вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
07.11.2025м. ДніпроСправа № 904/4924/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мельниченко І.Ф. розглянув спір
за позовом Фізичної особи-підприємця Корякіна Дмитра Вадимовича, селище Казанка, Миколаївська область
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тон-науково-виробничий комплекс", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
про стягнення 158 766,76 грн.
Без участі представників сторін.
Фізична особа-підприємець Корякін Дмитро Вадимович звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення 18 817,78 грн., що складають суму інфляції грошових коштів; 71 912,99 грн. - річних та 68 035,99 грн. - пені за прострочення оплати товару, поставленого відповідно до договору поставки № 2112/22 від 21.12.2022, право вимоги щодо стягнення яких у позивача виникло на підставі договору купівлі-продажу (відступлення) права вимоги від 06.09.2024.
Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № 2112/22 від 21.12.2022 в частині строків здійснення оплати поставленого товару.
У межах визначеного законом строку, сторонам була надана можливість скористатись своїми правами на подання заяв по суті справи з документальним обґрунтуванням.
Відповідач відзив на позов не надав.
19.09.2025 від відповідача через систему "Електронний суд" до суду надійшло клопотання про зменшення розміру неустойки (штрафних санкцій), а саме: інфляції грошових коштів - до 5 000,00 грн., 36% річних - до 5 000,00 грн. та пені - до 5 000,00 грн.
Вказане клопотання обґрунтовано тим, що розмір неустойки (штрафних санкцій) є неспівмірним і непропорційним розміру витрат позивача і розміром основного боргу.
19.09.2025 від позивача через систему "Електронний суд" до суду надійшли заперечення на клопотання про зменшення розміру неустойки (штрафних санкцій), в яких останній вказує, зокрема, про те, що: відповідач тривалий час не виконує взяті на себе зобов'язання за спірним договором; матеріали справи не містять доказів поважності причини несвоєчасного виконання таких зобов'язань; відповідач не вживає жодних заходів для виконання зобов'язань.
Звертає увагу суду ФОП Корякін Д.В. і на те, що дохід відповідача у 2022 році склав 3 207 000,00 грн., у 2023 році - 1 904 000,00 грн., у 2024 році - 3 210 600,00 грн., що свідчить про можливість ТОВ "Тон-науково-виробничий комплекс" виконати зобов'язання за спірним договором в частині оплати за поставлений товар.
Зауважує останній, посилаючись на судову практику, і на тому, що нараховані 36 % річних за користування чужими грошовими коштами не мають характеру штрафних санкцій, а отже, суд позбавлений можливості зменшити їх розмір.
Вказує позивач і про неможливість зменшення інфляції грошових коштів, про що неодноразово виснував Верховний Суд у своїй практиці.
08.10.2025 від відповідача через систему "Електронний суд" до суду надійшло клопотання про застосування позовної давності в один рік до позовних вимог ФОП Корякіна Д.В.
Ухвалою від 08.09.2025 господарським судом відкрито провадження у справі № 904/4924/25, її розгляд вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
З огляду на викладене та згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними у справі матеріалами, а рішення підписано без його проголошення.
За результатом дослідження матеріалів справи, оцінки доказів у їх сукупності господарський суд, -
Предметом доказування у даній справі є обставини щодо наявності/відсутності підстав для стягнення з відповідача інфляції грошових коштів; річних та пені за прострочення оплати товару, поставленого відповідно до договору поставки № 2112/22 від 21.12.2022, право вимоги щодо стягнення яких у позивача виникло на підставі договору купівлі-продажу (відступлення) права вимоги від 06.09.2024.
26.12.2024 Господарським судом Дніпропетровської області розглянуто спір за позовом фізичної особи-підприємця Корякіна Дмитра Вадимовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тон-науково-виробничий комплекс", за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнітні технології", про стягнення суми боргу в розмірі 77 483,30 грн.
За результатами розгляду зазначеного вище спору господарським судом ухвалено рішення у справі № 904/4614/24, яким позовні вимоги задоволено та присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тон-науково-виробничий комплекс" на користь фізичної особи-підприємця Корякіна Дмитра Вадимовича суму боргу в розмірі 77 483,30 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422, 40 грн.
Так, вказаним вище рішенням, яке набрало законної сили 16.01.2025, встановлено наступні обставини.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Магнітні технології" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тон-науково-виробничий комплекс" (далі - покупець, відповідач у даній справі) укладений договір поставки № 2112/22 від 21.12.2022 (далі - договір поставки від 21.12.2022).
Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 договору поставки від 21.12.2022 постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених договором, передати у власність покупця товар, а покупець, у свою чергу, зобов'язався прийняти у власність товар та сплатити за нього грошову суму в порядку та на умовах договору.
Товаром за договором поставки є деталі, але не обмежуючись вказаним, (далі - товар), що вказується сторонами у специфікації постачальника, (далі - специфікація), що узгоджується з покупцем та підписується уповноваженими представниками обох сторін по договору. Специфікація є невід'ємною частиною договору.
Згідно з пунктом 1.4 договору поставки від 21.12.2022 право власності на товар переходить від постачальника до покупця з дати підписання уповноваженими представниками обох сторін видаткової накладної або товарно-транспортної накладної, яка засвідчує момент передачі товару.
У специфікації № 1 від 21.12.2022 постачальник та покупець узгодили поставку товару на загальну суму 77 483,30 грн., умови оплати: покупець сплачує 100% вартості товару протягом 30 банківських днів з моменту поставки товару, за домовленістю сторін, можливі другі умови розрахунку; термін поставки товару: протягом 15 календарних днів з моменту підписання Специфікації № 1 договору № 2112/22 від 21.12.2022; умови поставки: постачальник здійснює поставку товару за адресою: 50045, м. Кривий Ріг вул. Окружна, 127, на умовах EXW, INCOTERMS 2010, склад постачальника.
Пунктом 9.1 договору поставки від 21.12.2022 встановлено, що договір поставки набуває чинності з дати його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2023, але у будь-якому випадку до повного належного виконання сторонами своїх зобов'язань по ньому. Датою підписання вважається дата, зазначена на першій сторінці договору.
Згідно з накладною № 03/12 від 21.12.2022 постачальник поставив покупцю товар на суму 77 483,30 грн.
Відповідно до протоколу про проведення аукціону № BRD001-UA-20240820-17475 від 02.09.2024 фізична особа-підприємець Корякін Дмитро Вадимович визнаний переможцем другого повторного аукціону з продажу майна боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнітні технології" (ідентифікаційний код юридичної особи 36571756) у справі про банкрутство № 904/1267/23: право вимоги за дебіторською заборгованістю до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тон-науково-виробничий комплекс" в сумі 77 483,30 грн.
З метою оформлення результатів аукціону, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Магнітні технології" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Надтоки Олени Володимирівни, що діє на підставі постанови Господарського суду Дніпропетровської області від 03.10.2023 у справі № 904/1267/23, (далі - первісний кредитор/продавець) та фізичною особою-підприємцем Корякіним Дмитром Вадимовичем (далі - новий кредитор/покупець, позивач у даній справі), укладений договір від 06.09.2024 купівлі-продажу (відступлення) права вимоги (далі - договір від 06.09.2024).
Відповідно до пунктів 1.1-1.3 договору від 06.09.2024 первісний кредитор відступив, а новий кредитор набув право вимоги сплати грошей до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тон-науково-виробничий комплекс" за договором поставки № 2112/22 від 21.12.2022 у розмірі 77 483,30 грн.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язаннях в обсязі і на умовах, що існують на момент переходу цих прав.
Перехід права вимоги здійснюється за умови його повної оплати у момент підписання договору.
Пунктом 2.1 договору від 06.09.2024 встановлено, що відповідно до протоколу про проведення аукціону № BRD001-UA-20240820-17475 від 02.09.2024 з продажу лота № 36571756_2, ціна продажу лота складає 8 865,90 грн. та на момент підписання договору повністю сплачена новим кредитором.
У пункті 4.1 договору від 06.09.2024 вказано, що первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку.
У зазначеному рішенні від 26.12.2024 у справі 904/4614/24 судом також встановлено, що ФОП Корякін Д.В. направляв на адресу ТОВ "Тон-науково-виробничий комплекс" повідомлення від 09.09.2024 про заміну кредитора у зобов'язанні з проханням сплатити заборгованість у сумі 77 483,30 грн. разом з договором від 06.09.2024 купівлі-продажу (відступлення) права вимоги. Також повідомлення від 09.09.2024 направлялось на адресу електронної пошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Тон-науково-виробничий комплекс", зазначену у договорі поставки від 21.12.2022 (tonnvk@ukr.net).
Таким чином до ФОП Корякіна Д.В. перейшло право вимоги до ТОВ "Тон-науково-виробничий комплекс", яке виникло на підставі договору поставки № 2112/22 від 21.12.2022.
В матеріалах справи відсутні докази визнання договору відступлення від 06.09.2024 недійсним в судовому порядку.
Згідно зі специфікацією № 1 від 21.12.2022 покупець сплачує 100% вартості товару протягом 30 банківських днів з моменту поставки товару.
Враховуючи викладене, вартість товару в розмірі 77 483,30 грн. поставленого за накладною № 03/12 від 21.12.2022, мала бути сплачена в строк до 01.02.2023 включно.
ТОВ "Тон-науково-виробничий комплекс" не було виконане зобов'язання з оплати вартості поставленого товару, доказів припинення відповідного зобов'язання у будь-який інший передбачений законом спосіб суду не надано.
Вказані обставини стали підставою для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тон-науково-виробничий комплекс" на користь фізичної особи-підприємця Корякіна Дмитра Вадимовича суми боргу в розмірі 77 483,30 грн.
Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначає про те, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2024 у справі № 904/4614/24 відповідачем не виконано, заборгованість останнім не сплачена, у зв'язку з чим ФОП Корякіним Д.В. нараховано та пред'явлено до стягнення з ТОВ "Тон-науково-виробничий комплекс" пеню за загальний період прострочення з 02.02.2023 по 31.08.2025 в сумі 68 035,99 грн., 36% річних за загальний період прострочення з 02.02.2023 по 31.08.2025 в сумі 71 912,99 грн. та інфляцію грошових коштів за загальний період прострочення з лютого 2023 по червень 2025 в сумі 18 817,78 грн.
Вказані обставини і стали причиною виникнення спору у даній справі.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги, заявлені позивачем, підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 14 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні обов'язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вже було зазначено вище та встановлено рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2024 у справі № 904/4614/24, у порушення умов договору поставки № 2112/22 від 21.12.2022 (право вимоги за яким у позивача виникло на підставі договору купівлі-продажу (відступлення) права вимоги від 06.09.2024), вартість товару в розмірі 77 483,30 грн., поставленого за накладною № 03/12 від 21.12.2022, мала бути сплачена в строк до 01.02.2023 включно, проте, відповідачем не сплачена, що стало підставою для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тон-науково-виробничий комплекс" на користь фізичної особи-підприємця Корякіна Дмитра Вадимовича суми боргу в розмірі 77 483,30 грн.
Відповідно до статей 74, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доказів виконання зобов'язання за договором поставки № 2112/22 від 21.12.2022 щодо здійснення розрахунків за поставлений товар на суму 77 483,30 грн. відповідач на момент розгляду спору у даній справі не надав.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з наданим позивачем розрахунком, останнім за порушення строків оплати поставленого товару за спірним договором (право вимоги за яким у позивача виникло на підставі договору купівлі-продажу (відступлення) права вимоги від 06.09.2024) заявлена інфляція грошових коштів за загальний період прострочення з лютого 2023 по червень 2025 в сумі 18 817,78 грн.
Розрахунок інфляції грошових коштів позивачем здійснено відповідно до умов договору та діючого законодавства, а отже, вказана у розрахунку сума підлягає до примусового стягнення з відповідача.
Крім того, внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язання в частині своєчасної оплати поставленого товару, позивачем на підставі пункту 6.3. договору поставки № 2112/22 від 21.12.2022 нараховано та пред'явлено до стягнення 36% річних за загальний період прострочення з 02.02.2023 по 31.08.2025 в сумі 71 912,99 грн.
Так, у пункті 6.3. зазначеного вище договору передбачено, що разі прострочення сплати більш ніж на 3 календарних дня покупець зобов'язаний сплатити постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 36% річних від вартості неоплаченого в строк товару (партії товару) з дня настання терміну оплати товару (партії товару) до дня його фактичної оплати.
Частиною 3 статті 692 Цивільного кодексу України унормовано, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Отже, зазначена норма встановлює право продавця у разі несвоєчасної оплати товару покупцем вимагати від останнього оплати товару та процентів за користування чужими грошовими коштами.
Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (частина 2 статті 536 Цивільного кодексу України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 зроблено висновок, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, тому підстави для застосування аналогії закону відсутні.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 904/2295/22 від 27.09.2023 зазначено наступне: "Здійснюючи тлумачення ч. 3 ст. 692 ЦК України, колегія суддів виходить з такого. Оскільки цією частиною встановлені наслідки порушення зобов'язання, то зазначена норма є охоронною. Відповідно до наведених вище висновків Великої Палати Верховного Суду наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, врегульовані ч. 2 ст. 625 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (п. 54), від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (п. 6.19), від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 (п. 108)). При цьому наслідки порушення грошового зобов'язання є однаковими незалежно від того, з якого договору таке зобов'язання виникло: з договору купівлі-продажу, договору про виконання робіт, кредитного договору тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 (п. 102)). Отже, ч. 3 ст. 692 ЦК України слід розуміти так, що під "процентами за користування чужими грошовими коштами", про які йдеться у цій частині, слід розуміти проценти, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України.".
Отже, пред'явлені позивачем до стягнення проценти на підставі пункту 6.3. договору поставки № 2112/22 від 21.12.2022 мають всі ознаки процентів, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Розрахунок річних позивачем здійснено відповідно до умов договору та діючого законодавства.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, в тому числі у вигляді обов'язку сплатити неустойку.
За невиконання або неналежне виконання покупцем зобов'язань по оплаті у пункті 6.3. договору поставки № 2112/22 від 21.12.2022 встановлено відповідальність у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період її нарахування, за кожний день прострочення з дня виникнення до дня фактичної оплати.
Згідно з наданим позивачем розрахунком, останнім до стягнення заявлена пеня за загальний період прострочення з 02.02.2023 по 31.08.2025 в сумі 68 035,99 грн.
Розрахунок пені позивачем здійснено відповідно до умов договору та діючого законодавства.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру нарахованих сум пені, інфляції грошових коштів та річних господарський суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленї до стягнення пені є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України).
З наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.
За змістом статей 546, 549 Цивільного кодексу України неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є, в першу чергу, захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
При цьому, згідно з частиною 1 статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України, щодо зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін у справі, з урахуванням встановлених обставин справи, та не допускати фактичного звільнення відповідача від їх сплати без належних на те правових підстав.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказала, зокрема, про те, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані навідновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання (пункт 8.38 постанови).
При цьому суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.
Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.
З урахуванням викладеного, з огляду на неспівмірність заявлених до стягнення пені (68 035,99 грн.) та річних (71 912,99 грн.) порівняно із сумою основного боргу (77 483,30 грн.), зважаючи на відсутність у матеріалах справи доказів, які б свідчили про те, що прострочення виконання зобов'язання завдало позивачеві збитків; враховуючи дискреційність наданих суду повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій (у даному випадку пені) та річних, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, виходячи з необхідності дотримання балансу інтересів обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, суд вважає справедливим, доцільним, обґрунтованим, таким, що цілком відповідає принципу верховенства права, висновок щодо можливості зменшення розміру пені на 50% та річних до 3%.
Відтак, сума пені, що підлягає до стягнення, становить 34 018,00 грн.; сума річних, що підлягає до стягнення, становить 5 992,75 грн.
Разом з цим, слід зазначити про те, що у Постанові Великої Палати Верховного суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 зазначено наступне:
"122. Інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (Методологічні положення щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519).
123. Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, вони об'єктивно виникають унаслідок знецінення грошових коштів, а їх стягнення є компенсацією за понесені втрати.
124. Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями частини другої статті 625 Цивільного кодексу України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг.
125. Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов'язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.
126. Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат - висновки про це викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 жовтня 2023 року у справі № 904/4334/22, від 24 січня 2024 року у справі № 917/991/22, від 01 жовтня 2024 року у справі № 910/18091/23 та від 05 листопада 2024 року у справі № 902/43/24, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 712/4975/22.
127. З огляду на наведене доводи відповідача про те, що суд за певних обставин може зменшити розмір інфляційних втрат, є необґрунтованими.
128. Оскільки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) викладено правовий висновок про можливість зменшення судом за певних умов розміру як неустойки, штрафу, так і процентів річних, але взагалі не зазначено про зменшення розміру інфляційних втрат, Велика Палата Верховного Суду позбавлена можливості вирішувати питання про відступ від цього висновку в частині зменшення судом розміру інфляційних втрат.".
З огляду на викладене, у суду відсутні підстави для зменшення розміру інфляції грошових коштів.
Також господарський суд звертає увагу на те, що у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (у даному випадку пені) та річних витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Щодо клопотання відповідача про застосування позовної давності до позовних вимог про стягнення інфляції грошових коштів, річних та пені, господарський суд зазначає про таке.
Відповідно статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України передбачена можливість застосувати позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (частина 1 статті 258 Цивільного кодексу України).
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Кодексу, частина перша якої пов'язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Аналіз статті 261 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов.
Так, господарським судом встановлено, що прострочення в оплаті мало місце з 02.02.2023.
В той же час, суд враховує, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.
Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.
Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.
Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024, а після 30.01.2024 перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.
З огляду на те, що строк позовної давності продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024, а після 30.01.2024 перебіг такого строку зупинено на строк дії воєнного стану, суд дійшов висновку, що позивач звернувся до суду з даним позовом в межах встановленого законом строку.
Розподіл судового збору здійснюється судом відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 20, 73-79, 86, 91, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тон-науково-виробничий комплекс" (50019, Дніпропетровська обл., місто Кривий Ріг, вул.Прорізна, будинок 87/8, код ЄДРПОУ 36876828) на користь Фізичної особи-підприємця Корякіна Дмитра Вадимовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 18 817,78 грн. - інфляції грошових коштів, 5 992,75 грн. - річних, 34 018,00 грн. - пені та 2 422,40 грн. - судового збору.
В решті позовних вимог - відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Загальна сума, що підлягає до стягнення, складає - 61 250,93 грн.
Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повне рішення складено 07.11.2025.
Суддя І.Ф. Мельниченко