Номер провадження 2/754/4767/25
Справа №443/433/25
Іменем України
27 жовтня 2025 року Деснянський районний суд м.Києва в складі:
головуючого судді Скрипки О.І.
при секретарі Моторенко К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Позивач ТОВ «Факторинг Партнерс» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що 28.01.2022 року між відповідачем ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» був укладений кредитний договір № 8885288, згідно з умовами якого відповідач отримала 10 000,00 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені Кредитним договором. ТОВ «Мілоан» умови Кредитного договору виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит на потрібну йому суму. Відповідач зі свого боку не виконала умов Кредитного договору.
Як зазначає позивач, 26.07.2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Факторинг Партнерс» відповідно до чинного законодавства України укладений Договір факторингу № 26-07/2024, відповідно до умов якого відбулося відступлення права вимоги за Кредитним договором № 8885288 від 28.01.2022 року, що укладений між ТОВ «Мілоан» та відповідачем. Відповідно до розрахунку заборгованості, відповідач має заборгованість в розмірі 17 350,00 грн., що складається з: заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 10 000,00 грн., заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 6250,00 грн., заборгованість за комісіями - 1100,00 грн.
Посилаючись на викладені обставини, позивач просить стягнути з відповідача вищевказану суму заборгованості, а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 9000,00 грн.
Ухвалою Жидачівського районного суду Львівської області від 25.03.2025 року справу передано до Деснянського районного суду м.Києва для розгляду за підсудністю.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 21.05.2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.
Представник позивача, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, у прохальній частині позову просить розглядати справу в його відсутність, проти винесення заочного рішення суду не заперечує.
Відповідач, належним чином повідомлена про час і місце судового розгляду у встановленому законом порядку за місцем своєї реєстрації, у судове засідання не з'явилась, про поважність причин неявки суд не повідомляла та не просила розглядати справу у її відсутність, свого представника до суду не направила, у встановлений судом в ухвалі про призначення справи до розгляду строк відзив на позов не подала.
Оскільки сторона позивача не заперечувала проти проведення заочного розгляду справи, та за одночасним існуванням всіх обставин, що передбачені у ст. 280 ЦПК України суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, відповідно до нормам матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 28.01.2022 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено Договір про споживчий кредит № 8885288, за Розділом 1 якого кредитодавець зобов'язується на умовах визначених цим Договором, на строк 18 днів надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі 10 000,00 грн., а позичальник зобов'язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у термін до 15.02.2022 року та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов'язків найманого працівника.
Згідно п.п.1.4, 1.5 договору сторони погодили, що розмір комісії за надання кредиту становить 1100,00 грн., проценти за користування кредитом протягом пільгового періоду становлять 2550,00 грн. за ставкою 1,25 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Вказаний кредитний договір укладено в електронному вигляді відповідно до ст.ст.11, 12 ЗУ «Про електронну комерцію».
На підтвердження виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» зобов'язань щодо перерахування коштів за кредитним договором суду надано копію квитанції року від 28.01.2022 року на суму 10 000,00 грн. про зарахування коштів згідно договору № 8885288.
Відповідно до даних відомості про щоденні нарахування та погашення, складеного ТОВ «Мілоан» за період з 28.01.2022 року по 24.02.2022 року, та розрахунку позивача заборгованості за Договором про споживчий кредит за вказаний період у відповідача наявна заборгованість в розмірі 17 350,00 грн., що складається з: заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 10 000,00 грн., заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 6250,00 грн., заборгованість за комісіями - 1100,00 грн.
.Також судом встановлено, що 26.07.2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Факторинг Партнерс» відповідно до чинного законодавства України укладений Договір факторингу № 26-07/2024, відповідно до умов якого відбулося відступлення права вимоги за Кредитним договором № 8885288 від 28.01.2022 року, що укладений між ТОВ «Мілоан» та відповідачем. Відповідно до Витягу з реєстру Боржників до Договору факторингу № 26-07/2024 від 26.07.2024 року, відповідач має заборгованість в розмірі 17 350,00 грн., що складається з: заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 10 000,00 грн., заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 6250,00 грн., заборгованість за комісіями - 1100,00 грн.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд керується наступними нормами права.
Так, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст.634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно із ч. 1 ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір. у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
В статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ч.12 ст. 11 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
У п.6 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Водночас договір, що укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді, про що вказано також у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 та від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 ЦК України).
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч.1 ст. 1077 ЦК України).
Частиною 1 статті 512 ЦК України передбачені підстави заміни кредитора у зобов'язанні в тому числі через передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з ст. 514 ЦПК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Крім того, ст. 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено відповідним договором або законом.
Відповідно до ст. 1082 Цивільного кодексу України, передбачено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Згідно із Правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15 «…боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. … неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі».
Спір між сторонами стосується стягнення заборгованості за кредитним договором, право вимоги за яким перейшло до нового кредитора.
З наданих доказів вбачається, що під час укладення кредитного договору № 8885288 від 28.01.2022 року сторонами було досягнуто згоди з усіх його істотних умов та визначено: валюту кредитування, суму кредиту, процентну ставку за користування ним і порядок повернення кредиту, строк кредиту, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Таким чином укладений між сторонами договір є обов'язковим до виконання.
За вказаних обставин, суд приходить до висновку про те, що матеріали справи в своїй сукупності свідчать про те, що відповідач отримала кредит за кредитним договором № 8885288 від 28.01.2022 року, проте не виконувала взяті на себе зобов'язання та в добровільному порядку у строки, передбачені кредитними договорами, кошти в повному обсязі не повернула. Термін повернення кредиту у повному обсязі настав, а заборгованість за кредитним договором у встановлений строк не була погашена (доказів погашення заборгованості суду не надано).
Також, суду надані відповідні документи на підтвердження переходу права вимоги до відповідача ОСОБА_1 , як боржника, за кредитним договором № 8885288 від 28.01.2022 року у визначеному первісним кредитором розмірі (тобто після переходу права вимоги жодні додаткові нарахування не здійснювалися). Таким чином позивач, як новий кредитор отримав право вимоги до боржника ОСОБА_1 , а доказів визнання недійсним вказаного вище договору відступлення прав вимоги, як і доказів того, що його дійсність оскаржується у судовому порядку стороною відповідача суду не надано. Також у судовому провадженні не заперечено факту правомірності укладення такого договору.
Оскільки відповідач в порушення умов кредитного договору, а також статтей 509, 526, 1054 ЦК України свої зобов'язання не виконала, а саме не здійснила погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та в строки, то у неї утворилася заборгованість перед позивачем (як новим кредитором).
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 10 000,00 грн., а також комісії в розмірі 1100,00 грн.
Що ж стосується вимог позивача про стягнення з відповідача процентів, то суд виходить з наступного.
Закінчення строку договору, належно виконаного лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору. Строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання. Аналогічна правова позиція наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12.
Цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.
Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що зазначене в цьому розділі постанови не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов'язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов'язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов'язок боржника щодо їх сплати.
Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов'язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена у постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року (справа № 910/4518/16).
Відповідно до положень договору про споживчий кредит № 8885288 від 28.01.2022 року, укладеного між ТОВ «Мілоан» та відповідачем ОСОБА_1 , відповідачу надано кредит на умовах строковості у розмірі 10 000,00 грн. зі сплатою відсотків в розмірі 1,25 % в день за користування такими та інших платежів, встановленим цим договором, строком на 18 днів із датою повернення кредиту 15.02.2022 року.
Згідно графіку платежів, який є додатком № 1 та паспорту споживчого кредиту, а також п.1.5.2 договору про споживчий кредит, загальна вартість позики - 13 350,00 грн., з яких 10 000,00 грн. - сума позики, 2250,00 грн. - проценти за користування позикою, 1100,00 грн. - комісія.
Таким чином, оскільки договором позики визначений строк його дії, який становить 18 днів з 28.01.2022 року по 15.02.2022 року, саме протягом даного строку кредитодавець мав право нараховувати відповідачу передбачені цим договором відсотки.
Відповідно до умов договору та графіку платежів, що є додатком до договору позики, сума процентів за користування наданими у позику коштами станом на 15.02.2022 року складає 2250,00 грн.
Натомість, превісним кредитором та в подальшому правонаступниками первісного кредитора здійснено нарахування відсотків за договором позики після закінчення строку його дії, тобто після 15.02.2022 року до загальної суми в розмірі 6250 грн.
З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що первісними та новим кредиторами неправомірно здійснювалося нарахування процентів за користування кредитом, оскільки відносини щодо зазначеної заборгованості перебували поза відносинами за кредитним договором, а відтак в цій частині позову слід відмовити, а з відповідача належить стягнути узгоджену сторонами суму відсотків, що відповідає умовам договору, в розмірі 2250,00 грн.
Частиною 3 статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Як вбачається з положень ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до положень Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Коробов проти України» (заява № 39598/03 від 21 липня 2011 року) суд вказав, що при оцінці доказів, суд, як правило - застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумцій факту.
Європейський суд з прав людини також вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи наведене вище, суд прийшов до висновку про те, що відповідач взятих на себе кредитних зобов'язань в строки передбачені договором кредиту належним чином не виконала, а тому суд приходить до переконання, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором позики в розмірі 10 000,00 грн., комісії в розмірі 1100,00 грн. та процентів в розмірі 2250,00 грн., а всього 13 350,00 грн., є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. В решті позовних вимог належить відмовити.
У відповідності до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при поданні позову до суд сплачено судовий збір у сумі 2422,40 грн., що підтверджено платіжним дорученням, яке міститься у матеріалах справи. Таким чином, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до задоволених вимог в розмірі 1863,92 грн.
Щодо підстав стягнення судових витрат на правничу допомогу, суд дійшов наступних висновків.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Стаття 133 ЦПК України визначає види судових витрат і передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. У свою чергу, одним з видів витрат, пов'язаних з розглядом справи є витрати на професійну правничу допомогу, які несуть сторони судової справи (крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
02.07.2024 року між Адвокатським Об'єднанням «Лігал Ассістанс» та ТОВ «Факторинг Партнерс», в особі директора Сердійчука Я.Я. укладено договір про надання правової допомоги № 02-07/2024.
Обсяг виконаних робіт визначений у витягу з акту №5 про надання правової допомоги від 28.02.2025 року, згідно з яким, Адвокатським Об'єднанням «Лігал Ассістанс» надало правову допомогу ТОВ «Факторинг Партнерс» на загальну суму 9000,00 грн. за надання усної консультації та складання позовної заяви.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.
Відповідно до витягу з акту № 5 про надання юридичної допомоги від 28.02.2025 року, вартість наданих послуг становить 9000, 00 грн.
Проте, суд приходить до висновку, що надання усної консультації з вивченням документів є складовою складанням позовної заяви. Крім того, справа відноситься до категорії не складних справ, розгляд проводився в спрощеному провадженні, спір який виник між сторонами у справі відноситься до категорії спорів, які виникають у зв'язку із стягненням заборгованості за порушення грошового зобов'язання; матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження, збирання б яких адвокат витратив значний час. Даний спір є незначної складності, у спорах такого характеру судова практика є сталою, великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.
Таким чином, враховуючи часткове задоволення позовних вимог та з урахуванням вище викладеного, суд приходить до висновку, про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 10-13, 18, 43, 44, 49, 76-83, 133, 141, 247, 258, 263, 265, 268, 280-289 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс», код ЄДРПОУ 42640371,заборгованість за кредитним договором № 8885288 від 28.01.2022 року в розмірі 13 350 грн., а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1863,92 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 3000 грн.
В решті позовних вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Суддя: