Дата документу 06.11.2025Справа № 554/14485/25
Провадження № 1-кс/554/13245/2025
«06» листопада 2025 року Шевченківський районний суд міста Полтави в складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участі секретаря - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава заяву судді Шевченківського районного суду міста Полтави ОСОБА_3 про самовідвід від участі в розгляді скарги ОСОБА_4 на бездіяльність ТУ ДБР (з дислокацією в м. Полтава), яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР,
31.10.2025 в провадження слідчого судді Шевченківського районного суду міста Полтави ОСОБА_3 надійшла скарга ОСОБА_4 на бездіяльність слідчого ТУ ДБР (з дислокацією в м. Полтава), яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
03.11.2025 суддя ОСОБА_3 заявив самовідвід від участі в розгляді скарги ОСОБА_4 на бездіяльність слідчого ТУ ДБР (з дислокацією в м. Полтава), яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Заява обґрунтована тим, що зі змісту скарги вбачається, що заявник оскаржує бездіяльність ТУ ДБР (з дислокацією в м. Полтава), яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР відносно судді Шевченківського районного суду міста Полтави ОСОБА_5 . Оскільки він працює в одному суді із суддею ОСОБА_5 , має тісні службові взаємини, вказане може викликати сумніви в його об?єктивності та неупередженості при розгляді даної скарги.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.11.2025 року, заява про самовідвід надійшла в провадження судді ОСОБА_1 .
В судове засідання учасники кримінального провадження не з?явились з невідомих суду причин, по дату, час та місце розгляду заяви про самовідвід повідомлені належними чином. Їх неявка не є перешкодою для розгляду заяви.
Суддя Шевченківського районного суду міста Полтави ОСОБА_3 у судове засідання не з?явився, від нього надійшла заява, в якій він просить розглянути заяву про самовідвід за його відсутності, повністю підтримує її доводи, пояснень надавати не бажає.
Суд, вивчивши доводи поданої заяви, дослідивши доводи скарги, приходить до наступних висновків.
Відповідно до частини 1 статті 21 КПК кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.
Перелік підстав, за наявності яких особами, які беруть участь в кримінальному провадженні, може бути заявлено відвід судді, визначений частиною 1 статті 75 КПК, а саме: 1) якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, близьким родичем чи членом сім'ї слідчого, прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, заявника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача; 2) якщо він брав участь у цьому провадженні як свідок, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, перекладач, слідчий, прокурор, захисник або представник; 3) якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім'ї заінтересовані в результатах провадження; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості; 5) у випадку порушення встановленого частиною третьою статті 35 цього кодексу порядку визначення слідчого судді, судді для розгляду справи.
Крім того, частиною 1 статті 76 КПК визначено, що суддя, який брав участь у кримінальному провадженні під час досудового розслідування, не має права брати участі у цьому ж провадженні в суді першої, апеляційної і касаційної інстанцій, крім випадків перегляду ним в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, яка була постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Частиною 1 статті 80 КПК визначено, що за наявності підстав, передбачених статтями 75-79 цього Кодексу, слідчий суддя, суддя, присяжний, прокурор, слідчий, захисник, представник, експерт, представник персоналу органу пробації, спеціаліст, перекладач, секретар судового засідання зобов?язані заявити самовідвід.
Відповідно до частини 5 статті 80 КПК України відвід повинен бути вмотивованим. При цьому, згідно з частиною 4 статті 80 КПК заяви про відвід під час досудового розслідування подаються одразу після встановлення підстав для такого відводу.
З вимог ч.1 ст. 81 КПК України вбачається, що у разі заявлення відводу слідчому судді або судді, який здійснює судове провадження одноособово, його розглядає інший суддя цього ж суду, визначений у порядку, встановленому частиною третьою статті 35 цього Кодексу. У разі заявлення відводу одному, кільком або всім суддям, які здійснюють судове провадження колегіально, його розглядає цей же склад суду.
Згідно з частиною 3 статті 81 КПК, при розгляді відводу має бути вислухана особа, якій заявлено відвід, якщо вона бажає дати пояснення, а також думка осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні. Питання про відвід вирішується в нарадчій кімнаті вмотивованою ухвалою слідчого судді, судді (суду). Заява про відвід, що розглядається судом колегіально, вирішується простою більшістю голосів.
Суд зазначає, що інститут відводу (самовідводу) є однією з найважливіших гарантій здійснення правосуддя неупередженим та справедливим судом. Відвід (самовідвід) дає змогу виключити найменшу підозру в зацікавленості судді в результатах розгляду конкретної справи, навіть якщо насправді такої зацікавленості немає, оскільки пріоритетною тут є суспільна довіра до суду. Головною метою відводу є гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, а мета відводу (самовідводу) - запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді.
Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».
Таким чином, право на розгляд справи незалежним і безстороннім судом є гарантією права на справедливий суд, як в процесі щодо прав та обов'язків цивільного характеру, так і щодо кримінального обвинувачення і неупередженість суду є однією із фундаментальних засад здійснення правосуддя, з метою дотримання якої учасники судового провадження наділені правом заявити відвід/самовідвід.
Як зазначив Європейський суд у справі «Мироненко і Мартенко проти України» (рішення від 10 грудня 2009 року), наявність безсторонності має визначатися, для цілей п. 1 ст. 6 Конвенції, за допомогою суб?єктивного та об?єктивного критеріїв. За суб?єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Стосовно суб?єктивного критерію, особиста безсторонність суду презумується, поки не надано доказів протилежного.
Відповідно до об?єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (див., зокрема, рішення у справах "Фей проти Австрії" (Fey v. Austria), рішення від 24 лютого 1993 року, серія А, № 255, с. 12, п. 27, 28 і 30, та "Веттштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), заява № 33958/96, п. 42, ЄСПЛ 2000-XII).
Аналогічно в пункті 66 рішення ЄСПЛ у справі «Бочан проти України» (заява №7577/02) від 03 травня 2007 року зазначено, що «безсторонність», в сенсі пункту 1 статті 6 Конвенції, має визначатися відповідно до суб?єктивного критерію, на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді у конкретній справі, тобто, жоден з членів суду не має проявляти будь-якої особистої прихильності або упередження та об?єктивного критерію, тобто, чи були у судді достатні гарантії для того, щоб виключити будь-які легітимні сумніви з цього приводу. Застосовуючи об'єктивний критерій, слід з?ясувати, чи існують, окрім самої поведінки судді, певні факти, які можуть служити підставою для сумніву в його безсторонності. При чому позиція особи, про яку йдеться, має важливе, але не вирішальне значення. Вирішальне значення при цьому матиме можливість вважати такі сумніви об?єктивно обґрунтованими (рішення ЄСПЛ у справі Веттштайна (Wettstein), п. 44, та рішення ЄСПЛ у справі "Феррантеллі та Сантанджело проти Італії" (Ferrantelli and Santangelo v. Italy), п. 58). У цьому зв?язку навіть зовнішні ознаки мають певне значення. Ключовим питанням є довіра, яку суди в демократичному суспільстві мають вселяти суспільству і, перш за все, сторонам у процесі.
В пункті 50 рішення ЄСПЛ в справі «Білуха проти України» (заява №33949/02) від 09.11.2006 зазначено, що стосовно суб?єктивного критерію, особиста безсторонність суду презумується, поки не надано доказів протилежного.
Межа між цими двома критеріями не є герметичною, оскільки не лише сама поведінка судді може, з точки зору зовнішнього спостерігача, породити об?єктивно виправдні сумніви у його неупередженості (об?єктивний підхід), але й може свідчити про його особисте переконання (суб?єктивний підхід). Тому застосування одного з цих критеріїв, або ж обох, залежатиме від конкретних обставин, пов?язаних із спірною поведінкою (рішення ЄСПЛ "Кіпріану проти Кіпру" (Kyprianou v. Cyprus) [ВП], §§ 119 і 121 заява N 73797/01, ECHR 2005-ХІІІ).
У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім (див. рішення у справі "Пуллар проти Сполученого Королівства" (Pullar v. the United Kingdom), рішення від 10 червня 1996 року, Reports 1996-III, с. 794, п. 38).
Отже, для вирішення питання щодо відводу судді або складу суду необхідно перевірити додержання як об?єктивного, так і суб?єктивного критеріїв безсторонності суду, а саме формування суду (колегії суддів) для розгляду конкретної справи (об?єктивний критерій) у встановлений законом спосіб, та надати оцінку доводам заявника про недодержання вимог щодо особистої безсторонності суду (суб?єктивний критерій), що має бути належним чином обґрунтовано.
Щодо виду необхідних доказів, то, наприклад, ЄСПЛ намагався перевірити обґрунтованість тверджень про те, що суддя виявляв будь-яку ворожість або, керуючись особистими мотивами, добився того, що справа була призначена саме йому (рішення ЄСПЛ у справі "Де Куббер проти Бельгії" (De Cubber v. Belgium), § 25).
Хоча іноді важко навести докази на спростування презумпції особистої безсторонності судді, проте вимога об?єктивної безсторонності надає додаткову важливу гарантію. Суд визнає складність встановлення порушення статті 6, спричинене особистою упередженістю, і тому у переважній більшості випадків застосовує об?єктивний підхід (рішення ЄСПЛ у справі "Кіпріану проти Кіпру" (Kyprianou v. Cyprus) [ВП] заява N 73797/01, ECHR 2005-ХІІІ, § 119; "Моріс проти Франції" (Morice v. France) [ВП], § 75).
Суд зважує на те, що у цьому аспекті навіть вигляд має певну важливість - іншими словами, "має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється". Адже йдеться про довіру, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (див. рішенняу справі "Де Куббер проти Бельгії", від 26.10.1984, Series А, N 86).
У Бангалорських принципах поведінки суддів від 19.05.2006, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27.07.2006 № 2006/23, зазначено, що об?єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.
Суддя дотримується незалежної позиції як щодо суспільства в цілому, так і щодо конкретних сторін судової справи, в якій він повинен винести рішення. Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об?єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді (пункти 1.2, 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів).
У висновку N 3 (2002) КРЄС для Комітету Міністрів Ради Європи підкреслюється, що мета, для досягнення якої повноваження надані суддям, - дати їм можливість здійснювати правосуддя шляхом застосування закону, забезпечуючи право кожної людини реалізовувати належні йому права та/або законні інтереси, яких вона була або може бути несправедливо позбавлена.
Право на подання заяви про відвід судді є однією з гарантій законності здійснення правосуддя і об?єктивності та неупередженості розгляду справи, оскільки статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено основні процесуальні гарантії, якими може скористатися особа при розгляді її справи в національному суді і до яких належить розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з висновком Венеційської Комісії від 11.12.2020 № 1012/2020 для суддів важливим є не лише діяти неупереджено, а й доносити до громадськості сприйняття неупередженості.
ЄСПЛ у справі «DeCubber v. Belgium» зазначив, що «правосуддя має не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться». Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві («Wettstein v. Switzerland», «Білуха проти України»).
У рішенні по справі «Castillo Algaro v. Spain» (постанова від 28 жовтня 1998 року, збірник 1998-VIII, с. 3116, параграф 45) зазначено, що дійсно навіть припущення про факти, які ставлять під сумнів безсторонність суду, можуть мати певне значення; йдеться про довіру, яку суди у демократичному суспільстві повинні викликати у людей.
Отже, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, судді зобов?язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для сумнівів у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід або бути відведений.
Сумніви в незалежності відсутні, коли у "об'єктивного спостерігача" не виникне підстав для занепокоєння з цього питання в обставинах справи, що розглядається (рішення ЄСПЛ у справі "Кларк проти Сполученого Королівства"). Навіть самі лише сумніви "розсудливого спостерігача" в тому, що суд незалежний та неупереджений, можуть мати певне значення в розумінні забезпечення громадянам права на справедливий суд ("Ферантелі та Сантанджело проти Італії", "Хаусчілдт проти Данії", "Веттстейн проти Швейцарії"). Кожний суддя, у відношенні якого маються щонайменші сумніви в неупередженості, зобов?язаний вийти з процесу. Правила, що регулюють відвід суддів, є спробою забезпечення неупередженості судді шляхом усунення будь-яких сумнівів у учасників цивільного процесу. Ці правила направлені на усунення будь-яких ознак необ?єктивності судді та слугують зміцненню довіри, яку суди повинні асимілювати в демократичному суспільстві (справи "Микаллеф проти Мальти", "Мезнарич проти Хорватії").
З детального аналізу вказаних рішень Європейського суду з прав людини, вбачається, що достатньою підставою для відводу є обґрунтоване припущення, що суддя в силу дії певних чинників не зможе виглядати в очах незацікавлених спостерігачів безстороннім та неупередженим. Іншими словами, якщо сторона має сумнів в безсторонності судді, хоча об?єктивно це нічим не підкріплено, то практика наголошує на необхідності задоволення такої заяви про відвід, адже в іншому випадку це буде розцінено як порушення права особи на справедливий суд.
Тому, коли сторони стверджують про те, що судді необ?єктивні, питання про наявність фактичного упередження не має значення, адже «правосуддя не тільки має бути здійснене, але й сприйматися як очевидно і без сумніву здійснене». Іншими словами, коли виникає питання про відвід, значення має не те, чи справді у судді є усвідомлене або неусвідомлене упередження, а те, чи виник би у розумної та належним способом поінформованої особи сумнів про існування такого упередження. У цьому сенсі обґрунтований сумнів в упередженості не просто заміняє докази, яких бракує, чи доказовий засіб для встановлення вірогідності неусвідомленого упередження, а є виявом пильнішої уваги до іміджу правосуддя, тобто домінантної зацікавленості громадськості в тому, щоб існувала впевненість у чесності процесу.
Зі змісту поданої скарги вбачається, що заявник ОСОБА_4 оскаржує бездіяльність уповноваженої особи ТУ ДБР у міста Полтава у невнесенні відомостей до ЄРДР про кримінальне правопорушення, вчинене, на її думку, суддею Шевченківського районного суду міста Полтави ОСОБА_5 .
Судом встановлено, що слідчий суддя ОСОБА_3 та суддя ОСОБА_5 працюють разом в Шевченківському районному суді міста Полтави, що свідчить про наявність службових відносин між ними.
Тому, враховуючи, викладені в заяві про самовідвід обставини, суд вважає, що вони дійсно можуть викликати обґрунтовані припущення чи створити видимість в очах розумної та належним способом поінформованої особи сумніви про існування у судді упередженого ставлення або надання ним переваги комусь із учасників процесу, що викличе підстави для занепокоєння з цього питання в обставинах справи, що розглядається, а тому, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, зокрема положення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо права кожного на справедливий розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, з метою усунення навіть у незацікавленого розумного стороннього спостерігача, будь-яких сумнівів в безсторонності та неупередженості суду при розгляді скарги, суд вважає, що задля реалізації завдань кримінального провадження, закріплених ст.2 КПК України, зокрема: захисту особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду, а також з метою сприяння у підтримці до зростання довіри суспільства, представників юридичної професії і сторін у справі до об?єктивності та незалежності суддів та судових органів, тобто в цілому до судової влади, для забезпечення умов, за яких у будь-якої розумної та належним способом поінформованої особи не виникало б сумнівів щодо розгляду справи неупередженим та безстороннім судом, слід задовольнити заяву слідчого судді ОСОБА_3 про самовідвід від участі у розгляді вказаної скарги, на підставі п.4 ч.1 ст.75 КПК України.
Керуючись ст. ст. 75, 80, 81, 369-372, 376 КПК України,
Заяву судді Шевченківського районного суду міста Полтави ОСОБА_3 про самовідвід від участі в розгляді скарги ОСОБА_4 на бездіяльність ТУ ДБР (з дислокацією в м. Полтава), яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР - задовольнити.
Відвести слідчого суддю Шевченківського районного суду міста Полтави ОСОБА_3 від участі у розгляді скарги ОСОБА_4 на бездіяльність ТУ ДБР (з дислокацією в м. Полтава), яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
Скаргу ОСОБА_4 на бездіяльність ТУ ДБР (з дислокацією в м. Полтава), яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР передати відповідальному працівнику апарату суду для повторного автоматизованого розподілу скарги іншому складу суду, в порядку встановленому статтею 35 КПК України.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили негайно з моменту її проголошення.
Суддя Шевченківського
районного суду міста Полтави: ОСОБА_6