єдиний унікальний номер справи 546/938/25
номер провадження 2/546/664/25
07 листопада 2025 року м. Решетилівка
Решетилівський районний суд Полтавської області в складі головуючого судді Зіненка Ю.В., за участі секретаря судового засідання Гудзенко С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Брайт-К» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк», про стягнення заборгованості,
установив:
Керівник ТОВ «ФК «Брайт-К» - ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідачки ОСОБА_1 заборгованості. Як зазначено у позові, 19 травня 2021 року між відповідачкою та АТ «Креді Агріколь Банк» було укладено кредитний договір № 3/2130126 (далі - Договір). Умовами Договору було передбачено, що кредит надано відповідачці в сумі 15000,00 грн строком на 72 місяці - з 19 травня 2021 року по 18 травня 2027 року. Банк свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачці кредит у розмірі, установленому Договором. 18 грудня 2024 року між третьою особою та позивачем було укладено договір про відступлення права вимоги, згідно з яким ТОВ «ФК «Брайт-К» отримало право грошової вимоги, зокрема до відповідачки за Договором. Однак ОСОБА_1 у порушення умов кредитування не виконує належним чином зобов'язання, в результаті чого за Договором у відповідачки виникла заборгованість в сумі 19704,49 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 7975,35 грн, процентами - 2008,65 грн та комісією - 9720,49 грн.
Відповідачці було зрозуміло, які послуги включає обслуговування кредитної заборгованості згідно п. 1.4.2. Кредитного договору, інформація надавалась на постійній основі незалежно від наявності її звернення та з більшою періодичністю, ніж це передбачено Законом України «Про споживче кредитування», а сплата комісії передбачена за ті послуги, які не підпадають під положення ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» щодо безоплатності надання, а тому вони належать до загальних обґрунтованих витрат за споживчим кредитом. Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 26.12.2019 року у справі №467/555/19 та постанові Верховного Суду від 13.05.2021 року у справі № 461/1763/20.
Верховний Суд у постанові від 20.09.2024 у справі справа № 331/2974/23, яка наразі є останньою правовою позицією щодо правової оцінки умов кредитних договорів саме АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» щодо комісії за здійснення операції по видачі кредиту, її розмір та розмір процентів за користування кредитом, які є складовими плати за користування кредитом, а також суму кредиту, вказав на відсутність дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду споживача та не вважав спірну умову несправедливою.
У подальшому відповідачка погашала заборгованість за кредитним договором відповідно до п. 2.2. кредитного договору включно з комісією за обслуговування кредитної заборгованості, здійснюючи таким чином конклюдентні дії.
Відповідачка своєю поведінкою підтвердила належне отримання послуг за обслуговування кредитної заборгованості. Можливе заперечення Відповідачем отримання зазначених вище послуг буде суперечити його попередній поведінці. Правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 390/34/17 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/81263995), зауважує: «Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них». Подібний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 16.06.2020 року у справі №145/2047/16-ц (https://reyestr.court.gov.ua/Review/90933484): «3.37. У праві України зазначена доктрина проявляється, зокрема, у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу) як волевиявлення, яке свідчить про вчинення правочину, зокрема про його схвалення (див. постанову Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 3-59гс14)». Застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) є засобом недопущення недійсності оспорюваного правочину всупереч принципу добросовісності, а не підставою для визнання його недійсним (постанова Верховного Суду від 30.07.2020 року у справі №357/7734/18). Якщо особа, яка має право на оспорення документу чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов'язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (постанова Верховного Суду від 07.10.2020 року у справі № 450/2286/16-ц). Верховний Суд у постанові від 07.04.2021 року у справі №478/300/19 зауважив, що під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, в тому числі, приймання майна для використання, реалізація інших прав та обов'язків відповідно до укладеного правочину. Верховний Суд у постанові від 23.12.2020 року у справі №127/23910/14-ц також вказав, що часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу.
Щодо обґрунтованості вимоги про сплату комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості, встановленої п. 1.4.2. Кредитного договору, просять врахувати наступні обставини та пояснення. Згідно частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Згідно частини другої статті 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту, а тому відсутні правові підстави для кваліфікації такого правочину нікчемним.
Посилаючись на вищевикладені обставини представник позивача просив позов задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою судді від 26 вересня 2025 року у справі відкрите спрощене позовне провадження та призначене судове засідання на 07 листопада 2025 року.
У судове засідання учасники судового процесу не з'явилися.
Керівник ТОВ «ФК «Брайт-К» у позовній заяві просив розглядати справи без участі їх представника, проти заочного розгляду справи не заперечує (а.с. 2-7).
Відповідачка про місце, дату та час судового засідання повідомлена належним чином (а.с. 52), про причини неявки суд не повідомляла. Відзиву на позовну заяву в порядку, передбаченому ЦПК України, не подала, будь-яких заяв чи клопотань від відповідачки до суду не надходило.
Третя особа про місце, дату та час судового засідання повідомлена належним чином (а.с. 50), про причини неявки суд не повідомляли.
Відповідно до частини першої статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Зважаючи на викладене, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам статті 280 ЦПК України.
У зв'язку з вищевикладеним, суд вирішив проводити судове засідання, враховуючи положення частини другої статті 247 ЦПК України.
Суд, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи і давши їм належну оцінку, доходить наступних висновків .
Фактичні обставини справи, установлені судом
Судом установлено, що 19 травня 2021 року між АТ «Креді Агріколь Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 3/2130126 (а.с. 11-12). Згідно умов Договору сума кредиту становить 15000,00 грн зі строком кредитування 72 місяці - з 19 травня 2021 року по 19 травня 2027 року включно, розмір процентної ставки - 15,00% річних, розмір комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості - 2,85% в місяць від суми кредиту, зазначеної в п. 1.1. Договору.
Також ОСОБА_1 підписала: Таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (в т.ч. Графік платежів по кредиту, ануїтет), яка є додатком до Договору; Паспорт споживчого кредиту; Таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (в т.ч. Орієнтовний графік платежів по кредиту, ануїтет), яка є додатком до Паспорта споживчого кредиту (звор. а.с. 12-13, 15-16, 17-18).
Позивачем була надана копія меморіального ордеру № 36773640-1 від 19 травня 2021 року, згідно з яким було надано кредит в сумі 15000,00 грн за договором № 3/2130126 від 19 травня 2021 року (а.с. 14).
Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором № 3/2130126 станом на 23 грудня 2024 року у відповідачки перед АТ «Креді Агріколь Банк» виникла заборгованість в 15490,18 грн, яка складається зі строкової заборгованості - 5178,35 грн, простроченої заборгованості - 2797,00 грн, нарахованих відсотків - 13,29 грн, прострочених відсотків - 1201,05 грн, комісії - 427,50 грн, простроченої комісії - 5872,99 грн (а.с. 19).
Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором № 3/2130126, складеного позивачем, станом на 21 серпня 2025 року ТОВ «ФК «Брайт-К» нараховано 794,31 грн процентів та 3420,00 грн комісії (звор. а.с. 19).
18 грудня 2024 року між ТОВ «ФК «Брайт-К» та АТ «Креді Агріколь Банк» було укладено договір про відступлення права вимоги № 5-2024 згідно з яким АТ «Креді Агріколь Банк» відступило, а ТОВ «ФК «Брайт-К» набуло права вимоги до боржників за кредитними договорами (а.с. 23-26). Згідно з копією Реєстру прав вимоги № 2 до Договору про відступлення права вимоги № 5-2024 від 18 грудня 2024 року ТОВ «ФК «Брайт-К» отримало право грошової вимоги до ОСОБА_1 (порядковий № 95) за кредитним договором № 3/2130126 від 19 травня 2021 року (а.с. 31-33).
15 квітня 2025 року ТОВ «ФК «Брайт-К» направило повідомлення ОСОБА_1 про наявність простроченої заборгованості за кредитом, яким, зокрема було повідомлено відповідачку про відступлення права вимоги за кредитним договором (а.с. 20).
21 серпня 2025 року ТОВ «ФК «Брайт-К» направило вимогу відповідачці про дострокове повернення всієї суми кредиту, процентів за користування кредитом та комісії (а.с. 21).
Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (стаття 1077 ЦК України).
Статтею 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
Відповідно до статті 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Банк свої зобов'язання за кредитними договорами виконав. Однак у порушення умов кредитних договорів, а також ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов'язання за вказаними договорами не виконав.
Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (частина перша та друга статті 1046 ЦК України).
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику.
Приписами частини першої статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статей 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з вимогами частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Тобто судом установлено, що відповідачем було порушено свої зобов'язання перед позивачем за умовами кредитного договору.
Частиною першою статті 1050 ЦК України визначено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина перша статті 1050 ЦК України).
Таким чином судом установлено, що між ТОВ «ФК «Брайт-К» та ОСОБА_1 19 травня 2021 року був укладений кредитний договір № 3/2130126, із запропонованими умовами ОСОБА_1 ознайомилася та погодилася з ними.
Крім того, позивачем доведено та не спростовано відповідачем, що на виконання умов Договору були перераховані кредитні кошти в сумі 15000,00 грн.
Також сторонами були узгодженні істотні умови договору, зокрема процентна ставка.
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику.
Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Судом установлено, що проценти були нараховані в межах строку кредитування та з дотриманням вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг». Тому вимога про стягнення процентів в сумі 2008,65 грн також підлягає задоволенню.
Щодо вимоги про стягнення з відповідачки заборгованості за комісією суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначає Закон України «Про споживче кредитування» (далі також - Закон України № 1734-VIII), який набрав чинності 10 червня 2017 року.
За статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України № 1734-VIII.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України № 1734-VIII до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України № 1734-VIII безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України № 1734-VIII Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила про споживчий кредит. Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту. Додатком 2 до Правил про споживчий кредит до платежів за додаткові та супутні послуги банку віднесено, у тому числі, розрахунково-касове обслуговування.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону № 1734-VIII та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості (постанова Великої Палати Верховного Суду в постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, провадження № 14-44цс21),
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) вказано, зокрема, що відповідно до частини другої статті 8 Закону України № 1734-VIII до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Таким чином, Законом України № 1734-VIII безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. Тобто, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, зокрема і щодо правомірності встановлення у кредитному договорі комісії за розрахунково-касове обслуговування.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У той же час суд вважає за необхідне зазначити наступне.
За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Згідно зі статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Отже, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Відповідно до статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.
Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частини перша та друга статті 11 Закону України «Про споживче кредитування»).
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19).
Відповідно до пункту 1.4.2. Договору за користування кредитом позичальник сплачує комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в розмірі 2,85% у місяць від суми кредиту, зазначеної в пункті 1.1. Договору. Обслуговування кредитної заборгованості включає моніторинг заборгованості, під яким розуміється електронне інформування (нагадування) про здійснення щомісячних платежів по кредиту та процентах, надання інформації щодо стану заборгованості через дистанційні системи обслуговування, інформування позичальника про виникнення простроченої заборгованості, консультування позичальника (як усне, так і письмове) щодо погашення заборгованості, своєчасності сплати платежів тощо.
Суд не приймає посилання позивача у позові на те, що перелік цих послуг значно більший за перелік безоплатної інформації, оскільки всі перелічені у п. 1.4.2. Договору послуги з обслуговування кредитної заборгованості є пов'язаними виключно з інформуванням про стан кредитної заборгованості. Надання ж інших послуг за обслуговування кредиту, не пов'язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено.
При цьому судом враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30 листопада 2023 року у справі № 382/1621/21 з подібними правовідносинами.
Окрім того необхідно відмітити, що загальний розмір плати по комісії за обслуговування кредитної заборгованості у понад чотири рази перевищує загальний розмір процентів за користування кредитом.
А тому вказані розміри плати по комісії за обслуговування кредитної заборгованості у порівнянні з розміром процентів не можна визнати справедливими та розумними.
Позивач же не був позбавлений можливості надати докази на підтвердження справедливості умов договорів щодо встановленої комісії, зокрема з урахуванням переліку та обсягу послуг, які надаються банком за таку плату, однак такою можливістю не скористався.
Таким чином, на думку суду, пункт 1.4.2. кредитного договору № 3/2130126 від 19 травня 2021 року, яким передбачено сплату позичальником комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно, в розмірі 2,85 % щомісячно від суми кредиту, зазначеної в пункті 1.1. кредитного договору, є нікчемним відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Суд не приймає посилання позивача на правову позицію, викладену у постанові ОП КЦС ВС від 10.04.2019 року у справі № 390/34/17 щодо заборони суперечливої поведінки, оскільки правовідносини у тій та даній справі не є релевантними. Так, у справі № 390/34/17 Верховний Суд дійшов висновку, що дії позивача, який уклав 24 грудня 2013 року додаткову угоду до договору оренди землі від 19 листопада 2007 року № 61, а згодом пред'являє позов про визнання договору оренди землі від 19 листопада 2007 року № 61 неукладеним, суперечить його попередній поведінці.
Так само не є релевантними правовідносини та висновки, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, на яку посилався позивач, оскільки у справі № 145/2047/16-ц позивач звернувся з вимогою про визнання недійсними договорів оренди, посилаюсь на те, що ці договори не підписував, умови їх не погоджував, тож відповідач безпідставно відмовляє в поверненні використовуваних земельних ділянок позивачу як власнику цих земельних ділянок, покликаючись до умов договорів, підписаних невстановленою особою замість позивача. При цьому Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) до правовідносин, що склалися між сторонами у цій справі.
Посилання позивача на постанови Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі № 357/7734/18 та від 07 жовтня 2020 року у справі № 450/2286/16-ц щодо заборони суперечливої поведінки також судом не беруться до уваги, оскільки справа № 357/7734/18 була пов'язана із визнанням недійсним договору оренди землі та скасуванням рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди. А у справі № 357/7734/18 позовні вимоги стосувалися визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом. У даній справі суд дійшов висновку, що особа, яка мала право на оспорення, висловила як прямо, так і своєю поведінкою, що не буде реалізовувати своє право на оспорення. За таких обставин, право на оспорення свідоцтва про право на спадщину, яке мала особа, припинилося.
Відповідачка жодної заяви по суті справи не подала, тобто ні факту укладення кредитного договору, ні його окремих умов відповідачка не оскаржує.
Натомість частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Тобто судом було установлено, що пункт 1.4.2. Договору щодо сплати комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемним в силу закону.
Крім того, на думку суду, посилання позивача у позові на те, що підписавши кредитний договір, відповідачка ОСОБА_1 підтвердила, що умови договору їй зрозумілі, з тарифами Банку вона ознайомлена та згодна, відповідно їй було зрозуміло, які послуги включає обслуговування кредитної заборгованості згідно з п. 1.4.2. Договору, є безпідставними, оскільки умови договорів, їх укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності, про що неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх постановах.
Окрім того суд не приймає і посилання на постанову Верховного Суду від 20 вересня 2024 року у справі справа №331/2974/23, оскільки у зазначеній справі йшлося про оспорювані пункти кредитного договору, у яких зафіксовано сплату позивачем одноразової комісії за ставкою 2,50% від суми кредиту.
Натомість у даній справі у пункті 1.4.2. Договору за користування кредитом визначено про обов'язок позичальника сплачувати комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в розмірі 2,85% у місяць від суми кредиту, зазначеної в п. 1.1. Договору.
Щодо посилання представника позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17, у якій, зокрема зазначено про відсутність визначені частиною першою статті 228 ЦК України підстави вважати пункт 1.4.2 кредитного договору таким, що порушує публічний порядок і є нікчемним, суд зазначає наступне. Так, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що умова договору про надання споживчого кредиту, укладеного до 13 січня 2006 року, щодо встановлення додаткової плати (комісії) за обслуговування споживчого кредиту є оспорюваною (частина перша статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, чинній на час його укладення, частина третя статті 215 ЦК України). Таку умову суд може визнати недійсною, зокрема через невідповідність частині першій статті 203 ЦК України (пункту 6 частини першої статті 3, частині третій статті 509 ЦК України, частині першій статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» у вказаній редакції, частині третій статті 55 Закону № 2121-III).
Однак у цій справі кредитний договір було укладено 19 травня 2021 року, тобто після набрання чинності 10 червня 2017 року Закону України «Про споживче кредитування», яким визначено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Тобто, правовідносини у зазначених справах не є релевантними.
З огляду на викладене, аналізуючи зміст кредитного договору, укладеного між АТ «КРЕДІ АРГІКОЛЬ БАНК» та ОСОБА_1 , суд дійшов висновку про те, що відповідачці установлено щомісячну комісію за послуги банку, які за законом повинні надаватися безоплатно, а надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов'язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, стороною позивача доведено не було. Таким чином пункти кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати комісію (плату за обслуговування кредиту) щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними. Відтак частина заборгованості, яка є предметом спору та нарахована на підставі умов договору, які є нікчемними, а саме нарахована комісія на загальну суму 9720,49 грн не підлягає стягненню з відповідачки.
Ураховуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 3/2130126 від 19 травня 2021 року в сумі 9984,00 грн, з яких7975,35 грн - заборгованість за тілом кредиту та 2008,65 грн - заборгованість за процентами.
Щодо судових витрат
До поданого позову додана платіжна інструкція № 54114 від 22 вересня 2025 року про сплату судового збору в розмірі 2422,40 грн (а.с. 1). Відповідно до виписки про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір по даній справі в розмірі 2422,40 грн було зараховано до Державного бюджету України (а.с. 41).
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на те, що позовні вимоги суд задовольняє частково на суму 9984,00 грн, тобто 50,67% від ціни позову, то з відповідачки підлягають до стягнення судові витрати в розмірі 1227,43.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 10, 11, 81, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 280, 281 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Брайт-К» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк», про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Брайт-К» заборгованість за кредитним договором № 3/2130126 від 19 травня 2021 року в сумі 9984 (дев'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят чотири) гривні 00 копійок, з яких7975 гривень 35 копійок - заборгованість за тілом кредиту та 2008 гривень 65 копійок - заборгованість за процентами.
У частині позовних вимог щодо стягнення заборгованості по комісії за обслуговування кредитної заборгованості відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Брайт-К» судовий збір у розмірі 1227 (одна тисяча двісті двадцять сім) гривень 43 копійки.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про оскарження заочного рішення без задоволення, учасники мають право оскаржити рішення суду в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення, шляхом подання апеляційної скарги до Полтавського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Брайт-К», місцезнаходження: вул. Гніздовського Якова, 1, м. Київ, 02094, ідентифікаційний код юридичної особи - 41874691.
Відповідачка - ОСОБА_1 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк», місцезнаходження: вул. Євгена Чикаленка, 42/4, м. Київ, 01024, ідентифікаційний код юридичної особи - 14361575.
Суддя Ю.В. Зіненко