30 жовтня 2025 року м. Харків Справа № 922/1167/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Россолов В.В.
за участю секретаря Андерс О.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - Акціонерного товариства “Державний експортно-імпортний банк України» (вх.№1875Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 13.08.2025 (повний текст рішення складено та підписано 14.08.2025 суддею Калантай М.В. у приміщенні Господарського суду Харківської області) у справі №922/1167/25
за позовом Акціонерного товариства “Державний експортно-імпортний банк України», м.Київ,
до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія “БОТІК», с.Яблуниця Івано-Франківської області,
2. ОСОБА_1 , м.Лозова Харківської області,
3. ОСОБА_2 , м.Лозова Харківської області,
про стягнення 28387325,39 грн,-
Акціонерне товариство “Державний експортно-імпортний банк України» звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю компанія “БОТІК», ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , в якому просило стягнути солідарно з відповідачів 28387325,39 грн, що складаються з: -17523325,39 грн- заборгованості за кредитним договором №22-1KS0027 від 16.05.2022; - 10864000,00 грн - за договором про надання державної гарантії на портфельній основі від 03.12.2021 №13110-05/555.
Позов обґрунтований неналежним виконанням першим відповідачем зобов'язань за кредитним договором №22-1KS0027 від 16.05.2022, внаслідок чого у нього станом на 25.03.2025 виникла заборгованість у загальному розмірі 28387325,39 грн, у тому числі 2716000,00 грн сума заборгованості за кредитом (основним боргом), 13682830,88 грн процентів за користування кредитом, 12231,89 грн комісії за управління активами, 1112262,62 грн штрафів, 10864000 грн заборгованості згідно з договором про надання державної гарантії на портфельній основі від 03.12.2021 №13110-05/555, а враховуючи умови договору поруки №22-1ZP0049 від 16.05.2022, укладеного між позивачем та другим відповідачем, а також умови договору поруки №22-1ZP0048 від 16.05.2022, укладеного між позивачем та третім відповідачем, у відповідачів у відповідності до положень статті 554 Цивільного кодексу України виник солідарний обов'язок зі сплати вказаної заборгованості.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 13.08.2025 у справі №922/1167/25 позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю компанія “БОТІК», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства “Державний експортно-імпортний банк України» 2716000,00 грн заборгованості за кредитом (основним боргом) за кредитним договором №22-1KS0027 від 16.05.2022, 10864000,00 грн заборгованості згідно з договором про надання державної гарантії на портфельній основі від 03.12.2021 №13110-05/555, 5847938,89 грн процентів за користування кредитом, 146473,13 грн штрафу, 153412,94 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
Рішення обґрунтовано доведеністю обставин порушення відповідачем умов Кредитного договору від 16.05.2022 №22-1KS0027 і виникнення у зв'язку з цим 2 716 000 грн основної заборгованості з повернення кредитних коштів та 10 864 000 грн заборгованості з повернення перерахованої позивачу з державного бюджету Гарантом-Кабінетом Міністрів відповідно до договору про надання державної гарантії на портфельній основі від 03.12.2021 №13110-05/555 суми державної гарантії на портфельній основі на погашення частини основного боргу відповідача, оскільки за цим Договором позивач як банк- агент та банк кредитор, уповноважений Міністерством Фінансів України стягувати прострочену заборгованість перед Державою.
Разом з цим суд також послався на доведеність порушення відповідачем умов Кредитного договору від 16.05.2022 №22-1KS0027 щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, зазначивши при цьому, що з урахуванням правил статті 1048 Цивільного кодексу України щодо сплати процентів та правової позиції Великої Палати Верховного Суду щодо її застосування, викладеної у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16, правомірним є нарахування позивачем до стягнення процентів, нарахованих протягом встановленого Кредитним договором строку кредитування, а нарахування процентів за користування кредитом поза межами цього строку є безпідставним, у зв'язку з чим, нарахування процентів у період з 02.10.2023 по 17.04.2024 суперечить чинному законодавству, а вимога позивача про стягнення процентів за користування кредитом підлягає частковому задоволенню, а саме: в розмірі 5 847 938,89 грн. за період з 17.05.2022 по 30.09.2024.
Щодо вимог про стягнення комісії, суд зазначив про безпідставність її нарахування, з огляду на те, що із розрахунку суми комісії вбачається, що позивачем застосовано розмір ставки комісії - 0,25%, яка Додатком №4 до Кредитного договору передбачена для комісії при зміні умов кредитування за ініціативою позичальника або поручителя, у той час як в матеріалах справи відсутні докази того, що умови кредитування змінювалися саме за ініціативою відповідачів, враховуючи при цьому, що в текстах додаткових угод від 16.05.2022, 28.11.2022, 25.08.2023 до Кредитного договору, Договору поруки-1 та Договору поруки-2 зазначалося, що відповідні зміни вносяться сторонами на підставі саме взаємних домовленостей, а не за ініціативою відповідачів.
Щодо вимог про стягнення штрафу у розмірі 150000 грн. (0,25% від суми Кредиту), нарахованого за допущене у 4 кварталі 2022 року порушення умов пп 1.1 Додатку 5 до Кредитного договору- Спрямувати та протягом строку дії цього Договору підтримувати щоквартально Загальні грошові потоки на рахунки Позичальника, відкриті у Банку, у розмірі не менше 80% від Загальних грошових потоків ( Перша оцінка виконання Позичальником зобов'язань щодо переведення Загальних грошових потоків на рахунках Позичальника здійснюється Банком за результатами 3 кварталу 2022 року та у подальшому щоквартально), суд зазначив про їх необґрунтованість, у зв'язку з відсутністю у матеріалах справи документів на підтвердження відповідного порушення.
Щодо стягнення штрафу у розмірі 146473,13 грн (0,25% від залишку суми кредиту на кінець останнього дня місяця календарного кварталу), нарахованого за допущене 10.09.2023 порушення умов пп. 4.3 Додатку №5 Кредитного договору щодо страхування майна, суд зазначив про правомірність його нарахування з огляду на те, що перший відповідач не надав суду доказів надання Банку інформацію щодо здійснення страхування заставного майна, переданого в заставу за Договором застави від 25.08.2023 №23-72ZZ0014.
Разом з цим суд відмовив у стягненні штрафу у розмірі 815789,49 грн (2% від вартості невиконаного зобов'язання щодо страхування майна), нарахованого за допущене 10.09.2023 порушення умов пп.6.1, пп.6.3 Договору застави від 25.08.2023 №23-72ZZ0014 з огляду на те, що зазначені вимоги ґрунтуються на умовах Договору, який не входить до підстав позову у даній справі, оскільки зі змісту позовної заяви вбачається, що в межах даної справи судом розглядаються вимоги позивача про стягнення заборгованості, обґрунтовані невиконанням першим, другим та третім відповідачами умов, відповідно, Кредитного договору та Договорів поруки. При цьому суд також зазначив, що позивачем нараховано два різних штрафи (за кредитним договором та за договором застави) за одне й те ж саме порушення щодо страхування заставного майна, що фактично є подвійним притягненням Позичальника/Заставодавця до відповідальності, що прямо заборонено нормами чинного законодавства України.
Щодо солідарного обов'язку відповідачів щодо сплати заборгованості, яку суд визнав обґрунтованою, в рішенні зазначено про його виникнення у відповідності до положень статті 554 Цивільного кодексу України на підставі умов договору поруки №22-1ZP0049 від 16.05.2022, укладеного між позивачем та другим відповідачем, а також умов договору поруки №22-1ZP0048 від 16.05.2022, укладеного між позивачем та третім відповідачем.
Позивач - Акціонерне товариство “Державний експортно-імпортний банк України» подав на зазначене рішення до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить це рішення скасувати у частині відмови у задоволенні вимог АТ “Укрексімбанк» про солідарне стягнення з відповідачів відсотків, комісії та штрафів і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача повністю, а саме: стягнути у солідарному порядку з ТОВ “БОТіК», ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства “Державний експортно-імпортний банк України» за кредитним договором №22-1КS0027 від 16.05.2022 у сумі 17523325,39 грн; заборгованість за кредитним договором №22-1KS0027 від 16.05.2022 у сумі 10864000,00 грн та договором про надання державної гарантії на портфельній основі від 03.12.2021 №13110-05/555. Стягнути з відповідачів суму сплаченого судового збору.
В обгрунтування апеляційної скарги позивач послався, зокрема, на те, що господарський суд першої інстанції внаслідок неповного дослідження розрахунку заборгованості, що надавався позивачем до позовної заяви, визначив неправильну суму заборгованості за процентами за користування кредитом, що підлягає стягненню, нарахованими за період строку кредитування з 17.05.2022 по 01.10.2023, зазначивши її розмір 5847938,89, тоді як правильно обчисленим є розмір відповідної заборгованості 7 058722,04 грн та окрім цього судом допущено описки в періоді стягнутих процентів за користування кредитом протягом строку кредитування, оскільки суд в мотивувальній частині рішення зазначив, що вимога позивача про стягнення процентів за користування кредитом підлягає частковому задоволенню за період їх нарахування протягом встановленого договором строку кредитування з 17.05.2022 по 30.09.2024, у той час як у цій же частині рішення на сторінці 8 суд послався на те, що кінцевим терміном погашення кредиту є 01 жовтня 2023 року включно, а нарахування процентів з 02.10.2023 по 17.04.2024 суперечить чинному законодавству.
Крім цього скаржник зазначив про безпідставність відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за кредитом, нарахованих після встановленого договором строку кредитування за період з 02.10.2023 по 17.04.2024, оскільки судом не враховано, що п. 3.1.1.7 Кредитного договору передбачено, що проценти за кредитом нараховуються протягом усього строку користування кредитом на залишок строкової заборгованості за основним боргом, а п 3.1.6. додаткової угоди від 28.11.2022 до Кредитного договору передбачено , що з дня настання події непогашення основної заборгованості після спливу строку кредитування Банк зупиняє нарахування процентів за користування кредитними коштами та комісій на суму простроченої заборгованості за кредитом та починає нараховувати проценти відповідальності за неправомірне користування кредитними коштами,розмір яких у відповідності до згідно з ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України сторони визначили в п. 10.7. Кредитного договору.
Також позивач зазначив, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у стягненні комісії за управління активами у розмірі 12231,89 грн, пославшись на недіючу редакцію Додатку №4 до Кредитного договору, яка передбачала нарахування комісії за обставин внесення змін до умов кредитування за ініціативою позичальника або поручителя, в той час як додатковою угодою до Кредитного договору від 28.11.2022 було внесено зміни до вказаного Додатку, яким встановлено комівсію за управління позичковим рахунком в розмірі 0,25% та встановлено період нарахування - щомісячно.
Також позивач зазначив про безпідставність відмови суду першої інстанції у стягненні штрафу у розмірі 150000 грн. (0,25% від суми Кредиту), нарахованого за допущене у 4 кварталі 2022 року порушення умов пп 1.1 Додатку 5 - Спрямувати та протягом строку дії цього Договору підтримувати щоквартально Загальні грошові потоки на рахунки Позичальника, відкриті у Банку, у розмірі не менше 80% від Загальних грошових потоків, з посиланням на відсутність відповідних документів, які підтверджують таке порушення, оскільки до позовної заяви додавались лише основні документи кредитної справи: Кредитний договір, умовами якого було передбачено нарахування штрафів, розрахунок заборгованості, вимога про сплату боргу, а документи, на підставі яких позивачем було встановлено вищевказане порушення присутні у матеріалах кредитної справи, яку за необхідністю, суд мав витребувати під час слухання справи по суті.
Крім цього позивач зазначив про безпідставність відмови суду першої інстанції у стягненні штрафу у розмірі 815789,49грн. (2% від вартості невиконаного зобов'язання щодо страхування майна), нарахованого за допущене 10.09.2023 порушення умов пп.6.1, пп.6.3 Договору застави від 25.08.2023 №23-72ZZ0014, пославшись на те, що зазначені вимоги ґрунтується на умовах Договору, який не входить до підстав позову у даній справі, оскільки договір застави є похідним від кредитного зобов'язання.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.08.2025 для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Мартюхіна Н.О.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства “Державний експортно-імпортний банк України» на рішення Господарського суду Харківської області від 13.08.2025 у справі №922/1167/25 та призначено її до розгляду з повідомленням сторін на 30.10.2025 о 10:30 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду.
06.10.2025 від першого відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу(вх. № 11771), в якому він просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення -без змін.
Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.10.2025, у зв'язку з відпустками суддів Білоуосової Я.О. та Мартюхіної Н.О., для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тарасова І.В.,суддя Крестьянінов О.О., суддя Россолов В.В.
В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу, а представник першого відповідача проти її задоволення заперечив.
Другий та третій відповідачі в судове засідання не прибули, 29.10.2025 через систему «Електронний суд» надіслали заяву, в якій, зокрема, зазначили про те, що вони не заперечують проти проведення судового засідання за їх відсутності.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши пояснення представників позивача та першого відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, зважаючи на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, 16 травня 2022 року між АТ "Укрексімбанк", як Банком, та Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія "БОТІК", як Позичальником, укладено кредитний договір №22-1KS0027 (надалі - Кредитний договір), за умовами якого Банк надає Позичальнику кредит, а Позичальник зобов'язується повернути Кредит та сплатити Проценти за Кредитом, комісії та інші платежі за цим Договором.
Відповідно до пп.пп. 2.3.1, 2.3.2 п. 2.3 ст. 2 Кредитного договору сума кредиту за Договором складає 60 000 000 (шістдесят мільйонів) гривень.
Ліміт заборгованості в межах Ліміту кредитної лінії протягом строку дії цього Договору переглядається через кожні 12 місяців та змінюється у порядку, передбаченому пунктом 4.2 цього Договору. При цьому, надання кредитних коштів в межах Ліміту заборгованості на наступний період (у відповідну дату), в якому має відбутися збільшення Ліміту заборгованості, згідно з Графіком зміни Ліміту заборгованості, здійснюється виключно за умови укладення між Сторонами додаткової угоди до цього Договору.
Відповідно до доданого до позовної заяви меморіального ордеру від 17.05.2022 № 565459 позивач на виконання умов Кредитного договору перерахував першому відповідачу кредитні кошти в сумі 60 000 000 грн (т. 1 а.с. 90).
Згідно з положеннями п. 2.4 ст. 2 Кредитного договору строк користування Кредитом: до "15" листопада 2022 року.
Положеннями п. 6.3 ст. 6 Кредитного договору визначено, що погашення Кредиту протягом дії договору здійснюється Позичальником згідно з Графіком зміни ліміту заборгованості.
Графік зміни ліміту заборгованості був встановлений Додатком 2 до Кредитного договору №22-1KS0027.
У межах цього договору Позичальник сплачує Банку проценти за Кредитом, комісію за управління кредитною лінією та інші комісії/плати за цим договором, у розмірах та на умовах цього договору (п. 2.6 ст. 2 Кредитного договору).
Відповідно до пп.3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Кредитного договору процентна ставка за Кредитом є змінюваною та відповідає розміру Базової процентної ставки.
Розмір Базової процентної ставки за Кредитом на дату підписання Договору становить 6,16 (шість цілих шістнадцять сотих) % річних (Індекс UIRD (3 міс) за Банківський день, що передує даті підписання Договору становить 11,16 (одинадцять цілих шістнадцять сотих) % річних.
Максимальний розмір Базової процентної ставки, що може бути застосований за Кредитом Позичальника становить 30 (тридцять) % річних.
Мінімальний розмір Базової процентної ставки за Кредитом Позичальника становить 5 (п'ять) % річних.
Розмір Базової процентної ставки за Кредитом переглядається Банком щоквартально з урахуванням зміни Індекс UIRD (3 міс) та в порядку, передбаченому пунктом 4.1 цього Договору.
25 серпня 2023 року між Банком та Позичальником було укладено Додаткову угоду №22-1KS0027-0003 до Кредитного договору від 16.05.2022 №22-1KS0027, якою "Предмет договору" викладено в новій редакції, а саме:
"Відповідно до пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Кредитного договору сума кредиту за Договором складає 58 589 260,00 (п'ятдесят вісім мільйонів п'ятсот вісімдесят дев'ять тисяч двісті шістдесят, 00) гривень.
Згідно п. 2.4 ст. 2 Кредитного договору кінцевий термін погашення Кредиту: 01 жовтня 2023 року (включно).
Відповідно до пп. 3.1.1.2 п. 3.1 ст. 3 Кредитного договору розмір Базової процентної ставки за Кредитом на дату підписання Додаткової угоди від 25.08.2023 №22-1КS0027-0003 до Договору становить 22,87 (двадцять два цілих вісімдесят сім сотих) % річних, розраховано як сума індикативної ставки UIRD (3 міс), що станом на 14.07.2023 становить 13,87 (тринадцять цілих вісімдесят сім сотих) %річних) та значення фіксованої маржі в розмірі 9 (дев'ять) процентних пункти".
Відповідно до умов Кредитного договору Позичальник зобов'язується повернути Кредит та сплатити проценти за Кредитом, комісії та інші платежі за цим договором, а також виконувати інші зобов'язання за вказаним кредитним договором (п.2.1., п.9.2.1. Кредитного договору).
Як вбачається з наданих позивачем матеріалів та не заперечується першим відповідачем, останній як Позичальник не виконав взяті на себе зобов'язання за Кредитним договором щодо повернення кредитних коштів згідно з графіком на заявлену до стягнення суму- 2716000 грн, враховуючи те, що як зазначено вище, відповідно до меморіального ордеру від 17.05.2022 № 565459 перший відповідач отримав від позивача відповідно до умов Кредитного договору кредитні кошти в сумі 60 000 000 грн та не заперечує наведені позивачем в розрахунку суми позову часткові платежі на повернення кредиту.
Крім того, 16.05.2022 між Банком та Позичальником було укладено Додаткову угоду №22-1KS0027-0001 до Кредитного договору, згідно з якою статтю 1 Кредитного договору "Терміни та їх визначення" доповнено останніми абзацами в такій редакції:
"Агент - АТ "Укрексімбанк", якому Гарант відповідно до Порядку КМУ доручив надавати послуги, визначені Договором про надання державної гарантії.
Гарант - Кабінет Міністрів України.
Договір про надання державної гарантії - Договір про надання державної гарантії на портфельній основі від 03.12.2021 №13110-05/555, укладений між Гарантом та Банком, зі змінами та доповненнями.
Вимога - повідомлення від Банка до Гаранта з вимогою сплатити кошти за Гарантією.
Гарантія - грошове зобов'язання Гаранта перед Банком сплатити певну суму грошових коштів Банку у разі настання Гарантійного випадку, як передбачено положеннями цього Договору та Договору про надання державної гарантії.
Гарантійний випадок - Позичальник не здійснив планового платежу за Основним боргом згідно з графіком платежів за цим Договором і такий платіж залишається несплачений протягом 90 календарних днів поспіль.
Проблемний кредит - частина Основного боргу, за яким Банку було виплачено Гарантом Суму сплати за Гарантією (ССГ).
Прострочена заборгованість перед бюджетом - сума, що була виплачена Гарантом за Проблемним кредитом, за вирахуванням сум, перерахованих на користь Гаранта в рахунок погашення заборгованості Позичальника перед бюджетом за виплаченими ССГ".
Пунктом 1.1.5 Додаткової угоди №21-1КS0027-0001 від 16.05.2022 доповнено пункт 8.1 Кредитного договору останніми підпунктами в такій редакції:
"8.1.21 У разі настання Гарантійного випадку та здійснення Гарантом виплати ССГ за Проблемним кредитом Банк відображає в обліку виникнення заборгованості Позичальника перед бюджетом на суму здійсненої Гарантом виплати ССГ та застосовує інструменти врегулювання заборгованості (в тому числі, але не виключно, за рахунок реалізації предмета забезпечення) за таким проблемним кредитом.
8.1.22 3 метою реалізації зворотної вимоги (регресу) Гаранта до Позичальника, Банк на виконання вимог чинного законодавства України, вимог передбачених Договором про надання державної гарантії та підпунктів 8.1.21 та 8.1.23 цього Договору, має право:
8.1.22.1 застосовувати інструменти врегулювання заборгованості (в тому числі, але не виключно, за рахунок реалізації предмета забезпечення) за Проблемним кредитом з метою погашення Простроченої заборгованості перед бюджетом та зобов'язань Позичальника зі сплати пені нарахованої на суму Простроченої заборгованості перед бюджетом за таким Проблемним кредитом;
8.1.22.2 здійснювати заходи щодо стягнення суми, сплаченої Гарантом, з виконанням усіх процесуальних прав, що надаються позивачу (окрім обмежень, встановлених у Договорі про надання державної гарантії), в судах, а також органах нотаріату, органах державної виконавчої служби, з приватними виконавцями, арбітражними керуючими, адвокатами.
8.1.23 Кошти, отримані внаслідок застосування інструментів врегулювання заборгованості за Проблемним кредитом, перераховуються Банком на Рахунок Гаранта в сумі, пропорційній Ставці індивідуальної гарантії за таким Проблемним кредитом (але не більше загальної суми всіх ССГ, яка була сплачена за таким Проблемним кредитом, та пені нарахованої у відповідності до пункту 10.2 цього Договору), та зараховуються Гарантом насамперед у рахунок погашення Простроченої заборгованості перед бюджетом.
8.1.24 В разі настання випадків передбачених Порядком та Договором про надання державної гарантії, виключати цей Договір з реєстру кредитних договорів, які частково забезпечені Гарантією. У випадку реалізації свого права, передбаченого цим підпунктом Договору, Банк направляє Позичальнику відповідне повідомлення (із зазначенням дати з якої припиняється часткове забезпечення Кредиту Гарантією та необхідності надання додаткового забезпечення з метою дотримання вимоги щодо розміру коефіцієнта покриття Кредиту забезпеченням, визначені у пункті 2.7.1 цього Договору). Сторони погодились, що з дати направлення повідомлення Банком згідно з цим підпунктом, грошові зобов'язання Позичальника перед Банком за цим Договором зі сплати Основного боргу, які частково були забезпечені Гарантією, вважаються такими, що не забезпечені Гарантією, і Позичальник зобов'язаний здійснити дії передбачені умовами цього Договору щодо дотримання розміру коефіцієнта покриття Кредиту забезпеченням." Крім того, 16.05.2022 між Банком та Позичальником було укладено Додаткову угоду №22-1KS0027-0001 до Кредитного договору, згідно з якою статтю 1 Кредитного договору "Терміни та їх визначення" доповнено останніми абзацами в такій редакції:
"Агент - АТ "Укрексімбанк", якому Гарант відповідно до Порядку КМУ доручив надавати послуги, визначені Договором про надання державної гарантії.
Гарант - Кабінет Міністрів України.
Договір про надання державної гарантії - Договір про надання державної гарантії на портфельній основі від 03.12.2021 №13110-05/555, укладений між Гарантом та Банком, зі змінами та доповненнями.
Вимога - повідомлення від Банка до Гаранта з вимогою сплатити кошти за Гарантією.
Гарантія - грошове зобов'язання Гаранта перед Банком сплатити певну суму грошових коштів Банку у разі настання Гарантійного випадку, як передбачено положеннями цього Договору та Договору про надання державної гарантії.
Гарантійний випадок - Позичальник не здійснив планового платежу за Основним боргом згідно з графіком платежів за цим Договором і такий платіж залишається несплачений протягом 90 календарних днів поспіль.
Проблемний кредит - частина Основного боргу, за яким Банку було виплачено Гарантом Суму сплати за Гарантією (ССГ).
Прострочена заборгованість перед бюджетом - сума, що була виплачена Гарантом за Проблемним кредитом, за вирахуванням сум, перерахованих на користь Гаранта в рахунок погашення заборгованості Позичальника перед бюджетом за виплаченими ССГ".
Окрім того, пунктом 1.1.8 Додаткової угоди № 22-1KS0027-0001 від 16.05.2022 доповнено пункт 11.2 статті 11 "Підтвердження сторін" Кредитного договору підпунктом 11.2.14, яким передбачено, що позичальник обізнаний про те, що його грошові зобов'язання перед Банком зі сплати Основного боргу частково забезпечені Гарантією. При цьому Позичальнику відомі, повністю зрозумілі умови надання Гарантії, з якими він повністю погоджується та вважає їх прийнятними для цього.
Частиною 1 статті 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, гарантією.
Відповідно до статті 17 Бюджетного кодексу України, державні гарантії можуть надаватися виключно у межах і за напрямами, що визначені законом про Державний бюджет України.
Порядок надання державних гарантій на портфельній основі у 2021 році затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 № 723 (далі - Порядок 723). Цей Порядок визначає механізм відбору банків-кредиторів, умови надання державних гарантій у 2021 році для забезпечення часткового виконання боргових зобов'язань за портфелем кредитів банків-кредиторів, що надаються суб'єктам господарювання мікропідприємництва, малого та/або середнього підприємництва - резидентів України (далі - державні гарантії на портфельній основі), розмір та вид забезпечення, що надається такими суб'єктами господарювання, порядок виконання гарантом гарантійних зобов'язань, а також порядок урегулювання простроченої заборгованості позичальника за кредитом, за яким гарантом здійснено виплати на вимогу банку кредитора.
Так, 03 грудня 2021 року між Міністром фінансів України, який діє від імені держави за дорученням Кабінету Міністрів України (надалі - Гарант) та АТ "Укрексімбанк" було укладено договір про надання державної гарантії на портфельній основі №13110- 05/555 (надалі - Договір гарантії), відповідно до умов пункту 2.1. якого, Гарант на умовах договору та в межах ліміту гарантії надає на користь Бенефіціара безвідкличну Гарантію з метою гарантування виконання Принципалами своїх грошових зобов'язань перед бенефіціаром за кредитними договорами, включеними до Портфеля.
У зв'язку з тим, що перший відповідач порушив свої зобов'язання за Кредитним договором у зв'язку із припиненням здійснення щомісячних платежів, які передбачені графіком платежів, позивачем було направлено на адресу Гаранта лист від 07.05.2024 №0023606/14125-24 з вимогою на сплату за гарантією на суму 34864000грн.
06 червня 2024 року Міністерством фінансів України було перераховано на рахунок Позивача суми сплати за гарантією у розмірі 34 864 000,00 грн.
Таким чином, заборгованість першого відповідача перед державним бюджетом становила 34 864 000,00 грн,але за період з 06.06.2024 по 25.03.2025 першим відповідачем частково погашена заборгованість перед державним бюджетом в розмірі 24 000 000 грн.
Залишок простроченої заборгованості перед державою складає 10864000,00грн.
Згідно з абз. 7 п.47 Договору гарантії з дати укладання договору до того часу, поки будь-яка сума залишається або може залишатися такою, що належить до сплати Гаранту згідно з цим договором, банк-кредитор зобов'язується з метою виконання вимог розділу "Відшкодування Гаранту сум сплати за гарантією" цього договору під час укладання між банком-кредитором та позичальником (заставодавцем/іпотекодавцем/поручителем) передбачати в кредитних договорах, договорах застави/іпотеки/поруки та інших правочинах, що укладаються з метою визначення зобов'язань позичальників за кредитами та забезпечення таких зобов'язань, такі умови:
кошти, отримані від звернення стягнення щодо забезпечення або в результаті інших заходів щодо стягнення з позичальника простроченої заборгованості, спрямовуються, зокрема, в рахунок відшкодування (в порядку регресу) сплачених Гарантом суми сплати за гарантією (у співвідношенні, визначеному в пункті 40 цього договору) та нарахованої пені (відповідно до пункту 45 цього договору), до моменту повного повернення (відшкодування) Гаранту сплачених сум сплати за гарантією та нарахованої пені;
позичальник (заставодавець/іпотекодавець/поручитель) визнає та підтверджує, що банк-кредитор має всі повноваження стягувати прострочену перед державою заборгованість та застосовувати інші інструменти врегулювання заборгованості (в тому числі за рахунок реалізації предмета забезпечення) за кредитом з метою погашення простроченої заборгованості перед бюджетом та зобов'язань позичальника із сплати пені, нарахованої відповідно до пункту 45 цього договору.
Отже AT "Укрексімбанк", як банк-кредитор, уповноважений Міністерством Фінансів України стягувати прострочену заборгованість перед Державою у визначеному розмірі - 10 864 000,00 з Позичальника та Поручителів, яка була оплачена Міністерством Фінансів України па підставі Гарантії за Кредитним договором.
Відповідачі не заперечували наявність вказаної заборгованості в суді першої інстанції та рішення суду в частині її стягнення не входить у межі апеляційного оскарження.
Також з матеріалів справи вбачається те, що у забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором:
- між АТ "Укрексімбанк", ТОВ Компанія "БОТіК" та Фізичною особою ОСОБА_2 , як Поручителем, укладено Договір поруки №22-1ZP0048 від 16.05.2022 (надалі - Договір поруки-1);
- між АТ "Укрексімбанк", ТОВ Компанія "БОТіК" та Фізичною особою ОСОБА_1 , як Поручителем, укладено Договір поруки №22-1ZP0049 від 16.05.2022 (надалі - Договір поруки-2).
Відповідно до п.п. 2.1 п. 2 вказаних Договорів поруки, Поручитель зобов'язався солідарно відповідати перед Кредитором за своєчасне виконання Позичальником Основного зобов'язання в повному обсязі.
У випадках невиконання або неналежного виконання Позичальником або правонаступниками Позичальника основного зобов'язання або його частини Кредитор має право вимагати виконання цього зобов'язання або його частини у Поручителя як у солідарного боржника (п.п. 3.1.1. п. 3 Договорів поруки).
Згідно із п.п. 6.1.5. п.6.1. Договорів поруки, Поручитель ознайомлений з усіма умовами Кредитного договору (включаючи усі додатки до Кредитного договору, що є чинними на дату укладення цього договору), поінформований про фінансовоекономічний стан Позичальника і повністю розуміє свої обов'язки за цим Договором.
Згідно п.п.8.1.1 п.8.1. Договорів поруки, цей договір набуває чинності з дати підписання Поручителем (його уповноваженим представником) та уповноваженими представниками Кредитора та Позичальника, а також скріплення відбитками печаток Кредитора і Позичальника і діє 66 місяців з дати набуття ним чинності.
У випадку продовження строку кредитування за Кредитним договором, зазначеного у підпункті 1.1.1. цього договору, строк дії цього договору вважається продовженим на строк, що відповідає строку, на який продовжено строк кредитування за Кредитним договором (укладення додаткових угод (вчинення правочинів) щодо відповідного продовження строку дії цього договору не вимагається).
Відповідно до п.п.8.1.2 п.8.1. Договорів поруки, Порука за цим Договором виникає з моменту набуття чинності Договором та припиняється через 66 місяців з дати набуття цим Договором чинності.
Відповідно до договору про внесення змін №22-1ZР0048-0002 від 28.11.2022 до Договору поруки-1 та договору про внесення змін №22-1ZР0049-0002 від 28.11.2022 до Договору поруки-2 сторони домовились у підпункту 8.1.1-8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Договору поруки цифри та слова 66 місяці замінити цифрами та словами 72 місяців.
Відповідно до договору про внесення змін №22-1ZР0048-0003 від 25.08.2023 до Договору поруки-1 та договору про внесення змін №22-1ZР0049-0003 від 25.08.2023 до Договору поруки-2 сторони домовились у підпункту 8.1.1-8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Договору поруки цифри та слова 72 місяці замінити цифрами та словами 77 місяців.
Таким чином, порука першого відповідача та другого відповідача відповідно до зазначених договорів Поруки зі змінами та доповненнями діє 77 місяців з дати набуття ними чинності, а саме до 16.10.2028.
Позивач у позові зазначає, що розмір заборгованості за Кредитним договором станом на 25.03.2025 (включно) становить 28 387 325,39 грн., в т. ч.:
- 2 716 000,00 грн. - сума заборгованості за кредитом (основним боргом);
- 13 682 830,88 грн. - проценти за користування кредитом;
- 12 231,89 грн. - комісія за управління кредитом;
- 1 112 262,62 грн.- штрафи;
- 10 864 000,00 грн.- заборгованість згідно договору про надання державної гарантії на портфельній основі від 03.12.2021 №13110-05/555.
Підпунктом 8.1.2. п. 8. Кредитного договору визначено, що Банк має право вимагати виконання грошових зобов'язань за цим Договором у повному обсязі у випадках, передбачених Додатком 5, Додатком 7 до цього Договору, у строки, передбачені підпунктами 9.2.11-9.2.12 цього Договору.
Приписами п.9.2.11 Кредитного договору визначено, що Позичальник зобов'язується здійснити погашення Кредиту, Процентів за Кредитом, комісій та інших платежів за цим Договором у повному обсязі протягом 10 (десяти) Банківських днів з дня відправлення Банком Позичальнику повідомлення про необхідність такого погашення.
Відповідно до п.п. 14.4.1 п. 14.4 ст. 14 Кредитного договору сторони домовилися, що будь-яке повідомлення, що надсилається однією Стороною іншій згідно з цим Договором, має бути надане у письмовій формі з дотриманням відповідних процедур, визначених чинним законодавством України і цим Договором, у тому числі при доставці їх адресату особисто, системами дистанційного обслуговування клієнтів Банку, поштою, у т. ч. рекомендованим листом, листом з оголошеною цінністю з описом вкладення телеграмою, телексом, факсом, електронною поштою на адресу відповідної Сторони, зазначену у Договорі.
Пунктом 14.4.2 Кредитного договору передбачено, що усі повідомлення надіслані Банком листами з оголошеною цінністю з описом вкладення на адресу Позичальника, зазначеному у цьому Договорі або в отриманому Банком повідомлені Позичальника про зміну свого місцезнаходження, вважаються такими, що отримані Позичальником через 5 (п'ять )календарних днів, наступних за днем їх відправлення Банком.
Договорами поруки, а саме у пункті 8.3.3 погоджено сторонами, що будь-яке повідомлення надіслане Кредитором рекомендованим листом з повідомленням вважається таким, що отримане через сім календарних днів після надіслання такого повідомлення.
У зв'язку із невиконанням ТОВ "Компанія "БОТІК" зобов'язань за Кредитним договором Банк надіслав на електронну та поштову адресу ТОВ "Компанія "БОТІК" вимогу від 27.08.2024 вих. №0000608/24154-24, ОСОБА_1 надіслано повідомлення від 27.08.2024 вих. №0000608/24156-24, ОСОБА_2 надіслано повідомлення від 27.08.2024 вих. №0000608/24155-24 щодо необхідності погашення заборгованості.
Проте, Позичальником та Поручителями не було виконано свої зобов'язання зі сплати заборгованості за Кредитним договором.
Враховуючи невиконання відповідачами своїх договірних зобов'язань, позивач звернувся до Господарського суду Харківської області з даним позовом, у якому просить стягнути солідарно з відповідачів на свою користь: заборгованості за Кредитним договором №22-1KS0027 від 16.05.2022 у сумі 17523325,39грн.; заборгованості за Кредитним договором №22-1KS0027 від 16.05.2022 у сумі 10864000,00грн. та договором про надання державної гарантії на портфельній основі від 03.12.2021 №13110-05/555.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Статею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до частини 2 ст. 11 Цивільного кодексуУкраїни підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до в ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частною 2 цієї статті передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України (позика), якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч.1 ст.1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця (ч.3. ст.1049 Цивільного кодексу України).
За частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то вонопідлягаєвиконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Оскільки, як зазначено вище, відповідач не сплатив суму основного боргу після настання встановленого строку, він є таким, що прострочив виконання зазначеного грошового зобов'язання.
Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Видами забезпечення виконання зобов'язання за змістом положень частини першої статті 546 ЦК є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Згідно статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтями 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено обов'язок кожної сторони довести ті обставини, які мають значення для справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Разом з цим, частиною 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, в той час як частиною 4 цієї статті встановлено заборону суду збирати докази , що стосуються предмету спору з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Статтею 91 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Як зазначено вище, з наданих позивачем матеріалів вбачається та не заперечується першим відповідачем, останній як Позичальник не виконав взяті на себе зобов'язання за Кредитним договором щодо повернення кредитних коштів згідно з графіком на заявлену до стягнення суму - 2716000,00 грн, враховуючи те, що як зазначено вище, відповідно до меморіального ордеру від 17.05.2022 № 565459 позивач відповідно до умов Кредитного договору перерахував першому відповідачу кредитні кошти в сумі 60 000 000 грн та останній не заперечує наведені позивачем в розрахунку суми позову часткові платежі на повернення кредиту.
З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про підтвердження заборгованості першого відповідача з повернення кредитних коштів в сумі 2716000,00 грн
Відповідно до частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Позивач просить стягнути солідарно з відповідачів проценти за користування кредитом у розмірі 13682830,88грн.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, з наданого позивачем розрахунку процентів за Кредитним договором, який додано до відповіді на відзив вбачається, що Банк нараховує проценти за період з 17.05.2022 по 17.04.2024.
В той же час, умовами Додаткової угоди від 25.08.2023 №22-1КS0027-0003 до Кредитного договору сторонами було погоджено, що кінцевим терміном погашення кредиту є 01 жовтня 2023 року (включно).
Частиною першою статті 1050 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За частиною ж другою цієї статті якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому на підставі статті 1048 цього Кодексу.
Водночас за змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13, від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 , від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення.
Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.
За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Водночас, посилаючись на наведені мотиви, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 зазначила про відступ від висновку, викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2018 у справі № 913/11/18 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, в якій зазначено про правомірність стягнення процентів за кредитом, нарахованих поза межами строку кредитування на підставі частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України, в разі, якщо сторонами у кредитному договорі з урахуванням принципу свободи договору (статей 6, 627 Цивільного кодексу України) передбачено нарахування банком процентів за користування кредитом по день повного погашення заборгованості.
При цьому Велика Палата Верховного суду зазначила, що такий висновок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо можливості нарахування процентів за частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України у випадку прострочення боржником, тобто неналежного виконання грошового зобов'язання є протилежним вищенаведеному висновку Великої Палати та відзначила, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів має здійснюватися у системному взаємозв'язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов'язання, враховуючи, що за пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 викладено наступні висновки щодо нарахування процентів за користування кредитом після закінчення строку повернення кредиту.
За змістом ч. 1 статті 1054 Цивільного кодексу України, позичальник (1) отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та (2) отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов'язання (1) повернути грошові кошти у встановлений строк та (2) сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.
Отже, позичальник отримує «чужі» грошові кошти в борг, який зобов'язується повернути в майбутньому.
Поняття «користування кредитом», яким послуговуються скаржники, є окремим випадком «користування чужими коштами». Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно).
Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях.
Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 Цивільного кодексу України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Підстав відступити від указаних вище правових висновків немає.
Отже, «користування кредитом» - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору.
Проценти відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 Цивільного кодексу України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Разом з цим, зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.
За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.
Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 Цивільного кодексу України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити.
(Указані висновки викладені в пунктах 22, 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).
У частині третій статті 6 Цивільного кодексу України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя статті 6 Цивільного кодексу України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.
У статті 627 Цивільного кодексу України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог Цивільного кодексу України та інших актів цивільного законодавства.
Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.
Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України.
З урахуванням правил статті 1048 Цивільного кодексу України щодо сплати процентів та правової позиції Великої Палати Верховного Суду щодо її застосування, викладеної у наведених постановах, господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що правомірним є нарахування позивачем до стягнення процентів протягом встановленого Кредитним договором строку кредитування, а нарахування процентів за користування кредитом поза межами цього строку є безпідставним.
При цьому колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи позивача щодо правомірності нарахування заявлених до стягнення процентів після строку кредитування з посиланням на п. 3.1.1.7 Кредитного договору, яким передбачено, що проценти за кредитом нараховуються протягом усього строку користування кредитом на залишок строкової заборгованості за основним боргом, а також на п. 3.1.6. додаткової угоди від 28.11.2022 до Кредитного договору, яким передбачено, що з дня настання події непогашення основної заборгованості після спливу строку кредитування Банк зупиняє нарахування процентів за користування кредитними коштами та комісій на суму простроченої заборгованості за кредитом та починає нараховувати проценти відповідальності за неправомірне користування кредитними коштами, розмір яких у відповідності ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України сторони визначили в п. 10.7. Кредитного договору.
Окрім вищенаведених мотивів, наведених в постановах Великої Палати Верховного Суду щодо того, що з урахуванням положень 6, 627 Цивільного кодексу України у сторін відсутнє право з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини, виходячи з правової природи останніх, зокрема, щодо нарахування процентів за правомірне користування кредитними коштами поза межами встановленого договором строку кредитування до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, колегія суддів зазначає що п. 3.1.1.7 Кредитного договору, яким передбачено, що проценти за кредитом нараховуються протягом усього строку користування кредитом на залишок строкової заборгованості за основним боргом, було виключено Додатковою угодою від 28.11.2022 до Кредитного договору.
Разом з цим, пунктом 1.7 Додаткової угоди від 28.11.2022 до Кредитного договору серед іншого сторони доповнили статтю 3 «Проценти та комісійні винагороди» Кредитного Договору пунктами 3.1.3-3.1.6 в новій редакції.
Пунктом 1.8. зазначеної Додаткової угоди статтю 3 Кредитного договору доповнено підпунктами 3.1.-3.1.6. в новій редакції.
Пунктом 3.1.6 Кредитного договору в редакції Додаткової угоди від 28.11.2022 Сторони узгодили, що з дня настання Події непогашення заборгованості, Банк зупиняє нарахування процентів за користування кредитними коштами за Кредитом та комісій на суму відповідної простроченої заборгованості за Кредитом і при цьому починається нарахування процентів у відповідності до п. 10.7 Договору, а Позичальник зобов'язується сплатити на користь Банку платежі, визначені в п. 10.7 Договору.
Відповідно до п. 1.3. Кредитного Договору в редакції Додаткової угоди від 28.11.2022 передбачено, що Подія непогашення заборгованості -це будь-яка з наступних подій, що настала після укладення між сторонами цього Договору, зокрема, наявність/виникнення простроченої заборгованості Позичальника за Кредитом після спливу кінцевого терміну погашення Кредиту, визначеного в Договорі. Днем настання Події непогашення заборгованості у цьому випадку є день, наступний за днем кінцевого терміну погашення Кредиту, визначеного в Договорі.
В пункті 10.7 Кредитного договору в редакції Додаткової угоди від 28.11.2022 зазначено, що керуючись положеннями частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України Сторони узгодили, що з дня настання Події непогашення заборгованості Позичальник зобов'язаний сплачувати банку проценти у розмірі , що становить 30 % річних від суми простроченного Кредиту за весь час простроченння і порядок та строки сплати таких процентів визначаються у відповідній вимозі Банку з урахуванням умов Договору.
За змістом наведених умов Кредитного Договору його сторони, якими є позивач та перший відповідач, у відповідності до диспозитивної норми ч. 2 статті 625 Цивльного кодексу України, яка надає сторонам в договорі визначити інший розмір процентів відповідальності за прострочення грошових зобов'язань, ніж передбачені цією нормою 3% річних, встановили можливість нарахування після закінчення строку кредитування процентів відповідальності за неправомірне користування кредитними коштами в розмірі 30% річних і умовою сплати таких процентів передбачили направлення Банком Позичальнику відповідної вимоги, в яких мають бути визначені порядок та строки сплати.
Разом з цим, в тексті позовної заяви та доданому до неї розрахунку суми позову та окремому розрахунку процентів зазначено про нарахування саме процентів за кредитом, без будь-яких посилань щодо нарахування їх після строку кредитування саме як процентів відповідальності за неправомірне користування кредитними коштами чи на положення щодо такого нарахування у відповідності до положень ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України або п. 10.7 Кредитного договору і при цьому у матеріалах справи відсутні вимоги Банку про сплату процентів, заявлені у відповідності до п. 10.7 Кредитного Договору, і нарахування заявлених до стягнення процентів позивачем протягом всього визначеного ним періоду, тобто як до, так і після строку кредитування, здійснено за ставками, що встановлені Кредитним Договором саме для процентів за правомірне користування кредитними коштами, згідно зі змінами базової ставки процентів, що мали місце у певні періоди: 11, 5 %, 13,76%, 16,02%, 20%22,87%, 22,89% річних, а не за ставкою, визначеною п. 10.7 Кредитного Договору для процентів відповідальності - 30% річних.
Таким чином стягнення процентів відповідальності за неправомірне користування грошовими коштами не входить у межі позову у даній справі.
До того ж, як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, відповідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а тому, навіть в разі заявлення позивачем до стягнення поза межами строку кредитуваня суми спірних процентів саме як процентів відповідальності, що передбачені статтею 625 ЦК України, як на це він посилається в апеляційній скарзі, таке нарахування все одно суперечило б чинному законодавству та не спростовувало би висновку суду про відмову в цій частині позовних вимог.
Разом з цим, при визначенні періоду нарахування процетів в межах строку кредитування за спірним Кредитним договором колегія суддів враховує наступне.
Пунктом 3.1.4. Кредитного договору в редакції Додаткової угоди від 28.11.2022 передбачено, що нарахування процентів за користування кредитними коштами здійснюється на суму щоденного залишку заборгованості за Кредитом на кінець календарного дня, виходячи з розміру процентної ставки.
При розрахунку процентів використовується метод «факт/360», виходячи із фактичної кількості днів у місяці та 360 днів у році, враховуючи перший день та не враховуючи останній день користування кредитними коштами.
Пунктом 3.1.5 Кредитного договору в редакції Додаткової угоди від 28.11.2022 передбачено, що проценти за користування кредитними коштами нараховуються Банком на залишок заборгованості за Кредитом з дотриманням п. 3.1.4. Договору
Проценти за користування кредитним коштами нараховуються Банком щомісячно протягом періоду, що починається з дня надання кредитних коштів до одного з наступних днів:
-в разі погашення Кредиту в повному обсязі до настання кінцевого терміну погашення кредиту або в день кінцевого терміну погашення Кредиту -до дня, що передує дню повного погашення Кредиту;
-в разі погашення Кредиту в повному обсязі після настання кінцевого терміну погашення кредиту -до дня, що передує дню настання події непогашення заборгованості за Договором.
Сторони погодили, що на залишок простроченої заборгованості за кредитом, що наявна за Кредитом до дня настання Події непогашення заборгованості за Договором, Банк нараховує проценти за користування кредитними коштами, розмір яких встановлено Договором та/або повідомленнями, направленими у відповідності до вимог Договору.
За змістом наведених положень пунктів 3.1.4,3.1.5 Кредитного договору в редакції Додаткової угоди від 28.11.2022, у випадку непогашення кредиту в повному обсязі після настання кінцевого терміну погашення, тобто після 01.10.2023, як це має місце у спірних правовідносинах, нарахування процентів здійснюється Банком з дати надання кредитних коштів Позичальнику до дня, що передує останньому дню строку кредитування.
Оскільки, як зазначено вище, перший відповідач відповідно до меморіального ордеру від 17.05.2022 № 565459 отримав від позивача у користування кредитні кошти 17.05.2022, а за наведеними умовами пунктів 3.4., 3.5. Кредитного договору в редакції Додаткової угоди від 28.11.2022, останній день строку користування кредитними коштами, яким є 01.10.2023, не включається у період нарахування процентів за користування кредитними коштами, правомірним є нарахування таких процентів з 17.05.2022 по 30.09.2023 включно.
Зазначеним спростовуються доводи позивача щодо допущення судом помилки при визначенні періоду нарахування процентів за користування кредитними коштами в межах строку кредитування через неврахування у такому періоді останього дня такого строку, яким є 01.10.2023 .
Водночас, правильно встановивши період правомірного нарахування процентів за користування кредитними коштами з 17.05.2022 по 30.09.2023, суд першої інстанції припустився помилки у визначенні їх розміру, який правильно обчислено у доданому до позовної заяви розрахунку процентів, оскільки суд помилково сприйняв зазначені у стовпчику розрахунку під назвою «сума прострочених процентів» суми процентів, які були прострочені на певні дати, як результат обчислення різниці між нарахованими та сплаченими процентами на відповідні дати, тоді як розрахунок містить окремі стовпчики щодо сум нарахованих процентів та сум сплачених процентів із виокремленням сплачених процентів компенсації Гарантом, сплачених строкових процентів та сплачених прострочених процентів.
Так, в розрахунку процентів зазначено про нарахування протягом періоду з 17.05.2022 по 30.09.2023 процентів на загальну суму 14668363,16 грн, з яких у цей період сплачено: 5114111,04 грн процентів компенсації, 21296,86 грн строкових процентів та 2474183,22 грн прострочених процентів.
З урахуванням наведених сум нарахованих та сплачених протягом періоду з 17.05.2022 по 30.09.2023 процентів за користування кредитними коштами, заборгованість з їх сплати за цей період становить 7058772,04 грн ( 14668363,16 грн - 5114111,04 грн - 21296,86 грн - 2474183,22 грн = 7058772,04 грн), про що обґрунтовано зазначено позивачем в апеляційній скарзі і при цьому зазначені у доданому до позовної заяви розрахунку процентів суми їх нарахування протягом вказаного періоду здійснено арифметично правильно у відповідності до встановлених Кредитним договором ставок, які змінювалися і діяли у відповідні періоди, а зазначені у вказаному розрахунку суми часткових оплат нарахованих процентів відповідачами не заперечуються.
При цьому суд першої інстанції правомірно відхилив заперечення першого відповідача на те, що Банк не повідомляв його про зміну розміру процентної ставки за період до 01.10.2023, з посиланням на те, що це спростовується наданими позивачем разом із відповіддю на відзив відповідними повідомленнями, адресованими відповідачам.
Крім того, як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, абзацом 3 п.4.1.4 Кредитного договору встановлено, що з метою уникнення сумнівів щодо причин і наслідків платежів Позичальника за Договором, здійснених після отримання від Банка повідомлення про збільшення розміру Базової процентної ставки за Кредитом відповідно до підпункту 4.1.2 Договору або зміну Базової процентної ставки за Кредитом відповідно до умов підпункту 4.1.3 Договору, Сторони домовилися про те, що у разі неотримання Банком повідомлення Позичальника про незгоду з таким збільшенням розміру Базової процентної ставки за Кредитом або з такою зміною Базової процентної ставки за Кредитом до спливу строку, вказаного в першому абзаці цього підпункту, вважається, що такі платежі не пов'язані з незгодою Позичальника зі збільшенням розміру Базової процентної ставки за Кредитом або зміною Базової процентної ставки за Кредитом та встановленням фіксованої процентної ставки (не зважаючи на те, чи отримає Банк повідомлення Позичальника про таку незгоду після спливу строку зазначеного в першому абзаці цього підпункту).
Так, з розрахунку процентів вбачається, що першим відповідачем за період з 17.05.2022 до 30.11.2022 здійснювалися платежі з урахуванням збільшення розміру процентної ставки з 11,16% до 20,00%, внаслідок чого заборгованості за процентами у цей період взагалі не існувало, що свідчить як про ознайомлення Позичальника про факт такого збільшення, так і про його згоду сплачувати збільшений розмір процентів.
Про подальшу зміну розміру процентної ставки відповідачі також були повідомлені, оскільки 25.08.2023 ними були підписані з позивачем додаткові угоди до Кредитного договору та Договорів поруки, які й передбачали збільшення процентної ставки до 22,87% річних.
Щодо позовних вимог про стягнення 12231,89 грн комісії за управління активами колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п.3.2 Кредитного договору комісії за Кредитом нараховуються Банком та сплачуються Позичальником згідно з умовами, наведеними в Додатку 4 до цього Договору.
Як зазначалось вище, в обґрунтування відмови в задоволенні вимог про стягнення комісії, суд зазначив про безпідставність її нарахування, з огляду на те, що із розрахунку суми комісії вбачається, що позивачем застосовано розмір ставки комісії - 0,25%, яка Додатком №4 до Кредитного договору передбачена для комісії при зміні умов кредитування за ініціативою позичальника або поручителя, у той час як в матеріалах справи відсутні докази того, що умови кредитування змінювалися саме за ініціативою відповідачів, враховуючи при цьому, що в текстах додаткових угод від 16.05.2022, 28.11.2022, 25.08.2023 до Кредитного договору, Договору поруки-1 та Договору поруки-2 зазначалося, що відповідні зміни вносяться сторонами на підставі саме взаємних домовленостей, а не за ініціативою відповідачів.
Проте, як обґрунтовано зазначив позивач в апеляційній скарзі, зазначені мотиви відмови є безпідставними, оскільки суд послався на недіючу редакцію Додатку №4 до Кредитного договору, яка передбачала нарахування комісії за обставин внесення змін до умов кредитування за ініціативою позичальника або поручителя, в той час як додатковою угодою до Кредитного договору від 28.11.2022 було внесено зміни до вказаного Додатку яким встановлено комісію за управління позичковим рахунком в розмірі 0,25% та встановлено період нарахування - щомісячно, без будь-якої прив'язки до певних умов такого нарахування, як це мало місце у попередній редакції, на яку послався суд першої інстанції.
При цьому з доданого до позовної заяви розрахунку комісії за управління позичковим рахунком вбачається, що позивач обґрунтовано нарахував її за період з 28.11.2022 по 01.10.23, тобто після внесення вказаних змін та протягом строку кредитування, а тому вимоги про її стягнення є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення штрафу у розмірі 150000,00грн. (0,25% від суми Кредиту), нарахованого за допущене у 4 кварталі 2022 року порушення умов пп 1.1 Додатку 5 до Кредитного договору- Спрямувати та протягом строку дії цього Договору підтримувати щоквартально Загальні грошові потоки на рахунки Позичальника, відкриті у Банку, у розмірі не менше 80% від Загальних грошових потоків ( Перша оцінка виконання Позичальником зобов'язань щодо переведення Загальних грошових потоків на рахунках Позичальника здійснюється Банком за результатами 3 кварталу 2022 року та у подальшому щоквартально), суд першої інстанції правомірно відмовив в їх задоволенні за необґрунтованістю, з огляду на відсутність у матеріалах справи документів на підтвердження відповідного порушення.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги позивача щодо безпідставності відмови суду першої інстанції у задоволенні зазначених позовних вимог, в обґрунтування яких скаржник зазначив, що до позовної заяви додавались лише основні документи кредитної справи: Кредитний договір, умовами якого було передбачено нарахування штрафів, розрахунок заборгованості, вимога про сплату боргу, а документи, на підставі яких позивачем було встановлено вищевказане порушення присутні у матеріалах кредитної справи, яку за необхідністю, суд мав витребувати під час слухання справи по суті, оскільки вказані доводи суперечать положенням статті 74 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку доказування, за якими обов'язок з подання доказів на підтвердження обставин, на які кожна сторона посилається в обґрунтування своїх вимог чи заперечень покладено саме на сторони та встановлено заборону суду на збирання доказів з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Щодо стягнення штрафу у розмірі 146473,13 грн (0,25% від залишку суми кредиту на кінець останнього дня місяця календарного кварталу), нарахованого за допущене 10.09.2023 порушення умов пп. 4.3 Додатку №5 Кредитного договору щодо страхування майна, суд обґрунтовано зазначив про правомірність його нарахування з огляду на те, що перший відповідач не надав суду доказів того, що він надавав Банку інформацію щодо здійснення страхування заставного майна, переданого в заставу за Договором застави від 25.08.2023 №23-72ZZ0014.
Разом з цим суд обґрунтовано відмовив у стягненні штрафу у розмірі 815789,49 грн (2% від вартості невиконаного зобов'язання щодо страхування майна), нарахованого за допущене 10.09.2023 порушення умов пп.6.1, пп.6.3 Договору застави від 25.08.2023 №23-72ZZ0014 з огляду на те, що зазначені вимоги ґрунтується на умовах Договору, який не входить до підстав позову у даній справі, оскільки зі змісту позовної заяви вбачається, що в межах даної справи судом розглядаються вимоги позивача про стягнення заборгованості, які обґрунтовані невиконанням першим, другим та третім відповідачами умов, відповідно, Кредитного договору та Договорів поруки.
Відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Так, за змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно зі статтею 162 Господарського процесуального кодексу України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.
Отже, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстав позову.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 зазначила, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, а підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
З тексту позовної заяви вбачається, що обґрунтування позовних вимог, у тому числі щодо стягнення відповідного штрафу, не містить посилань на порушення умов Договору застави від 25.08.2023 №23-72ZZ0014 та цей Договір не додано до позовної заяви, у той час як позовні вимоги обґрунтовані виключно порушенням першим відповідачем умов Кредитного договору, а другим та третім відповідачами -Договорів поруки.
При цьому в тексті позовної заяви зазначено лише загальну суму штрафів - 1 112262,62 та додано загальний розрахунок суми позову, додатком до якого є розрахунки заборгованості за основним боргом, по державній гарантії, за процентами, за комісією з управління кредитом, а також розрахунок заборгованості по штрафам, в таблиці якого під назвою «умови» вказано пп.6.1. пп. 6.3. Договору застави від 25.08.2023 №23-72ZZ0014, що не може вважатись обґрунтуванням позовних вимог, оскільки відповідно до п. 5 ч. 3 статті 162 Гоподарського процесуального кодексу України в позовній заяві має бути наведено підстави позову із викладенням обставин, якими обґрунтовані позовні вимоги, зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини, у той час як п. 3 вказаної частини статті в якості окремої вимоги до змісту позовної заяви передбачено наведення обґрунтованого розрахунку ціни позову.
При цьому колегія суддів зазначає про безпідставність доводів скаржника щодо того, що вимоги про сплату вказаного штрафу, нарахованого за допущене 10.09.2023 порушення умов пп.6.1, пп.6.3 Договору застави від 25.08.2023 №23-72ZZ0014 входять до підстав позову у даній справі через те, що договір застави є похідним від кредитного зобов'язання, порушенням якого обґрунтовані позовні вимоги у даній справі, оскільки акцесорний забезпечувальний характер вказаного договору застави щодо Кредитного договору, враховуючи зміст положень статті 572 Цивільного кодексу України та ст.1 Закону України «Про заставу», не спростовує того, що ці договори за чинним законодавством вважаються окремими правочинами, й, відповідно, окремими підставами виникнення різних зобов'язань, одне з яких є основним, а інше-додатковим(акцесорним).
Отже, підтвердженою матеріалами справи є заборгованість: з повернення кредитних коштів в сумі 2 716 000,00 грн.; згідно з договором про надання державної гарантії на портфельній основі від 03.12.2021 №13110-05/55510 в сумі 10 864 000,00 грн; зі сплати процентів за користування кредитом в сумі 7058772,04 грн; зі сплати штрафу в сумі 146 473,13 грн; зі сплати комісії за управління кредитом в сумі 12231,89 грн.
Щодо визначення судом солідарного обов'язку відповідачів зі сплати спірної заборгованості, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно зі статтею 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина 1).
Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі (частині 2).
Поручителем може бути одна особа або кілька осіб (частина 3).
Відповідно до частин 1,2 статті 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Частиною 3 цієї статті встановлено, що особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов'язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Аналіз наведених норм дає підстави стверджувати, що в разі укладення кількох договорів поруки, які забезпечують виконання одного зобов'язання, виникає декілька самостійних зобов'язань, сторони яких (поручителі) перебувають у правовідносинах з одним боржником, проте не пов'язані правовідносинами між собою. У такому разі кожен поручитель відповідає перед кредитором боржника в обсязі та відповідно до умов договору поруки, стороною якого він є.
Порука декількох осіб може визначатися як спільна в разі укладення договору поруки кількома поручителями та встановлення умовами договору волевиявлення цих осіб щодо спільного забезпечення зобов'язання. Лише в такому випадку поручителі відповідають перед кредитором солідарно з боржником та солідарно між собою (спільна порука).
Норми закону, якими врегульовано поруку, не містять положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами, якщо договорами поруки не передбачено іншого. У разі укладення між поручителями кількох договорів поруки на виконання одного й того самого зобов'язання у них не виникає солідарної відповідальності між собою.
Аналогічна правова позиція є усталеною та викладена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 202/781/14-ц та постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 201/13782/14-ц.
У спірних правовідносинах другим та третім відповідачами з позивачем укладено окремі договори поруки, за якими кожен з поручителів поручився відповідати перед кредитором разом з позичальником як солідарні боржники за порушення умов одного й того ж кредитного договору, тобто ці договори встановлюють солідарну відповідальність другого та третього відповідачів перед скаржником лише за позичальника, а не за іншого поручителя, а тому, визначаючи солідарний обов'язок відповідачів щодо спірної заборгованості, суд першої інстанції припустився помилкового підходу щодо солідарної відповідальності поручителів одним за одного перед скаржником.
З огляду на наведене, правомірним є стягнення на користь Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в солідарному порядку з Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “БОТІК» і ОСОБА_1 , а також в солідарному порядку з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "БОТІК" і ОСОБА_2 2 716 000,00 грн. заборгованості за кредитом (основним боргом) за Кредитним договором №22-1KS0027 від 16.05.2022, 10 864 000,00 грн заборгованості згідно договору про надання державної гарантії на портфельній основі від 03.12.2021 №13110-05/555, 7058772,04 грн процентів за користування кредитом, 146 473,13 грн штрафу,12231,89 грн комісії.
Таким чином суд першої інстанції внаслідок неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права дійшов неправильного висновку щодо відмови у стягненні 1210833,15 грн заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом та 12231,89 грн заборгованості зі сплати комісії за управління кредитом та припустився помилкового підходу щодо солідарної відповідальності поручителів одним за одного перед скаржником, яка має бути виключена при внесенні відповідних змін в резолютивну частину рішення.
Крім цього колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції в п. 2 резолютивної частини рішення неправильно найменуванням першого відповідача зазначив Товариство з обмеженою відповідальністю “Компанія “БОТіК», оскільки не врахував, що за даними Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30.06.2025 було змінено найменування вказаного учасника справи на Товариство з обмеженою відповідальністю “Компанія “БОТІК».
Також судом першої інстанції в абз.1 описової частини та абз. 2 резолютивної частини рішення неправильно зазначено по-батькові другого відповідача, а саме: замість ОСОБА_1 зазначено ОСОБА_1 .
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення підлягає відповідній зміні, за якою на користь Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" підлягає стягненню в солідарному порядку з Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “БОТІК» і ОСОБА_1 , а також в солідарному порядку з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "БОТІК" і ОСОБА_2 2 716 000,00 грн. заборгованості за кредитом (основним боргом) за Кредитним договором №22-1KS0027 від 16.05.2022, 10 864 000,00 грн заборгованості згідно договору про надання державної гарантії на портфельній основі від 03.12.2021 №13110-05/555, 7058772,04 грн процентів за користування кредитом, 146 473,13 грн штрафу,12231,89 грн комісії.
Також відповідному перерозподілу згідно з вимогами статті 129 Господарського процесуального кодексу України підлягають витрати зі сплати судового збору за подання позову.
При цьому колегія суддів враховує наступне.
Частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В той же час, приписами частини 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, у зв'язку із поданням відповідачами заяв до початку розгляду справи по суті про визнання позову у частині основного боргу та боргу з повернення суми державної гарантії, позивач має право подати заяву про повернення 50% судового збору, сплаченого за вимогами, щодо яких позивачі визнали позов, а саме: (2716000,00 грн основного боргу з повернення кредиту +10864000,00 грн боргу за державною гарантією) х 1,5% х 0,8 х 50% = 81480,00грн. Після надходження такої заяви судом буде постановлено відповідну ухвалу про повернення судового збору.
Тому, з урахуванням задоволених позовних вимог та визнання відповідачами позовних вимог в частині основного боргу з повернення кредиту та боргу за державною гарантією на відповідачів слід покласти судовий збір в розмірі 168089,72 грн., з яких:
- 81480,00грн. - інші 50% судового збору за вимогами щодо яких ними були подані заяви про визнання позову;
- 86609,72 грн. судовий збір пропорційно до суми інших задоволених позовних вимог (7058772,04 грн +146473,13грн+12231,89) х 1,5% х 0,8 = 86609,72грн.
При цьому колегія суддів зазначає, що зазначені судові витрати слід покласти на відповідачів порівну, а не в солідарному порядку, як це безпідставно здійснено судом першої інстанції, оскільки розподіл судових витрат шляхом їх стягнення в солідарному порядку з відповідачів як солідарних боржників у спірному матеріальному правовідношенні Господарським процесуальним кодексом України не передбачено.
Так, солідарне зобов'язання є інститутом цивільного права і на нього поширюється дія норм Цивільного кодексу України, який визначає це поняття через «солідарну вимогу» та «солідарний обов'язок» (ст.ст. 541-544 Цивільного кодексу України).
Солідарне зобов'язання є різновидом цивільно-правових зобов'язань із множинністю осіб, які характеризуються тим, що у разі солідарної вимоги кредиторів (солідарних кредиторів) кожний з них має право пред'явити боржникові вимогу в повному обсязі, а вразі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників, так і від будь-кого з них окремо.
Солідарна відповідальність у зобов'язальному праві це - відповідальність кількох боржників перед кредитором, при якій кредиторові надається право на свій розсуд вимагати виконання зобов'язання у повному обсязі або частково від усіх боржників разом або від кожного з них окремо.
При цьому, як солідарне зобов'язання, так і солідарна відповідальність виникають лише у випадках, встановлених договором або законом.
Судове рішення не може бути підставою виникнення солідарності, оскільки судовим рішенням утверджуються права осіб, а не створюються заново. Судове рішення не може створювати й солідарну відповідальність там, де вона не випливає з самого правовідношення, яке зумовило виникнення спору.
Отже судом першої інстанції у цій справі було помилково ототожнено інститут розподілу судових витрат (витрат зі сплати судового збору), закріплений в ГПК України, з солідарним обов'язком та відповідальністю, які є інститутами цивільного права і виникають лише у випадку передбаченому законом або договором (ст. 541 ЦК України).
Отже солідарне стягнення суми судових витрат, до яких належать витрати зі сплати судового збору, законом не передбачено.
Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 22.10.2020 у справі № 904/4105/18, від 24.01.2018 у справі № 907/425/16, від 20.02.2024 у справі № 922/2200/23, у додатковій постанові Верховного Суду від 11.06.2018 у справі № 923/567/17 (з урахуванням ухвали суду касаційної інстанції про виправлення описки від 06.07.2018).
Так само, витрати зі сплати судового збору пропорційно задоволеним вимогам апеляційної скарги також підлягають покладенню на відповідачів порівну.
Керуючись статтями 129, статтею 269, пунктами 2,4 статті 275, п. 1-4 ч. 1 ст. 277 статтями 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Державний експортно-імпортний банк України» задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Харківської області від 13.08.2025 у справі №922/1167/25 змінити.
Викласти абзац 2 резолютивної частини рішення в такій редакції:
«Стягнути на користь Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (вул.Антоновича, 127, м.Київ, 03150, код ЄДРПОУ 00032112) в солідарному порядку з Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “БОТІК» (78592, Івано-Франківська обл., Надвірнянський р-н, с.Яблуниця, вул.Діл, буд.168-Ю, код ЄДРПОУ 21172627) і ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), а також в солідарному порядку з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "БОТІК" (78592, Івано-Франківська обл., Надвірнянський р-н, с.Яблуниця, вул.Діл, буд.168-Ю, код ЄДРПОУ 21172627) і ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 2 716 000,00 грн. заборгованості за кредитом (основним боргом) за Кредитним договором №22-1KS0027 від 16.05.2022, 10 864 000,00 грн заборгованості згідно договору про надання державної гарантії на портфельній основі від 03.12.2021 №13110-05/555, 7058772,04 грн процентів за користування кредитом, 146 473,13 грн штрафу,12231,89 грн комісії.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “БОТІК» (78592, Івано-Франківська обл., Надвірнянський р-н, с.Яблуниця, вул.Діл, буд.168-Ю, код ЄДРПОУ 21172627) на користь Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (вул.Антоновича, 127, м.Київ, 03150, код ЄДРПОУ 00032112) 56029,90 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.
Стягнути з Обори Андрія Миколайовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (вул.Антоновича, 127, м.Київ, 03150, код ЄДРПОУ 00032112) 56029,90 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (вул.Антоновича, 127, м.Київ, 03150, код ЄДРПОУ 00032112) 56029,90 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.»
В іншій частині рішення залишити без змін.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “БОТІК» (78592, Івано-Франківська обл., Надвірнянський р-н, с.Яблуниця, вул.Діл, буд.168-Ю, код ЄДРПОУ 21172627) на користь Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (вул.Антоновича, 127, м.Київ, 03150, код ЄДРПОУ 00032112) 7338,39 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (вул.Антоновича, 127, м.Київ, 03150, код ЄДРПОУ 00032112) 7338,39 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (вул.Антоновича, 127, м.Київ, 03150, код ЄДРПОУ 00032112) 7338,39 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 07.11.2025.
Головуючий суддя І.В. Тарасова
Суддя О.О. Крестьянінов
Суддя В.В. Россолов