Справа № 694/2444/25
провадження № 2/694/1113/25
04.11.2025 року м. Звенигородка
Звенигородський районний суд Черкаської області в складі:
головуючого - судді Кравченко Т.М.,
з участю секретаря судового засідання Литвин Н.М.,
розглянувши в приміщенні суду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на дитину,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить розірвати шлюб між нею та ОСОБА_2 , зареєстрований 06.06.2023 року Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), актовий запис №978. Постановити рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 щомісячно аліментів у розмірі 1/3 частини усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення ним повнолітнього віку. Стягнути з відповідача на користь позивачки судові витрати у загальному розмірі 6211,20 грн., що складаються із судового збору в сумі 1211,20 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що 06.06.2023 року між сторонами укладено шлюб, який зареєстровано Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), актовий запис № 978. Від даного шлюбу у сторін народилася дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя з відповідачем не склалося. Вони втратили почуття взаємної любові та поваги, не проживають разом та не ведуть спільне господарство. Подальше сумісне життя, збереження шлюбу та примирення є неможливим, суперечитиме інтересам позивачки та дитини. Син проживає з позивачкою та повністю перебуває на її утриманні. Позивачка сама виховує та утримує сина, хоча не працює та не має жодних доходів. Самостійно забезпечити належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини їх вкрай важко. Відповідач є працездатною особою, проте свідомо ухиляється від обов'язку з утримання своєї дитини, що змусило її звернутися до суду.
Ухвалою судді Звенигородського районного суду Черкаської області Кравченко Т.М. від 01.09.2025 року відкрито провадження у справі та призначено судовий розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Позивач в позовній заяві просить розглянути справу без її участі в порядку спрощеного провадження. В разі неявки відповідача в судове засідання, проти винесення заочного рішення не заперечує.
Відповідачу ОСОБА_2 за місцем реєстрації було надіслано ухвалу про відкриття провадження у справі разом з позовною заявою та додатками до неї, які він отримав 10.09.2025 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Також, відповідача було повідомлено про розгляд справи через оголошення на веб-сайті Звенигородського районного суду Черкаської області, що відповідно до вимог ч. 11 ст. 128 ЦПК України вважається належним повідомленням
особи про дату, час і місце розгляду справи. Заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження від відповідача до суду не надходило. Правом подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався. Жодних заяв чи клопотань до суду не подав.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час і місце судового засідання і від якого не надійшло повідомлення про поважність причин неявки, відповідач не подав відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Оскільки відповідач ОСОБА_2 не з'явився на судовий розгляд справи, про причини неявки суд не повідомив, хоча був повідомлений про час, місце і дату розгляду справи в суді, відзиву на позов, а також заяви про розгляд справи у його відсутності, не надав, а позивач не заперечує проти заочного розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу в заочному порядку, про що постановляє відповідну ухвалу.
У зв'язку із здійсненням судом розгляду справи за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно з ч.2 ст. 247 ЦПК України.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 06.06.2023 року у Дніпровському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), актовий запис № 978, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим повторно 23.04.2025 року. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу не змінилося (а.с. 7).
Відповідно до копії свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 від 20.05.2025 року, виданого Звенигородським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що в Книзі реєстрації народжень 20.05.2025 року зроблено відповідний актовий запис за № 77. Батьками дитини записані: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с. 9).
Згідно з актом, складеним депутатом Багачевської міської ради Чорнобай А.А. від 13.08.2025 року, ОСОБА_1 разом з своїм неповнолітнім сином ОСОБА_3 проживає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.13).
Що стосується вимог позивача про розірвання шлюбу, суд зазначає наступне.
Згідно з ст. 410 ЦПК України іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі - іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Іноземні особи мають процесуальні права та обов'язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, за винятками, встановленими Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з вимогами ст. 414 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно з ст. 16 Закону України «Про міжнародне приватне право» особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є. Якщо фізична особа є громадянином двох або більше держав, її особистим законом вважається право тієї з держав, з якою особа має найбільш тісний зв'язок, зокрема, має місце проживання або займається основною діяльністю. Особистим законом особи без громадянства вважається право держави, у якій ця особа має місце проживання, а за його відсутності - місце перебування.
Відповідно до ст. 58 Закону України «Про міжнародне приватне право» припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час
щодо правових наслідків шлюбу.
Згідно із ст. 60 Закону України «Про міжнародне приватне право», яка має назву Правові наслідки шлюбу, подружжя, яке не має спільного особистого закону, може обрати право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу, якщо подружжя не має спільного місця проживання, або якщо особистий закон жодного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання.
Як вбачається з матеріалів справи та досліджених судом документів, позивачка є громадянкою України, відповідач є громадянином Республіки Таджикистан.
За таких обставин до припинення шлюбу має застосовуватись право України.
Згідно зі ст. 51 Конституції України, та ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
Частинами 3, 4 статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно із ч.ч.2,3 п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі за заявою про розірвання шлюбу, суди мають враховувати, що воно проводиться органами РАЦС лише у випадках, передбачених статтями 106, 107 СК (2947-14). При цьому питання про розірвання шлюбу вирішується незалежно від наявності між подружжям майнового спору.
Розірвання шлюбу судом відбувається: за наявності в подружжя спільних неповнолітніх дітей; за відсутності згоди одного з подружжя на розірвання шлюбу, крім випадків, передбачених ст. 107 СК України; за спільною заявою подружжя, яке має дітей, відповідно до ст. 109 СК; за позовом одного з подружжя відповідно до ст. 110 СК.
Відповідно до ч. 3 ст.105 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.
Розірвання шлюбу відбувається за позовом одного з подружжя відповідно до ст.110 СК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що має істотне значення. Така ж позиція висловлена в п. 10 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», згідно з яким проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Відповідно до ч.2 ст.114 СК України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Судом з'ясовано, що немає згоди позивача на продовження шлюбу, а відповідач не подав заперечень проти розірвання шлюбу. На примирення позивач не згідна.
При дослідженні судом фактичних взаємин між сторонами, дійсних причин розірвання шлюбу встановлено, що подальше спільне життя чоловіка й дружини та збереження шлюбу буде суперечити інтересам позивача за відсутності її згоди на
продовження шлюбу. Побудова сімейних відносин повинна здійснюватися на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки, які в сторін відсутні.
Суд вважає, що причини, що спонукають позивача наполягати на розірванні шлюбу є обґрунтованими і подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б спільним інтересам сторін, що має істотне значення, внаслідок чого позов підлягає задоволенню, і шлюб розривається.
Що стосується вимоги позивача про стягнення аліментів на дитину, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.
Згідно з вимогами ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ст. 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Судом встановлено, що між сторонамивідсутня домовленість про утримання дитини. Обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька дитини. Виконання передбачених статтею 150 СК обов'язків батьків щодо виховання та розвитку дитини пов'язане з належним утриманням дитини, від якого залежить забезпечення умов для розвитку дитини здоровою як фізично так і духовно. Визначений на законодавчому рівні прожитковий мінімум для дитини певного віку має забезпечуватись насамперед батьками дитини.
Враховуючи те, що відповідач ОСОБА_2 є батьком неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , який проживає разом з матір'ю, суд приходить до висновку, що відповідач повинен сплачувати аліменти на користь позивача на утримання їхнього сина.
Відповідно до ст. 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Стаття 183 СК України передбачає, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Позивач просить стягувати з відповідача аліменти у розмірі 1/3 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подання позову і до досягнення дитиною
повноліття.
Разом з тим, у позовній заяві позивач жодним чином не обґрунтовує розміру аліментів, який позивач просить стягувати з ОСОБА_2 (1/3 частка з усіх видів заробітку (доходу).
Суд приймає до уваги те, що за загальним правилом, яке випливає зі змісту частини п'ятої статті 183 Сімейного кодексу України (той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину однієї чверті, на двох дітей однієї третини, на трьох і більше дітей половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину), розмір аліментів на одну дитину становить 1/4 частку заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», розмір прожиткового мінімуму для дитини віком від 6 до 18 років з 1 січня 2025 року складає 3196 грн.
Відповідно до частини другої статті 182 СК України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить 50 відсотків розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
За таких обставин позивач не довела, що ОСОБА_2 може сплачувати аліменти на утримання сина у розмірі 1/3 частки заробітку (доходу) і що існує потреба у сплаті аліментів саме у такому розмірі.
Крім того, обов'язок щодо утримання дітей покладено на обох батьків.
Підстав для стягнення аліментів в розмір 1/3 частини усіх видів доходу відповідача, суд не вбачає, оскільки вказаний розмір є не доведеним.
Оцінивши надані позивачем докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення аліментів з відповідача на утримання малолітньої дитини підлягають до часткового задоволення.
В порядку п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України слід допустити рішення в частині стягнення аліментів - до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що при зверненні до суду із позовною вимогою про розірвання шлюбу позивач сплатила судовий збір в розмірі 1211 грн. 20 коп. ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Разом з тим, відповідно до вимог ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено судове рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави.
Відтак, з відповідача на користь держави необхідно стягнути судовий збір в сумі 1211,20грн. за вимогу про стягнення аліментів.
Стосовно стягнення витрат на правничу допомогу, суд приходить до наступного висновку.
Позивачем подано до суду договір про надання правничої допомоги від 13.08.2025 року, розрахунок вартості наданої правничої допомоги від 13.08.2025 року, акт виконаних робіт від 13.08.2025 року, квитанцію до прибуткового касового ордеру від 13.08.2025 року на суму 5000 грн., а тому суд вважає, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають витрати на професійну правову допомогу у розмірі 5000 грн.
На підставі викладеного та ст.ст. 79,80,84,182 СК України, керуючись ст. 81, 141, 247, 259, 263-265, 268, 274-279, 280-284,430 ЦПК України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до
ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на дитину -задовольнити частково.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який був зареєстрований 06.06.2023 року у Дніпровському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), актовий запис № 978 - розірвати.
Шлюб припиняється у день набрання законної сили даним рішенням суду.
Стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти у розмірі 1/4 заробітку (доходу),але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подачі заяви 13.08.2025 року і до повноліття дитини.
В частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць рішення підлягає до негайного виконання.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп. за позовну вимогу про стягнення аліментів на дитину.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Заочне рішення суду може бути переглянуто Звенигородським районним судом за письмовою заявою відповідача поданою протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене сторонами в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце проживання: АДРЕСА_2 .
Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.
Суддя Т.М. Кравченко