Постанова від 03.11.2025 по справі 910/9901/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" листопада 2025 р. Справа№ 910/9901/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яценко О.В.

суддів: Хрипуна О.О.

Мальченко А.О.

за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 03.11.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротехнолоджі»

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.08.2025

про вжиття заходів забезпечення позову

у справі № 910/9901/25 (суддя Джарти В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрут Про»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротехнолоджі»

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Вестнол»

про стягнення 13 512 176,63 грн.

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/9901/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрут Про» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротехнолоджі» за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Вестнол» про стягнення 13 512 176,63 грн., з яких: 13 293 650,86 грн. збитки та 218 525,77 грн. 3 % річних.

Під час розгляду вказаної справи позивачем було подано заяву про забезпечення позову, у якій заявник просив суд:

- накласти арешт на грошові кошти, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що належать та містяться на відкритих рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротехнолоджі» у банківських або інших фінансово-кредитних установах, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після вжиття заходів забезпечення позову та належатимуть Товариству з обмеженою відповідальністю «Агротехнолоджі», у межах суми (позовних вимог) у розмірі 13 512 176,63 грн.;

- накласти арешт на все нерухоме, рухоме майно та корпоративні права у товариствах, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Агротехнолоджі», про яке у відповідних реєстрах, зокрема, Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань міститься інформація (запис) про власність Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротехнолоджі», у межах різниці між сумою (позовних вимог) у розмірі 13 512 176,63 грн. та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності;

- заборонити всім суб'єктам державної реєстрації вчиняти реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо нерухомого, рухомого майна та корпоративних прав у товариствах, власником яких є Товариство з обмеженою відповідальністю «Агротехнолоджі» у межах різниці між сумою (позовних вимог) у розмірі 13 512 176,63 грн. та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.08.2025 у справі № 910/9901/25 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрут Про» про забезпечення позову задоволено частково:

- накладено арешт на грошові кошти, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що належать та містяться на відкритих рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротехнолоджі» у банківських або інших фінансово-кредитних установах у межах суми (позовних вимог) у розмірі 13 512 176,63 грн.;

- накладено арешт на все нерухоме, рухоме майно та корпоративні права у товариствах, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Агротехнолоджі», про яке у відповідних реєстрах, зокрема, Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань міститься інформація (запис) про власність Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротехнолоджі», у межах різниці між сумою (позовних вимог) у розмірі 13 512 176,63 грн. та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.

Постановляючи вказану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що:

- предметом позовних вимог у даному випадку є майнова вимога про стягнення 13 512 176,63 грн. При цьому слід врахувати, що заявлена у даній справі сума боргу є значною;

- з урахуванням характеру правовідносин, що склалися між сторонами, у тому числі майнового характеру спору, суттєвого розміру позовних вимог, існує дійсна ймовірність того, що невжиття обраних позивачем заходів до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти, може утруднити або зробити неможливим виконання судового рішення у разі задоволення позову внаслідок зменшення коштів, які наявні у відповідача;

- оскільки виконання в майбутньому судового рішення у справі за позовом про стягнення коштів у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів, то застосування обраного позивачем заходу забезпечення позову безпосередньо пов'язане із предметом позову;

- адекватність такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах ціни позову полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову;

- заявлений захід забезпечення позову відповідає вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

- у даному випадку існує вірогідність того, що відповідач може в будь-який момент розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, адже, оскільки в силу положень ст. 192 ЦК України гроші є платіжним засобом, то відповідач може в будь-який момент розрахуватись коштами, тому доведення позивачем доказами такого його права і, відповідно, можливості не вимагається;

- з огляду на звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22). Саме відповідач має спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ним рахунках, зазначити про наявність у нього на рахунках достатньої кількості грошових коштів, про наявність майна тощо, що може свідчити про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- арешт коштів на рахунках означає, що грошові кошти залишаються у власності відповідача і знерухомлюються з метою недопущення їх виведення з рахунків боржників й уникнення виконання судового рішення у майбутньому, такий захід може бути скасований у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову. Немає підстав вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача, оскільки грошові кошти залишаються у володінні та користуванні, а можливість ними розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини коштів, якої стосується спір;

- запропонований позивачем захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти не порушує та не обмежує права будь-яких осіб, в тому числі відповідача, а лише встановлює певні обмеження, наявність яких сприятиме ефективному захисту прав позивача в межах одного та саме цього судового провадження без нових звернень до суду;

- застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на кошти не порушить прав та охоронюваних законом інтересів відповідача у справі чи інших осіб, що не є учасниками даного судового процесу, не призведе до втручання у звичайну діяльність учасників судового процесу, а лише запровадить тимчасові обмеження щодо використання коштів, наявних у відповідача, існування яких дозволить створити належні умови для запобігання перешкод у виконанні рішення суду у разі задоволення позовних вимог;

- за умови неможливості встановити обставину щодо достатності чи недостатності грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться, обліковуються на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах з метою забезпечення позову про стягнення 13 512 176,63 грн. є необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу, та накладення арешту на майно (у тому числі й корпоративні права) відповідача саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто в межах різниці між сумою позову та арештованих грошових коштів;

- обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним;

- отже вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти у межах суми позову 13 512 176,63 грн. та на майно відповідача у межах різниці між сумою (позовних вимог) у розмірі 13 512 176,63 грн. та арештованих грошових коштів у разі їх є адекватними та обґрунтованими заходами забезпечення позову, які відповідають меті їх застосування та перебувають у безпосередньому зв'язку з предметом позову, а також є співмірними з заявленими позивачем вимогами, оскільки тимчасово унеможливлять розпорядження грошовими коштами та майном, на яке буде накладено арешт, водночас спрямовані на запобігання ймовірним порушенням прав позивача, забезпечуючи збалансованість інтересів сторін до вирішення справи по суті.

Щодо інших видів забезпечення у вигляді встановлення судом заборон, про які просить позивач, суд зазначив, що:

- арешт майна, як спосіб забезпечення позову, передбачає накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Арешт як заборона на право розпоряджатися майном включає і обмеження на розпорядження таким майном. Тому при накладенні арешту на майно вжиття додаткових заходів забезпечення, направлених на обмеження розпорядження таким майном, не є необхідним;

- підстав для встановлення відповідних заборон щодо розпорядження і відчуження рухомого майна, а також заборони на вчинення відповідними суб'єктами реєстраційний дій стосовно арештованого нерухомого майна відсутні;

- вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти на рахунках, що будуть відкриті після вжиття заходів забезпечення позову та належатимуть Товариству з обмеженою відповідальністю «Агротехнолоджі» є безпідставними, оскільки резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи від вчинення дій на майбутнє.

Щодо зустрічного забезпечення, суд першої інстанції зазначив, що, з урахуванням відсутності у суду інформації з приводу можливих збитків відповідача та їх розміру у зв'язку із вжиттям заходів забезпечення позову, правові підстави для зустрічного забезпечення наразі не вбачаються, а також зауважив, що у випадку існування обґрунтованих ризиків настання для відповідача негативних наслідків від застосування судом забезпечувальних заходів, останній не позбавлений права ініціювати перед судом питання щодо застосування зустрічного забезпечення шляхом подачі до суду відповідного клопотання, яке підлягає розгляду в порядку та протягом строків, встановлених.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агротехнолоджі» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.08.2025 у справі № 910/9901/25, якою заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрут Про» про забезпечення позову задоволено частково, скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрут Про» про забезпечення позову.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що :

- позивач вже звертався з аналогічним позовом та з аналогічними позовними вимогами та з заявою про забезпечення позову (справа №910/8114/25), у задоволенні якої ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2025 було відмовлено. В подальшому позивач звернувся з позовом (справа №910/8502/25), проте ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.07.2025 позовну заяву було повернуто позивачу;

- єдиною підставою задля забезпечення позову стало оголошення на автора про продаж ТЗ Volkswagen Touareg 2022 року, проте вказане оголошення є підробленим оголошенням і в підробці даного оголошення відповідач підозрює позивача. З аналізу вказаного оголошення вбачається, що воно містить лише одне фото транспортного засобу позаду авто, жодного фото сапону чи інших ракурсів авто воно не містить, що вкрай нелогічне задля продажу ТЗ, також фото взято просто з інтернету. Оголошення було створено 03.07.2025, а видалено 04.07.2025. Номер телефону з якого було розміщено дане оголошення відповідачу невідомий. В свою чергу жоден з представників відповідача не розміщував це оголошення про продаж ТЗ. Позивач з червня 2025 року фактично намагається накласти арешт на майно відповідача, однак відповідач жодних дій задля приховання майна не вчиняє;

- з вказаного приводу відповідач вже звернувся з адвокатським запитом до Auto.Ria з метою з'ясування кількості днів оголошення, з якого номеру воно було опубліковано та ІР - адреси з метою подальшої підготовки заяви про вчинення злочину;

- спірною ухвалою права відповідача було суттєво обмежено, оскільки всі рахунки було заарештовано, а відповідач позбавлений можливості як виплачувати заробітну оплати працівникам, так і виконувати боргові зобов'язання;

- відповідно до наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 05.05.2025 № 1715 відповідача визначено критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, а за змістом положень ст. 137 ГПК України тимчасово, під час дії воєнного стану та протягом двох років після його припинення чи скасування, не допускається вжиття заходів забезпечення позову, передбачених цим Кодексом, якщо відповідачем (боржником) є або має бути визначене господарське товариство, яке відповідає сукупно таким критеріям: є оператором критичної інфраструктури; частки (акції, паї) господарського товариства були примусово відчужені під час дії воєнного стану; державі у статутному капіталі господарського товариства прямо або опосередковано належить більше 50 відсотків часток (акцій, паїв);

- позивач жодним чином та належними доказами не підтверджує наявність завданих збитків та їх заподіяння;

- саме лише посилання в заяві про забезпечення позову на потенційну можливість існування загрози того, що в разі прийняття рішення судом його виконання буде неможливим, без наведення належного обґрунтування та без підтвердження таких посилань відповідними доказами, не є достатньою підставою для задоволення такої заяви.

До апеляційної скарги відповідачем додано копії податкового розрахунку, наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 05.05.2025 № 1715, графіків погашення заборгованості, адвокатського запиту № 2/25 від 23.08.2025, заяви про вчинення злочину від 26.08.2025 та ухвал Господарського суду міста Києва від 30.06.2025 у справі №910/8114/25 та від 22.08.2025 у справі №910/8502/25.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2025 справа № 910/9901/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Тищенко О.В., Хрипун О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротехнолоджі» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.08.2025 у справі № 910/9901/25, постановлено розгляд справи здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, справу № 910/9901/25 призначено до розгляду на 23.09.2025 о 12:10 год., матеріали справи № 910/9901/25 витребувано з Господарського суду міста Києва.

08.09.2025 матеріли цієї справи надішли до Північного апеляційного господарського суду.

09.09.2025 до суду від відповідача надійшло клопотання, в якому заявник, з посиланням на те, що до апеляційної скарги ним було додано адвокатський запит на який на даний час було отримано відповідь, просить долучити до справи вказану відповідь. До вказаного клопотання додано копію відповіді вих. № 594/ІРР від 26.08.2025.

10.09.2025 до суду від позивача надійшла з заява про участь у судовому засіданні у справі № 910/9901/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2025 вказану заяву задоволено

У зв'язку з перебуванням судді Хрипуна О.О. у відрядженні у період з 21.09.2025 по 28.09.2025 відповідно до ч. 13 ст. 32 ГПК України з метою незмінності складу суду, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2025 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротехнолоджі» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.08.2025 у справі № 910/9901/25 призначено на 07.10.2025 о 12:00 год.

03.10.2025 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому заявник проти задоволення апеляційної скарги заперечив, пославшись на те, що:

- у свої апеляційні скарзі відповідач посилається на недоведеність предмету спору належними доказами, проте при розгляді заяви про забезпечення позову не вирішується питання про законність або обґрунтованість позовних вимог по суті. До предмету дослідження на цій стадії входить лише питання про те, чи може існуючий стан організації правовідносин ускладнити чи зробити неможливим виконання судового рішення;

- процесуальним законодавством особа, яка звертається до суду чи має намір звернутись до суду, не обмежена у реалізації свого права ані темпорально, ані умовно, звернутись із відповідною заявою про вжиття заходів забезпечення;

- докази на підтвердження того, що оголошення про продаж ТЗ Volkswagen Touareg 2022 року відповідачем не подавалось мають оцінуватись судом апеляційної інстанції досить критично, адже суд першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали не взяв до уваги вказаний доказ, не надав йому оцінку та не посилався на цю обставину, як на доводи мотивів у прийнятті оскаржуваного рішення про вжиття заходів забезпечення позову;

- апелянт допускає ототожнення понять «оператор критичної інфраструктури» та «підприємства, установи, організації критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період здійснюється» (або «критичного підприємства»), що за своєю суттю та природою є різними поняттями.

Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу позивач просить поновити йому строк для подання відзиву.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2025 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротехнолоджі» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.08.2025 у справі № 910/9901/25 відкладено на 21.10.2025 о 10:50 год.

20.10.2025 до суду від апелянта надійшло клопотання, в якому заявник просить долучити до матеріалів справи № 910/9901/25:

- ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 24.09.2025 у справі № 761/36346/25;

- витяг з єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження № 1202510510001812.

До вказаного клопотання додані копії відповідних документів.

В судовому засіданні 21.10.2025 оголошено перерву до 03.11.2025 о 14:00 год.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2025 № 09.1-08/2426/25 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/9901/25 у зв'язку з перебуванням судді Тищенко О.В., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці у період з 03.11.2025 по 07.11.2025.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2025 справа № 910/9901/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2025 справу № 910/9901/25прийнято до свого провадження визначеною колегією суддів (головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Мальченко А.О.), учасників справи повідомлено, що розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротехнолоджі» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.08.2025 у справі № 910/9901/25 відбудеться у раніше визначені дату та час, а саме 03.11.2025 о 14:00 год.

Щодо клопотання позивача про поновлення строку для подання відзиву колегія суддів зазначає про таке.

Як на підставу для поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу позивач посилається на те, що:

- 16.09.2025 у позивача було змінено керівника з Данилейченка Д.І. на Литвинюка А.О., тривалий час після цього відбувалось передання справ від попереднього керівника новому, зокрема, передача інформації, документів щодо актуальних судових справ за участю позивача, перереєстрація доступу до електронного кабінету в ЄСІТС;

- враховуючи значний об'єм інформації та документів, переданих від попереднього керівника, значний час на перейняття новим керівником управління товариством та проведення аналізу судових справ, у тому числі справи № 910/9901/25 для визначення стратегії та прийняття найоптимальніших рішень з точки зору управління та найкращого результату, реалізація позивачем свого права заперечити проти апеляційної скарги відповідача у цій справі стала можлива лише після детального вивчення новим керівником відповідних матеріалів, що зайняло певний час.

Згідно з ч. 1 ст. 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Статтею 114 ГПК України встановлено, що:

- суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій.

- строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 якою відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротехнолоджі» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.08.2025 у справі № 910/9901/25, встановлено іншим учасникам справи строк для подання відзивів на апеляційну скаргу впродовж 15 днів з дня отримання копії ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Порядок вручення судових рішень встановлений ст. 242 ГПК України, згідно з якою в редакції на дату винесення цієї ухвали, днем вручення судового рішення, зокрема, є день вручення судового рішення під розписку, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення. Якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.

Ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 було доставлено до електронного кабінету позивача 03.09.2025 о 19:42

За таких обставин, днем вручення ухвали Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 є 04.09.2025, а відзив, з урахуванням вихідних днів, мав бути поданий у строк до 19.09.2025 включно.

Частиною 1 ст. 119 ГПК України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого судом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи (ч. 3 ст. 119 ГПК України).

Стаття 7 ГПК України визначає принцип рівності всіх перед законом і судом

Стаття 13 ГПК України встановлює, що:

- судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін;

- учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом;

- кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

- суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Отже, за положеннями ГПК України кожна сторона має рівні права, а суд має сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим ГПК України.

Враховуючи те, що апеляційний перегляд справи № 910/9901/25 відбувається під час воєнного стану, колегія суддів вважає за доцільне, для забезпечення сторонами рівних прав під час судового розгляду, поновити третій особі 1 строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Щодо наданих відповідачем під час апеляційного перегляду додаткових доказів, колегія суддів зазначає про таке.

Колегія суддів зазначає про те, що інформація щодо судових рішень є загальновідомою, їх тексти містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, а відтак, надані апелянтом копії судових рішень не можна вважати додатковими доказами по справі. Вказане стосується і наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 05.05.2025 № 1715

Щодо решти доказів колегія суддів зазначає про таке.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

У постанові Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №910/17343/20, судом касаційної інстанції, серед іншого, зазначено про наступне:

- системний аналіз ст.ст. 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов'язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи (схожий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 18.06.2020 у справі № 909/965/16);

- так, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 916/2187/18 викладено висновок про те, що, подаючи відповідні докази, відповідач звертав увагу суду апеляційної інстанції на те, що документи, які ним подані, датовані вереснем та груднем 2019 року, отже, вони не існували станом на дату винесення рішення судом першої інстанції, а також на дату прийняття ухвали апеляційним судом від 22.04.2019. Відтак, відповідно до ч.ч. 3, 8 ст. 80 та ч. 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції повинен був належним чином дослідити, чи міг відповідач подати такі докази до суду першої інстанції та чи не є це винятковим випадком, згідно з яким апеляційний господарський суд повинен був оцінити такі документи;

- враховуючи висновок щодо застосування норми ч. 3 ст. 269 ГПК України, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 916/2187/18, колегія суддів не може не погодитися з твердженням скаржника про те, що суд апеляційної інстанції протокольною ухвалою від 11.11.2021 безпідставно відхилив клопотання позивача про прийняття до розгляду та дослідження нових доказів, долучених до апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2021 у цій справі, зокрема, протоколу огляду місця події від 12.07.2021, складеного старшим дізнавачем відділу дізнання Печерського УП ГУПН в м. Києві Трохимець А. О. в рамках кримінального провадження від 02.12.2020 № 12020105060001148, та доданих до зазначеного протоколу відеозаписів, які (докази) в розумінні ст. 391 ГПК України можуть підтверджувати триваючий характер правопорушення та з об'єктивних причин не могли бути надані позивачем до місцевого господарського суду з огляду на ухвалення ним рішення від 24.06.2021, тобто до проведення зазначеної процесуальної дії;

- натомість Верховний Суд зауважує, що всупереч вимогам ч. 3 ст. 269 ГПК України апеляційний суд вибірково прийняв до уваги доказ (лист Печерського УП ГУНП у м. Києві від 08.10.2021 № 867-173/125/52-2021, в якому зазначено про закриття 01.10.2021 кримінального провадження від 02.12.2020 № 12020105060001148), наданий відповідачем безпосередньо до апеляційного суду.

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства, зокрема є: змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм процесуального законодавства, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, зобов'язаний забезпечувати дотримання принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, доведенні перед судом їх переконливості, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом задля прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, яке буде відповідати завданням господарського судочинства.

У рішенні від 03.01.2018 «Віктор Назаренко проти України» (Заява №18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі «Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява №30428/96, пункти 17, 18, від 06 лютого 2001 року)

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992).

У пункті 7 розділу II рішення у справі «Мінак та інші проти України» ЄСПЛ указав, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення від 27.10.1993 у справах «Авотіньш проти Латвії», заява №17502/07, пункт 119 та «Домбо Бехеєр Б. В. проти Нідерландів», пункт 33). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі з апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (пункти 17 - 18 рішення від 06.02.2021 у справі «Беер проти Австрії», заява №30428/96).

З огляду на те, що в суді першої інстанції розгляд заяви позивача про забезпечення позову відбувався без участі сторін, колегія суддів вважає за доцільне, для забезпечення сторонами рівних прав під час судового розгляду, розглядати справу по суті з врахуванням всіх наданих відповідачем додаткових доказів.

Третя особа представників в судове засідання не направила.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, те, що апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції розглядається протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі, та те, що явка представників учасників судового процесу в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутність представників третьої особи за наявними матеріалами апеляційного провадження.

У судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвалу суду першої інстанції не підлягає зміні або скасуванню, з наступних підстав.

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/9901/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрут Про» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротехнолоджі» за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Вестнол» про стягнення 13 512 176,63 грн., з яких: 13 293 650,86 грн. збитки та 218 525,77 грн. 3 % річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з огляду на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору інжинірингу на створення (передачу) науково-технічної продукції № 05/06-23 від 05.03.2023, позивачем понесені збитки, які становлять вартість перевитрат (вартість пари та кукурудзи) при виробництві біоетанолу. Позивач зазначає, що вказані перевитрати є наслідком невідповідності виробничих показників по витратам, які були гарантовані відповідачем при розробці науково-технічної продукції або/та неправильно підібраного обрання та/чи його налаштування, фактичним витратам, які були понесені при виробництві біоетанолу.

При зверненні до суду з позовом позивач зазначає про наступне.

Між сторонами був укладений договір інжинірингу на створення (передачу) науково-технічної продукції № 05/06-23 від 05.03.2023 за умовами якого позивач доручив, а відповідач прийняв на себе зобов'язання створити (передати) науково-технічну продукцію інжинірингу: «Роботи з технологічного проектування та авторського нагляду будівництва та введення в експлуатацію технологічної лінії виробництва біоетанолу та/або спирту етилового денатурованого номінальною потужністю 100...120 м3/добу»., а позивач сплатити договірну ціну в розмірі 15 738 400,00 грн. з ПДВ, що є еквівалентом 400 000,00 Євро згідно офіційного курсу НБУ на дату укладення вказаного договору.

На виконання умов вказаного договору сторонами за період з 22.06.2023 по 30.06.2024 було підписано акти надання послуг на загальну суму 13 612 532,40 грн., що фактично підтверджує надання відповідачем послуг за етапами 1 та 2 (загалом в договору визначено, що роботи надаються у три етапи - примітка суду), в свою чергу позивачем у період з 14.06.2023 по 27.12.2024 сплачено 14 851 164, 40 грн.

У даному випаду предметом позовних вимог у справі є стягнення збитків, які є наслідком недоліків створеного та переданого відповідачем за укладеним з позивачем договором інжинірингу на створення (передачу) науково-технічної продукції № 05/06-23 від 05.03.2023 в рахунок оплати яких позивачем відповідачу було перераховано 14 851 164, 40 грн.

Під час розгляду вказаної справи позивачем було подано заяву про забезпечення позову, у якій заявник просив суд:

- накласти арешт на грошові кошти, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що належать та містяться на відкритих рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротехнолоджі» у банківських або інших фінансово-кредитних установах, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після вжиття заходів забезпечення позову та належатимуть Товариству з обмеженою відповідальністю «Агротехнолоджі», у межах суми (позовних вимог) у розмірі 13 512 176,63 грн.;

- накласти арешт на все нерухоме, рухоме майно та корпоративні права у товариствах, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Агротехнолоджі», про яке у відповідних реєстрах, зокрема, Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань міститься інформація (запис) про власність Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротехнолоджі», у межах різниці між сумою (позовних вимог) у розмірі 13 512 176,63 грн. та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності;

- заборонити всім суб'єктам державної реєстрації вчиняти реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо нерухомого, рухомого майна та корпоративних прав у товариствах, власником яких є Товариство з обмеженою відповідальністю «Агротехнолоджі» у межах різниці між сумою (позовних вимог) у розмірі 13 512 176,63 грн. та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.

Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, заявник послався на те, що:

- виконання в майбутньому судового рішення у цій справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від наявності у відповідач необхідної для виконання судового рішення суми грошових коштів;

- відповідач не має намір погашати заборгованість добровільному порядку та вчинятиме дії, спрямовані на перешкоджання виконання судового рішення;

-у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, та його майном є беззаперечною, що майбутньому може утруднити виконання рішення суду;

- позивачу стало відомо, що відповідач вживає заходи щодо відчуження майна, зокрема 03.07.2025 на сайті AUTO.RIA було розміщено оголення про продаж належного відповідачу транспортного засобу (автомобіля Фольцваген Туарег 2022 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.08.2025 у справі № 910/9901/25 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрут Про» про забезпечення позову задоволено частково:

- накладено арешт на грошові кошти, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що належать та містяться на відкритих рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротехнолоджі» у банківських або інших фінансово-кредитних установах у межах суми (позовних вимог) у розмірі 13 512 176,63 грн.;

- накладено арешт на все нерухоме, рухоме майно та корпоративні права у товариствах, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Агротехнолоджі», про яке у відповідних реєстрах, зокрема, Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань міститься інформація (запис) про власність Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротехнолоджі», у межах різниці між сумою (позовних вимог) у розмірі 13 512 176,63 грн. та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності,

що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.

Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Частиною 1 ст. 137 ГПК України встановлено, що позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

3) встановленням обов'язку вчинити певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;

7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору;

8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності;

9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, у тому числі для запобігання потенційним труднощам щодо подальшого виконання такого рішення (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 543/730/14-ц).

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19 тощо.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Під час вирішення питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

За загальним правилом достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. У спорах майнового характеру про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

При цьому обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на особу, яка клопоче про таке забезпечення та полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України). Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.

Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення господарського суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 916/1572/19, від 28.10.2019 у справі № 916/1845/19).

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі від 16.08.2018 у справі №910/1040/18 та від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, а також у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20), умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є припущення, що майно (у тому числі грошові суми), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Предметом позовних вимог у даному випадку є майнова вимога про стягнення 13 512 176,63 грн.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, з урахуванням характеру правовідносин, що склалися між сторонами, у тому числі майнового характеру спору, суттєвого розміру позовних вимог, існує дійсна ймовірність того, що невжиття обраних позивачем заходів до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти, може утруднити або зробити неможливим виконання судового рішення у разі задоволення позову внаслідок зменшення коштів, які наявні у відповідача.

Оскільки виконання в майбутньому судового рішення у справі за позовом про стягнення коштів у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів, то застосування обраного позивачем заходу забезпечення позову безпосередньо пов'язане із предметом позову.

Адекватність такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах ціни позову полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову.

При цьому заявлений захід забезпечення позову відповідає вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Крім того, як зазначається в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) може свідчити про застосування завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Аналогічний висновок викладено також в постановах Верховного Суду від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22, від 20.04.2023 у справі № 914/3316/22, від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22, від 09.06.2023 у справі № 37з-23, від 11.12.2023 у справі № 904/1934/23.

Зазначене відповідає як змісту статей 136 та 137 ГПК України щодо підстав та заходів для забезпечення позову, так і сталій практиці Верховного Суду щодо забезпечення позовів, врахованій судом попередньої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення.

Отже у спірній ситуації виконання в майбутньому судового рішення у цій справі (у разі задоволення позовних вимог) безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів.

При цьому, як вірно вказано судом першої інстанції, у даному випадку існує вірогідність того, що відповідач може в будь-який момент розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так як, оскільки в силу положень статті 192 ЦК України гроші є платіжним засобом, то відповідач може в будь-який момент розрахуватись коштами, тому доведення позивачем доказами такого його права і, відповідно, можливості не вимагається.

Вказані висновки відповідають правовій позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 30.09.2025 у справі № 916/2175/25.

Крім того, з огляду на звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22). Саме відповідач має спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ним рахунках, зазначити про наявність у нього на рахунках достатньої кількості грошових коштів, про наявність майна тощо, що може свідчити про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову, проте вказаного відповідачем зроблено не було.

Колегія суддів вважає також за необхідне звернутися до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22, такого змісту:

« 43. Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред'явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.

44. У частині першій статті 150 ЦПК України наведено перелік видів забезпечення позову, серед яких у пункті 1 законодавець вирізняє накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

45. Жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить.

46. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

47. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

48. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії».

Слід зазначити і про те, що арешт коштів на рахунках означає, що грошові кошти залишаються у власності відповідача і знерухомлюються з метою недопущення їх виведення з рахунків боржників й уникнення виконання судового рішення у майбутньому, такий захід може бути скасований у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову.

Немає підстав вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача, оскільки грошові кошти залишаються у володінні та користуванні, а можливість ними розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини коштів, якої стосується спір. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 911/1111/20, від 21.01.2022 у справі № 910/5079/21.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції:

- запропонований позивачем захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти не порушує та не обмежує права будь-яких осіб, в тому числі відповідача, а лише встановлює певні обмеження, наявність яких сприятиме ефективному захисту прав позивача в межах одного та саме цього судового провадження без нових звернень до суду;

- застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на кошти не порушить прав та охоронюваних законом інтересів відповідача у справі чи інших осіб, що не є учасниками даного судового процесу, не призведе до втручання у звичайну діяльність учасників судового процесу, а лише запровадить тимчасові обмеження щодо використання коштів, наявних у відповідача, існування яких дозволить створити належні умови для запобігання перешкод у виконанні рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

З вказаного колегія суддів окремо зауважує на тому, що відповідачем не надано жодних доказів того, що накладення арешту на його кошти та майно в межах суми позовних вимог призведе до втручання у його звичайну господарську діяльність, проте, у випадку наявності таких обставин відповідач не позбавлений права звернутися до суду першої інстанції із завою про скасування заходів забезпечення позову.

Щодо вказаного позивачем в заяві про забезпечення позову іншого способу такого забезпечення у вигляді накладення арешту на належне відповідачу усе рухоме та нерухоме майно та корпоративні права із забороною всім суб'єктам державної реєстрації вчиняти реєстраційні дії щодо нерухомого, рухомого майна та корпоративних прав у товариствах, власником яких є відповідач, слід зазначити таке.

У даному випаду предметом позовних вимог у справі є стягнення збитків, які є наслідком недоліків створеного та переданого відповідачем за укладеним з позивачем договором інжинірингу на створення (передачу) науково-технічної продукції № 05/06-23 від 05.03.2023 в рахунок оплати яких позивачем відповідачу було перераховано 14 851 164, 40 грн., водночас заявник (позивач) просить забезпечити позов шляхом накладення арешту як на грошові кошти в межах суми позову, так і на все рухоме і нерухоме майно відповідача, корпоративні права у межах різниці між сумою (позовних вимог) у розмірі 13 512 176,63 грн. та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.

Накладення арешту як на кошти, так і на усе рухоме і нерухоме майно відповідача, причому окремо на те, і на інше, матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), що суперечить наведеним вище вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами. Така правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22.

Як вказано в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 902/611/22 від 29.02.2024, у разі наявності у відповідача нерухомого майна, але за неможливості встановлення достатності чи недостатності його вартості, накладення арешту на грошові кошти та рухоме майно відповідача забезпечить в майбутньому задоволення суми позовних вимог в повному обсязі або її різниці, у випадку недостатності суми вартості арештованого нерухомого майна, під час звернення стягнення у разі задоволення позову.

З урахуванням досліджених судом обставин, суд першої інстанції цілком вірно виснував, що за умови неможливості встановити обставину щодо достатності чи недостатності грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться, обліковуються на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах з метою забезпечення позову про стягнення 13 512 176,63 грн. є необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу, та накладення арешту на майно (у тому числі й корпоративні права) відповідача саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто в межах різниці між сумою позову та арештованих грошових коштів.

Обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 та постановах Верховного Суду від 28.07.2023 у справі № 903/965/22, від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22.

Адже інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі № 381/4019/18).

Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника (такої позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 07.11.2024 у справі № 915/538/24).)

До того ж Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21 дійшов висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 Господарського процесуального кодексу України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, викладених у низці постанов Верховного Суду. Крім того, подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.

З огляду на вказане суд першої інстанції цілком вірно виснував, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти у межах суми позову 13 512 176,63 грн. та на майно відповідача у межах різниці між сумою (позовних вимог) у розмірі 13 512 176,63 грн. та арештованих грошових коштів у разі їх є адекватними та обґрунтованими заходами забезпечення позову, які відповідають меті їх застосування та перебувають у безпосередньому зв'язку з предметом позову, а також є співмірними з заявленими позивачем вимогами, оскільки тимчасово унеможливлять розпорядження грошовими коштами та майном, на яке буде накладено арешт, водночас спрямовані на запобігання ймовірним порушенням прав позивача, забезпечуючи збалансованість інтересів сторін до вирішення справи по суті. Схожа правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 07.04.2025 у справі № 915/1386/24.

Щодо інших видів забезпечення у вигляді встановлення судом заборон, про які просить позивач, суд першої інстанції цілком вірно:

- врахувавши правову позицією Верховного Суду від 24.07.2024 у справі № 567/459/23, згідно з якою арешт майна, як спосіб забезпечення позову, передбачає накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Арешт як заборона на право розпоряджатися майном включає і обмеження на розпорядження таким майном. Тому при накладенні арешту на майно вжиття додаткових заходів забезпечення, направлених на обмеження розпорядження таким майном, не є необхідним;

- не знайшов підстав для встановлення відповідних заборон щодо розпорядження і відчуження рухомого майна, а також заборони на вчинення відповідними суб'єктами реєстраційний дій стосовно арештованого нерухомого майна;

- визнав безпідставним вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти на рахунках, що будуть відкриті після вжиття заходів забезпечення позову та належатимуть відповідачу, оскільки резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи від вчинення дій на майбутнє (Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2020 у справі № 9901/393/19 (провадження № 11-26заі20).

Посилання відповідача на те, що вжиття заходів забезпечення позову щодо нього суперечить положенням ч. 16 ст. 137 ГПК України, оскільки відповідно до наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 05.05.2025 № 1715 відповідача визначено критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, колегія суддів оцінює критично з огляду на таке.

Частина 16 ст. 137 ГПК України встановлює, що тимчасово, під час дії воєнного стану та протягом двох років після його припинення чи скасування, не допускається вжиття заходів забезпечення позову, передбачених цим Кодексом, якщо відповідачем (боржником) є або має бути визначене господарське товариство, яке відповідає сукупно таким критеріям:

є оператором критичної інфраструктури;

частки (акції, паї) господарського товариства були примусово відчужені під час дії воєнного стану;

державі у статутному капіталі господарського товариства прямо або опосередковано належить більше 50 відсотків часток (акцій, паїв).

Отже, зміст вказаної норми закону свідчить про те, що умовою її застосування є необхідність відповідності відповідача (боржника) сукупно всім визначеним у ній критеріям, проте відповідачем доказів того, що він відповідає сукупно усім критеріям суду не надано.

При цьому слід зазначити і про наступне.

Відповідно до положень Закону України «Про критичну інфраструктуру» оператор критичної інфраструктури - це юридична особа будь-якої форми власності та/або фізична особа - підприємець, що на правах власності, оренди або на інших законних підставах здійснює управління об'єктом критичної інфраструктури та відповідає за його поточне функціонування; об'єкти критичної інфраструктури - об'єкти інфраструктури, системи, їх частини та їх сукупність, які є важливими для економіки, національної безпеки та оборони, порушення функціонування яких може завдати шкоди життєво важливим національним інтересам.

Стаття 8 вказаного закону визначає, що віднесення об'єктів до критичної інфраструктури здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а ст. 11 - що для цілей узгодження дій суб'єктів національної системи захисту критичної інфраструктури формується Реєстр об'єктів критичної інфраструктури (далі - Реєстр).

Порядок віднесення об'єктів до критичної інфраструктури, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 09.10.2020 № 1109, а Порядок ведення Реєстру об'єктів критичної інфраструктури, включення таких об'єктів до Реєстру, доступу та надання інформації з нього, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.04.2023 № 415.

Водночас відповідачем не надано доказів того, що його внесено до Реєстру об'єктів критичної інфраструктури, а він є оператором критичної інфраструктури.

При цьому колегія суддів зазначає про таке:

- при встановленні наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову суд не досліджує наявність підстав для задоволення поданого до суду позову. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18. Отже, при вирішенні по суті заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову колегією суддів не досліджуються та не встановлюються обставини щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог у цій справі та, відповідно, доводи апелянта про те, що позивач жодним чином та належними доказами не підтверджує наявність завданих збитків та їх заподіяння;

- те, що позивач вже звертався з аналогічним позовом та з аналогічними позовними вимогами та з заявою про забезпечення позову (справа №910/8114/25), у задоволенні якої ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2025 було відмовлено, а в подальшому позивач звернувся з позовом (справа №910/8502/25), проте ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.07.2025 позовну заяву було повернуто позивачу, не свідчить ані про неможливість звернення з ще одним позовом та/або з заявою про забезпечення позову, ані про те, що за наслідками розгляду останньої суд зобов'язаний відмовити у її задоволенні;

- при постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції не надавав оцінку доводам позивача про продаж відповідачем належного йому майна, а саме транспортного засобу (автомобіля Фольцваген Туарег 2022 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ), а частково задовольняючи заяву позивач про забезпечення позову не виходив з дійсності вказаних обставин, а відтак надані відповідачем на спростування таких обставин докази не впивають на розгляд по суті заяви позивача про забезпечення позову.

Зважаючи на викладені обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрут Про» про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що належать та містяться на відкритих рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротехнолоджі» у банківських або інших фінансово-кредитних установах у межах суми (позовних вимог) у розмірі 13 512 176,63 грн. та шляхом накладення арешту на все нерухоме, рухоме майно та корпоративні права у товариствах, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Агротехнолоджі» у межах різниці між сумою (позовних вимог) у розмірі 13 512 176,63 грн. та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.

Отже, доводи, наведені скаржником у апеляційній скарзі, у цьому випадку не отримали підтвердження, а тому підстави для скасування ухвали суду першої інстанції відсутні.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши наявні у справі матеріали, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.08.2025 у справі № 910/9901/25, отже підстав для її скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротехнолоджі» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротехнолоджі» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.08.2025 у справі № 910/9901/25 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.08.2025 у справі № 910/9901/25 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено 07.11.2025.

Головуючий суддя О.В. Яценко

Судді О.О. Хрипун

А.О. Мальченко