Справа № 541/3608/25
Номер провадження 2/541/1772/2025
іменем України
07 листопада 2025 року м. Миргород
Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:
головуючого судді - Городівського О.А.,
секретаря судового засідання - Непокупної Л.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
11 вересня 2025 року представник ТОВ «Споживчий центр» звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №08.01.2025-100000418 від 08 січня 2025 року станом на момент пред'явлення позову у сумі 39150 грн. 00 коп., що включає: 15000 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 13950 грн. - заборгованість за процентами; 2700 грн. - заборгованість за комісією; 7500 грн. - неустойка, посилаючись на те, що між сторонами був укладений кредитний договір, зобов'язання за яким відповідач не виконує, тому за ним утворилася заборгованість, яку позивач просив стягнути у судовому порядку.
Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 15 вересня 2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, в позовній заяві просив проводити розгляд справи за його відсутності, проти ухвалення заочного рішення не заперечував (а.с. 8).
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, місце та час розгляду справи належно повідомлений за адресою місця проживання, зареєстрованої у встановленому законом порядку, відповідно до п. 2 ч. 7 ст. 128 ЦПК України, та шляхом публікації оголошення на веб-сторінці Миргородського міськрайонного суду, офіційного веб-порталу судової влади. Причину своєї неявки суду не повідомив, як і не надіслав заяв чи клопотань про розгляд справи у його відсутність або перенесення розгляду. Відзив на позовну заяву не направив (а.с. 19-21).
У зв'язку з неявкою в судове засідання сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Ухвалою від 07 листопада 2025 суд вирішив провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Суд, дослідивши докази по справі кожний окремо та в їх сукупності, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 08 січня 2025 року укладено кредитний договір (оферти) № 08.01.2025-100000418 строком на 155 днів зі сплатою відсотків 355,58% річних та неустойки в сумі 225,00 грн., що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов'язання. Дата повернення кредиту 11.06.2025 року. Відповідно до умов договору позичальнику надано кредит у розмірі - 15000,00 грн. Умови кредитування також передбачені паспортом споживчого кредиту, який підписаний відповідачем.
Згідно з п. 3.1. Договору, за цим договором кредитодавець зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, комісію.
Пунктом 3.2. встановлено, що кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором, внаслідок не виконання відповідачем своїх зобов'язань, утворилась заборгованість у розмірі 39150,00 грн., з яких: 15000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 13950,00 грн. - заборгованість за процентами; 2700,00 грн. - заборгованість за комісією; 7500,00 грн. - неустойка.
Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст.ст. 1054, 1055 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно до ст. 627 ЦК України, встановлено, що сторони є вільними в укладенні договорів, виборі контрагента та визначенні умов договору. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно із статтями 525, 526, 629 Цивільного Кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту, або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Виходячи з положень ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з положеннями частини 1 статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Отже, судом встановлено, що 08 січня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №08.01.2025-100000418 і відповідач отримав кредит в розмірі 15000,00 грн.
Сторони в договорі погодили розмір та порядок нарахування і сплати відсотків за користування кредитом.
Однак, відповідач умови договору порушив, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі: 15000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 13950,00 грн. - заборгованість за процентами.
Враховуючи факт отримання відповідачем кредитних коштів, та узгодженням сторонами розміру відсотків, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині вказаних сум є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по комісії у сумі 2700 гривень суд зазначає наступне.
З кредитного договору (оферти) № 08.01.2025-100000418, укладеним 08 січня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 , вбачається, що кредитодавцем встановлено два види комісії: пов'язана з наданням кредиту та за обслуговування кредитної заборгованості.
Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначаються Законом України «Про споживче кредитування».
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Згідно з ч. 2 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на додаткові та/або супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов'язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.
Виходячи з аналізу вимог ч. 1 ст. 1, п. 4 ч. 1 ст. 2, ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», роз'яснень Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року по справі № 496/3134/19 щодо застосування статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.
Відповідно до п. 8 заявки кредитного договору № 08.01.2025-100000418, комісія, пов'язана з наданням кредиту (надалі - «комісія за надання», «комісія»; економічна сутність - плата за надання кредиту) - 9% від суми кредиту та дорівнює 1350 грн. 00 коп. Комісія розраховується шляхом множення суми кредиту (база розрахунку) на розмір комісії у відсотковому значенні. Нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту, сплачується згідно графіку платежів.
Отже, умови укладеного між сторонами кредитного договору щодо розміру та порядку сплати комісії за надання кредиту не суперечать ЗУ «Про споживче кредитування», а тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Водночас пунктом 9 заявки кредитного договору № 08.01.2025-100000418 встановлена комісія за обслуговування кредитної заборгованості (надалі - «комісія за обслуговування», «комісія») - 1350 грн. у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом. Комісія за обслуговування нараховується кредитором та обліковується в перший день кожного з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом, сплачується згідно графіку платежів. Комісія за обслуговування встановлюється (економічна сутність) за організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, забезпечення надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет як віддалено, так і на відділеннях, забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, консультаційні послуги, інші послуги, які прямо не вказані в даному пункті, однак, надання яких забезпечено кредитодавцем та пов'язане з обслуговуванням кредитної заборгованості. До комісії за обслуговування кредитної заборгованості не включено послуги, які кредитодавець зобов'язаний надавати позичальнику безоплатно відповідно до чинного законодавства, зокрема, за надання один раз на місяць на вимогу споживача інформації про споживчий кредит.
У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону № 2121-III), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку. З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов'язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався.
З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» підлягає стягненню лише комісія за надання кредиту у розмірі 1350,00 грн., оскільки перелік послуг з обслуговування кредитної заборгованості, що міститься у заявці кредитного договору, відповідають економічним потребам лише самого кредитодавця та вчиняються на його користь, а також позивачем не подано жодних доказів на підтвердження факту надання цих послуг.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача неустойки у сумі 7500,00 грн. суд дійшов наступного висновку.
У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.
Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити.
Свобода договору як одна із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України) є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Однак останні у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий у силу прямої вказівки акта законодавства, а також, якщо ці відносини врегульовані імперативними нормами.
Тому сторони не можуть у договорі визначати взаємні права й обов'язки у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає передбаченим статтею 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (пункт 6 частини першої вказаної статті).
Виходячи з вищезазначеного, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 дійшла висновку про те, що домовленість сторін договору про врегулювання відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов'язку, як і його зміни та припинення. Тому підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням.
Статтями 546, 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до п. 17 заявки кредитного договору №08.01.2025-100000418, неустойка становить 225 грн. 00 коп. та нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно з пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який триває дотепер.
З огляду на зазначене, неустойка не підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» підлягають частковому задоволенню, тому необхідно стягнути з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №08.01.2025-100000418 від 08 січня 2025 року станом на 11 вересня 2025 року у сумі 30300 гривень 00 копійок, з яких: 15000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 13950,00 грн. - заборгованість за процентами; 1350,00 грн. - заборгованість по комісії за видачу кредиту.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду позивачем був сплачений судовий збір в розмірі 2422,40 грн (а.с. 11), тому з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати за сплату судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1874,94 грн. (77,40%).
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 82, 89, 141, 263, 264, 265, 273, 280, 352, 354 ЦПК України, ст.ст. 525, 526, 527, 530, 626, 628, 629, 1048, 1049, 1054 ЦК України, суд -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №08.01.2025-100000418 від 08 січня 2025 року станом на 11 вересня 2025 року у сумі 30300 (тридцять тисяч триста) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судові витрати в розмірі 1874 (одна тисяча вісімсот сімдесят чотири) гривні 94 копійки.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», місцезнаходження: вулиця Саксаганського, будинок 133-А, місто Київ, 01032, код ЄДРПОУ 37356833.
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Суддя О. А. Городівський