Справа № 752/23771/24
Провадження №: 2-а/752/422/25
про залишення позову без руху
30.10.2025 суддя Голосіївського районного суду міста Києва Кирильчук І.А., розглянувши матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Кременчуцького відділу державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними рішень, дій та бездіяльності, відшкодування моральної шкоди,
22 жовтня 2025 року до Голосіївського районного суду міста Києва на підставі ухвали Київського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року про передачу справи за підсудністю, надійшли матеріали за вказаним позовом.
23 жовтня 2025 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями вказаний позов надійшов до провадження судді Голосіївського районного суду міста Києва Кирильчук І.А.
Водночас у даному випадку наявні обставини, які унеможливлюють однозначне визначення належного суду для розгляду позову, у зв'язку з чим провадження у справі не може бути відкрито, а позовна заява підлягає залишенню без руху з наданням позивачу строку для усунення виявлених недоліків щодо визначення підсудності з огляду на таке.
Звертаючись до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом 04 листопада 2024 року (вх. № 60979), позивач зазначає, що рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 26 травня 2014 року позов ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми задоволено частково та визначено способи участі позивача у вихованні малолітніх дітей.
З метою виконання зазначеного рішення суду, за результатами розгляду цивільної справи Голосіївським районним судом міста Києва видано виконавчий лист у справі № 752/1390/13-ц від 26 травня 2014 року. На підставі цього виконавчого документа, за заявою ОСОБА_1 , відділом державної виконавчої служби Кременчуцького районного управління юстиції відкрито виконавче провадження № ВП НОМЕР_1.
Позивач вважає, що здійснення виконавчих дій у виконавчому провадженні щодо виконання виконавчого листа, виданого Голосіївським районним судом міста Києві, виконується неналежно із порушенням вимог законодавства чим завдає позивачу моральну шкоду.
Проте, ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 11 листопада 2024 року матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Кременчуцького відділу державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними рішень, дій та бездіяльності, відшкодування моральної шкоди, вирішено передати для розгляду до Київського окружного адміністративного суду.
21 квітня 2025 року ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду вказаний позов залишено без руху із підстав того, що позивач просить суд, зокрема, визнати протиправними оскаржувані рішення, дії та бездіяльність відповідача, проте позивач не зазначає реквізити рішень відповідача у позовних вимога, які просить визнати протиправними. Разом з тим, позивач не конкретизує, які дії та бездіяльність відповідача просить визнати протиправними.
На виконання зазначеної ухвали суду позивачем 30 квітня 2025 року через систему «Електронний суд» подано заяву про усунення недоліків. За результатами її розгляду та вивчення матеріалів адміністративного позову загалом ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року справу вирішено передати до Голосіївського районного суду міста Києва як місцевого суду, який видав виконавчий лист.
Як вже зазначалась судом вище, 23 жовтня 2025 року в провадження судді Кирильчук І.А., на підставі вказаної ухвали Київського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 .
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен перевірити, чи дотримано правила підсудності, як юрисдикційної, так і територіальної, щодо розгляду даної справи. При цьому суд обізнаний із положеннями законодавства про недопустимість спорів щодо підсудності після постановлення ухвали про направлення справи за підсудністю, однак зі змісту позовної заяви (уточненої її редакції) та долучених до неї документів має місце правова не визначеність щодо порядку звернення позивача з даним позовом до Голосіївського районного суду міста Києва як до місцевого адміністративного суду.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виходить з потреби визначати правову природу відносин, що виникли між учасниками справи, віддаючи цьому питанню першочергове значення. Питання про вирішення юрисдикційності спору з'ясовується судами на стадії відкриття провадження у справі, а якщо на стадії відкриття допущено помилку або неможливо було з'ясувати питання юрисдикції, тоді суд на будь-якій стадії розгляду справи вправі закрити провадження з підстав помилкового обрання відповідної юрисдикції. Питання юрисдикції впливає на визначення компетентного суду, належного кола учасників справи, розподіл тягаря доведення тощо, тож має вирішуватися судом пріоритетно до вирішення усіх інших правових питань (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23травня 2022 року № 539/4118/19).
Однак, поряд із цим, слід ураховувати висновки Верховного Суду про те, що ухвалення рішення у справі за позовом особи з порушенням правил підсудності може мати наслідком його скасування, що, у свою чергу, призведе до надмірного затягування строків розгляду справи та очікування стороною ухвалення законного й обґрунтованого рішення.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на розгляд його справи «судом, встановленим законом», що відображає принцип верховенства права, притаманний системі захисту, встановленій Конвенцією і Протоколами до неї.
Метою вимоги статті 6 Конвенції, щоб судочинство здійснював «суд, встановлений законом», є забезпечення того, щоб організація судочинства в демократичному суспільстві регулювалася законом, прийнятим парламентом, і не залежала від розсуду виконавчої влади або судових органів, хоча це не виключає певну свободу судів у тлумаченні національного законодавства. Вираз «встановлений законом» охоплює не лише правову основу самого існування суду, але й дотримання ним певних правил, які регулюють його діяльність.
У той же час Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) підкреслив, що вирішуючи питання щодо впливу тих чи інших порушень на забезпечення права на «суд, встановлений законом», не можна втрачати з поля зору загальну мету інституційних вимог статті 6 § 1 і слід з'ясовувати, чи було стверджуване порушення у конкретній справі настільки серйозним, щоб підірвати вищезазначені фундаментальні принципи та поставити під загрозу незалежність відповідного суду. Слід також брати до уваги, що висновок про те, що суд не є «трибуналом, встановленим законом», може мати істотні наслідки для правової визначеності та забезпечення незмінюваності суддів, а також для вимоги розумного строку судочинства.
Отже, ОСОБА_1 , звертаючись до Голосіївського районного суду міста Києва як місцевого адміністративного суду, з указаним позовом, як у самій позовній заяві, так і в заяві про усунення недоліків, поданій до Київського окружного адміністративного суду, посилається на частину першу статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» та частину п'яту статті 287 КАС України.
Так, відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Таким Законом є Кодекс адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини п'ятої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, на яку і посилається позивач у позові, адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень, ухвалених місцевим загальним судом як адміністративним судом, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист.
Тобто, виконавчий лист має бути виданий місцевим загальним судом як адміністративним судом.
Разом із тим, виконавчий лист № 752/13907/13-ц від 26 травня 2014 року, який перебуває на примусовому виконанні у Кременчуцькому відділі державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, виданий Голосіївським районним судом як місцевим судом загальної юрисдикції, оскільки рішення суду про зобов'язання ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у спілкуванні з дітьми та у її виконанні ухвалено за нормами цивільного судочинства.
Отже, у матеріалах поданого позову відсутнє рішення місцевого загального суду, ухвалене ним як адміністративним судом (рішення від 26 травня 2014 року ухвалено в порядку цивільного судочинства), що унеможливлює застосування частини п'ятої статті 287 КАС України для визначення Голосіївського районного суду міста Києва належним судом для розгляду цього позову.
З огляду на що, позивачу необхідно долучити до матеріалів справи рішення Голосіївського районного суду міста Києва, ухваленого місцевим загальним судом як адміністративним судом, на підставі якого і був виданий виконавчий лист, який перебуває на примусовому виконанні у відповідача.
Крім того, суд звертає увагу на те, що Законом України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками виконавчого провадження та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, встановленому законом (абзац перший статті 74 наведеного Закону).
Ключовим для застосування цієї норми є наявність визначеного законом порядку звернення до суду з позовом (скаргою) про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця.
Водночас порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця визначається процесуальним законом, залежно від юрисдикції справи, за якою видано виконавчий документ. Так, якщо судове рішення ухвалене в порядку адміністративного судочинства, відповідні спори розглядаються за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. Натомість, якщо виконавчий документ видано за результатами розгляду справи в порядку цивільного судочинства, скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця підлягають розгляду відповідно до положень статті 447 Цивільного процесуального кодексу України.
Виходячи зі змісту уточненої позовної заяви та її прохальної частини, позивач ОСОБА_1 звертається до Голосіївського районного суду міста Києва як місцевого адміністративного суду із адміністративним позовом, вважаючи, що між ним та суб'єктом владних повноважень (Кременчуцьким відділом державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області) існує спір щодо примусового виконання виконавчого листа № 752/13907/13-ц, виданого 26 травня 2014 року Голосіївським районним судом міста Києва (як судом загальної юрисдикції.)
Стаття 20 КАС України розмежовує предметну юрисдикцію адміністративних судів.
Так, відповідно до частини першої статті 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні: 1) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності; 2) адміністративні справи, пов'язані з виборчим процесом чи процесом референдуму, щодо: оскарження рішень, дій чи бездіяльності дільничних виборчих комісій, дільничних комісій з референдуму, членів цих комісій; уточнення списку виборців; оскарження дій чи бездіяльності суб'єктів у сфері медіа, підприємств, установ, організацій, їх посадових та службових осіб, творчих працівників суб'єктів у сфері медіа, що порушують законодавство про вибори та референдум; оскарження дій чи бездіяльності кандидата у депутати сільської, селищної ради, кандидатів на посаду сільського, селищного голови, їх довірених осіб; 3) адміністративні справи, пов'язані з перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України, щодо: примусового повернення в країну походження або третю країну іноземців та осіб без громадянства; примусового видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України; затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України; продовження строку затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України; затримання іноземців або осіб без громадянства до вирішення питання про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту в Україні, або особами без громадянства; затримання іноземців або осіб без громадянства з метою забезпечення їх передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 4) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, визначених пунктами 1-3 частини першої цієї статті; 5) адміністративні справи щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; 6) адміністративні справи за позовними заявами територіального центру комплектування та соціальної підтримки з приводу тимчасового обмеження громадян України у праві керування транспортним засобом під час мобілізації.
З огляду на предмет та підстави позову, наразі не вбачається, що позивач оскаржує дії чи бездіяльність державного виконавця у порядку пункту 4 частини першої статті 20 КАС України, тобто щодо виконання рішень судів у справах, визначених пунктами 1-3 цієї норми: пунктом 1 у справах про притягнення до адміністративної відповідальності; пунктом 2 у справах, пов'язаних із виборчим процесом чи процесом референдуму; пунктом 3 у справах, пов'язаних із перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України.
Тому позивачу слід уточнити, за яким пунктом наведеної норми підлягає розгляду його позов місцевим загальним судом, як адміністративним судом.
При цьому, вирішуючи питання щодо предметної юрисдикції адміністративних судів необхідно й враховувати й положення територіальної юрисдикції (підсудності) розгляду адміністративних справ.
Частина перша статті 25 КАС України встановлює, що адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.
З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що не відноситься до територіальної юрисдикції Голосіївського районного суду міста Києва як місцевого адміністративного суду.
Відповідачем у справи визначений відділ державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, який знаходиться за адресою: Полтавська область, м. Кременчук, вул. Університетська буд. 37, що також не відноситься до територіальної юрисдикції Голосіївського районного суду міста Києва як місцевого адміністративного суду.
Отже, зі змісту позовної заяви та її прохальної частини (уточненої редакції) неможливо встановити, у якому порядку звернувся позивач до Голосіївського районного суду міста Києва з даним позовом.
Якщо як до місцевого адміністративного суду, то якими положеннями статей 20 КАС України (предметна юрисдикція) та статтею 25 КАС України (територіальна підсудність), керується позивач звертаючись до Голосіївського районного суду міста Києва як до місцевого адміністративного суду.
Якщо позивач керується виключно частиною п'ятою статті 287 КАС України, то необхідно надати виконавчий лист, який перебуває на примусовому виконанні у відповідача, який виданий Голосіївським районним судом міста Києва саме як місцевим адміністративним судом та обґрунтувати підстави звернення до Голосіївського районного суду міста Києва як до місцевого адміністративного суду з урахуванням приписів статті 20 КАС України (предметна юрисдикція) та статті 25 КАС України (територіальна підсудність).
За наведених обставин, зазначені обставини унеможливлюють однозначне визначення належного суду для розгляду цієї справи (як за предметною юрисдикцією так і за територіальною підсудністю), та потребує додаткового уточнення з боку ОСОБА_1 .
За змістом частин першої, другої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статями 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
У урахуванням наведеного позивачу необхідно надати строк для надання додаткового уточнення підстав звернення до Голосіївського районного суду міста Києва як до місцевого адміністративного суду.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5, 160, 161, 169, 171, 242, 243, 248, 287 КАС України,
позовну заяву ОСОБА_1 до Кременчуцького відділу державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними рішень, дій та бездіяльності, відшкодування моральної шкоди - залишити без руху.
Встановити позивачу строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків - десять днів з дня отримання копії даної ухвали.
Роз'яснити позивачу, що у разі невиконання вимог ухвали, позовна заява буде вважатися неподаною та підлягатиме поверненню.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя І. А. Кирильчук