальне та цивільне) є процесуальними формами правосуддя та охоплюють порядок звернення до суду, процедуру розгляду судом справи та ухвалення судового рішення.
При цьому, передбачена чинним законодавством України вимога щодо подання документів українською мовою не є перешкодою у доступі до правосуддя та не звужує права учасників провадження за мовною ознакою, оскільки процесуальним законодавством гарантовано право учасників провадження щодо користування ними в судовому процесі рідною мовою або мовою, якою вони володіють.
Так, відповідно до ч. 4 ст. 9 ЦПК України, учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача, в порядку, встановленому цим Кодексом.
Водночас, процесуальним законодавством не передбачено залучення перекладача для перекладу суду документів, переданих на їх розгляд, складених не державною мовою.
Оскільки подання копій документів іноземною мовою без надання офіційного перекладу їх змісту, є перешкодою у виконанні судом своїх обов'язків, визначених процесуальним законом, суд позбавлений можливості дослідити зміст таких документів та відповідно встановити обставини, якими позивач обгрунтовує свої вимоги, з посиланням на вказані докази.
За таких обставин, для повного всебічного та об'єктивного розгляду справи, копії додатків до позовної заяви, викладені іноземною мовою, повинні бути надані разом з офіційним перекладом їх змісту на державну мову.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Так, заявником судовий збір за подання даної заяви не сплачено. Однак, в матеріалах справи зазначено, що заявник звільнена від сплати судового збору при подачі заяви до суду на підставі п. 21 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Відповідно до п. 21 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від судового збору звільняються заявники - у справах за заявами про встановлення фактів, що мають юридичне значення, поданих у зв'язку із збройною агресією, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, втрати документів, необхідних для отримання компенсації за пошкоджені та знищені об'єкти нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Аналіз наведеної правової норми свідчить про те, що у згаданих справах від сплати судового збору звільняються заявники не у всіх без виключення випадках, обумовлених збройною агресією, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру, а лише у тому разі, коли такі обставини призвели до чітко визначених законодавцем наслідків, а саме: вимушене переселення з тимчасово окупованих територій України, загибель, поранення, перебування в полоні, незаконне позбавлення волі або викрадення, втрата документів, порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Як вбачається зі змісту заяви, підставою для звернення до суду з приводу встановлення фактів народження дітей є та обставина, що вони народилися на тимчасово окупованій території України, що унеможливлює державну реєстрацію народження дітей та отримання свідоцтв про народження в органах державної реєстрації актів громадянського стану України.
При цьому, заява не містить доводів або будь-якої інформації про те, що встановлення фактів народження дітей перебуває у причинно-наслідковому зв'язку з вимушеним переселенням заявників з тимчасово окупованих територій України, чи іншими обставинами, зазначеними в п. 21 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», в тому числі не зазначено, що заявники є вимушено переселеними особами.
Враховуючи, що сам по собі факт народження дітей на тимчасово окупованій території не віднесений законом до обставин, які надають пільги зі сплати судового збору при зверненні до суду з метою встановлення такого факту, що має юридичне значення, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати заявників звільненими від сплати судового збору згідно з п. 21 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Отже, заявники не мають пільг зі сплати судового збору відповідно до п. 21 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Положеннями ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання до суду заяви у справах окремого провадження, яка подана фізичною особою ставка судового збору встановлена у розмірі 0, 2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 605, 60 грн.
У заяві про встановлення фактів, два заявники просять встановити одночасно два різних факти про народження дітей.
Згідно ч. 3 ст. 6 Закону України "Про судовий збір", у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Згідно ч. 7 ст. 6 Закону України "Про судовий збір", у разі коли позов немайнового характеру подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір сплачується кожним позивачем окремим платіжним документом у розмірах, установлених статтею 4 цього Закону за подання позову немайнового характеру.
Враховуючи викладене, заявникам (кожному заявнику окремо) слід сплатити судовий збір за встановлення двох фактів, згідно поданої заяви, в розмірі 1 211, 20 грн (605,60 грн за кожен факт).
Також, оскільки заявник просить суд встановити факт, в тому числі, що заявник ОСОБА_1 та заявник ОСОБА_3 є громадянами України, заявникам необхідно надати докази, що підтверджують дійсність їх паспортів громадян України на час народження дітей та на даний час, зважаючи на відсутність відомостей про наявність у них статусу внутрішньо переміщеної особи та їх постійне місце проживання на тимчасово окупованій території України. Тобто суд не може встановити з наданих документів відсутність в заявників на час народження дітей іншого громадянства. Крім цього, заява подана в електронній формі представником за відсутності учасників судового розгляду, та оскільки такі справи підлягають до невідкладного розгляду суд позбавлений можливості встановити чи наявні в заявників на даний час оригінали їх паспортів громадян України та чи не набули вони іншого громадянства, перебуваючи на тимчасово окупованій території України.
Також, суд звертає увагу, що справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб (ч. 4 ст. 294 ЦПК України).
До заінтересованих осіб належать особи, які беруть участь у справі та мають у ній юридичну заінтересованість. Коло заінтересованих осіб визначається взаємовідносинами із заявником у зв'язку з обставинами, які підлягають встановленню і які можуть вплинути на їх права та обов'язки. Участь у справі цих осіб зумовлюється тим, що із установленням окремих обставин заявник може реалізувати свої права у правовідносинах, у яких беруть участь і заінтересовані особи. Для цих осіб характерним є те, що їхні суб'єктивні права та обов'язки мають юридичний зв'язок із суб'єктивними правами і обов'язками заявників.
Всупереч ч. 4 ст. 294 ЦПК України заявниками заінтересованою особою зазначено відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління міністерства юстиції України без будь-якого обгрунтування підстав для залучення даного державного органу до участі в справі, при тому що заява обгрунтована необхідністю здійснення державної реєстрації народження дітей, але в заяві взагалі не обгрунтовано яким органом така реєстрація підлягає до виконання, тобто з метою звернення до якого саме органу для реєстрації народження дітей виникла необхідність встановлення даних фактів, враховуючи відсутність відомостей про перебування заявників на території м. Вінниця чи звернення саме до даного органу для здійснення реєстраційних дій.
З огляду на вищевикладене, враховуючи також вимоги п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», заяву слід залишити без руху.
Тому заявникам необхідно усунути вищевказані недоліки поданої заяви, а саме: надати до суду нову редакцію поданої заяви відповідно до кількості учасників судового розгляду, в якій вказати підстави залучення саме вказаної заінтересованої особи до участі в справі, з метою звернення до якого саме органу виникла необхідність встановлення даного факту та чи зверталися заявники до вказаної заінтересованої особи для здійснення ними державної реєстрації народження дітей; надати офіційний переклад змісту долучених до позовної заяви додатків на державну мову, в частині додатків, наданих іноземною мовою; надати докази, що підтверджують дійсність паспортів громадян України заявників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та відсутність в них іншого громадянства на час народження дітей, тобто чи не визнавались вони недійсними Державною міграційною службою України з підстав, встановлених законом, в тому числі, чи відсутні відомості про набуття заявниками іншого громадянства; а також сплатити судовий збір по даній справі в сумі 1 211, 20 грн кожному заявнику та надати до суду підтверджуючі документи про його сплату, або надати до суду документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Реквізити для сплати судового збору: Отримувач: ГУК у Він.обл./Вінницьк.р-н/22030101. Код ЄДРПОУ: 37979858. Банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.). Рахунок: UA688999980313131206000002071. Код класифікації доходів бюджету: 22030101.
З урахуванням вищевикладеного, керуючись ст. ст. 185, 318ЦПК України, суд,
Заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , заінтересована особа: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління міністерства юстиції України про встановлення фактів народження дитини на тимчасово окупованій території України, що подана в порядку окремого провадження, залишити без руху.
Надати заявникам строк для усунення недоліків, який встановити терміном 5 (п'ять) днів з дня вручення ухвали про залишення заяви без руху.
Роз'яснити заявникам, що у разі усунення недоліків поданої заяви відповідно до ухвали суду у встановлений строк, заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. У разі не усунення недоліків поданої заяви у встановлений судом строк, заява вважається неподаною і повертається заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: