Рішення від 06.11.2025 по справі 907/984/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/984/25

Господарський суд Закарпатської області у складі судді Пригузи П.Д., розглянувши справу

за позовом Хустської окружної прокуратури, м. Хуст, вул. 900 - річчя Хуста, 16,

в інтересах держави в особі Хустської міської ради, код ЄДРПОУ - 34005221, м. Хуст, вул. 900 - річчя Хуста, 27,

до відповідача Фізичної особи - підприємця Деви Ігоря Івановича, РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ,

про повернення безпідставно збережених грошових коштів,

Секретар судового засідання - Повідайчик Т.В.

Представники сторін, що з'явились у судове засідання:

від прокуратури: Чулей О.О, посвідчення №069356

від відповідача: Глеба П.О. авдокат, ордер серії АО № 1200895 від 28.10.2025

від відповідача: Ільницький М.П., адвокат, ордер серії АО № 1192872 від 04.09.2025

ВСТАНОВИВ:

Хустська окружна прокуратура, м. Хуст, звернулась до Господарського суду Закарпатської області в інтересах держави в особі Хустської міської ради до відповідача Фізичної особи - підприємця Деви Ігоря Івановича, про повернення безпідставно збережених грошових коштів у розмірі 202 647.12 грн., з яких: 140 680.00 грн. безпідставно збережені грошові кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту; 49 363.73 грн. інфляційних втрат та 12 603.39 грн. трьох процентів річних за користування безпідставно збереженими коштами пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Ухвалою суду від 03.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначено судовий розгляд справи по суті на 30.09.2025, який не відбувся через об'єктивні причини, судове засідання призначено на 28.10.2025 року.

В судове засідання 28.10.2025 представник Хустської міської ради не з'явився, подав заяву про розгляд справи без участі представника, зазначив про підтримку Хустською міською радою позовних вимог у повному обсязі та просить позов задовольнити.

В судовому засіданні 28.10.2025 судом розпочато розгляд справи по суті. Судом заслухано вступне слово прокурора та представників відповідача, після чого була оголошена перерва в судовому засіданні до 06.11.2025 року.

В судовому засіданні 06.11.2025 судом додатково з'ясовано позиції сторін, досліджено наявні у матеріалах справи докази, заслухано заключне слово представників та завершено розгляд справи переходом до стадії ухвалення судового рішення, вступна і резолютивна частини якого, після оголошення короткої перерви, публічно проголошена судом у цьому судовому засіданні.

І. Позиція прокурора та Позивача у справі.

Хустська окружна прокуратура, далі Прокурор, та Хустська міська рада Закарпатської області, далі Позивач, яка підтримала позов повністю, звернулися до Господарського суду Закарпатської області до відповідача Фізичної особи - підприємця Деви Ігоря Івановича, про повернення безпідставно збережених грошових коштів у розмірі 202 647,12 грн., з яких: 140 680.00 грн. безпідставно збережені грошові кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту; 49 363.73 грн. інфляційних втрат та 12 603.39 грн. - три процентів річних за користування безпідставно збереженими коштами пайової участі, що призначалися для перерахування на рахунки місцевої ради для розвитку інфраструктури населеного пункту.

Прокурор та позивач стверджують, що у період із 28.09.2020 по 05.07.2022 фізичною особою - підприємцем Дева Ігорем Івановичем (далі - Відповідач), згідно з повідомленням про початок будівельних робіт від 28.09.2020 ЗК051200928772 (подавалося у паперовому вигляді), на земельних ділянках за кадастровими номерами 2110800000:01:070:0261, 2110800000:01:070:0205, які розташовані у м.Хуст, було здійснено будівництво об'єкта: «Будівництво станції технічного обслуговування та мийки самообслуговування».

За класом наслідків (відповідальності) вказаний об'єкт будівництва належить до об'єктів з незначними наслідками (СС1).

Підставою для подання вказаного повідомлення зазначено містобудівні умови та обмеження, які визначено Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Згідно з вимогами ч.1 ст.34 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» Замовник має право виконувати будівельні роботи після:

- подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об'єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), та щодо об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта та які не потребують отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об'єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

- видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об'єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України «Про оцінку впливу на довкілля».

Частиною 1 статті 36 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» регламентовано, що право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об'єктах, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), об'єктах, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт.

Відповідно до частини другої вказаної статті виконувати будівельні роботи без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт забороняється. Отримання замовником інших документів дозвільного характеру для виконання будівельних робіт, крім направлення повідомлення про початок виконання будівельних робіт до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю відповідно до частини першої цієї статті, не вимагається.

Згідно з ч.1, 5 статті 39 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви. Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачі сертифіката.

Відповідно до відомостей порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва 05.07.2022 Відділом державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Хустської міської ради (04053714) зареєстровано подану Відповідачем у електронній формі Декларацію про готовність до експлуатації вказаного об'єкта за реєстраційним номером ЗК101220624572.

Згідно з вказаною декларацією, код об'єкта за Державним класифікатором будівель та споруд 1230.3 Станції технічного обслуговування автомобілів, загальна кошторисна вартість будівництва 3517 тис. грн.

Прокурор звернув увагу, що у вказаній декларації від 05.07.2022 ЗК101220624572 Відповідачем (замовником будівництва), у графі «Терміни будівництва» чітко зазначено, що будівельні роботи розпочато 28.09.2020 та завершено 20.05.2022.

Таким чином, Відповідач, звертаючись до уповноваженого органу задля прийняття в експлуатацію об'єкта будівництва, вказав строки, у які ним виконано будівельні роботи.

Датою прийняття закінченого будівництвом об'єкта «Будівництво станції технічного обслуговування та мийки самообслуговування» до експлуатації є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації - 05.07.2022.

Також, з урахування вимог чинних нормативно-правових актів, зокрема норм пункту 16 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №461, замовник несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданій ним декларації чи акті готовності об'єкта до експлуатації, за експлуатацію об'єкта без зареєстрованої декларації або сертифіката.

Крім того, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 19.07.2022 право власності на об'єкт нерухомого майна, розташованого на земельних ділянках за адресою Закарпатська область, м.Хуст, вул. Окружна, 36 (кадастрові номери 2110800000:01:070:0261, 2110800000:01:070:0205) на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації ЗК101220624572 було зареєстровано за ОСОБА_1 .

Разом з тим, як вбачається із інформації щодо реєстрації декларації про готовність до експлуатації вказаного об'єкта, пайова участь Відповідачем до місцевого бюджету не сплачувалася (підстава для звільнення від сплати пайової участі - пункт 13 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 №132-IX).

У контексті наведеного, Прокурор зауважує, що вказані відомості наявні у відкритому доступі в мережі Інтернет - «Портал Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва» (вебсайт «e-construction.gov.ua»).

На час отримання Відповідачем права на виконання будівельних робіт та початку ним відповідного будівництва діяли положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (далі - Закон №132-ІХ).

Указаним вище Законом внесено зміни - виключено статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», частина 2 якої у свою чергу передбачала, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.

Прокурор вказує, що розглядаючи аналогічні судові спори, Касаційний господарський суд у наведених у позові релевантних постановах, за подібних правовідносин дійшов висновків про те, що під час внесення змін до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (шляхом виключення ст. 40 цього Закону на підставі Закону №132-IX) законодавець чітко визначив підстави та порядок пайової участі замовників будівництва в 2020 році у розвитку інфраструктури населеного пункту.

В указаних вище постановах Верховний Суд навів сталий правовий висновок щодо питання застосування вимог Закону №132-IX.

Прокурор стверджує, що Відповідач грошові кошти - пайовий внесок до бюджету, зокрема, на виконання вимог Закону №132-IX не сплачував (у якості підстави для звільнення від сплати пайової участі Відповідач вказав пункт 13 розділу І даного Закону №132-IX).

Так, після 01.01.2020 набула чинності норма п. 13 розд. І Закону №132-ІХ, якою було скасовано обов'язок забудовників укладати договори пайової участі з органами місцевого самоврядування, закріплений у статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», отже, правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту до її виключення із Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» між сторонами у цій справі не виникли.

У розділі ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX передбачено порядок пайової участі замовників будівництва, який впроваджено законодавцем для:

- об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;

- об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

Згідно з абз. 1 п. 2 розд. ІІ Закону №132-IX, договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання. Із 01.01.2020 у замовників будь-яких об'єктів будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Однак, в абз. 2 п. 2 розд. ІІ Закону №132-IX законодавець все ж чітко визначив розмір та порядок пайової участі замовників будівництва у разі, якщо будівництво об'єктів було розпочато до внесення законодавчих змін (до 01.01.2020), якщо станом на 01.01.2020 такі об'єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, але обов'язок щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі не перестав існувати після 01.01.2020 року.

Норми абз. 1 та абз. 2 п. 2 розд. ІІ Закону №132-IX не перебувають у взаємозв'язку та не є взаємодоповнюючими.

Так, в п. 2 розд. ІІ Закону №132-IX встановлено наступне:

- розмір пайової участі, який протягом 2020 року замовники будівництва перераховують до відповідного місцевого бюджету для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту: для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;

- порядок пайової участі - замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва.

- пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію.

Прокурор стверджує, що обов'язок замовника будівництва з приводу звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:

- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;

- для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.

Враховуючи наведене, саме Відповідач був зобов'язаний до кінця першої декади жовтня 2020 року звернутися до Позивача із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта (згідно з повідомленням про початок будівельних робіт від 28.09.2020 ЗК051200928772) і до введення його в експлуатацію у липні 2022 року (згідно з Декларацією про готовність до експлуатації вказаного об'єкта від 05.07.2022 ЗК101220624572) сплатити пайовий внесок.

Аналогічні за змістом висновки Верховним Судом викладено у постанові від 19.02.2025 у справі №903/468/24.

Крім того, обов'язок сплатити пайову участь, у разі його невиконання замовником будівництва у 2020 році, зберігається до прийняття об'єкта в експлуатацію, навіть у наступних після 2020 року роках - у 2021 році і далі, про що також зазначає Верховний Суд (як приклад, постанова від 16.10.2023 у справі за №140/5484/21).

Невиконання Відповідачем законодавчо закріпленого обов'язку щодо сплати пайової участі у зв'язку з будівництвом об'єкта саме до введення його в експлуатацію надає право Позивачу на стягнення цих коштів у відповідності до ст. 1212 ЦК України.

Відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва на виконання вимог абз. 2 п. 2 розд. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №132-ІХ та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі.

Верховний Суд, розглядаючи подібні справи (як приклад, зазначені вище постанови від 19.02.2025 у справі №903/468/24 та від 20.02.2025 у справі №918/618/24), виходить з того, що наведені висновки з приводу застосування абз. 2 п. 2 розд ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №132-ІХ у аналогічних спірних правовідносинах у повній мірі відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та/або після 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом обов'язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво, але до введення об'єкта в експлуатацію такого обов'язку не виконав, можливо навіть свідомо уникаючи сплати пайової участі.

Ураховуючи усе наведене, у зв'язку з невиконанням Відповідачем обов'язку щодо сплати пайової участі, право Позивача - Хустської міської ради на отримання цих коштів є порушеним і у неї виникає право вимагати стягнення цих коштів, обов'язок сплати яких виникає через пряму вказівку закону.

У такому разі замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок Позивача зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути такі кошти на підставі ст. 1212 ЦК України.

Правові висновки щодо ефективного способу захисту порушеного права у правовідносинах з оплати пайової участі Великою Палатою Верховного Суду наведені у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19.

У постанові від 23.05.2024 у справі № 915/149/23 Верховний Суд виснував, що у випадку, якщо замовниками об'єктів будівництва не буде дотримано передбаченого Законом №132-ІХ обов'язку щодо перерахування коштів пайової участі саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.

Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання.

У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов'язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування (правова підстава - ч. 1 ст. 1212 ЦК України).

Відповідач у добровільному порядку не виконав законодавчо визначений обов'язок та відповідно самостійно не перерахував кошти пайової участі до дати прийняття об'єкта в експлуатацію, а відтак саме з моменту введення об'єкта будівництва в експлуатацію замовник без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту.

Згідно з даними Декларації про готовність до експлуатації об'єкта від 05.07.2022 ЗК101220624572 загальна кошторисна вартість будівництва становить 3517 тис. грн.

Враховуючи наведене та зважаючи на норми пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX, розмір пайової участі, який на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України підлягає стягненню із Відповідача до бюджету громади на користь Позивача складає 140 680,00 грн (3 517 000,00 грн х 4% = 140 680,00 грн).

Приписи Закону №132-IX не містять умов щодо іншого обрахунку розміру пайової участі для нежитлових будівель та споруд.

Розрахунок розміру інфляційних втрат та трьох процентів річних Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.

З урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 ЦК України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.

Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

Отже, дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.

Тому в разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються три проценти річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, оскільки боржником порушено позадоговірне (деліктне) грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, якою Велика Палата Верховного Суду підтвердила аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 15.04.2015 у справі № 910/2899/14 та у постанові від 01.06.2016 у справі №910/22034/15, а також у постанові Верховного Суду від 15 липня 2021 у справі № 910/6053/19.

У постанові від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 Велика Палата Верховного Суду роз'яснила, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (пункт 6.20).

Таким чином, у справі № 910/1238/17 Великою Палатою Верховного Суду чітко розмежовано поняття "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами", причому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання, врегульованої частиною другою статті 625 ЦК України.

Відтак у даному випадку, розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами встановлено законом, а саме частиною другою статті 625 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22 зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.

Також у цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що зобов'язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України, тобто з моменту безпідставного набуття майна або з моменту безпідставного його збереження. Це зобов'язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов'язку з повернення безпідставно утримуваних коштів, який він не виконує добровільно.

Враховуючи викладене, Відповідач, який безпідставно зберіг у себе кошти пайової участі із 06.07.2022 - день наступний за днем реєстрації Декларації про готовність від 05.07.2022 ЗК101220624572 по 30.06.2025 - останній день останнього місяця, за який опубліковано індекс інфляції, який передує зверненню прокурора до суду із позовом, зобов'язаний також сплатити інфляційні втрати та три проценти річних.

Для розрахунку інфляційних втрат та трьох процентів річних за період з 06.07.2022 по 30.06.2025 включно до уваги взято загальну суму безпідставно збережених коштів пайової участі за вказаний вище період в розмірі 140 680,00 гривень.

Інфляційні втрати розраховано Прокурором у позовній заяві із застосуванням відповідних індексів інфляції за кожен місяць з липня 2022 року по червень 2025 року (06/07/2022 - 30/06/2025) за наведеною формулою.

Інфляційне збільшення становить:

140 680,00 x 1.35089372 - 140 680,00 = 49 363,73 грн.

Розрахунок 3% річних також здійснено за відповідною формулою.

Період прострочення грошового зобов'язання: Кількість днів у періоді Сума

з 06/07/2022 до 31/12/2023 544 6 290,13 грн.

140 680,00 x 3 % x 544 : 365 : 100

з 01/01/2024 до 31/12/2024 366 4 220,40 грн.

140 680,00 x 3 % x 366 : 366 : 100

з 01/01/2025 до 30/06/2025 181 2 092,86 грн.

140 680,00 x 3 % x 181 : 365 : 100

Всього річних : 12 603,39 грн.

Загальна заборгованість:

Період прострочення грошового зобов'язання 1091 день

140 680,00 (сума боргу) + 49 363,73 (інфляційні втрати) + 12 603,39 (штрафні санкції) = 202 647,12 грн.

Вказаний розрахунок прокурором здійснено за допомогою програмного модуля «Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкції», розміщеного у відкритому доступі за посиланням https://ips.ligazakon.net/calculator/ff.

Обґрунтування наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави.

Прокурор обгрунтував підстави для представництва нормами ст. 131-1 Конституції України, приписами ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» та ч.ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, зазначив обставини, в яких полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначив Хустську міську раду як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Прокурор довів, що належним позивачем у цьому спорі є саме Хустська міська рада, а не Виконавчий комітет Хустської міської ради.

Прокурор відповідно до вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», поінформував Хустську міську раду про існування означених порушень інтересів держави, а також витребував інформацію щодо вжитих та запланованих заходів із їх усунення (лист від 09.07.2025 № 07.54-3820вих-25).

Хустська міська рада листом від 28.07.2025, повідомила, що ФОП Дева І.І. не звертався до Хустської міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також кошти пайової участі до місцевого бюджету не сплачував.

Разом з тим, міська рада надала розрахунок розміру пайової участі об'єкту будівництва, відповідно до якого розмір пайової участі становить - 140 680,00 грн. та повідомлено, що Хустською міською радою не вживались заходи щодо примусового стягнення коштів у судовому порядку, але якщо Прокурором буде подано відповідного позову та здійснено представництво інтересів держави, Хустська міська рада буде підтримувати заявлений позов.

Таким чином, Позивачем не вжито заходів до усунення порушень указаних інтересів держави, зокрема, не пред'явлено до суду позову про стягнення із Відповідача грошових коштів (пайової участі) до місцевого бюджету, а також відповідних інфляційних втрат та трьох процентів річних за користування вказаними безпідставно збереженими коштами пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Унаслідок нездійснення Позивачем належних заходів інтереси держави залишаються незахищеними. У зв'язку із викладеним, у прокурора виникло не тільки право, а й обов'язок відреагувати на їх порушення шляхом пред'явлення до суду цього позову.

Таким чином, наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в особі Позивача шляхом пред'явлення цього позову обґрунтовується:

- наявним порушенням інтересів держави і необхідністю їх комплексного захисту;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у цих спірних правовідносинах, будучи поінформованими про існування порушення, не здійснює захисту інтересів держави.

Прокурором дотримано вимоги абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». На виконання зазначених норм окружною прокуратурою повідомлено Позивача, зокрема, про прийняте рішення стосовно представництва інтересів держави шляхом пред'явлення до суду цього позову листом від 05.08.2025 №07.54-113-592-25.

Позиція (відзив) відповідача у справі.

Відповідач заперечив відкриття цієї справи в господарському суді, вважає помилковим звернення прокурора з таким позовом саме до Господарського суду Закарпатської області, оскільки відповідач Дева І.І. був замовником будівництва як фізична особа, а не суб'єкт господарювання.

З посиланням на правові позиції Верховного Суду стверджує, що наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №2-7615/10, від 05.06.2018 у справі №522/7909/16-ц). Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.

Відповідач вважає, що у цій справі спір виник саме у зв'язку з несплатою Відповідачем безпідставно збережених коштів пайової участі, 3 % річних та інфляційних витрат у зв'язку з будівництвом об'єкту «Будівництво станції технічного обслуговування та мийки самообслуговування».

Разом з тим, з долучених до позовної заяви повідомлення про початок виконання будівельних робіт, декларації про готовність до експлуатації об'єкта, інформаційних довідок з державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що Дева Ігор Іванович має у власності земельні ділянки з кадастровим номером 2110800000:01:070:0261, 2110800000:01:70:0205 та здійснював будівництво на таких, саме як фізична особа.

Такі ділянки ним не набувалися в рамках його підприємницької діяльності. Їх забудова також не проводилася в рамках його підприємницької діяльності.

Такі долучені до позову документи не вказують на те, що вони видані саме фізичній особі - підприємцю.

З відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань також вбачається, що Дева І.І. не здійснює будь-яку господарську діяльність, яка б стосувалася будівництва чи супутніх видів діяльності.

Фізична особа, яка є власником майна, має право використовувати його у тому числі й для здійснення підприємницької діяльності. Разом з тим, статус суб'єкта підприємницької діяльності не нівелює право особи на розпорядження майном як фізичною особою.

Крім того, Позивачем не додано до позовної заяви доказів, які б підтверджували, що збудований Дева І.І. об'єкт будівництва призначений саме для забезпечення його господарської діяльності.

У відзиві на позов Відповідач зазначає таке.

Відповідач та його представник заявили клопотання про поновлення процесуального строку на подання цього відзиву на позовну заяву. Відповідач фактичні обставини не визнає, стверджує про неможливість розгляду заявлених ним вимог у порядку господарського судочинства.

Вважає також, що вирішальним для виникнення у замовника будівництва зобов'язань по сплаті пайової участі є саме факт початку будівництва у 2020 році.

Відповідач та його представник вважають, що факт реєстрації повідомлення про початок виконання будівельних робіт №ЗК051200928772 від 28.09.2020 не підтверджує та не може підтверджувати розпочаток виконання таких робіт Відповідачем із дати такої реєстрації.

Відповідач визнає, що будівельні роботи по об'єкту будівництва «Будівництво станції технічного обслуговування та мийки самообслуговування» завершені, а такий введений в експлуатацію по 05.08.2022 - згідно декларації Відповідача від 24.06.2022.

Вважає, що дійсний момент розпочатку виконання підготовчих та будівельних робіт підтверджується виконавчою документацією на вказане будівництво, що складена підрядною організацією згідно ДБН А.3.1-5:2016 «Організація будівельного виробництва».

Додатком А до такого ДБН є «Загальний журнал робіт», вказівки на заповнення якого (пункт 9) наводять необхідність внесення до нього відомостей про виконання робіт (з початку і до їх завершення), що включаються в таблиці А.5, як складової такого журналу.

Також, до матеріалів позову долучена декларація про готовність об'єкта до експлуатації від 24.06.2022 року. Із таких дійсно вбачається, що не заперечується Дева І.І., що відповідний об'єкт будівництва завершений спорудженням у 2022 році.

Заперечує вимогу прокурора, який посилаючись на підпункти 3 та 4 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 20.09.2019 за № 132-ІХ, вимагає від Відповідача Деви І.І. сплатити пайову участь по момент введення такого об'єкта будівництва в експлуатацію.

Натомість, представник Відповідача вважає, що будівельні роботи ним були розпочаті у березні 2021 року, але не протягом 2020 року.

Оскілки підпункт 3 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 20.09.2019 за № 132-ІХ встановлюють для замовнику будівництва обов'язок звернутися до органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі протягом 10 робочих днів після початку будівництва, то такий обов'язок на Дева І.І. не поширювався, та як наслідок він був звільнений від сплати пайової участі, оскільки об'єкт споруджений в проміжку часу між 31.03.2021 по 05.07.2022 року.

Відповідач свою позицію підтверджує копією Загального журналу будівельних робіт № 1, який додано до справи. Так, у вказаному журналі загальних будівельних робіт представником будівельної організації - ФОП Несух М.М., зазначено, що фактичні будівельні роботи були розпочаті саме 31.03.2021 року а завершені фактично 05.07.2022 року (сторінка № 1 журналу).

Таким чином Відповідач вважає підтвердженим факт того, що хоча Дева І.І. й набув право на виконання будівельних робіт 21.09.2020, однак такі розпочаті тільки в 2021 році, тобто після втрати чинності перехідних положень містобудівного законодавства щодо сплати пайової участі.

Щодо належного суб'єктного складу спору, недотримання прокурором статті 23 Закону України «Про прокуратуру», статті 53 ГПК України.

Заперечуючи проти позову, Відповідач зазначає, що прокурор звернувся до Суду саме в інтересах Хустської міської ради, як юридичної особи публічного права, суб'єкта владних повноважень, оскільки вважає, що саме такій належить право вимоги по стягненню пайової участі із Товариства.

Посилаючись на судову практику Верховного Суду Відповідач вважає, що Хустська міська рада не має права на такий позов, оскільки такі повноваження по контролю за сплатою суб'єктами забудови пайової участі Хустська міська рада передала Виконавчому комітету Хустської міської ради, який має бути у цій справі належним позивачем. Вважає, що Прокурором не враховано при цьому порядок пайової участі (внеску) замовників у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної структури міста Хуст, затвердженого рішенням VIII сесії Хустської міської ради VII скликання №1198 від 31.10.2018р. Зокрема, у розділі V «Заключні положення», вказано, що у разі невиконання Замовником умов Договору щодо перерахування в повному обсязі коштів відповідно до вказаного Договору (пайової участі), виконавчий комітет міської ради здійснює необхідні заходи щодо примусового стягнення вказаних коштів у судовому порядку. Зазначає, що Виконавчий комітет не користувався своїми повноваженнями та не звертався до Відповідача із претензіями про необхідність сплати пайової участі.

Прокурор у відповіді на відзив виклав такі контраргументи.

Щодо підсудності спору у вказаній справі.

Представник Відповідача стверджує, що із наданих прокурором документів не вбачається, що таке будівництво здійснювалося Відповідачем як суб'єктом господарювання, у зв'язку з чим, вважає, що спір у вказаній справі не підлягає вирішенню у порядку господарського судочинства.

Водночас, відповідно до вимог ст.176 ГПК України, питання щодо підсудності справи відповідному суду вирішується під час вирішення питання про відкриття провадження.

Вважаємо, що суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі №907/984/25, обґрунтовано дійшов до переконання про підсудність вказаної справи саме Господарському суду Закарпатської області.

Крім того, на підтвердження вказаної позиції зазначає таке.

Пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин; спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб'єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних, цивільних, кримінальних чи господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа (стаття 19 ЦПК України).

При вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, необхідно виходити з визначень, наведених у статті 2 та частині першій статті 3 ГК України (у редакції чинній на момент виникнення правовідносин), відповідно до яких як господарську діяльність розуміють діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Тому судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Відповідно до статті 320 ЦК України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Чинне законодавство не виділяє такого суб'єкта права власності як фізична особа- підприємець та не містить норм щодо права власності фізичної особи-підприємця.

Законодавство встановлює, що фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Тобто однією з особливостей підстав припинення зобов'язань для фізичної особи- підприємця є те, що у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи її зобов'язання, у тому числі за укладеними договорами, не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі №686/19162/15-ц.

Отже, з урахуванням зазначених положень законодавства, суб'єктом права власності визнається саме фізична особа. За таких умов, правовий статус фізичної особи- підприємця не впливає на правовий режим майна, що перебуває у її власності.

З урахуванням наведеного, правовий статус підприємця для фізичної особи - це виключно реалізація додаткових прав та обов'язків, які накладаються цим статусом, а відокремлення майна, фізичної особи та фізичної особи-підприємця є необґрунтованим.

Саме до таких висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, виклавши їх у постанові від 28 липня 2021 року у справі № 916/403/21.

Прокурор звернув увагу суду на те, що повідомлення про початок будівельних робіт зареєстровано на об'єкт: «Будівництво станції технічного обслуговування та мийки самообслуговування».

Відділом державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Хустської міської ради (04053714) 05.07.2022 зареєстровано подану Відповідачем у електронній формі Декларацію про готовність до експлуатації вказаного об'єкта за реєстраційним номером ЗК101220624572.

Згідно з вказаною декларацією, код об'єкта за Державним класифікатором будівель та споруд 1230.3 Станції технічного обслуговування автомобілів.

В свою чергу, Дева І.І. з 13 червня 2003 року зареєстрований як фізична особа - підприємець, у видах економічної діяльності якого визначено:

45.32 Роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів;

47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах

47.78 Роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах

68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна

47.43 Роздрібна торгівля в спеціалізованих магазинах електронною апаратурою побутового призначення для приймання, записування, відтворювання звуку й зображення

47.63 Роздрібна торгівля аудіо- та відеозаписами в спеціалізованих магазинах

47.42 Роздрібна торгівля телекомунікаційним устаткованням у спеціалізованих магазинах

56.10 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування

45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів

Тобто, Прокурор вказує, що види діяльності відповідача відповідають призначенню об'єкта будівництва (назва об'єкта: технічного обслуговування та мийки самообслуговування).

Діяльність станцій чи пунктів технічного обслуговування автомобілів з метою отримання прибутку є видами підприємницької діяльності.

Отже вважаємо, що окружною прокуратурою доведено обставини здійснення будівництва СТО з метою здійснення господарської діяльності, чи то самостійно чи шляхом подальшого передання її в оренду третім особам.

А отже Відповідач виступає у даних правовідносинах як суб'єкт господарювання.

Відповідачем не надано жодного доказу, які могли б поставити під обґрунтований сумнів обставини будівництва та використання об'єкту нерухомості (СТО) в інших цілях ніж з метою здійснення підприємницької діяльності, наприклад у особистих цілях, не пов'язаних з господарською та підприємницькою діяльністю. Крім того, вказана СТО функціонує станом на сьогодні.

Щодо твердження представника Відповідача про відсутність у Відповідача обов'язку зі сплати коштів пайової участі.

Представник Відповідача у відзиві на позовну заяву зазначає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи із того, що будівництво вищевказаного об'єкта розпочато відповідачем після 2020 року відтак на нього не поширюються норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 № 132-ІХ.

Відповідач та його представник вважають, що реєстрація повідомлення про початок виконання будівельних робіт №ЗК051200928772 від 28.09.2020 не підтверджує та не може підтверджувати розпочаток виконання таких робіт Відповідачем із дати такої реєстрації.

Водночас, вищевказані аргументи представника Відповідача не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Як вже зазначалося у позовній заяві, Верховний Суд, розглядаючи подібні спори (постанова Касаційного господарського суду від 19.02.2025 у справі №903/468/24), строк виконання будівельних робіт, зокрема їх початок, відраховує саме від моменту отримання замовником дозволу на виконання будівельних робіт (у контексті справи, що перебуває у провадженні Господарського суду Закарпатської області - з моменту реєстрації повідомлення про початок виконання будівельних робіт, з урахуванням категорії наслідків об'єкта будівництва СС1).

Так, у вказаній справі Відповідач також наполягав на тому, що будівельні роботи по об'єкту здійснювалися ним значно пізніше, ніж ним було отримано відповідний дозвіл.

Водночас, Суд зазначає, що посилання відповідача на те, що строк початку будівництва неможливо ототожнювати з датою видачі дозволу на будівництво є помилковими, оскільки Товариство у цьому випадку помилково розмежовує терміни «початок будівництва» з проведенням конкретних будівельних робіт і таке звужене тлумачення скаржником законодавчо визначеного терміну у Законі №132-ІХ не відповідає його сутті».

Таким чином, ототожнення дати отримання дозволу з початком будівництва є повністю обґрунтованим як з точки зору нормативного регулювання, так і відповідно до судової практики (з урахуванням позиції викладеної у постанові ВС від 19.02.2025 у справі №903/468/24).

Враховуючи вищенаведене, як зазначає Прокурор, у ФОП Деви І.І. виник обов'язок зі сплати коштів пайової участі до місцевого бюджету саме з моменту подання повідомлення про початок будівельних робіт.

Крім того, відповідно до поданої Відповідачем у електронній формі Декларації про готовність до експлуатації вказаного об'єкта за реєстраційним номером ЗК101220624572, Відповідачем (замовником будівництва) самостійно у графі «Терміни будівництва» чітко зазначено, що будівельні роботи розпочато 28.09.2020 та завершено 20.05.2022.

Розглядаючи аналогічні судові спори, Касаційний господарський суд (постанови Верховного Суду у подібних правовідносинах від 20.07.2022 у справі №910/9548/21, від 13.12.2022 у справі №910/21307/21, від 07.09.2023 у справі №916/2709/22, від 04.04.2024 у справі №923/1306/21, від 23.05.2024 у справі №915/149/23, від 16.10.2023 у справі №140/5484/21, від 15.08.2024 у справі №914/2145/23, від 07.11.2024 у справі №910/12561/23, від 03.12.2024 у справі №910/6226/23, від 17.12.2024 у cправі №903/283/24, від 19.02.2025 у справі №903/468/24, від 20.02.2025 у справі №914/3777/23 та від 20.02.2025 у справі №918/618/24) дійшов висновків про те, що під час внесення змін до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (шляхом виключення ст. 40 цього Закону на підставі Закону №132-IX) законодавець чітко визначив підстави та порядок пайової участі замовників будівництва в 2020 році у розвитку інфраструктури населеного пункту.

- об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

У даному випадку Відповідач грошові кошти - пайовий внесок до бюджету, зокрема, на виконання вимог Закону №132-IX не сплачував (у якості підстави для звільнення від сплати пайової участі Відповідач вказав пункт 13 розділу І даного Закону №132-IX).

Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва з приводу звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:

Аналогічні за змістом висновки Верховним Судом викладено у постанові від 19.02.2025 у справі №903/468/24.

Щодо належного суб'єктного складу учасників справи та обґрунтування наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави Представник Відповідача у відзиві на позовну заяву стверджує, що у прокурора відсутні підстави для здійснення представництва інтересів держави в особі Хустської міської ради, а уповноваженим органом на здійснення функцій із захисту інтересів держави у даному випадку є винятково виконавчий комітет Хустської міської ради.

Водночас, вважаємо, такі твердження такими, що не відповідають дійсності та не заслуговують на увагу з огляду на те, що при визначенні органу, в інтересах якого пред'являється позов, прокурор не повинен перелічувати усі без винятку органи, уповноважені державою на здійснення повноважень із захисту інтересів держави у відповідному спорі, оскільки згідно зі ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурору достатньо довести, що орган, в інтересах якого заявлено позов, уповноважений на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах і суд згідно з принципом «jura novit curia» («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи прокурора щодо наявності чи відсутності повноважень органу (-ів) влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Крім того, Верховним Судом у постановах Суду від 13.07.2021 у справі №927/550/20, від 25.02.2021 у справі №912/9/20, від 19.08.2020 у справі №923/449/18 висловлено позицію з приводу того, що закон не зобов'язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду; належним буде звернення в особі хоча б одного з них.

У поданій позовній заяві прокурором детально обґрунтовано наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави саме в особі Хустської міської ради.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

На підставі ч. ч. 1, 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист таких інтересів, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді за одночасної наявності двох елементів: порушення або загрози порушення інтересів держави та нездійснення чи неналежного здійснення захисту таких інтересів відповідним суб'єктом владних повноважень, а також у разі його відсутності.

Згідно з ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених до його компетенції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

З викладеним корелюються й положення ч. ч. 3 та 4 ст. 53 ГПК України, за якими у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, передбачені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також указує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Статтею 7 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Відповідно до ч. 3 ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Згідно з ч.1 ст.10 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до частини 1 статті 142 Конституції України, матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад (аналогічні норми містяться у ч. 3 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні).

У ст. 143 Конституції України зазначено, що місцеві органи самоврядування затверджують програми соціально-економічного розвитку і контролюють їх виконання, затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання.

Разом з тим, місцеві бюджети є складовою бюджетної системи України (ч. 1 ст. 5 Бюджетного кодексу України).

Крім того, положення законодавства у сфері бюджетних правовідносин (п. 4-1 ч. 1 ст. 71 Бюджетного кодексу України) відносять кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту до джерел формування бюджету розвитку місцевих бюджетів.

Бюджетом розвитку, згідно норм статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», визнаються доходи і видатки місцевого бюджету, які утворюються і використовуються для реалізації програм соціально-економічного розвитку, зміцнення матеріально-фінансової бази.

Таким чином, оскільки кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту належать до джерел формування бюджету розвитку місцевого бюджету, їх стягнення безумовно становить інтерес територіальної громади та держави, який пов'язаний із накопиченням бюджетних коштів, необхідних для забезпечення належного функціонування інституцій місцевого самоврядування.

Ненадходження коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту до бюджету розвитку місцевого бюджету безперечно порушує права відповідної територіальної громади, інтереси якої представляє відповідний орган місцевого самоврядування.

Крім того, несплата коштів пайової участі відповідачем призводить до існування такого становища, за якого одні суб'єкти господарювання сплачують пайові внески, а інші - ухиляються від перерахування коштів до бюджету та, як наслідок, не несуть жодної відповідальності, чим у своє чергу порушуються принцип рівності суб'єктів господарювання, що здійснюють свою діяльність на території міста Хуст.

Згідно зі статтею 172 Цивільного кодексу України, територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

На території Хустської міської територіальної громади таким органом, зокрема, є Хустська міська рада.

З указаних норм матеріального права вбачається, що Хустська міська рада наділена повноваженнями щодо затвердження та виконання місцевого бюджету Хустської ОТГ, контролю за його виконанням, в тому числі, в частині забезпечення його дохідної частини.

Крім того, згідно зі статтею 145 Конституції України права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.

Варто зауважити, що окружна прокуратура, відповідно до вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ґрунтовно поінформувала Хустську міську раду про існування означених порушень інтересів держави, а також витребувала інформацію щодо вжитих та запланованих заходів із їх усунення (лист від 09.07.2025 № 07.54-3820вих-25).

Разом з тим, міська рада надала розрахунок розміру пайової участі об'єкту будівництва, відповідно до якого розмір пайової участі становить - 140 680,00 грн.

Крім того, у вказаному листі зазначено, що Хустською міською радою не вживались заходи щодо примусового стягнення коштів у судовому порядку.

У випадку подання прокурором відповідного позову та здійснення ним представництва інтересів держави, Хустська міська рада буде підтримувати заявлений позов.

Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18, сам факт незвернення до суду обраного прокурором позивача з відповідним позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що зазначений орган неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Також у пункті 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зроблено висновок, згідно якого прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після одержання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

На виконання абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» окружною прокуратурою повідомлено Позивача, зокрема, про прийняте рішення стосовно представництва інтересів держави шляхом пред'явлення до суду цього позову листом від 05.08.2025 №07.54-113-592-25.

Крім того, представник Відповідача на підтвердження своєї позиції щодо виключності компетенції виконавчого комітету у вказаній сфері посилається на Порядок пайової участі (внеску) замовників у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної структури міста Хуст, затверджений рішенням VIII сесії Хустської міської ради VII скликання №1198 від 31.10.2018 (рішення №1198 від 31.10.2018 і додаток до нього розміщені на офіційному веб-сайті Хустської міської ради та є загальнодоступними за посиланням https://khust-miskrada.gov.ua/rishennya-miskoiradi/ та додані представником Відповідача до відзиву на позовну заяву).

Водночас, слід звернути увагу суду на те, що вказаний Порядок було прийнято під час дії та на виконання норми, викладеної у ст.40 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», якою встановлювався обов'язок укладення договорів про залучення коштів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури.

А тому, із прийняттям Закону №132-ІХ алгоритм дій для замовників будівництва, викладений у Порядку, з 01.01.2020 не міг бути застосовним, оскільки це б суперечило Закону №132-ІХ.

Водночас, навіть положеннями вказаного Порядку, передбачене право Хустської міської ради на вжиття заходів із примусового стягнення коштів пайової участі у судовому порядку.

Абз. 4 розділу ІІІ Порядку встановлено, що у разі невиконання замовником умов Договору про пайову участь у розвитку інфраструктури щодо перерахування в повному обсязі коштів, Хустська міська рада вживає всі необхідні заходи щодо примусового стягнення вказаних коштів у судовому порядку.

Крім того, слід звернути увагу на те, що відповідно до ч.1, 2 ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Згідно з ч.1, 8 ст. 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень. Виконавчий комітет ради є підзвітним і підконтрольним раді, що його утворила, а з питань здійснення ним повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольним відповідним органам виконавчої влади.

Так, засновником Виконавчого комітету Хустської міської ради є Хустська міська рада.

Таким чином, відповідно до наведених вище норм Хустська сміська рада, як орган який уповноважений забезпечувати контроль за діяльністю створеного нею виконавчого комітету, не вжила жодних заходів щодо спонукання Виконавчого комітету на вжиття заходів із забезпечення надходження коштів пайової участі до бюджету відносно об'єкта будівництва, а також контролю за вжиттям таких.

Вказане вчергове доводить існування бездіяльності Хустської міської ради щодо вжиття заходів із забезпечення надходження до місцевого бюджету коштів пайової участі, та є підставою для здійснення прокурором представництва інтересів держави в особі Хустської міської ради.

Підтвердженням правильності наведеної позиції слугує актуальна практика Верховного Суду у аналогічних правовідносинах, де до суду звернулася рада, або прокурор в особі відповідної ради (постанови від 17.12.2024 у cправі №903/283/24, від 19.02.2025 у справі №903/468/24, від 20.02.2025 у справі №914/3777/23, від 20.02.2025 у справі №918/618/24 та від 20.03.2025 у справі №903/601/24.

- наявним порушенням інтересів держави і необхідністю їх комплексного захисту;

Отже, вважаю, що прокурор обґрунтовано звернувся із вказаним позовом в інтересах держави в особі Хустської міської ради до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, а заявлене у відзиві представника Відповідача на позовну заяву клопотання про залишення позову без розгляду є безпідставним і не підлягає задоволенню.

Мотивувальна частина рішення.

Обставини, встановлені судом.

Судом встановлено, що Відповідач Дева Ігор Іванович відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань має статус фізичної особи-підприємця, дата реєстрації такого статусу - 13 червня 2003 року, види здійснюваної ним економічної діяльності визначено такі: