ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
04 листопада 2025 року Справа №903/852/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючий суддя Мельник О.В.
суддя Олексюк Г.Є.
суддя Гудак А.В.
секретар судового засідання Переходько К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Цумань-Риба" на рішення Господарського суду Волинської області від 14.07.2025 (суддя Дем'як В.М., повне рішення складено 24.07.2025)
за позовом Дочірнього підприємства "Рибгосп "Цумань"
до 1) Цуманської селищної ради
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Цумань-Риба"
3) Волинської обласної державної (військової) адміністрації
про визнання недійсним договору оренди землі та витребування земельної ділянки
за участю представників:
позивача - не з'явився
відповідача-1 - не з'явився
відповідача-2 - не з'явився
відповідача-3 - не з'явився
Рішенням Господарського суду Волинської області від 14.07.2025 позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі №107 від 07.09.2018 та додаткову угоду від 21.07.2023 про зміну договору оренди землі №107 від 07.09.2018. Витребувано з незаконного чужого володіння ТОВ "Цумань-Риба" на користь Дочірнього підприємства "Рибгосп "Цумань" земельні ділянки з кадастровим номером 0721855700:05:000:0443 та з кадастровим номером 0721855700:05:000:0444 для ведення рибного господарства (землі водного фонду).
Стягнуто з Цуманської селищної ради на користь Дочірнього підприємства "Рибгосп "Цумань" 3028,00 грн витрат пов'язаних з оплатою судового збору. Стягнуто з ТОВ "Цумань-Риба" на користь Дочірнього підприємства "Рибгосп "Цумань" 3028,00 грн витрат пов'язаних з оплатою судового збору.
Суд першої інстанції, враховуючи постанову Верховного Суду від 12.12.2023 у справі №903/822/21 як преюдиційну у спірних правовідносинах відповідно до ст.75 ГПК України, вказав про чинність Державного акта І-ВЛ№001576 від 27.12.2001 року на право постійного користування землею для ДП "Рибгосп "Цумань" та як наслідок наявність у позивача права користування земельними ділянками з к.н. 0721855700:05:000:0443 та 0721855700:05:000:0444, що охоплені вказаним державним актом.
Разом з тим, суд встановив, що у матеріалах справи відсутні докази добровільної відмови позивача від права постійного користування спірними земельними ділянками, посвідчених відповідним державним актом, що передбачено ст.141 ЗК України, так і наявності підстав, визначених у ст.143 ЗК України, для примусового припинення права користування землею.
Таким чином, суд дійшов висновку, що договір оренди землі №107 від 07.09.2018 року укладено Волинською обласною державною адміністрацією (орендодавець) та ТОВ "Цумань-Риба" (орендар) всупереч законному праву володіння і користування спірними земельними ділянками, яке належало ДП "Рибгосп "Цумань".
Окрім того, із врахуванням постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.04.2025 у справі №903/1299/23, суд першої інстанції зазначив, що Цуманська селищна рада не мала законних підстав на поділ земельної ділянки, затвердження технічної документації та передачу земельних ділянок в оренду іншій особі за відсутності волевиявлення ДП "Рибгосп "Цумань" як постійного користувача земельних ділянок на добровільну відмову від права користування землею.
Враховуючи вищезазначені обставини та норми закону, суд встановив, що договір оренди землі №107 від 07.09.2018 року та додаткова угода від 21.07.2023 року про зміну договору оренди землі №107 від 07.09.2018 року укладені за відсутності волевиявлення ДП "Рибгосп "Цумань" як постійного користувача земельних ділянок на добровільну відмову від права користування землею, а відтак є недійсними в силу приписів ст.203, 215 Цивільного кодексу України.
Щодо позовної вимоги про витребування спірних земельних ділянок, господарський суд зазначив, що за відсутності волевиявлення ДП "Рибгосп "Цумань" як постійного користувача цих земель на добровільну відмову від права користування ними, а також з огляду на те, що відповідач-2 фактично користується вказаними ділянками на підставі договору оренди землі №107 від 07.09.2018 року та додаткової угоди від 21.07.2023, які суд визнав недійсними, відповідна позовна вимога підлягає задоволенню.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, ТОВ "Цумань-Риба" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Апелянт, зокрема, зазначає, що суд, ухвалюючи оскаржуване рішення, не дослідив питання про припинення права постійного користування позивача на підставі принципу єдності долі нерухомого майна та земельної ділянки, застосування якого не вимагає отримання згоди постійного землекористувача.
Вважає, що первинне право постійного користування позивача, надане згідно з Державним актом І-ВЛ №001576 від 27.12.2001 року, припинилося ще у 2017 році, оскільки фізичні особи набули право власності на будівлі, розташовані на земельних ділянках, що охоплюються зазначеним державним актом.
З огляду на викладене, скаржник вказує, що з моменту набуття власності на будівлі право постійного користування припинилося, а відтак волевиявлення позивача для укладення договорів не було необхідним.
Інші учасники справи своїм правом подачі відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст.263 ГПК України не скористалися.
Згідно з ч.3 ст.263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У судове засідання, призначене на 04.11.2025 року, сторони не забезпечили явку своїх уповноважених представників, хоча належним чином повідомлялись про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги. Позивач та відповідач-1 про причини неявки суд не повідомили.
Водночас, відповідач-3, керуючись ст.42 ГПК України, подав клопотання про розгляд апеляційної скарги без участі його представника.
03.11.2025 року від відповідача-2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з участю його адвоката в іншому судовому засіданні, призначеному на 04.11.2025 об 11:30 год. у Вищому антикорупційному суді в межах кримінального провадження №760/14676/19.
Розглядаючи подане клопотання, колегія суддів зазначає, що за змістом ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема, з підстав першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Колегія суддів звертає увагу, норми чинного законодавства не обмежують представництво сторін конкретними особами, відтак, у відповідача-2 була можливість забезпечити участь іншого представника, для захисту своїх прав, при розгляді даної справи.
Разом з тим, відповідач-1 заздалегідь був повідомлений та обізнаний про розгляд даної справи саме 04.11.2025 року, що підтверджується карткою про вручення процесуального документа від 03.09.2025 (т.2, а.с.65) та довідкою про доставку електронного листа від 03.09.2025 (т.2, а.с.67).
Як вбачається з наданої апелянтом роздруківки із сайту "Судова влада" (т.2, а.с.81), 28.10.2025 року Вищим антикорупційним судом призначено до судового розгляду справу №760/14676/19 на 04.11.2025 об 11:30 год., тобто набагато пізніше, ніж відкрито апеляційне провадження у межах даної справи. Крім того, засідання у справі №760/14676/19 призначено на 11:30 год., при цьому судове засідання у справі №903/852/24 призначено на 15:15 год.
З огляду на викладене, апеляційний суд вважає за необхідне вказати, що відповідач-2 у відповідності до ст.197 ГПК України не був позбавлений права звернутися з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення, в тому числі з використанням власних технічних засобів.
Колегія суддів також звертає увагу, що надання переваги участі в іншому судовому засіданні об'єктивно не може вважатися поважною причиною для відкладення розгляду справи, при цьому заявник не вказує про необхідність вчинення процесуальних дій, що потребують обов'язкової участі представника.
Разом з тим, відповідач-2 не надав суду жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував участь адвоката Наумовича Ю.С. у справі №760/14676/19 саме як представника сторони.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У п.35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" ("Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989 вказано, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.
З огляду на вказане, зважаючи, що судом вжито необхідних заходів для завчасного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, приймаючи до уваги ст.269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, враховуючи, що явка учасників справи в судове засідання обов'язковою не визнавалася, а також те, що правова позиція відповідача-2 викладена в апеляційній скарзі і про її зміну апелянт будь-яких заяв або клопотань не подавав, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання ТОВ "Цумань-Риба" про відкладення розгляду справи та відповідно можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч.1, 4 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, у 2001 році ДП "Рибгосп "Цумань" ВАТ "Волиньрибгосп" Радою народних депутатів Ківерцівського району Волинської області видано державні акти на право постійного користування земельними ділянками на території Ківерцівського району (Дубищенська сільська рада 173,77 га та Цуманська селищна рада 49,88 га) для ведення рибного господарства, зокрема, І-ВЛ№000703 від 27.12.2001 року та І-ВЛ№001576 від 27.12.2001 року (т.1, а.с.34-36, 43-46).
Акти зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №27. Дані земельні ділянки є невід'ємною частиною цілісного майнового комплексу ДП "Рибгосп "Цумань".
Розпорядженням Волинської обласної державної адміністрації №632 від 28.09.2018 надано дозвіл ТОВ "Цумань-Риба" на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельних ділянок державної власності: площею 46,5548 га з к.н. 0721855700:03:000:0435, площею 115,0711 га з к.н. 0721882400:04:000:0642, площею 57,1732 з к.н. 0721882400:04:000:0643 для подальшої передачі їх в оренду (т.1, а.с. 42).
25.05.2018 року розпорядженням Волинської обласної державної адміністрації №305 "Про надання земельних ділянок в оренду" вказані земельні ділянки в комплексі з розташованими на них водними об'єктами було надано в оренду ТОВ "Цумань-Риба" терміном до 20.08.2019 року включно (т.1, а.с.20).
07.09.2018 року між Волинською обласною державною адміністрацією (орендодавець) та ТОВ "Цумань-Риба" (орендар) укладено договір оренди землі №107, згідно якого орендареві надано в оренду земельну ділянку площею 46,5548 га (к.н.0721855700:03:000:0435), яка знаходиться на території Цуманської об'єднаної територіальної громади Ківерцівського району Волинської області, строком на 49 років, для ведення рибного господарства (землі водного фонду), з наявними на ній гідротехнічними спорудами, що перебувають у державній власності (т.1, а.с.38-40).
Листом ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 04.06.2019 року підтвердило факт розміщення трьох ділянок в межах чинних державних актів на право постійного користування ДП "Рибгосп "Цумань", які перебувають на праві постійного користування, а саме, площею 46,5548 га з к.н.0721855700:03:000:0435, площею 115,0711 га з к.н. 0721882400:04:000:0642, площею 57,1732 з к.н. 0721882400:04:000:0643, що знаходяться на території Цуманської ОТГ (т.1, а.с.33).
Листом ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 11.05.2021 року підтвердило факт розміщення спірних земельних площею 31,1396 га з к.н. 0721855700:05:000:0443 та площею 3,0522 га з к.н. 0721855700:05:000:0444 в межах державного акта І-ВЛ№001576 від 27.12.2001 року на право постійного користування ДП "Рибгосп "Цумань" (т.1, а.с.13).
19.04.2022 між Цуманською селищною радою та ТОВ "Цумань-Риба" укладено додаткову угоду про зміну договору оренди землі №107 від 07.09.2018 року, якою внесено зміни до договору, зокрема, замінено сторону орендодавця на Цуманську селищну раду; змінено предмет договору - земельну ділянку площею 46,5548 га к.н.0721855700:03:000:0435 розділено на три окремих земельних ділянки, зокрема, площею 12,3630 га з к.н.0721855700:05:000:0442 (вилучена з користування), площею 31,1396 га к.н.0721855700:05:000:0443 та площею 3,0522 га к.н.0721855700:05:000:0444 (т.1, а.с.37).
Позивач, вважаючи, що за відсутності волевиявлення ДП "Рибгосп "Цумань" як постійного користувача земельних ділянок на добровільну відмову від права користування землею, орендодавець не мав законних підстав для передачі цих земельних ділянок в оренду іншій особі, що свідчить про незаконність договору оренди землі №107 від 07.09.2018 року та додаткової угоди від 21.07.2023 року, а також про порушення його законних прав, звернувся до суду з даним позовом.
Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.
Відповідно до ч.1, 2 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст.215 ЦК України).
У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
Звертаючись з позовом про визнання недійсними правочинів, позивач повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення.
При розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину суд повинен вирішувати питання про спростування презумпції правомірності правочину та має встановити не лише наявність підстав, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.
Судами встановлено, що у 2011 році ДП "Рибгосп "Цумань" ВАТ "Волиньрибгосп" видано державний акт на право постійного користування земельними ділянками на території Ківерцівського району (Дубищенська сільська рада 173,77 га та Цуманська селищна рада 49,88 га) для ведення рибного господарства, зокрема, І-ВЛ№001576 від 27.12.2001 року та акт І-ВЛ№000703 від 27.12.2001 року.
Дочірнє підприємство "Рибгосп "Цумань" є спеціалізованим підприємством рибного господарства з прісноводного розведення риби та правонаступником Дочірнього підприємства "Рибгосп Цумань" ВАТ "Волиньрибгосп".
Згідно зі ст.92 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння й користування земельною ділянкою, яка перебуває в державній або комунальній власності, без установлення строку.
У відповідності до ч.2 ст.92 ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають зокрема, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.
Листом ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 04.06.2019 року надало інформацію, що відомості про земельні ділянки, які зазначені в Державних актах серії І-ВЛ №000703, серії І-ВЛ №001576 внесені Державного земельного кадастру за кадастровими номерами відповідно: 0721882400:04:000:0642, 0721882400:04:000:0643 та 0721855700:03:000:0435, 0721855700:01:001:2037, 0721855700:001:2038, 0721855700:01:001:2039. На зазначені земельні ділянки зареєстроване речове право після 01.01.2013 в Державному реєстрі прав на нерухоме майно (т.1, а.с.33).
Згідно листа ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 11.05.2021 року, в межах Державного акта на право постійного користування землею від 27.12.2001 серія І-ВЛ №001576 виданого Дочірньому підприємству "Рибгосп «Цумань" для ведення рибного господарства на території Цуманської селищної ради Ківерцівського району, розташовані земельні ділянки з кадастровими номерами 0721855700:05:000:0442; 0721855700:05:000:0443; 0721855700:05:000:0444; 0721855700:01:001:2037; 0721855700:01:001:2039; 0721855700:01:001:2038 (т.1, а.с.13).
Колегія суддів зауважує, що пунктом 10 Розділу VІІ Прикінцеві та Перехідні положення Закону України "Про державний земельний кадастр" встановлено, що документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим законом, є дійсними.
Норми статті 125 ЗК України і Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень" пов'язують виникнення права на земельну ділянку з моментом державної реєстрації відповідного права. Державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право.
При цьому, Конституційний Суд України рішенням від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 (справа №1-17/2005) визнав неконституційним положення п.6 розділу X "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди юридичних осіб, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але відповідно до норм ЗК України не можуть мати їх на такому праві - без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.
Конституційний Суд України вказав на те, що юридичні особи на цій підставі не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою. Таким чином, документ, яким посвідчено право постійного користування земельною ділянкою (державний акт на право постійного користування землею), виданий відповідно до законодавства, яке діяло раніше, є дійсним та залишається чинним.
Згідно з п.3 ст.151-2 Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Враховуючи викладене, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється навіть у тому разі, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право, не здійснить переоформлення цього права в інший правовий титул. Право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов'язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду.
Аналогічна правова позиція, викладена в постановах Верховного Суду від 10.10.2018 у справі №907/916/17, від 31.01.2019 у справі №914/839/18, від 12.01.2021 у справі №908/1947/19.
Апеляційний суд також враховує, що Державний акт серії І-ВЛ №001576, зокрема, в частині земельних ділянок з к.н. 0721855700:01:001:2037, 0721855700:001:2038, 0721855700:01:001:2039 був предметом розгляду у справі №903/822/21.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.12.2023 у справі №903/822/21 постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.09.2023 скасовано в частині відмови у визнанні недійсними договорів оренди землі, укладених 20.07.2017 між Цуманською селищною радою та ТОВ "Цумань-Риба" про передання в оренду земельних ділянок площею 0,9669 га к.н. 0721855700:01:001:2038, площею 0,7227 га к.н. 0721855700:01:001:2039, площею 1,6247 га к.н. 0721855700:01:001:2037, що розташовані на території Цуманської об'єднаної територіальної громади для ведення рибного господарства (землі водного фонду). Рішення Господарського суду Волинської області від 02.05.2023 про задоволення позовних вимог в цій частині залишено в силі.
Верховний Суд виходив із того, що Державний акт І-ВЛ№001576 від 27.12.2001 року на право постійного користування землею для ДП "Рибгосп "Цумань" є чинним.
З огляду на викладене, підтримав позицію суду першої інстанції, що оскільки право постійного користування землею підтверджено державним актом, листами ГУ Держгеокадастру у Волинській області та зазначені вище земельні ділянки сформовані в межах Державного акта на право постійного користування землею серії I-ВЛ №001576, Цуманська селищна рада не вправі була формувати дані ділянки, вирішувати питання про затвердження технічної документації та передавати їх в оренду іншій особі без припинення права постійного користування.
Таким чином, з урахуванням обрання позивачем належного способу захисту, касаційний суд дійшов висновку про те, що документами, на підставі яких за ТОВ "Цумань-Риба" проведено державну реєстрацію прав, є саме договори оренди землі, укладені 20.07.2017 між Цуманською селищною радою та ТОВ "Цумань-Риба" про передання в оренду земельних ділянок площею 0,9669 га к.н. 0721855700:01:001:2038, площею 0,7227 га к.н. 0721855700:01:001:2039, площею 1,6247 га к.н. 0721855700:01:001:2037 є недійсними.
За наявності визначених ст.75 ГПК України підстав учасники процесу можуть бути звільнені від доказування, зокрема частиною четвертою цієї статті передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, яке набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (подібний висновок міститься у п. 4.26 постанови Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №902/201/19).
У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (див. постанову Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №753/11000/14-ц).
Отже, виходячи з вищевикладеного, враховуючи принцип обов'язковості судових рішень згідно ст.129-1 Конституції України, а також принцип правової певності як основний елемент верховенства права, рішення Господарського суду Волинської області від 02.05.2023, яке залишено без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.12.2023 у справі №903/822/21, та відповідно набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів та має преюдиціальне значення, а встановлені при його ухваленні обставини, зокрема, обставини щодо чинності Державного акта І-ВЛ№001576 від 27.12.2001 року на право постійного користування землею для ДП "Рибгосп "Цумань" та наявність у позивача права користування земельними ділянками з к.н. 0721855700:01:001:2037, 0721855700:001:2038, 0721855700:01:001:2039, що охоплені вказаним державним актом, є преюдиційними для спірних правовідносин на підставі ч.4 ст.75 ГПК України.
Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність права у ДП "Рибгосп "Цумань" постійного користування спірними земельними ділянками з к.н. 0721855700:05:000:0443; 0721855700:05:000:0444 на підставі Державного акта серії І-ВЛ№001576 від 27.12.2001 року, оскільки набуте останнім у встановленому порядку до 01.01.2002 (набрання чинності ЗК України прийнятого 25.10.2001).
Апеляційний суд зауважує, що право постійного землекористування є безстроковим та може бути припинене з підстав, передбачених ст.141 ЗК України, перелік яких є вичерпним, за рішенням компетентного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування, зокрема, у разі добровільної відмови від права користування земельною ділянкою.
У свою чергу, стаття 143 ЗК України визначає випадки, коли примусове припинення права на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку, зокрема, у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в строки, встановлені приписами органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов'язаннях власника цієї земельної ділянки; ґ-1) примусового звернення стягнень на право емфітевзису, суперфіцію за зобов'язаннями особи, яка використовує земельну ділянку на такому праві.
Разом з тим, судом першої інстанції вірно встановлено відсутність доказів добровільної відмови позивача від права постійного користування спірними земельними ділянками, посвідчених відповідними державним актом, що передбачено ст.141 ЗК України, так і наявності підстав, визначених у ст.143 ЗК України, для примусового припинення права користування землею.
Відтак, всупереч законному праву володіння і користування спірними земельними ділянками, яке належить ДП "Рибгосп "Цумань", 07.09.2018 року між Волинською обласною державною адміністрацією (орендодавець) та ТОВ "Цумань-Риба" (орендар) було укладено договір оренди землі №107, згідно якого орендареві було надано в оренду земельну ділянку площею 46,5548 га (к.н. 0721855700:03:000:0435), яка знаходиться на території Цуманської об'єднаної територіальної громади Ківерцівського району Волинської області, строком на 49 років, для ведення рибного господарства (землі водного фонду), з наявними на ній гідротехнічними спорудами, що перебувають у державній власності.
19.04.2022 між Цуманською селищною радою та ТОВ "Цумань-Риба" укладено додаткову угоду про зміну договору оренди землі №107 від 07.09.2018 року, якою внесено зміни до договору, зокрема, замінено сторону орендодавця на Цуманську селищну раду; змінено предмет договору - земельну ділянку площею 46,5548 га кадастровий номер 0721855700:03:000:0435 розділено на три окремих земельних ділянки, зокрема, площею 12,3630 га з к.н.0721855700:05:000:0442 (вилучена з користування), площею 31,1396 га к.н.0721855700:05:000:0443 та площею 3,0522 га к.н.0721855700:05:000:0444 (т.1, а.с.37).
Колегія суддів також враховує, що постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.04.2025 у справі №903/1299/23 залишено без змін рішення Господарського суду Волинської області від 06.03.2024 у якому суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав щодо усунення перешкод Волинській обласній військовій адміністрації у праві користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду шляхом зобов'язання Цуманської селищної ради повернути Волинській обласній військовій адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 0721855700:05:000:0443 площею 31,1396 га.
Суд, зокрема, зазначив, що на спірній земельній ділянці розміщені об'єкти нерухомого майна, які перебувають у власності держави, а відтак в силу положень ст.117, 120, п.24 розділу X "Перехідні положення" ЗК України, вказана земельна ділянка відноситься до земель державної власності.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Цуманська селищна рада не мала законних підстав на поділ земельної ділянки, затвердження технічної документації та передачу земельних ділянок в оренду іншій особі за відсутності волевиявлення ДП "Рибгосп "Цумань" як постійного користувача земельних ділянок на добровільну відмову від права користування землею.
Враховуючи вищевикладене, та приймаючи до уваги встановлений факт відсутності волевиявлення ДП "Рибгосп "Цумань" як постійного користування земельних ділянок на добровільну відмову від права користування землею, колегія суддів вважає, що укладення договору оренди землі №107 від 07.09.2018 року між Волинською обласною державною адміністрацією та ТОВ "Цумань-Риба", та у подальшому укладення додаткової угоди від 21.07.2023 року про зміну договору оренди землі №107 від 07.09.2018 року між Цуманською селищною радою та ТОВ "Цумань-Риба", не відповідає нормам чинного законодавства, звичаям ділового обороту та є порушенням законних прав позивача, оскільки обмежує його у здійсненні реалізації його права користування землею.
Відтак, позовні вимоги ДП "Рибгосп "Цумань" в частині визнання недійсними договору оренди землі №107 від 07.09.2018 та додаткової угоди від 21.07.2023 про зміну договору оренди землі №107 від 07.09.2018 є обґрунтованими та підлягають задоволенню відповідно до ст.203, 215 ЦК України.
Щодо позовної вимоги про витребування спірних земельних ділянок з володіння ТОВ "Цумань-Риба", колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст.387, 388 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст.391 ЦК України, ч.2 ст.152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Статтею 387 ЦК України встановлено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
У відповідності до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.01.2022 у справі № 687/425/20, витребування спірної земельної ділянки також у орендаря, який виступає користувачем земельної ділянки, тобто останнім набувачем, відповідатиме меті віндикаційного позову, спрямованого на захист прав власника майна.
Колегія суддів також враховує, що право на витребування майна із чужого незаконного володіння може мати як власник, так і законний користувач майна (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №461/12525/15, від 18.04.2023 у справі №357/8277/19, від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18).
Таким чином, оскільки ДП "Рибгосп "Цумань" належить право постійного користування земельними ділянками площею 31,1396 га к.н.0721855700:05:000:0443 та площею 3,0522 га к.н. 0721855700:05:000:0444, а тому у відповідності до ч.1 ст.92 ЗК України позивач наділений правом володіння і користування щодо вказаної земельної ділянки. Відтак, позивач як постійний землекористувач є титульним володільцем, з огляду на що достатньою правовою підставою для звернення про витребування майна є наявність Державного акта на право постійного користування землею, що узгоджується з положеннями ст.396, 387 ЦК України.
Судами встановлено, що фактичним користувачем спірних земельних ділянок на підставі договору оренди землі №107 від 07.09.2018 року та додаткової угоди від 21.07.2023 року про зміну договору оренди землі №107 від 07.09.2018 року, про недійсність яких суд дійшов висновку, є ТОВ "Рибгосп "Цумань".
За наведених обставин, позовні вимоги про витребування з незаконного чужого володіння ТОВ "Цумань-Риба" на користь ДП "Рибгосп "Цумань" земельних ділянок площею 31,1396 га к.н. 0721855700:05:000:0443 та площею 3,0522 га к.н.0721855700:05:000:0444 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
У силу приписів ч.1 ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.73, 76-79, 86 ГПК України.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення рішення Господарського суду Волинської області від 14.07.2025 без змін, з огляду на що апеляційна скарга ТОВ "Цумань-Риби" задоволенню не підлягає.
Посилання відповідача-2 на неврахування судом першої інстанції висновків Верховного Суду у постанові від 23.11.2023 у справі №916/3030/22, відхиляється колегією суддів з підстав неподібності правовідносин у вказаній справі та справі №903/852/24.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема судів, мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Зважаючи на викладене, апеляційний суд зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і в процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.
Керуючись ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд
Рішення Господарського суду Волинської області від 14.07.2025 у справі №903/852/24 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Цумань-Риба" - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена "07" листопада 2025 р.
Головуючий суддя Мельник О.В.
Суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Гудак А.В.