печерський районний суд міста києва
Справа № 757/60176/24-ц
пр. 2-4815/25
09 жовтня 2025 року Печерський районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді Ільєвої Т.Г.,
при секретарі - Романенко Д.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Борозенець Юліана Георгіївна про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини, -
У грудні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом, згідно вимог якого просить визначити додатковий строк для подачі до нотаріальних органів заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , терміном в один місяць з часу набрання рішенням суду законної сили.
Мотивуючи позовні вимоги, ОСОБА_4 зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуваючи в Німеччині в місті Пфорцхайм, де вона постійно проживала вже багато років.
Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить квартира АДРЕСА_1 . Ця квартира належала померлій.
30 червня 2023 року позивач через Посольство України в Державі Ізраїль звернувся до органів нотаріату України з заявою про прийняття спадщини, яка засвідчена Другим секретарем з консульських питань Посольства України в Державі Ізраїль Сичом Василем Олександровичем та зареєстрована в реєстрі за № 570/1227.
13 березня 2024 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Борозенець Юліаною Георгіївною було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом.
Дана постанова мотивована тим, що позивачем пропущено строк для подання заяви про прийняття спадшини, що передбачений законодавством, і цей термін можливо продовжити лише в судовому порядку, що і послугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.
25.12.2024 було відкрито провадження за даним позовом та призначено судовий розгляд у порядку загального провадження та призначене підготовче судове засідання.
20.01.2025 до суду надійшов відзив Київської міської ради на позовну заяву, в якому представник вказував на необґрунтованість позовних вимог і просив відмовити у задоволенні позову.
04.06.2025 ухвалою суду витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Борозенець Юліанни Георгіївни та Шостої Київської державної нотаріальної контори спадкову справу ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
11.09.2025 представник Київської міської ради просив провести розгляд у його відсутність, проти задоволення позовних вимог заперечував.
01.10.2025 до суду надійшли від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Борозенець Юліанни Георгіївни матеріали спадкової справи ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
09.10.2025 до суду надійшло клопотання представника позивача про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду, позовні вимоги підтримала та просила задовольнити.
09.10.2025 ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
Інші учасники розгляду в судове засідання не з'явилися, про місце і час розгляду повідомлялися належним чином.
Суд, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, з урахуванням відзиву відповідача, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про можливість постановлення по справі рішення та задоволення позовних вимог.
Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому, зі змісту ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод випливає, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Вказані принципи знайшли своє втілення і в нормах цивільного процесуального законодавства, а саме ст. ст. 2, 12, 13 ЦК України.
Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.97 відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17.07.97 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судовим розглядом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуваючи в Німеччині в місті Пфорцхайм.
Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить квартира АДРЕСА_1 . Ця квартира належала померлій на підставі:
- Свідоцтва про право власності на житло (1/3 ч.), виданого Сектором приватизації Московської районної державної адміністрації 05.07.1993 р. Записаного в реєстрову книгу за № 2674.
- Свідоцтва про право на спадщину (1/6 ч.), виданого Другою Київською державною нотаріальною конторою 25.04.1997 р. № 1-5555 та зареєстрованого в Київському Бюро технічної інвентаризації 07.07.1993 року за реєстровим № 2674.
- Свідоцтва про право на спадщину (1/2 ч.), виданого Другою Київською державною нотаріальною конторою № 2 27.03.2002 р. № 8-2682 та зареєстрованого в Київському міському Бюро технічної інвентаризації 30.04.2002 року за реєстровим № 2674.
06 липня 2002 року спадкодавцем було складено заповіт на користь ОСОБА_5 . Згідно з цим заповітом спадкодавець заповідала ОСОБА_6 все належне їй на день смерті майно, де б воно не знаходилося і з чого б воно не складалося. Цей заповіт було засвідчено Державним нотаріусом Другої Київської державної нотаріальної контори Новицькою Р. М. та зареєстровано в реєстрі за № 6-1741.
Позивач вказує, що він є рідним племінником ОСОБА_3 , яка є рідною сестрою матері ОСОБА_7 , що підтверджується Свідоцтвом про народження, яке видане 14.05.1980 р. Відділом ЗАГС Московського р-ну, НОМЕР_1 .
30 червня 2023 року позивач через Посольство України в Державі Ізраїль звернувся до органів нотаріату України з заявою про прийняття спадщини, яка засвідчена Другим секретарем з консульських питань Посольства України в Державі Ізраїль Сичом Василем Олександровичем та зареєстрована в реєстрі за № 570/1227.
02 листопада 2023 року заява про прийняття спадщини надійшла до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Борозенець Юліани Георгіївни. Дана заява була зареєстрована в Журналі реєстрації вхідних документів 02 листопада 2023 року № 95/02-14 та в Книзі обліку і реєстрації спадкових справ за № 84.
02 листопада 2023 року Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Борозенець Юліаною Георгіївною було заведено спадкову справу 29/2023, номер у спадковому реєстрі 71500240.
13 березня 2024 року Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Борозенець Юліаною Георгіївною було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом.
Дана постанова мотивована тим, що позивачем пропущено строк для подання заяви про прийняття спадщини, що передбачений законодавством і цей термін можливо продовжити лише в судовому порядку.
Також нотаріусом зазначено, що позивач не проживав зі спадкодавцем на момент її смерті, оскільки відповідно до Інформації з Реєстру територіальної громади міста Києва зазначено, що спадкодавець на момент смерті не мала зареєстрованого місця проживання в місті Києві, а згідно з документами, наданими ОСОБА_8 проживала за адресою: АДРЕСА_2 , в той час, як ОСОБА_2 є громадянином Ізраїлю і на момент смерті Спадкоємиці (як і задовго до неї) проживає в Державі Ізраїль.
Статтею 1268 Цивільного кодексу України, передбачено право спадкоємця за законом чи заповітом прийняти спадщину або відмовитись від її прийняття. Відповідно до ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
За загальними положеннями про спадкування, право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, яка відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою і для прийняття якої встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини третьої статті 1272 Цивільного кодексу України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30 травня 2008 року передбачено, що особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 Цивільного кодексу України. Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої 1272 Цивільного кодексу України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини суд визнав поважними.
Так, при дослідженні поважності причини пропуску строків на вступ до спадщини, суд приймає до уваги, те, що позивач не проживав разом зі спадкодавцем на момент її смерті, а жив в різних з нею країнах і йому необхідно було спочатку її поховати, закрити всі її побутові справи і потім займатися спадщиною, яка знаходиться в Україні, де він також вже довгий час не проживає.
Окрім того, слушними є доводи позивача щодо того, що в період, коли спадкодавець померла і протягом подальшого часу Україна піддавалася постійним ракетним обстрілам зі сторони Росії і перебування у великих містах несло небезпеку для позивача і його батька, який має похилий вік, потребує постійного стороннього догляду з його сторони, а брати його з собою в Україну в його стані є дуже небезпечним та і залишити самого не мав змоги.
Також, суд приймає до уваги посилання позивача на те, що подання заяви про прийняття спадщини через Посольство України займає багато часу, оскільки це посольство знаходиться за дві з половиною години їзди від місця проживання позивача, зареєструватися на прийом можливо лише в порядку живої черги (оскільки у нього не було можливості це зробити через Портал Дія), і в зв'язку зі значним напливом людей, його черга була лише на 30.06.2023 року.
Окрім того, подальша війна в Ізраїлі проти Хамасу і необхідність знаходження представників і нотаріуса в Україні та підготовки і відправки необхідних документів зайняло також певний час, що і зумовило реєстрацію спадкової справи 02 листопада 2023 року.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що строк на прийняття спадщини пропущений позивачем з поважних причин, і тому він був позбавлений можливості вчасно звернутись до нотаріальної контори з метою прийняття спадщини. Відтак, позивач пропустив строк для звернення з заявою про прийняття спадщини з поважної причини і позов підлягає задоволенню.
Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.
Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись ст.ст. 3, 8, 21, 22, 24, 55, 129, 129-1 Конституції України, ст.ст. 1220, 1261, 1270, 1272 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позов ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Борозенець Юліана Георгіївна про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини - задовольнити.
Визначити додатковий строк для подачі ОСОБА_9 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до нотаріальних органів заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , терміном в один місяць з часу набрання рішенням суду законної сили.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено та підписано 09 жовтня 2025 року.
Суддя Тетяна ІЛЬЄВА