печерський районний суд міста києва
Справа № 757/21040/25-ц
Пр. № 2-6458/25
13 жовтня 2025 року Печерський районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді Ільєвої Т.Г.,
при секретарі - Романенко Д.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
05 травня 2025 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за житлово-комунальні послуги в розмірі 22206 грн. 39 коп. Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 поле. За період з 01.10.2023 до 28.02.2025 вона має заборгованість за житлово-комунальні послуги, яку не погашає в добровільному порядку.
Ухвалою судді від 12.05.2025року у справі відкрито провадження для розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Представник позивача до судового засідання не з'явився, направив до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, вимоги підтримав та просив задовольнити у повному обсязі, щодо заочного розгляду справи не заперечував.
Відповідач в судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомленим, проте, правом на надання відзиву на позовну заяву, заяв, клопотань не скористався.
У відповідності до приписів ч. 6 ст. 128 ЦПК України, судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. У разі ненадання учасниками справи, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч. 3 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Згідно з висновками Європейського суду з прав людини, зазначених у рішенні у справі «Вячеслав Корчагін проти Росії» № 12307 - учасник справи, що повідомлений за допомогою пошти за однією із адрес, за якою він зареєстрований, але ухилявся від отримання судової повістки. Тому йому повинно було бути відомо про час і місце розгляду справи. Він також міг стежити за ходом його справи за допомогою офіційних джерел, таких як веб-сторінка суду.
Враховуючи неявку належним чином повідомленого про дату, час та місце судового засідання відповідача, який не з'явився в судове засідання без поважних причин та без повідомлення причин, не подав відзив відповідно до ст. 280 ЦПК України, а позивач з його представником не заперечують проти такого вирішення справи, суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів при заочному розгляді справи, що відповідає положенню ст. 280 ЦК України.
Враховуючи неявку всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Суд, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, за відсутності заперечень відповідача, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про можливість постановлення по справі рішення.
За приписами ч. 3 ст. 208, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 218 ЦПК України, судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду, яке проголошується негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Вказані принципи знайшли своє втілення і в нормах цивільного процесуального законодавства.
Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до абзацу 10 частини першої ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
Судовим розглядом встановлено, що 01.07.2017 року ТОВ «Перший український експертний центр» (далі Товариство) прийняло на подальшу експлуатацію та обслуговування житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується актом приймання-передачі житлового комплексу.
ОСОБА_1 », згідно Договору Купівлі-продажу квартири від 06 вересня 2016 року належить на праві приватної власності квартира АДРЕСА_1 .
Позивач вказує, що у будинку, зокрема і квартирі, за вищевказаною адресою позивачем безперебійно надаються житлово-комунальні послуги.
Згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем б/н від 10.04.2025р. по особовому рахунку № НОМЕР_1 , відкритого для здійснення запису операцій, що відображають розрахунки власника квартири АДРЕСА_1 з позивачем, станом на 10.04.2025 року існує заборгованість за оплату житлово-комунальних послуг на суму 20 025,75 грн. ( двадцять тисяч двадцять п'ять гривень) 75 коп. за період з 01.10.2023року по 28.02.2025року.
Позивач вказує, що на даний час заборгованість не сплачена та завдає збитків Товариству, у зв'язку з чим здійснюється нарахування інфляційних втрат у розмірі 1781,22 грн. та 3 % річних у розмірі 399,42 грн. за період з 01.01.2024 по 28.02.2025року.
Законом України «Про житлово-комунальні послуги» визначено основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
Згідно ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.
Відповідно до ст.179 ЖК України, користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов'язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п. 7 «Правил користування приміщеннями житлових будинків», затверджених Постановою КМУ № 45 від 24 січня 2006 року «Про внесення змін до постанови Кабміну від 08 жовтня 1992 року № 572», власник та наймач квартири зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Законом України «Про житлово-комунальні послуги» врегульовані права та обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, якими є власник, споживач, виконавець та виробник, серед яких обов'язком виконавця є надання послуг вчасно та відповідної якості, згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладання із споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за недотримання умов його виконання, згідно з типовим договором. Правом споживача є одержання вчасно та відповідної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, а його обов'язком - оплатити житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Крім того, відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» відповідач є споживачем комунальних послуг.
Постановою Пленуму Верховного суду України від 30 жовтня 2013 року роз'яснено, що не укладання договору про надання житлово-комунальних послуг у письмовій формі не звільняє боржника від обов'язку оплачувати отримані ним послуги.
Аналізуючи законодавство, що регулює відносини, які виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг, суд може прийти до висновку щодо того, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Такий висновок висловлено Верховним Судом України у постанові від 20 квітня 2016 року № 6-2951цс15 та у постанові від 15 травня 2014 року у справі № 5011-31/17255-2012.
Згідно ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживачі зобов'язані оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношенням, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості
Відповідно до частини першої, другої ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.
Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч. 2 ст. 78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.
Згідно ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є будь-які документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Частиною другою статті 77 ЦПК України визначено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно ч.1 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Матеріали справи не містять доказів повного виконання відповідачемзобов'язань. Розмір суми заборгованості наданий позивачем відповідачем у в розумінні ст.ст. 77, 78 ЦПК України не спростований.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, також необхідно стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати - сплачений судовий збір.
Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Керуючись ст. ст. 10, 64, 66, 67, 179, 191 ЖК України, ст.ст. 10,11,76, 81, 263,264,265 ЦПК України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості- задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» (IBN НОМЕР_2 у банку АТ «ПУМБ», МФО: 334851, Код ЄДРПОУ: 36844047): основну заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги в розмірі 20 025 (двадцять тисяч двадцять) грн. 75 коп. за період .з 01.10.2023 року по 28.02.2025 року.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» (IBN НОМЕР_2 у банку АТ «ПУМБ», МФО: 334851, Код ЄДРПОУ: 36844047) суму інфляційних втрат у розмірі 1781 (одна тисяча сімсот вісімдесят одна) грн. 22 коп. та 3 % річних у розмірі 399 (триста дев'яносто дев'ять) грн. 42 коп. за період з 01.01.2024 по 28.02.2025 року.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» (IBN НОМЕР_2 у банку АТ «ПУМБ», МФО: 334851 Код ЄДРПОУ 36844047) витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 028 (три тисячі двацять вісім) грн.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено позивачем до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення.
Учасник справи, якому копія рішення суду не була вручена в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому копії рішення.
Повний текст судового рішення складено та підписано 13 жовтня 2025 року.
Суддя Тетяна ІЛЬЄВА