Справа № 350/1093/25
Номер провадження 2/350/626/2025
28 жовтня 2025 року селище Рожнятів
Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області
в складі головуючого судді Пулика М.В.,
секретаря судового засідання Юречко Т.Б.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача адвоката Ошуста С.Є.,
представника відповідачки адвоката Родікова І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Перегінської селищної ради Калуського району Івано-Франківської області про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини, -
установив:
Стислий виклад позиції позивача.
25.07.2025 ОСОБА_2 звернувся до Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області із позовною заявою до відповідачки, у якій просить суд ухвалити рішення, яким встановивти факт самостійного виховання та утримання ним неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В основу своїх позовних вимог позивач зіслався на те, що перебував з відповідачкою в зареєстрованому шлюбі. Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 14.05.2015 шлюб між ними розірвано, неповнолітніх дітей: дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишено на проживання з матір'ю - ОСОБА_3 .
Рішенням Рожнятівського районного суду від 27 серпня 2015 року у справі №350/908/15-ц провадження №2/350/456/15 стягнуто з нього на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дітей - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та дочки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у розмірі по 600 грн щомісячно, починаючи з 11.06.2015 року і до повноліття дітей.
Проте їхній спільний із відповідачкою син ОСОБА_6 , постійно з листопада 2014 року фактично проживає постійно з ним. Мати дитини постійно перебуває за межами України на роботі і життям сина ОСОБА_6 не цікавиться, та не займається його вихованням. На противагу цьому він має самостійний дохід і постійне місце проживання, проживає в задовільних матеріально-побутових умовах, забезпечений матеріально, так як займається підприємницькою діяльністю, і створив належні умови для утримання, виховання та всебічного розвитку свого сина ОСОБА_6 . Тому за таких обставин він змушений був звернутись до суду за захистом своїх законних прав та інтересів, що відповідають інтересам та бажанню дитини, тобто з позовом до ОСОБА_3 про припинення стягнення аліментів та стягнення аліментів на його користь на утримання сина.
Рішенням Рожнятівськото районного суду від 24 квітня 2025 року в справі №350/1813/24 провадження №2/350/73/2025 припинено стягнення з на користь ОСОБА_3 , на утримання сина ОСОБА_6 аліментів, які стягувалися на підставі рішення Рожнятівського районного суду від 27.08.2015 у справі №350/908/15-ц провадження №2/350/456/15. Стягнуто з відповідачки на його користь аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в твердій грошовій сумі 3000 грн починаючи з 22.10.2024 і до повноліття дитини.
Таким чином встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини є важливим для нього, оскільки від цього залежить виникнення та/або зміна ряду особистих та майнових прав, а також впливатиме на права та інтереси дитини та інших членів сім'ї. Так, встановлення цього факту, крім іншого, впливає на можливі гарантії, передбачені Сімейним кодексом України, можливість отримання соціальних та інших пільг, виплат, допомоги, які передбачені податковим законодавством, тощо.
Також факт самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини мені необхідно встановити з метою отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відповідно до якого, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: жінки та чоловіки, коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду. Інші способи встановлення вказаного даного факту діючим законодавством України не передбачено.
Стислий виклад позиції учасників справи.
В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити. Позивач пояснив, що відповідачка перебуває за кордоном та не приїжджає в Україну. Син не спілкувався з матір'ю. Зазначив, що самостійно вирішує питання матеріального забезпечення сина, який повністю перебуває на його утриманні. Відповідачка продовж тривалого часу не надає ніякої матеріальної допомоги сину та не спілкується із ним, що свідчить про самоусунення її від виховання. Просить заволити позов, оскільки перебування сина на утриманні дає йому право на відстрочку від призову в ЗСУ.
Відповідачка в судове засідання не з'явилася, її представник - адвокат Родіков І.С. позовні вимоги не визнав. Вказав, що між сторонами був спір з приводу стягнення аліментів на дітей, на даний час судовим рішенням встановлено, що позивач утримує сина, а відповідачку дочку, тому стверджувати про те, що мати не надає утримання своєму сину є безпідставним. Мати цікавиться життям свого неповнолітнього сина. Відповідач штучно створює видимість про те, щоб її виставити в негативному світлі. Згідно рішення суду з відповідачки стягнуто аліменти на сина в розмірі 3000 грн. заборгованості по сплаті аліментів його довірителька не має. Жодних обставин, які б вказували на негативну поведінку матері відносно свого сина не існує, тому вважає позов безпідставним. Метою встановлення даного юридичного факту позивач вказує отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Тому просив відмовити в встановленні вказаного факту.
Представник третьої особи орган опіки та піклування виконавчого комітету Перегінської селищної ради до суду надіслала заяву, в якій просила розгляд справи здійснювати без її участі, до заяви додала пояснення щодо встановлення факту самостійного виховання та утримання у даній справі.
Заяви та клопотання сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, процесуальні дії у справі:
Ухвалою судді від 25.07.2025 відкрито провадження у справі, призначене підготовче засідання.
Ухвалою суду від 16.09.2025 призначено судове засідання для розгляду справи по суті.
27.10.2025 від представника третьої особи надійшли письмові пояснення з клопотаннм про розгляд справи у її відсутності.
Фактичні обставини справи.
Судом встановлено, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно 11 серпня 2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Рожнятівського районного управління юстиції в Івано-Франківській області, сторони є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.9).
Судом встановлено, що позивач та відповідачка є батьками неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 27 серпня 2015 року у справі №350/908/15-ц провадження №2/350/456/15 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягуються аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі 600 грн щомісячно.
Рішенням Рожнятівськото районного суду від 24 квітня 2025 року в справі №350/1813/24 провадження №2/350/73/2025 припинено стягнення з на користь ОСОБА_3 , на утримання сина ОСОБА_6 аліментів, які стягувалися на підставі рішення Рожнятівського районного суду від 27.08.2015 у справі №350/908/15-ц провадження №2/350/456/15. Стягнуто з відповідачки на його користь аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в твердій грошовій сумі 3000 грн.
На даний час син сторін ОСОБА_6 постійно проживає постійно з позивачем, що сторонами не оспорюється.
Аком комісії Перегінської селищної ради від 25.11.2016, листом Служби у справах дітей Перегінської селищної ради №17/02-01 від 22.03.2021 підтверджено, що батько створив належні умови для проживання та повноцінного розвитку та виховання сина.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, висновки суду.
Відповідно до ст.ст. 1-4 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. ст. 76, 77 ЦПК України).
Як визначено ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно зі статтями 263-265 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. В мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до змісту ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід'ємною частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Даючи оцінку вимозі позивача про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини та доказам, які він наводить на обґрунтування заявлених вимог, то суд вважає за необхідне зазначити таке.
Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
У даній справі, позивач просить встановити факт самостійного виховання дитини. Заявлені вимоги, пов'язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує дитину з метою в подальшому отримати відстрочку від мобілізації на підставі ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Згідно із ч. 6 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону.
Згідно з частин 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
У відповідності до вимог ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Конвенція про права дитини в п. 3 ст. 9 закріпила принцип, за яким держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини.
Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року по справі № 201/5972/22.
Висновки суду.
Вислухавши учасників справи, розглянувши матеріали цивільної справи, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на нижчевикладене.
Так, у даній справі позивач просить установити факт самостійного виховання та утримання ним дитини. Однак, встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.
Посилання позивача на той факт, що відповідачка постійно проживає закордоном не свідчить про те, що відповідачка ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання та утримання сина, а долучені до матеріалів справи докази свідчать лише про проживання дитини разом з батьком.
Крім того, звернення із позовною заявою про встановлення факту перебування на утриманні неповнолітнього сина в цій справі необхідне заявнику для вирішення питання щодо можливості відстрочки від призову, що є неприпустимим з огляду на характер спірних правовідносин.
Утримання та виховання дітей батьком є законним його обов'язком та не потребує встановлення факту судом з тією метою, про яку зазначив позивач.
Виходячи з наведеного, суд не вбачає підстав для встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Розподіл судових витрат.
Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, судовий збір при цьому слід залишити за позивачем.
Керуючись ст.ст. 1-4, 19, 89, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд -
ухвалив:
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Перегінської селищної ради Калуського району Івано-Франківської області про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини.
На рішення може бути подана апеляція до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 07.11.2025.
Суддя: