ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
05.11.2025Справа № 910/10173/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Чинчин О.В., за участю секретаря судового засідання Тихоши Л.Г., розглянув у відкритому судовому засіданні справу в порядку загального позовного провадження
за позовом Комунального підприємства «ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ ІЗМАЇЛТЕПЛОКОМУНЕНЕРГО» (68600, Одеська обл., Ізмаїльський р-н, місто Ізмаїл, вул.Клушина, будинок 5-А, ідентифікаційний код юридичної особи 05514413)
до проТовариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ «НАФТОГАЗ ТРЕЙДИНГ» (04116, місто Київ, ВУЛИЦЯ ШОЛУДЕНКА, будинок 1, ідентифікаційний код юридичної особи 42399676) визнання недійсними пунктів договору та внесення змін до договору
Представники:
від Позивача: не з'явились;
від Відповідача: Вольда М.А. (представник на підставі довіреності);
Комунальне підприємство «ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ ІЗМАЇЛТЕПЛОКОМУНЕНЕРГО» (надалі також - «Позивач») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ «НАФТОГАЗ ТРЕЙДИНГ» (надалі також - «Відповідач») про визнання недійсними пунктів договору та внесення змін до договору.
Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для визнання недійсними пунктів 5.1 та 5.4 Договору постачання природного газу № 5723- ТКЕ(23)-23 від 27.09.2023 та внесення змін до Договору постачання природного газу № 5723- ТКЕ(23)-23 від 27.09.2023 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.08.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/10173/25, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 25.09.2025 року.
22.09.2025 року через систему «Електронний суд» від Відповідача надійшов Відзив на позовну заяву.
18.09.2025 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшла заява про проведення судових засідань у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2025 року задоволено заяву Комунального підприємства "ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ ІЗМАЇЛТЕПЛОКОМУНЕНЕРГО" про проведення судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, встановлено Позивачу строк до 5 днів з дня отримання ухвали для надання відповіді на відзив, встановлено Відповідачу строк до 5 днів з дня отримання відповіді на відзив для надання заперечень, відкладено підготовче судове засідання на 15.10.2025 року.
09.10.2025 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшла заява про проведення судових засідань у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2025 року заяву Комунального підприємства "ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ ІЗМАЇЛТЕПЛОКОМУНЕНЕРГО" про проведення судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.11.2025 року.
В судове засідання 05 листопада 2025 року представник Позивача не з'явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується протоколом судового засідання. Оскільки ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2025 року заяву Комунального підприємства "ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ ІЗМАЇЛТЕПЛОКОМУНЕНЕРГО" про проведення судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено, однак представник Позивача не був авторизований в підсистемі відеоконференцзв'язку ЄСІТС в момент відкриття судового засідання. Секретарем судового засідання був здійснений телефонний дзвінок представнику Комунального підприємства "ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ ІЗМАЇЛТЕПЛОКОМУНЕНЕРГО" Прокопишин Н.Ю., яка повідомила, що не може увійти до підсистемі відеоконференцзв'язку ЄСІТС.
Відповідно до ч.5 статті 197 Господарського процесуального кодексу України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву, крім випадку коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції.
З огляду на викладене, оскільки саме представник Комунального підприємства "ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ ІЗМАЇЛТЕПЛОКОМУНЕНЕРГО" Прокопишин Н.Ю., яка подала відповідну заяву про проведення судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, відповідає за ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, Суд приходить до висновку про можливість розгляду справи за відсутності уповноваженого представника Позивача. Будь - яких заяв, клопотань про відкладення розгляду справи від Позивача не надходило.
В судовому засіданні представник Відповідача заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просив суд відловити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Таким чином, Суд приходить до висновку, що Позивач про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Приймаючи до уваги, що Позивач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представника Позивача не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі ухвалено після закінчення судового розгляду за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 05 листопада 2025 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
27.09.2023 року між Комунальним підприємством «ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ ІЗМАЇЛТЕПЛОКОМУНЕНЕРГО» (Споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ «НАФТОГАЗ ТРЕЙДИНГ» (Постачальник) було укладено Договір постачання природного газу №5723- ТКЕ(23)-23, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору. (а.с.16-24)
Відповідно до п.1.2 Договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем для власних потреб або в якості сировини, а не для перепродажу.
Згідно з п. 2.1 Договору постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу у період з 1 вересня 2023 року 15 квітня 2024 в кількості 8550,000 тис.куб.м.
Розділом 5 Договору сторони встановили порядок та умови розрахунків за природний газ.
Відповідно до п. 5.1 Договору Споживач здійснює розрахунок за придбані обсяги природного газу в наступному порядку:
- 70% вартості фактично переданого відповідно до акту/актів приймання-передачі природного газу обсягу - до останнього числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, в якому було здійснено постачання газу;
- остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту/актів приймання-передачі природний газ - до 15-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
У разі відсутності акту/актів приймання-передачі фактична вартість переданого споживачу природного газу розраховується відповідно до умов підп. 3.5.3 п. 3.5 цього договору.
Пунктом 5.2 Договору для реєстрації (продовження реєстраці) Споживача в реєстрі споживачів Постачальника на платформі Оператора ГТС та постачання (продовження постачання) газу Споживачу за цим Договором з 01.01.2024 року, Споживач зобов?язується у строк до 16:15 29.12.2023 року укласти договори або додаткові угоди до договорів банківського рахунку щодо здійснення договірного списання (надалі - Договір про Договірне списання) з рахунків Споживача, на який надходять кошти в оплату за теплову енергію та відповідні комунальні послуги, послуги (товари), для надання (передачі) яких використовується поставлений природний газ.
Під час підписання Договору про Договірне списання сторони зобов?язані використовувати накладення електронного підпису та печатки (за наявності) відповідно до вимог законодавства про електронний документообіг та електронні довірчі послуги, сервіси для обміну електронними документами, при цьому електронні копії документів та електронне листування прирівнюється до оригіналів документів (повідомлень).
Договір про Договірне списання укладається між Споживачем, Постачальником та банком, в якому обслуговується відповідний рахунок Споживача. Споживач також зобов?язується не відкривати інших рахунків в будь-яких банківських установах для отримання коштів в оплату за теплову енергію та відповідні комунальні послуги, послуги (товари), для надання (передачі) яких використовується поставлений природний газ, та не здійснювати розрахунки за теплову енергію та відповідні комунальні послуги, послуги (товари), для надання (передачі) яких використовується поставлений природний газ, із застосуванням будь-яких інших рахунків, ніж рахунок, відносно якого укладений Договір про Договірне списання.
Умови договору банківського рахунку, укладеного між банком і Споживачем, згідно з яким обслуговується рахунок Споживача, на який надходять кошти в оплату за теплову енергію та відповідні комунальні послуги, послуги (товари), для надання (передачі) яких використовується поставлений природний газ, підлягають виконанню сторонами Договору банківського рахунку у частині, в якій вони не суперечать умовам Договору про Договірне списання, та сторони підтверджують свої зобов?язання за ними.
Договором про Договірне списання повинно бути передбачено, що у разі одночасного надходження до банку кількох документів, на підставі яких здійснюється списання грошових коштів, банк списує кошти з рахунку Споживача в такій черговості:
1) у першу чергу списуються грошові кошти на підставі рішення суду для задоволення вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, а також вимог про стягнення аліментів;
2) у другу чергу списуються грошові кошти на підставі рішення суду для розрахунків щодо виплати вихідної допомоги та оплати праці особам, які працюють за трудовим договором (контрактом), а також виплати за авторським договором;
3) у третю чергу списуються грошові кошти на підставі інших рішень суду;
4) у четверту чергу списуються грошові кошти за розрахунковими документами, що передбачають платежі до бюджету і розрахунки споживача з персоналом та пов'язані з ними обов'язкові відрахування, передбачені чинним законодавством України (з урахуванням додаткової угоди №10 від 01.10.2021);
5) у п'яту чергу списуються грошові кошти для виконання грошових зобов'язань споживача перед банком в порядку договірного списання;
6) у шосту чергу списуються грошові кошти для виконання грошових зобов'язань споживача перед постачальником за всіма договорами постачання природного газу (в тому числі і за договором постачання природного газу); у разі надходження до банку більше одного повідомлення договірне списання здійснюється в порядку черговості їх надходження до банку;
7) у сьому чергу списуються грошові кошти за іншими розрахунковими документами в порядку черговості їх надходження до банку та на підставі інших умов договорів про здійснення договірного списання.
У разі порушення споживачем умов розрахунків за поставлений природний газ оплата за природний газ за цим договором здійснюється шляхом щоденного договірного списання банками залишку грошових коштів з банківських рахунків споживача, на які надходять кошти в оплату за послуги, для надання яких використано поставлений природний газ, на банківський рахунок постачальника.
Договірне списання (перерахування) з поточного рахунку споживача на поточний рахунок постачальника здійснюється з дати отримання банком повідомлення постачальника про порушення строків розрахунків за цим договором на підставі відповідного договору про договірне списання до повного виконання зобов'язань споживача в частині розрахунків за поставлений природний газ за цим договором без застосування платіжних вимог від постачальника.
Відповідно до п. 5.3 Договору сторони погоджуються, що під час перерахування коштів у призначенні платежу посилання на номер договору є обов'язковим. Зміна споживачем призначення платежу здійснюється виключно листом, який надається постачальнику, але в будь-якому випадку не пізніше 10 календарних діб з дня надходження відповідних коштів на рахунок постачальника.
Згідно з п. 5.4 Договору оплата за природний газ здійснюється споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в розділі 14 договору. Споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до п. 5.1 договору. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за попередні розрахункові періоди за цим договором.
Відповідно до п. 5.5 Договору у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості із сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості незалежно від призначення платежу, визначеного споживачем:
1) у першу чергу відшкодовуються витрати постачальника, пов'язані з одержанням виконання;
2) у другу - сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи;
3) у третю чергу - погашається основна сума заборгованості за використаний природний газ;
4) у четверту чергу - компенсація вартості робіт, пов'язаних з припиненням (обмеженням) газопостачання споживачу.
Пунктом 5.6 Договору передбачено, що звірка розрахунків та/або фактичного обсягу використання природного газу здійснюється сторонами протягом десяти днів з моменту письмової вимоги однієї зі сторін, підписаної уповноваженою особою, на підставі відомостей про фактичну оплату вартості використаного природного газу споживачем та актів його приймання-передачі.
Даний договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підписів печаткою (за наявності) та діє до « 15» квітня 2024р. включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору. (п.13.1 Договору)
Додатковою угодою №1 від 30.01.2024 року до Договору постачання природного газу №5723- ТКЕ(23)-23 від 27.09.2023 року Сторони зупинили дію п.5.2 Договору.
Листом №1737 від 16.07.2025 року Позивач звернувся до Відповідача з пропозицією внести зміни до Договору постачання природного газу №5723- ТКЕ(23)-23 від 27.09.2023 року, доповнивши договір п.5.1-1. (а.с.43) У відповідь на який останній листом №125/2/2/1-21295 від 25.07.2025 року відмовив у внесенні змін до Договору. (а.с.47)
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що оплату за переданий газ КП «ТМ ІТКЕ» провело частково на суму 53 894 960,65 грн, що стало підставою для виникнення заборгованості на суму 8 644 282,73 грн. Позивач вважає, що порядок та строки здійснення оплати несправедливі, а саме такі, що були погоджені позивачем під впливом тяжкої обставини, вважає, що обставини змінились настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Тяжкими обставинами Позивач визначає: 1) необхідність забезпечити проведення опалювального сезону; 2) мораторій на підвищення тарифів на теплову енергію та комунальні послуги; 3) відсутність коштів у бюджеті на покриття заборгованості підприємств через економічну необґрунтованість тарифів. Крім того, закріплені державою порядки регулювання відносин між виробниками теплової енергії та продавцями газу створюють дискримінаційні умови на ринку газу, що примушують закупити природний газ тільки у відповідача, а тому укладення сторонами договору є прямим наслідком державного регулювання, а не результатом вільного волевиявлення сторін. Обставинами, що істотно змінились та мають значення для відносин сторін Договору Позивач вважає заборону для Кабінету Міністрів України встановлювати з 01 січня 2025 року порядок відшкодування різниці в тарифах. За таких підстав, просить Суд визнати недійсними пункти 5.1 та 5.4 Договору постачання природного газу №5723- ТКЕ(23)-23 від 27.09.2023 та внести змін до Договору постачання природного газу № 5723- ТКЕ(23)-23 від 27.09.2023 року шляхом його доповнення пункту 5.1 підпунктом 5.1-1 наступного змісту: «Розрахунки за Договором в обсязі заборгованості підтвердженої для Споживача територіальними комісіями з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах, здійснюється за рахунок видатків державного бюджету за цільовим призначенням в порядку організації взаєморозрахунків встановлених законом. До завершення процедури врегулювання заборгованості Споживача за рахунок видатків Державного бюджету, розрахунки між сторонами за Договором на узгоджену суму заборгованості з різниці в тарифах можуть здійснюватися виключно шляхом відступлення Споживачем на користь Постачальника права вимоги на відшкодування заборгованості з різниці в тарифах».
Заперечуючи проти позову, Відповідач зазначає, що позивач для забезпечення опалювального періоду 2023/2024 був вільний у виборі будь-якого продавця природного газу на ринку природного газу за цінами, що також вільно встановлюються на ринку, а не тільки шляхом отримання природного газу від ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», що безпосередньо висновується з положень Закону України «Про ринок природного газу». Отже, з огляду на викладене вище у спірних правовідносинах відсутні тяжкі обставини, оскільки споживач міг придбати природний газ для проведення опалювального сезону 2023/2024 не тільки у ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», а у будь-якого продавця на ринку природного газу. Сам по собі факт укладання договору на умовах, які позивач суб'єктивно вважає невигідними, не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Комунального підприємства «ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ ІЗМАЇЛТЕПЛОКОМУНЕНЕРГО» не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним.
За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
За змістом п.2.9 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Одночасно, за змістом п.2.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписівст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.
Такої саме позиції дотримується Вищий господарський суд України і у п.18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008р. «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України», за змістом вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття «заінтересована особа». Тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.
Цивільним кодексом України передбачено можливість визнання недійсним як правочину в цілому, так і його окремої частини за умови, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 Цивільного кодексу України).
Отже, при вирішенні спору про визнання недійсним частини договору Позивач має довести, а суд встановити не тільки наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання такого правочину недійсним на момент його вчинення і настання відповідних наслідків, а й «автономність» такої частини договору та можливість його повноцінного функціонування без неї.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 по справі №905/1227/17).
Відповідно до ст. 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).
Як встановлено Судом, 27.09.2023 року між Комунальним підприємством «ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ ІЗМАЇЛТЕПЛОКОМУНЕНЕРГО» (Споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ «НАФТОГАЗ ТРЕЙДИНГ» (Постачальник) було укладено Договір постачання природного газу №5723- ТКЕ(23)-23, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору. (а.с.16-24)
Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Суд зазначає, що станом на момент укладення Договору постачання природного газу №5723- ТКЕ(23)-23 від 27.09.2023 року сторонами були погоджені всі істотні умови - предмет, ціну та строк виконання зобов'язань за Договором.
При зверненні до суду з вказаним позовом Позивач просив суд визнати недійсними пункти 5.1 та 5.4 Договору постачання природного газу №5723- ТКЕ(23)-23 від 27.09.2023.
Відповідно до п. 5.1 Договору Споживач здійснює розрахунок за придбані обсяги природного газу в наступному порядку:
- 70% вартості фактично переданого відповідно до акту/актів приймання-передачі природного газу обсягу - до останнього числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, в якому було здійснено постачання газу;
- остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту/актів приймання-передачі природний газ - до 15-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
У разі відсутності акту/актів приймання-передачі фактична вартість переданого споживачу природного газу розраховується відповідно до умов підп. 3.5.3 п. 3.5 цього договору.
Згідно з п. 5.4 Договору оплата за природний газ здійснюється споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в розділі 14 договору. Споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до п. 5.1 договору. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за попередні розрахункові періоди за цим договором.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги Позивач зазначав, що оплату за переданий газ КП «ТМ ІТКЕ» провело частково на суму 53 894 960,65 грн, що стало підставою для виникнення заборгованості на суму 8 644 282,73 грн. Позивач вважає, що порядок та строки здійснення оплати несправедливі, а саме такі, що були погоджені позивачем під впливом тяжкої обставини, вважає, що обставини змінились настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Тяжкими обставинами Позивач визначає: 1) необхідність забезпечити проведення опалювального сезону; 2) мораторій на підвищення тарифів на теплову енергію та комунальні послуги; 3) відсутність коштів у бюджеті на покриття заборгованості підприємств через економічну необґрунтованість тарифів. Крім того, закріплені державою порядки регулювання відносин між виробниками теплової енергії та продавцями газу створюють дискримінаційні умови на ринку газу, що примушують закупити природний газ тільки у відповідача, а тому укладення сторонами договору є прямим наслідком державного регулювання, а не результатом вільного волевиявлення сторін. Обставинами, що істотно змінились та мають значення для відносин сторін Договору Позивач вважає заборону для Кабінету Міністрів України встановлювати з 01 січня 2025 року порядок відшкодування різниці в тарифах.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Для визнання правочину недійсним з наведеної вище підстави позивач має довести наявність у сукупності таких обставин:
1) наявність тяжкої обставини;
2) наявність нерозривного причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину. Тобто, позивач має довести те, що оспорюваний ним договір був вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин та/або їх негативних наслідків і внаслідок вчинення такого правочину він отримав можливість усунути тяжку обставину, внаслідок якої був укладений договір. Також позивач має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не був би вчинений взагалі або був би вчинений на інших умовах;
3) наявність невигідних для себе умов правочину;
4) факт вчинення правочину добровільно, без насильства, обману чи помилки;
5) факт того, що він, вчиняючи договір на невигідних умовах, усвідомлював свої дії, але вимушений був це зробити через тяжкі для нього обставини.
Відповідно до вимог Закону України «Про ринок природного газу» в Україні діє ринок природного газу.
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про ринок природного газу» одними із принципів функціонування ринку природного є вільна торгівлю природним газом та вільний вибір постачальників природного газу.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про ринок природного газу» споживач має право на вільний вибір постачальника та безоплатну зміну постачальника.
Згідно з ч. 2 ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених цим законом.
Отже, Позивач для забезпечення опалювального періоду 2023-2024 років був вільний у виборі будь-якого продавця природного газу на ринку природного газу за цінами, що вільно встановлюються на ринку, а не тільки шляхом отримання природного газу від Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», що безпосередньо вбачається з положень Закону України «Про ринок природного газу».
При цьому, аргументи Позивача з приводу того, що він був зобов'язаний купувати газ саме у відповідача, оскільки ціни на природний газ у нього були значно нижчими за ринкові, очевидно не можуть підтверджувати невигідність умов укладеного сторонами договору та наявність тяжких обставин у спірних правовідносинах, оскільки їх суть навпаки зводиться до того, що позивач врегулював свої відносини щодо отримання природного газу за найвигіднішими на ринку на той час умовами.
З цих же підстав Суд відхиляє доводи позивача про наявність монопольного становища відповідача на ринку постачання природного газу, оскільки такі доводи наводяться позивачем в контексті того, що зазначене становище дозволяє відповідачу пропонувати ціну на газ нижче ніж у інших постачальників на ринку. Водночас, сторони не заперечують існування на ринку пропозицій інших постачальників природного газу. Відповідно, укладення договору з відповідачем за таких доводів обґрунтовано не необхідністю усунення тяжких обставин, а отриманням позивачем як юридичною особою приватного права, яка здійснює господарську діяльність на власний ризик, природного газу за найвигіднішою ціною.
Також Суд звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 27.06.2024 у справі №910/17359/23, за позовом споживача до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» про визнання недійсними пунктів договору постачання природного газу у зв'язку з наявністю тяжких обставин та вкрай невигідних умов.
Верховний Суд у вказаній постанові, зокрема, зазначив, що згідно з п. 16 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про ринок природного газу» регулятор у межах повноважень, визначених цим законом та іншими актами законодавства, забезпечує споживачам (оптовим покупцям) можливість вільно обирати та змінювати постачальника (оптового продавця) на умовах, передбачених цим законом та іншими актами законодавства. Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, дійшов вірного висновку, що позивачем не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання спірного договору недійсним відповідно до вимог ч. 1 ст. 233 ЦК України. Укладення сторонами оспорюваного договору в частині п. 4.3 розділу 4, а саме підписання додаткової угоди №1 від 26.05.2022 до договору, якою сторони погодили новий порядок розрахунків за фактично переданий газ, свідчить про вільне волевиявлення сторін щодо погодження спірного пункту договору, а тому доводи скаржника, що спірний правочин було вчинено під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах не знайшли свого підтвердження. Позивачем не доведено, що оспорюваний договір вчинений ним саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин та/або їх негативних наслідків, як і не доведено, що за відсутності тяжкої обставини оспорюваний договір позивачем би не укладався, або був би укладений на інших умовах.
Зазначені висновки також були застосовані Верховним Судом у постанові від 19.02.2025 у справі №910/6198/24.
Суд зазначає, що висновки Верховного Суду, зроблені у вказаних постановах, підлягають врахуванню при розгляді даної справи, оскільки ці справи є подібними за змістовим критерієм (оспорювання споживачем умов договору постачання природного газу щодо порядку розрахунків з підстав, визначених ст. 233 ЦК України, коли постачальник заперечує такі доводи, зокрема посилаючись на те, що договір було укладено внаслідок реалізації права споживача вільно обирати продавця природного газу).
Отже, у спірних правовідносинах відсутні тяжкі обставини, оскільки Позивач міг придбати природний газ для проведення опалювального сезону не тільки у відповідача, а у будь-якого продавця на ринку природного газу. Позивач міг отримати природний газ і в постачальника остатньої надії, який згідно Закону України «Про ринок природного газу» не міг відмовити позивачу в укладенні договору на постачання природного газу, зокрема, для забезпечення опалювального періоду 2023-2024 років.
Необхідним критерієм для визнання правочину недійсним на підставі ст. 233 ЦК України є доведення нерозривного причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який укладається виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин. Тобто, внаслідок вчинення такого правочину особа отримує можливість усунути тяжку обставину, яка змусила її це зробити.
Верховний Суд у постановах від 02.08.2018 у справі №918/341/16, 14.02.2018 у справі №910/8862/17 та 06.03.2018 у справі №910/8866/17 наголосив, що для застосування ст. 233 ЦК України має бути причинно-наслідковий зв'язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладання саме з метою усунення обставин).
Проте, у спірних правовідносинах укладення договору постачання природного газу відбулося внаслідок здійснення звичайної господарської діяльності позивача, а не у зв'язку з необхідністю усунення тяжких обставин.
Позивач також зазначав, що договір в частині розрахунків та строків оплати був укладений на вкрай невигідних умовах.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
За висновками Верховного Суду, викладених у постанові від 14.07.2022 у справі №910/9626/20 для визнання правочину недійсним необхідно встановити наявність двох обставин: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину.
У постанові від 12.08.2021 у справі №910/4288/20 Верховний Суд, зокрема, зазначив, що для застосування ст. 233 Цивільного кодексу України умови правочину повинні бути не просто невигідними, а вкрай невигідними. Тобто, такі умови мають бути явно кабальними для особи.
Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 16.09.2021 у справі №404/8483/15-ц, ст. 233 Цивільного кодексу України хоча і не встановлює, чого саме мають стосуватися умови правочину, однак з аналізу цієї норми випливає, що це насамперед ціна або інші обтяжливі для особи обов'язки.
Отже, для визнання недійним правочину на підставі ч. 1 ст. 233 Цивільного кодексу України позивач має довести не тільки наявність тяжких обставин, а й наявність невигідності умов, на яких укладено договір. При цьому, доведенню підлягає не будь-яка форма невигідності, а саме крайня форма невигідності, тобто умови договору мають бути явно кабальними для позивача.
У спірних правовідносинах позивач просив визнати недійними пункти договору, якими передбачено, що оплата здійснюється за фактом отримання природного газу.
В той же час, умова про оплату за фактично поставлений природний газ не носить крайньої форми невигідності для позивача.
Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 13 Закону України "Про ринок природного газу" споживач зобов'язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів.
За змістом п. 21 розділу II Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП №2496 від 30.09.2015 (далі - Правила), споживач своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений природний газ на умовах, визначених договорами.
Згідно з п. 19 розділу II Правил постачальник має право отримувати від споживача своєчасну оплату за природний газ відповідно до умов договору.
Отже, оплата за фактично поставлений природний газ відповідає положенням ЦК України, Закону України "Про ринок природного газу" та Правилам.
Відповідні умови договору не становлять вкрай невигідного (кабального) характеру для позивача, а є загальноприйнятими правилами про те, що поставлений товар має бути оплачений.
Вказана позиція відображена у постанові Верховного Суду від 19.02.2025 у справі №910/6198/24.
При цьому, при зверненні до суду з вказаним позовом Позивачем не доведено суду належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності нормативно-правових підстав, які б ставили оплату вже поставленого товару в залежність від видатків державного бюджетну, а також те, що врегулювання договірних відносин з оплати поставленого природного газу на умовах, запропонованих позивачем, є звичайними умовами відповідних аналогічних договорів, які не були застосовані лише у спірних правовідносинах щодо позивача.
Здійснення розрахунку за фактично отриманий природний газ не може бути крайньою формою невигідного становища, оскільки розрахунки могли би проводитися за умовами передоплати, а не післяплати. Передоплата за ще неотриманий природний газ є більш невигідною для покупця у порівнянні з розрахунком за фактом вже отриманого природного газу.
Отже, пункти договору про здійснення розрахунків за фактично отриманий природний газ не становлять крайньої форми невигідності для позивача, а тому необґрунтованими є висновки суду першої інстанції про його недійсність з наведених підстав.
Сам по собі факт укладання договору на умовах, які позивач суб'єктивно вважає невигідними, не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним на підставі ст. 233 ЦК України. Відповідні висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, що викладені у постанові від 16.11.2021 у справі №21/89б/2011(913/630/20).
Відповідно до ч. 5 ст. 188 Господарського кодексу України (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин сторін) якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Застосування обраного позивачем способу захисту порушених прав, який поєднує у собі вимоги про визнання недійсними пунктів договорів та внесення за рішенням суду на їх заміну інших умов, створює правову невизначеність у відносинах сторін щодо строків оплати природного газу з моменту укладення договору і до набрання судовим рішенням про внесення до договору змін законної сили.
Також відповідно до ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.
Отже, вказаним законом встановлено, що строки та порядок оплати є істотними умовами договору постачання природного газу. Відповідно, умови договору про порядок розрахунків мають регулюватися договором протягом всього часу його дії, а їх зміна можлива лише у спосіб, що визначений договором та/або законом.
Згідно з висновками Верховного Суду, які викладені у постановах від 11.08.2021 у справі №926/324/20, 18.11.2021 у справі №907/12/19, 12.03.2018 у справі №910/22319/16 та 02.05.2018 у справі №910/14411/16, умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки у такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому.
За змістом статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №916/1171/18, від 14.11.2018 у справі №910/8682/18, від 30.08.2018 у справі №904/8978/17, від 04.03.2019 у справі №5015/6070/11, від 10.09.2019 у справі №9017/317/19, від 09.07.2019 у справі №903/849/17.
Положення статті 204 ЦК України закріплюють презумпцію правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору, всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
За таких підстав, враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що Комунальним підприємством «ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ ІЗМАЇЛТЕПЛОКОМУНЕНЕРГО» не доведено суду належними засобами доказування, що оспорювані ним пункти 5.1, 5.4 Договору постачання природного газу №5723- ТКЕ(23)-23 від 27.09.2023 року суперечать закону, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, або що особи, які вчинили цей правочин, не мали на це необхідного обсягу цивільної дієздатності, чи що волевиявлення учасників правочину не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі, або що правочин не було вчинено у формі, встановленій законом, чи що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Таким чином, вимоги Позивача в частині визнання недійсними пунктів 5.1 та 5.4 Договору постачання природного газу №5723- ТКЕ(23)-23 від 27.09.2023 не підлягають задоволенню.
Що стосується вимог Позивача в частині внесення змін до Договору постачання природного газу № 5723- ТКЕ(23)-23 від 27.09.2023 року шляхом його доповнення пункту 5.1 підпунктом 5.1-1 наступного змісту: «Розрахунки за Договором в обсязі заборгованості підтвердженої для Споживача територіальними комісіями з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах, здійснюється за рахунок видатків державного бюджету за цільовим призначенням в порядку організації взаєморозрахунків встановлених законом. До завершення процедури врегулювання заборгованості Споживача за рахунок видатків Державного бюджету, розрахунки між сторонами за Договором на узгоджену суму заборгованості з різниці в тарифах можуть здійснюватися виключно шляхом відступлення Споживачем на користь Постачальника права вимоги на відшкодування заборгованості з різниці в тарифах», Суд зазначає.
Порядок зміни умов договору за рішенням суду врегульовано ст. ст. 651 та 652 Цивільного кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною.
Отже, зміна договору за рішенням суду є винятковим заходом та здійснюється у виключних випадках, визначених ст. ст. 651 та 652 Цивільного кодексу України.
У відповідності до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №363/1834/17 та 16.01.2021 у справі №910/2861/18, істотним є порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Суд має встановити не лише наявність порушення договору, але й завдання цим порушенням шкоди, її розмір, а також те, чи дійсно суттєвою є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати.
Крім цього, згідно зі ст. 652 Цивільного кодексу України договір може бути змінений у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. У разі істотної зміни обставин суд може змінити договір за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 04.04.2018 у справі №910/12154/16 та 17.04.2018 у справі №927/763/17, закон пов'язує можливість внесення змін до договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, при істотній зміні обставин. Істотна зміна обставин, якими сторони керувалися, укладаючи договір, має бути не наслідком поведінки сторін, а бути зовнішньою щодо юридичного зв'язку між ними. Обставини, якими, укладаючи його, керувалися сторони, мають змінитися настільки, що, якби останні могли це передбачити, то взагалі б не уклали договір чи уклали б його на інших умовах. За відсутності істотної зміни обставин, зокрема за незначної їх зміни або за виникнення труднощів у виконанні договору, які сторони могли розумно передбачити, договір не можна змінити за рішенням суду.
Проте, при зверненні до суду з вказаним позовом Позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, для внесення змін до Договору, а тому в цій частині позовні вимоги Позивача також не підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).
У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Комунального підприємства «ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ ІЗМАЇЛТЕПЛОКОМУНЕНЕРГО» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ «НАФТОГАЗ ТРЕЙДИНГ» про визнання недійсними пунктів договору та внесення змін до договору є необґрунтованими, недоведеними та не підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору залишаються за Позивачем.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позовних вимог Комунального підприємства «ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ ІЗМАЇЛТЕПЛОКОМУНЕНЕРГО» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ «НАФТОГАЗ ТРЕЙДИНГ» про визнання недійсними пунктів договору та внесення змін до договору - відмовити у повному обсязі.
2. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 07 листопада 2025 року.
Суддя О.В. Чинчин