ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.11.2025Справа № 910/11027/25
Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи
За позовом Фізичної особи-підприємця Мойсеєнка Станіслава Анатолійовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 )
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдингсгрупп» (02094, м. Київ, вул. Гната Хоткевича, буд. 12; ідентифікаційний код: 44593313)
про стягнення 248000,00 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
03.09.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Мойсеєнка Станіслава Анатолійовича з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдингсгрупп» про розірвання Договору №3 від 14.10.2024 та стягнення 248000,00 грн, з яких 228000,00 грн основного боргу та 20000,00 грн моральної шкоди.
Позовні вимоги обгрунтовані невиконанням відповідачем умов Договору №3 від 14.10.2024, що є істотним порушенням умов вказаного договору та підставою для його розірвання. Оскільки на виконання умов вказаного договору позивач сплатив відповідачу грошову суму у розмірі 228000,00 грн, позивач просить суд стягнути її на свою користь разом із моральною шкодою, оціненою позивачем у 20000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.09.2025 відкрито провадження у справі №910/11027/25, постановлено здійснювати розгляд справи з правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання), встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву, хоча про розгляд Господарським судом міста Києва справи №910/11027/25 відповідач повідомлявся належним чином шляхом отримання ухвали суду в своєму електронному кабінеті, що підтверджується інформацією з бази «Діловодство спеціалізованого суду».
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Згідно з ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
За таких обставин, відповідач вважається належним чином повідомлений про розгляд Господарським судом міста Києва справи №910/11027/25.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
14.10.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мама, ну Купи», яке змінило своє найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «Холдингсгрупп» (виконавець) та Фізичною особою-підприємцем Мойсеєнком Станіславом Анатолійовичем (замовник) укладено Договір №3, за умовами п. 3.1 якого сторони дійшли згоди здійснювати господарську діяльність спільно в рамках даного договору для отримання прибутку. Вартість інвестування замовника становить 5000,00 доларів США 00 центів. При цьому, виконавець за рахунок розробленої бізнес-економічної моделі, ділової репутації та власних бізнес зв'язків забезпечує функціонування даного обладнання з метою отримання замовником та виконавцем прибутку. Чистий прибуток від використання обладнання підлягає розподілу між замовником та виконавцем відповідно до пропорцій передбачених п. 5.1 договору.
У розділі I Договору №3 від 14.10.2024 сторони погодили терміни та визначення, що використовуються в договорі, зокрема: торгове обладнання - автомат (обладнання) для приготування та продажу піци, корпус якого обклеєний позначенням виконавця, яке знаходиться у власності виконавця та за допомогою якого здійснюється продаж продукції покупцям; торговий знак виконавця - логотип і фірмове найменування, позначення «Turbo pizza», використовувані виконавцем відповідно до розділу 8 договору; Місце установки обладнання - громадське місце з високою прохідністю (торгові / ділові центри, школи, офіси, лікарні, університети і т.д.), з можливістю доступу до інформаційної мережі Інтернет, з наявністю камер відеоспостереження і охороною, що дозволяє захистити обладнання від вандальних дій, крадіжки і загибелі; продукція - готова кулінарна, харчова продукція, що поставляється її виробником виконавцю в рамках окремого договору чи договорів; покупець (споживач) - фізична (або інша) особа, яка купує за допомогою обладнання продукцію виконавця; Роздрібна мережа виконавця - це сукупність торгового обладнання виконавця, а також торгового обладнання, яке використовує виконавець під позначенням «Turbo pizza», розміщеного на певній території з метою продажу продукції виконавця покупцям (споживачам); ціна поставки продукції - вартість продукції, яку виконавець закуповує у її виробника. Виробників продукції обирає виконавець та укладає із виробниками окремі договори; особистий кабінет замовника - система самообслуговування (автоматизований інтерфейс), організована виконавцем і доступна через інформаційну мережу Інтернет, через яку виконавець надає замовнику доступ до послуги, що надається, відомості про продану покупцям (споживачам) продукцію, наявність грошових коштів на рахунку, здійснених розрахунках з виконавцем, розміщує повідомлення, адресовані замовнику.
Відповідно до п. 2.1. Договору №3 від 14.10.2024 виконавець зобов'язується: придбати торгове обладнання; використовувати обладнання для продажу продукції; обслуговувати обладнання під час реалізації продукції; забезпечити наявність згоди власника місця (місць) установки або іншої особи, уповноваженої власником, на установку/розміщення обладнання. При цьому, замовник зобов'язується: оплатити виконавцю частину вартості обладнання.
Пунктом 2.3. Договору №3 від 14.10.2024 передбачено, що обладнання протягом усього часу дії цього договору знаходиться у власності виконавця, а тому замовник не має права здійснювати жодних дій, які б могли призвести до будь-якого юридичного обтяження права користування виконавця (зокрема - не має права передавати в оренду, заставу, продавати, дарувати і т.ін.). Замовник чи його представники не мають права змінювати локацію обладнання, здійснювати його переміщення, обклеювання чи зняття обклеювання з обладнання та вчиняти інші дії, які перешкоджають роботі обладнання та обслуговуванню обладнання виконавцем. Після припинення чи розірвання строку дії договору обладнання розподіляється між сторонами відповідно до умов договору чи за спільною домовленістю.
Згідно з п. 3.1.1 Договору №3 від 14.10.2024 замовник сплачує виконавцю вступний платіж. Розмір вступного платежу становить 500 дол США.
Пунктом 4.1. Договору №3 від 14.10.2024 передбачено, що виконавець у строки та на умовах визначених окремими договорами зобов'язаний придбати торгове обладнання, яке є предметом часткового інвестування замовником відповідно до договору. Придбання обладнання виконавцем в рамках цього договору здійснюється виключно з метою подальшого здійснення господарської діяльності передбаченої договором.
Відповідно до п. 5.1. Договору №3 від 14.10.2024 в результаті організації продажу продукції через торгове обладнання, сторони отримують прибуток, з якого віднімається собівартість продукції та всі інші операційні витрати (платежі за термінал, оплата послуг за інтернет, закупівля продукції, сплата податків, придбання деталей, ремонт, модернізація обладнання, маркетингові та рекламні послуги, послуги на закупівлю засобів чищення обладнання та послуг з прибирання від засмічення та обклеювання обладнання, встановлення камер спостереження, зберігання обладнання, орендні платежі, ремонтні послуги та замінні деталі, які надаються в післягарантійний строк та інше), в результаті чого отримується чистий прибуток. Всі операційні витрати повинні бути підтверджені документально або скріншотами про здійснення оплат. У разі відсутності такого підтвердження, понесені витрати не беруться до розрахунку. Сторони погодились, що отриманий чистий прибуток розподіляється між сторонами у наступному порядку пропорційно до сплаченої стороною вартості інвестування: 30% виконавцю, 70% замовнику. Частина прибутку що належить замовнику перераховується виконавцем щомісяця, до 5-го числа місяця наступного за який проводиться розрахунок. Дані стосовно чистого прибутку замовника, формуються на підставі даних продажу та закупки продукції, що відображені в особистому кабінеті замовника по діяльності торгового обладнання та/або на підставі інших документів, що підтверджують здійснення витрат під час використання торгового обладнанням, які здійснюються виконавцем. Частина прибутку, що належить виконавцю залишається у власність виконавця.
Відповідно до п. 6.1. Договору №3 від 14.10.2024 вартість придбання частки торгового обладнання відповідно до умов договору є інвестиціями в спільну діяльність з боку замовника.
У випадку розірвання договору за вини замовника чи по ініціативі замовника, чи після закінчення дії договору, сторони здійснюють розрахунок між собою відповідно до умов цього договору. Сторони, за спільною згодою, можуть розірвати цей договір та здійснити взаєморозрахунки в наступному порядку: 70% вартості частки інвестування сплачує виконавець замовнику, в такому разі право власності на торгове обладнання переходить виконавцю та всі зобов'язання перед замовником по цьому договору вважаються виконаними; або 30% вартості частки інвестування сплачує замовник виконавцю, в такому разі право власності на торгове обладнання переходить замовнику та всі зобов'язання перед замовником по цьому договору вважаються виконаними.
Вартість частки замовника при розірванні договору визначається виконавцем і становить не менше 70% від суми, зазначеної у п. 3.1 договору (п. п. 6.2. та 6.2.1. Договору №3 від 14.10.2024).
Згідно з п. 6.2.3 Договору №3 від 14.10.2024 вступний платіж, зазначений у п. 3.1.1 договору, в будь-якому випадку не підлягає поверненню зі сторони виконавця.
Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє протягом 5 років. Строком дії договору є строк виконання сторонами їх прав та обов'язків за ним (п. 10.1. Договору №3 від 14.10.2024).
Відповідно до п. 10.3.1 Договору №3 від 14.10.2024 виконавець має право зробити односторонню відмову від виконання цього договору та розірвати його. У цьому випадку договір вважається припиненим (розірваним) через 5 (п'ять) днів з дати направлення виконавцем письмового повідомлення замовнику про відмову від виконання договору.
Замовник має право зробити односторонню відмову від виконання цього договору та розірвати його. У цьому випадку договір вважається припиненим (розірваним) з дати направлення замовником письмового повідомлення виконавцю про відмову від виконання договору, а в частині взаєморозрахунків до повного здійснення такого розрахунку по договору. У цьому випадку договір вважається припиненим (розірваним) через 5 (п'ять) днів з дати направлення замовником письмового повідомлення виконавцю про відмову від виконання договору (п. 10.3.2 Договору №3 від 14.10.2024).
У п. 10.3.3 Договору №3 від 14.10.2024 визначено, що розірвання договору також відбувається за згодою сторін.
Відповідно до п. 10.4 Договору №3 від 14.10.2024 внаслідок розірвання договору сторона, яка ініціювала розірвання договору, зобов'язана запропонувати продати свою частку іншій стороні договору в порядку, передбаченому п.6.2.1. Вартість частки виконавця в такому випадку визначає виконавець. Вартість частки замовника при розірванні договору визначає виконавець та вона становить не менше 70%ід суми, зазначеної в п. 3.1 договору. В будь-якому випадку, в разі розірвання Договору чи його дострокового припинення у кожної із сторін договору є право пріоритетної купівлі (викупу) частки інвестування іншої сторони в порядку передбаченому п. 6.2.1 Договору. Укладення будь-якою стороною договору з порушенням права на пріоритетну купівлю частки інвестування іншої сторони є нікчемним правочином.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на невиконання відповідачем жодних умов Договору №3 від 14.10.2024, що є істотним порушенням умов вказаного договору та підставою для його розірвання. Оскільки на виконання умов вказаного договору позивач сплатив відповідачу грошову суму у розмірі 228000,00 грн, позивач просить суд стягнути її на свою користь разом із моральною шкодою, оціненою позивачем у 20000,00 грн.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності (ст. 1131 Цивільного кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання умов Договору №3 від 14.10.2024 сплатив відповідачу грошові кошти у сумі 78000,00 грн (відповідно до платіжної інструкції від 16.10.2024) та 150000,00 грн (відповідно до платіжної інструкції від 16.10.2024), що разом становить 228000,00 грн.
Згідно пункту 3.2 Договору №3 від 14.10.2024 виконавець зобов'язується: 3.2.2. протягом всього терміну дії договору забезпечити постійне постачання продукції; 3.2.3. забезпечити належне функціонування обладнання та всіх його вузлів протягом всього терміну дії договору. 3.2.4. Слідкувати за чистотою обладнання та проводити профілактичне очищення. 3.2.5. Забезпечити можливість покупцям здійснювати оплати за придбану продукцію в обладнанні.
Відповідно до пункту 3.3 Договору №3 від 14.10.2024 виконавець одноразово після укладення цього договору здійснює монтаж обладнання і консультацію замовника, що включає в себе: 3.3.1. збірку (монтаж), обклеювання, установку електронної автоматизованої системи на обладнання, 3.3.2. консультацію замовника щодо принципів роботи обладнання; 3.3.3. надання доступу замовнику в особистий кабінет.
Пунктом 3.5 Договору №3 від 14.10.2024 передбачено, що виконавець на регулярній основі в період дії цього договору здійснює обслуговування обладнання, що включає в себе: 3.5.1. доставку продукції по місцях установки обладнання. Маршрути для доставки продукції виконавець розробляє самостійно; 3.5.2. викладку продукції до відповідних комірок на полицях, що знаходяться в обладнанні; 3.5.3. виставлення цінників на полицях, що знаходяться в обладнанні відповідно до найменування продукції; 3.5.4. контроль за наявністю продукції, розміщеної в обладнанні, з вичерпаним терміном придатності; 3.5.5. надання відповідей на запити / претензії покупців (споживачів); 3.5.6. надання консультацій Покупцям (споживачам) з питання користування обладнанням; 3.5.7. надання консультацій з питань списання / повернення грошових коштів за придбану / непридбану продукцію, розміщену в обладнанні, з/на банківських/і карт/и покупців (споживачів).
Пунктом 3.6 Договору №3 від 14.10.2024 передбачено, що виконавець зобов'язується забезпечити покупців (споживачів) інформацією про: 3.6.1. користування обладнанням - шляхом розміщення інформації на корпусі обладнання, чи іншому доступному для покупців місці; 3.6.2. розміщену в обладнанні продукцію - шляхом розміщення маркування на упаковці продукції. Під інформацією про реалізовану продукцію розуміється: відомості про основні споживчі властивості продукції, ціну і знижки на продукцію, виробника, інформація про сертифікацію продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації, інша інформація, обов'язкова для надання споживачам відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до пункту 5.1 Договору №3 від 14.10.2024 в результаті організації продажу продукції через торгове обладнання сторони отримують прибуток, з якого віднімається собівартість продукції та всі інші операційні витрати (платежі за термінал, оплата послуг за інтернет, закупівля продукції, сплата податків, придбання деталей, ремонт, модернізація обладнання, маркетингові та рекламні послуги, послуги на закупівлю засобів чищення обладнання та послуг з прибирання від засмічення та обклеювання обладнання, встановлення камер спостереження, зберігання обладнання, орендні платежі, ремонтні послуги та замінні деталі, які надаються в післягарантійний строк та інше), в результаті чого отримується чистий прибуток. Всі операційні витрати повинні бути підтверджені документально або скаріншотами про здійснення оплат. У разі відсутності такого підтвердження, понесені витрати не беруться до розрахунку. Сторони погодились, що отриманий чистий прибуток розподіляється між сторонами у наступній пропорції - 30% Виконавцю - 70% Замовнику. Частина прибутку що належить Замовнику перераховується Виконавцем щомісяця, до 5-го числа місяця наступного за який проводиться розрахунок. Дані стосовно чистого прибутку Замовника, формуються на підставі даних продажу та закупки продукції, що відображені в Особистому кабінеті Замовника по діяльності Торгового обладнання та/або на підставі інших документів, що підтверджують здійснення витрат під час використання торгового Обладнанням, які здійснюються Виконавцем. Частина прибутку, що належить Виконавцю залишається у власність Виконавця.
Згідно пункту 5.4 Договору №3 від 14.10.2024 виконавець зобов'язується організувати і забезпечити підключення обладнання до платіжної системи, що надає можливість покупцям (споживачам) оплачувати продукцію з використанням банківських платіжних карт.
Позивач вказує, що жодних із вказаних зобов'язань відповідач не виконав, що є істотним порушенням відповідачем умов Договору №3 від 14.10.2024.
Суд зазначає, що обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Суд зазначає, що відповідач був повідомлений належним чином про розгляд судом даної справи, однак не скористався своїм правом на спростування викладених позивачем обставин, відзиву на позовну заяву не подав.
Зважаючи на відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором №3 від 14.10.2024, суд дійшов висновку в обгрунтованості вказаних тверджень позивача.
Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Згідно із статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Частиною першою статті 611 Цивільного кодексу України визначено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, зміна умов зобов'язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Отже, істотним є таке порушення, що тягне за собою для іншої сторони неможливість досягнення мети договору, тобто, вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, слід встановити: наявність істотного порушення договору та шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може полягати у реальних збитках і (або) упущеної вигоди; її розмір, а також чи є істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що вона змогла отримати.
Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу повноважень суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України розірвання порушеного договору є способом захисту цивільних прав, оскільки розірвання кредитором порушеного договору спрямоване на припинення правовідношення у такому договорі. Такий спосіб захисту (1) застосовується у відповідь на порушення боржником договору (2) застосовується з ініціативи кредитора (3) спрямований на захист прав кредитора та (4) позбавляє боржника певних суб'єктивних прав. У такому разі боржник позбавляється права вимагати виконання договору кредитором, оскільки розірвання договору тягне для боржника, який допустив порушення, цілком конкретний негативний наслідок - він позбавляється суб'єктивних прав, наданих йому договором.
Згідно із статтею 19 Цивільного кодексу України особа має право на самозахист свого цивільного права від порушень і протиправних посягань. Способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства. Водночас частина друга статті 13 Цивільного кодексу України встановлює загальне правило, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Таким чином, частина друга статті 651 Цивільного кодексу України дозволяє розірвання договору лише тоді, коли порушення має істотний характер, оскільки має дотримуватися принцип пропорційності порушення і відповідальності.
Контрагент може порушити як основне зобов'язання, заради якого укладався договір, так і будь-який інший договірний обов'язок. Якщо має місце порушення будь-якого договірного обов'язку, у кредитора теоретично виникає право на розірвання договору, але і таке порушення має бути істотним для наділення кредитора правом на судове розірвання порушеного договору.
Оскільки частина друга статті 651 Цивільного кодексу України вказує на те, що договір може бути розірвано і в деяких випадках, передбачених законом або договором, то і в цьому випадку має застосовуватись критерій істотності порушення договірних умов, оскільки зворотнє може призвести до того, що кредитор, який має відповідно до закону або договору право на відмову від нього або розірвання, може ним скористатися за найменший відступ від умов договору. Таке положення є неприпустимим, оскільки може підірвати стабільність цивільного обороту і є надзвичайно несправедливим нехтуванням правовим принципом пропорційності тяжкості порушення і відповідальності.
Незастосування критерію істотності позбавляє порушника можливості заперечувати проти розірвання договору і провокує кредитора відмовлятися від договору (розривати) під прикриттям найменшого порушення.
При оцінці істотності порушення умов договору як підстави для його розірвання необхідно враховувати такі чинники: 1) значущість шкоди від порушення; 2) фактор неможливості або ускладненості покладання відповідальності за збитки на боржника; 3) значущість порушення як такого; 4) втрату кредитором інтересу у виконанні договору; 5) втрату довіри до боржника; 6) фактор передбачуваних негативних наслідків порушення; 7) принциповість суворого дотримання умов договору; 8) інтерес боржника у збереженні договору; 9) ступінь виконання договору до моменту його розірвання; 10) відсутність інтересу боржника у збереженні договору; 11) не оспорювання боржником здійсненої кредитором односторонньої відмови протягом розумного строку; 12) звільнення боржника від відповідальності за допущене порушення; 13) недобросовісність боржника; 14) врахування вини кредитора і його добросовісності; 15) неодноразовість порушення (визначення істотності порушення за сукупністю); 16) публічний характер порушеного договору; 17) неусунення боржником порушення в додатковий термін; 18) ненадання боржникові можливості усунути порушення; 19) готовність боржника усунути порушення, виражена у вигляді відповідного запиту; 20) об'єктивну неможливість усунення порушення; 21) можливість легкого виправлення порушення силами кредитора або залучених ним осіб.
Одним із факторів, що може братися до уваги, є питання про те, наскільки боржник, який порушив договір, реально заінтересований у збереженні договору: чи не спричинить розірвання договору для нього значної шкоди. Розірвання порушеного договору як санкція має бути максимально збалансованим і відповідати тяжкості правопорушення.
Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.
Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.
У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, а й наявність шкоди, завданої цим порушенням другій стороні, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.
Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Одним із проявів добросовісності в зобов'язальних правовідносинах є те, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Тлумачення статті 629 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментальних принципів, на якому ґрунтується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язків (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 Цивільного кодексу України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватись з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та/або упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.
Тобто йдеться про таке порушення договору однією із сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17.
Враховуючи умови укладеного між сторонами Договору №3 від 14.10.2024 та порушення відповідачем договірних зобов'язань (матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем будь-яких зобов'язань за договором більше ніж року від дати його укладення), що визнається судом істотним порушенням умов Договору №3 від 14.10.2024, оскільки при його укладенні позивач розраховував щонайменш на отримання прибутку, наявні правові підстави для розірвання Договору №3 від 14.10.2024.
Згідно з частиною 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Частинами 2, 3 статті 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Аналогічні висновки наведені в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 16.09.2022 року у справі № 913/703/20, постановах Верховного Суду від 06.02.2020 року у справі № 910/13271/18, від 23.04.2019 року у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 року у справі № 904/2444/18.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту.
Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 року у справі № 910/13271/18, від 23.01.2020 року у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 року у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 року у справі № 904/2444/18).
Відповідно до частини 1 статті 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
З огляду на викладене вище, враховуючи те, що правова підстава утримання відповідачем коштів в розмірі 228000,00 грн відпала (суд дійшов висновку розірвати Договір №3 від 14.10.2024), вказана сума підлягає поверненню позивачу на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, оскільки безпідставно утримується відповідачем.
Відповідач не надав суду ні доказів виконання ним зобов'язань за договором, ні доказів повернення позивачу вказаної грошової суми, відтак вимога позивача про стягнення з відповідача грошових коштів є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Водночас, суд враховує, що умовами Договору №3 від 14.10.2024 передбачено, що у випадку розірвання вказаного договору позивачу повертається не вся сума сплачених ним грошових коштів.
Втім, як вбачається з умов договору, вони не стосуються випадку, коли договір розривається в судовому порядку у зв'язку з істотним порушенням стороною умов договору, а тому не підлягають застосуванню в даному випадку.
Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 20000,00 грн, суд зазначає, що у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди господарський суд в кожному конкретному випадку повинен з'ясовувати, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяні йому втрати немайнового характеру та чим (якими доказами) він обґрунтовує розмір відшкодування такої шкоди, що підлягає стягненню.
Так, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Однак, позивач не надав будь-яких доказів завдання йому будь-якої шкоди, в тому числі і моральної; в чому саме виразилась така шкода.
Щодо самого розміру заявленої позивачем моральної шкоди в сумі 20000,00 грн., то і в цій частині позивач не обґрунтував своєї вимоги, не надав розрахунку чи критеріїв, з яких він виходив при визначенні заявленої до стягнення суми.
За таких обставин суд не вбачає підстав для задоволення позову Фізичної особи-підприємця Мойсеєнка Станіслава Анатолійовича в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдингсгрупп» моральної шкоди у розмірі 20000,00 грн.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задовольнити частково.
2. Розірвати Договір №3 від 14.10.2024, укладений між Фізичною особою-підприємцем Мойсеєнком Станіславом Анатолійовичем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Холдингсгрупп».
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдингсгрупп» (02094, м. Київ, вул. Гната Хоткевича, буд. 12; ідентифікаційний код: 44593313) на користь Фізичної особи-підприємця Мойсеєнка Станіслава Анатолійовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) грошові кошти у сумі 228000 (двісті двадцять вісім тисяч) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 3420 (три тисячі чотириста двадцять) грн 00 коп.
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.М. Спичак