29607, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, тел.(0382)71-81-84
"07" листопада 2025 р. Справа № 924/924/25
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Грамчука І.В., розглянувши матеріали
за позовом фізичної особи-підприємця Вигоняйло Денис Олегович, Хмельницька область, Хмельницький район, с. Спасівка
до фізичної особи-підприємця Жарука Дениса Анатолійович, Хмельницька область, Хмельницький район, с. Зверхівці
про стягнення 20000,00 грн основного боргу, 8000,00 грн неустойки, 305,59 грн три проценти річних, 582,00 грн інфляційних втрат, 3203,66 грн пені
Представники сторін:
від позивача: Собецька Г.В.
від відповідача: не з'явився
встановив: фізична особа - підприємець Вигоняйло Денис Олегович звернувся до суду з позовом до фізичної особи-підприємця Жарука Дениса Анатолійович про стягнення 18000,00 грн основної заборгованості згідно договору оренди нежитлового приміщення №0112-01 від 01.12.2024р., 4000,00 грн неустойки, 218,47 грн 3% річних, 582,00 грн інфляційних втрат, 8405,20 грн пені, зобов'язання звільнити приміщення та повернення приміщення шляхом підписання акту приймання-передачі.
Ухвалою суду від 08.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі. Справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 11:00 год. "01" жовтня 2025 року.
Ухвалою суду від 01.10.2025 відкладено підготовче засідання у справі №924/643/24 на 12:00 год. 23 жовтня 2025 р.
Ухвалою суду від 23.10.2025 прийнято збільшення розміру позовних вимог 20000,00 грн основного боргу, 8000,00 грн неустойки, 305,59 грн три проценти річних, 582,00 грн інфляційних втрат, 3203,66 грн пені та відмову фізичної особи-підприємця Вигоняйло Денис Олегович від позову у справі №924/924/25 в частині звільнення нежитлового приміщення загальною площею 18 кв. м, яке знаходиться за адресою: смт. Сатанів, вул. Олександра Цісара, 4 (район автовокзалу) та повернення приміщення шляхом підписання акту приймання-передачі. Провадження у справі № 924/924/25 за позовом фізичної особи-підприємця Вигоняйло Денис Олегович, Хмельницька область, Хмельницький район, с. Спасівка до фізичної особи-підприємця Жарука Дениса Анатолійович, Хмельницька область, Хмельницький район, с. Зверхівці про звільнення нежитлового приміщення загальною площею 18 кв. м, яке знаходиться за адресою: смт. Сатанів, вул. Олександра Цісара, 4 (район автовокзалу) та повернення приміщення шляхом підписання акту приймання-передачі закрито. Закрито підготовче провадження у справі №924/924/25. Призначено справу №924/924/25 до судового розгляду по суті у загальному позовному провадженні на 12:00 год. 05 листопада 2025 р.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:
01.12.2024 між позивачем (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Жаруком Денисем
Анатолійовичем (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення №0112-01, за умовами якого
Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування на умовах оренди частину
нежитлового приміщення загальною площею 18 кв. м., яке знаходиться за адресою: смт.Сатанів, вул.Олександра Цісаря 4 (район автовокзалу) та зобов'язується сплачувати Орендодавцю орендну палату за користування Об'єктом оренди. (п.1.1 договору).
У відповідності до п. 1.3 договору Об'єкт оренди передається в оренду з метою розміщення в ньому магазину орендаря.
Відповідно до пункту 1.4 договору орендар припиняє користування приміщенням з моменту підписання акту здачі-прийому нежитлового приміщення, яким оформлюється повернення орендарем приміщення орендодавцю.
У відповідності до п. 2.3,4 договору орендар зобов'язується своєчасно і в повному обсязі оплачувати Орендодавцю орендну плату за користування Об'єктоморенди, в тому числі платежі, передбачені даним договором, що входять до числа орендної плати.
У пунктах 3.1, 3.2 договору передбачено, що ціну даного Договору становить загальна сума грошових коштів, яка підлягає до сплати Орендарем Орендодавцю за користування Об'єктом оренди протягом строку дії даного Договору. За користування Об'єктом оренди Орендар сплачує Орендодавцю орендну плату в розмірі 2000 грн
Орендар сплачує Орендодавцю Платежі у формі безготівкових розрахунків, попередньою оплатою до 5 (п'ятого) числа місяця, за який провадить оплата (пункт 3.3 договору).
Згідно з пунктом 4.2 договору за порушення термінів проведення розрахунків, передбачених пунктом 3.3. даного Договору, Орендар зобов'язаний на вимогу Орендодавця сплатити Йому пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент прострочення, від суми заборгованості за кожний календарний день прострочення. Сплата пені не звільняє Орендаря від виконання зобов'язання в натурі.
Відповідно до пункту 7.1 договору останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами, укладений строком до 31.12.2025 року з пролонгацією і діє до виконання сторонами своїх зобов'язань за договором у повному обсязі.
01.12.2024 сторонами підписано акт прийому-передачі до договору оренди від 01.12.2024.
22.07.2025 позивачем надіслано повідомлення про розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 01.12.2024 у якому повідомлено до 01.08.2025 звільнити об'єкт оренди (вивезти з нього усе своє майно) та повернути його у належному стані відповідно до підпункту 2.3.6 пункту 2.3 договору та передати об'єкт оренди за Актом приймання-передачі, яке отримано відповідачем 24.07.2025, що підтверджується трекінгом відправлення, фіскальним чеком від 24.07.2025.
Спір у справі виник щодо заборгованості відповідача з орендної плати за договором №0112-01 від 01.12.2024 за період грудень 2024 - вересень 2025 року у сумі 20000,00 грн
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1. ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.
Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством (ч. 1 ст. 286 ГК України).
Позивачем надіслано відповідачу вимогу про звільнення та повернення приміщення від 20.08.2025, яка вручена 29.08.2025, що підтверджено трекінгом відправлення 3203400327636 та фіскальним чеком.
Також судом ураховано, що відповідачем визнається обставина щодо розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 01.12.2024 №0112-01 з ініціативи позивача.
Суд вважає обґрунтованими та доведеними позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за грудень 2024 - вересень 2025 року в сумі 20000,00 грн (із розрахунку 2000,00 грн за місяць).
Позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період з 01.12.2024 по 23.10.2025 у сумі 305,59 та інфляційні втрати за період грудень 2024 - липень 2025 у сумі 582,00 грн згідно з поданим розрахунком.
Положеннями ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 305,59 грн 3% річних та інфляційні втрати в сумі 582,00 грн, суд вважає, що останні нараховані правильно, а тому позовні вимоги про їх стягнення є правомірними.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3203,66 грн пені та 8000,00 грн штрафу.
За положеннями ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України
Виходячи із змісту ст. ст. 546, 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Судом враховується, що ст. 230 ГК України передбачено обов'язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
При цьому штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Пунктом 4.2. договору сторони погодили, що за порушення термінів проведення розрахунків, передбачених пунктом 3.3. даного Договору, Орендар зобов'язаний на вимогу Орендодавця сплатити Йому пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент прострочення, від суми заборгованості за кожний календарний день прострочення. Сплата пені не звільняє Орендаря від виконання зобов'язання в натурі.
Перевіривши поданий позивачем розрахунок пені, суд зазначає, що у п.3.3 договору зазначено, що орендар сплачує орендодавцю платежі у формі безготівкових розрахунків, попередньою оплатою до 5 числа місяця, за який провадиться оплата.
Разом з тим, з поданого позивачем розрахунку пені слідує, що її нарахування здійснено, виходячи з подвійної облікової ставки Національного банку України. Зазначене відповідає приписам ст. ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», відповідно до яких платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Отже, беручи до уваги визначення строку оплати у банківських днях, положення ст. 253 ЦК України щодо визначення початку перебігу строку, судом зауважується, що нарахування пені можливе, починаючи з 05.12.2024.
Здійснивши перерахунок пені, судом встановлено, що правомірним є нарахування 3118,35 грн пені, а тому у стягненні 85,31 грн пені необхідно відмовити.
У відповідності до ч. 2 ст. 785 ЦК позивач нарахував неустойку за період з 01.08.2025 по 30.09.2025.
Санкція, передбачена ч. 2 ст. 785 ЦК, є різновидом неустойки (штрафної санкції), яка є законною неустойкою і застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі.
Перевіривши розрахунок, позивачем правильно обраховано 8000,00 грн неустойки.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи вищенаведені обставини справи та положення законодавства, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме: в частині стягнення 20000,00 грн заборгованості, 8000,00 грн неустойки, 3118,35 грн пені, 305,59 грн 3% річних, 582,00 грн інфляційних втрат. У позові в частині стягнення 85,31 грн пені належить відмовити.
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 року Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Також у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України" Суд вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Судові витрати зі сплати судового збору згідно зі ст. 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Витрати зі сплати судового збору в частині вимог, провадження в якій підлягає закриттю, покладаються на відповідача відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України, оскільки спір виник внаслідок неправильних дій останнього.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
05.11.2025 року від представника позивача надійшла заява про стягнення судових витрат, у якій позивач просить стягнути 7500,00 грн понесених витрат на професійну правову допомогу.
Розглянувши заяву представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про її часткове задоволення з наступних мотивів.
Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно зі ст. 221 ГПК України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.
Статтею 244 ГПК України встановлено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; судом не вирішено питання про судові витрати.
Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.
Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (ч. 1 ст. 16 ГПК України).
Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч. 2 ст. 16 ГПК України).
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").
За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
При цьому, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).
Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження витрат на правову допомогу позивачем надано договір про надання правничої допомоги від 01.09.2025, укладений між адвокатом Собецькою Ганною Віталіївною (адвокат) та Вигоняйло Денисом Олеговичем (клієнт), відповідно до п. 1.1 якого Адвокат зобов'язується за завданням Клієнта надавати правову допомогу, а Клієнт зобов'язується оплатити надання послуг та фактичні витрати Адвоката, необхідні для виконання цього договору. Під послугами у цьому договорі розуміється наступне: захист, представництво та надання інших видів правової допомоги у справі за позовом Клієнта до ФОП Жарука Д.А.
Між адвокатом Собецькою Ганною Віталіївною (адвокат) та Вигоняйло Денисом Олеговичем (клієнт), укладено додаткову угоду №1 до договору про надання правової (правничої) допомоги від 01 вересня 2025 року, відповідно до п. 1 якої Сторони визначили, що вартість послуг Адвоката за захист, представництво та надання іншиз видів правової допомоги у справі №924/924/25 за позовом Клієнта до ФОП Жарука Д.А. складає 7500,00 грн
Згідно акту приймання передачі наданих послуг від 04.11.2025, Адвокатом Собецькою Г.В. надано Вигоняйло Д.О. наступні послуги: надання усної консультації, підготовка та оформлення позовної заяви, захист інтересів в суді першої інстанції, підготовка, складання та подання до суду заяв про відмову від частини позовних вимог вимог, про збільшення розміру позовних вимог, про долучення доказів.
04.11.2025 адвокатом Собецько. Г.В. надано квитанцію до прибуткового касового ордера №1 на суму 7500,00 грн
У матеріалах справи наявні копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №618 від 14.12.2011 р., ордер від 30.09.2025 року, виданий адвокатом Собецькою Г.В. на надання правничої допомоги позивачу.
Судом враховується, що згідно з ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).
Крім того, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У постанові від 12.01.2023 р. у справі №908/2702/21 Верховний Суд, здійснивши правовий аналіз норм статей 126, 129 ГПК України, дійшов висновку, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи. Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі №922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21 тощо.
Таким чином, розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява N 31107/96) вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги. ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§55).
Верховний Суд у постанові від 30.08.2023 р. у справі №911/3586/21 зазначив, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.
Отже, надавши оцінку доказам та доводам сторін щодо розподілу витрат позивача на надання професійної правничої допомоги, враховуючи такі критерії як обґрунтованість, реальність та розумність їхнього розміру з урахуванням предмету та підстав позову, обсягу матеріалів у справі, кількості підготовлених адвокатом позивача процесуальних документів, кількості засідань та тривалості розгляду справи, складності справи та значення її для сторін, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви позивача та стягнення на його користь з відповідача витрат на правову допомогу в сумі 7480,06 грн у зв'язку з частковим задоволенням позову.
Понесені позивачем витрати по оплаті судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241 ГПК України, суд -
Позов фізичної особи-підприємця Вигоняйло Денис Олегович, Хмельницька область, Хмельницький район, с. Спасівка до фізичної особи-підприємця Жарука Дениса Анатолійович, Хмельницька область, Хмельницький район, с. Зверхівці про стягнення 20000,00 грн основного боргу, 8000,00 грн неустойки, 305,59 грн три проценти річних, 582,00 грн інфляційних втрат, 3203,66 грн пені задовольнити частково.
Стягнути з фізичної особи-підприємця Жарука Дениса Анатолійович, ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь фізичної особи - підприємця Вигоняйло Дениса Олеговича ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) 20000,00 (двадцять тисяч гривень 00 коп.) заборгованості, 8000,00 грн (вісім тисяч гривень 00 коп.) неустойки, 305,59 грн (триста п'ять гривень 59 коп.) 3% річних, 582,00 грн (п'ятсот вісімдесят дві гривні 00 коп.) інфляційних втрат, 3118,35 грн (три тисячі сто вісімнадцять гривень 35 коп.) пені, 3019,95 (три тисячі дев'ятнадцять гривень 95 коп.) витрат зі сплати судового збору, 7480,06 грн (сім тисяч чотириста вісімдесят гривень 06 коп.) витрат на професійну правову допомогу.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.В. Грамчук
Виготовлено примірники:
1- до справи (в паперовому екз.),
2 - позивачу (32036, Хмельницька область, Хмельницький район, с. Спасівка, вул. Шевченка,100),
3 - відповідачу ( АДРЕСА_3
надіслати реком. з повідомл. про вруч.