Справа №345/4068/25
Провадження № 2/345/1859/2025
07.11.2025 року м. Калуш
Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді Онушканича В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін і без проведення судового засідання цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. Позов мотивує тим, що 28.03.2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» був укладений кредитний договір №102768417, згідно з умовами якого відповідачу були надані грошові кошти у розмірі 8000,00 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом, інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором. Відповідно до графіку сплати кредитних коштів повернення кредиту та сплати комісії і процентів відповідачем не було внесено.
ТОВ «Мілоан» умови кредитного договору виконав у повному обсязі, надавши відповідачеві кредит на потрібну йому суму. Відповідач зі свого боку не виконав умови кредитного договору. У зв'язку із порушенням взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, у відповідача утворилася заборгованість в розмірі 23872,97 грн., з яких: 5717,00 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 18155,97 грн. - заборгованість за сумою відсотків.
19.08.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ ФК «Кредит-Капітал» був укладений договір відступлення прав вимоги №75-МЛ/Т, відповідно до умов якого відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором №102768417, що укладений між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 . В добровільному порядку відповідач відмовляється погасити заборгованість за кредитним договором. Тому позивач просить стягнути з відповідача 23872,97 грн. заборгованості за кредитним договором №102768417 від 28.03.2021 року, 2422,40 грн. сплаченого судового збору та 7000,00 грн. витрат за надання правничої допомоги.
Відповідач подав відзив на позовну заяву. Заявлений позов не визнає, оскільки не укладав договору з ТОВ «Мілоан» та не отримував кредитних коштів. Так, на підтвердження наявності грошового зобов'язання позивач надав копію договору про споживчий кредит №102768417 від 28.03.2021 року, який не підписаний відповідачем - не містить електронного підпису позичальника одноразовим ідентифікатором. Аналогічно ані графік платежів, ані паспорт споживчого кредиту не містять електронного підпису позичальника одноразовим ідентифікатором.
Відповідач звертає увагу, що у наданій позивачем анкеті-заяві на кредит №102768417 оформлення та розгляд заяви на отримання кредиту почався о 04:32:22 та завершився о 04:32:22 год. 28.03.2021 року, а рішення по заяві (успішно) було прийнято о 01:33:08 год. 28.03.2021 року. Тобто рішення про надання кредиту було прийнято на три години раніше, ніж заява про отримання кредиту була подана.
Відповідач зазначає, що відповідно до платіжного доручення 26308612 від 28.03.2021 року ТОВ «Мілоан» доручило ТОВ ФК Елаєнс перерахувати кошти у розмірі 8000,00 грн. на ім'я ОСОБА_1 , банк отримувача НОМЕР_1 , номер картки НОМЕР_2 . Відповідно до коду банку отримувача картка, на яку, як стверджує позивач, було перераховано кредитні кошти, відкрита у АТ «Райффайзен Банк» (код банку 411997). Відповідно до довідки №81-23/4/А/6317 від 24.06.2025 року, наданої АТ «Райффайзен Банк» 01.10.2013 року на імя ОСОБА_1 відкрито картковий рахунок фізичної особи, закритий рахунок 20.02.2024 року. В 2021 році були відкриті такі картки до рахунку: НОМЕР_3 та НОМЕР_4 . Відповідач наголошує, що картка за номером НОМЕР_2 йому не належить. З огляду на наведене, відповідач вказує, що не має зобов'язань перед ТОВ «Мілоан», оскільки договору про споживчий кредит №№102768417 від 28.03.2021 року не укладав, кредитних коштів не отримував. Тому відповідач вважає позов безпідставним та таким, що не підлягає до задоволення. Таким чином, відповідач просить в задоволенні позову відмовити, а також стягнути із позивача на його користь понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 5500,00 грн.
Представник позивача надіслав на адресу суду письмові пояснення. Зазначає, що відповідно до Правил надання фінансових кредитів ТОВ «Мілоан», які є в публічному доступі, щоб подати заявку на отримання кредиту, заявник має зареєструватися в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства через заповнення відповідної реєстраційної форми на вебсайті або шляхом направлення необхідних для реєстрації даних через встановлені канали передачі. Інформаційно-телекомунікаційна система товариства здійснює реєстрацію заяви на кредит, за процесом розгляду якої заявник може слідкувати через особистий кабінет заявника. У випадку прийняття рішення про надання кредиту, Товариство укладає із заявником кредитний договір, для цього товариство розміщує в особистому кабінеті пропозицію заявнику/позичальнику про укладення кредитного договору (оферту).
Представник позивача наголошує, що для отримання кредитних коштів від ТОВ «Мілоан» відповідач після реєстрації на сайті товариства, вказавши свої персональні дані, заповнив анкету-заявку на кредит, зазначивши бажані умови кредитування, свій РНОКПП, паспортні дані, номер мобільного телефону та інші персональні дані. Після погодження надання кредитних коштів ТОВ «Мілоан» направило проект договору в особистий кабінет відповідачу. Відповідач, ознайомившись з умовами договору, підписав його за допомогою електронного підпису, шляхом використання одноразового пароля-ідентифікатора W50967.
Відповідач, шляхом власноручного введення одноразового ідентифікатора, отриманого від позивача, прийняв публічну пропозицію (оферту) та підписав кредитний договір (здійснив акцепт пропозиції відповідача), тобто договір укладено відповідно до ст.11 Закону України «Про електронну комерцію». Також представник позивача звертає увагу, що договір про споживчий кредит був укладений 28.03.2021 року, до набрання чинності Постанови НБУ «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)» №113 від 03.11.2021 року, яка набрала чинності 05.11.2025 року, а тому не було обов'язку підписання договору згідно даної постанови.
Щодо надання кредитних коштів відповідачеві, представник позивача зазначає, що перерахування відповідачу кредиту підтверджується долученим до матеріалів справи платіжним дорученням. Також представник позивача наголошує, що після отримання відзиву на позовну заяву відповідач звернувся до первинного кредитора для отримання додаткових документів, що підтверджують здійснення пролонгації відповідачем відповідно до умов кредитного договору. ТОВ «Мілоан» надало позивачу меморіальні ордери, згідно яких здійснювалася пролонгація та часткове погашення заборгованості по кредиту. Розрахунок заборгованості відповідає сумам, вказаним у відомості про щоденні нарахування та погашення, а також виписці з особового рахунку за кредитним договором.
Тому представник позивача просить позовні вимоги задоволити у повному обсязі.
Суд, перевіривши матеріали справи, вважає, що позов слід задоволити частково, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що 19.08.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТзОВ ФК «Кредит-Капітал» було укладено договір відступлення прав вимоги №75-МЛ/Т, за умовами якого позивачу передані права вимоги грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у реєстрі боржників.
З витягу із Реєстру боржників до договору відступлення прав вимог №75-МЛ/Т від 19.08.2021 року вбачається, що ТОВ «Мілоан» передало, а ТОВ ФК «Кредит-Капітал» прийняло право вимоги за кредитним договором №102768417 від 28.03.2021 року.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги)
Згідно ч.1 ст. 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Частина 1 статті 514 ЦК України зазначає, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
В силу ч.1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Таким чином, ТзОВ ФК «Кредит-Капітал» набуло право вимоги по кредитному договору №102768417 від 28.03.2021 року.
Відповідно до ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Зі змісту договору про споживчий кредит №102768417 від 28.03.2021 року, укладеного між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 вбачається, що позикодавець зобов'язується на умовах, визначених цим договором на строк, визначений п.1.3 договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п.1.2 договору, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п.1.4 договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Відповідно до п.1.2 договору сума кредиту становить 8000,00 грн.
Відповідно до п.6.1 договору цей кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та доступний зокрема через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби. У п.6.4 договору передбачено, що укладення товариством кредитного договору з позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню товариством ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв'язку із чим створю для сторін такі ж правові зобов'язання та наслідки.
Згідно ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Перша судова палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду своїй правовій позиції, викладеній у постанові від 16.12.2020 році у справі № 561/77/19 (провадження № 61-20799св19) щодо належності та законності підписання кредитних договорів за допомогою одноразового ідентифікатора зазначає: «Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Згідно із пунктом б частини першої статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону/ у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа....».
Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови користування коштами, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення договору в електронній формі, на погоджених умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Договір укладений між сторонами в електронній формі має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами, які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету договір між відповідачем та первісним кредитором (позикодавцем) не було б укладено.
Акцепт договору позичальником здійснено у формі одноразового ідентифікатора W50967, що підтверджує факт підписання відповідачем вказаного договору. Таким чином, договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, а тому укладання між сторонами даного правочину підтверджено належними та допустимими доказами. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення на мобільний телефон, без здійснення входу на сайт Первісного кредитора за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та первісним кредитором не був би укладений, а тому суд приходить до висновку про наявність волевиявлення з боку відповідача на укладення кредитного договору в електронній формі.
Отже, договір про споживчий кредит №102768417 від 28.03.2021 року укладено в електронному вигляді, шляхом реєстрації відповідача на веб-сайті в мережі Інтернет та підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». Враховуючи факт підписання відповідачем електронного договору, шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, суд приходить до висновку, що укладення вищевказаного договору №102768417 від 28.03.2021 року узгоджується зі ст.ст. 6 , 627 ЦК України та ст.ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію».
А відтак суд не бере до уваги доводи представника відповідача про те, що відповідач не підписував кредитний договір, оскільки законом передбачено можливість підписання електронного договору одноразовим ідентифікатором, який був направлений відповідачу, шляхом надсилання повідомлення на адресу її електронної пошти, який вказувався нею при реєстрації. При цьому, законом не визначено обов'язковість підписання електронного правочину електронним цифровим підписом.
Покликання представника відповідача, що позивачем жодним доказом не доведено факт отримання відповідачем будь-яких кредитних коштів також не заслуговують на увагу.
Відповідно до пункту 1.3. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22, встановлено, що вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів та обов'язкові для виконання ними.
Відповідно до пункту 1.13 вказаної Інструкції, під час здійснення розрахунків можуть застосовуватись розрахункові документи на паперових носіях та в електронному вигляді. Ця Інструкція встановлює правила використання під час здійснення розрахункових операцій таких видів платіжних інструментів: меморіального ордера; платіжного доручення; платіжної вимоги-доручення; платіжної вимоги; розрахункового чека; інкасового доручення (розпорядження).
Згідно із пунктом 2.14 Інструкції банк платника на всіх примірниках прийнятих розрахункових документів і на реєстрах обов'язково заповнює реквізити "Дата надходження" і "Дата виконання", а банк стягувача - "Дата надходження в банк стягувача" (якщо ці реквізити передбачені формою документа), засвідчуючи їх підписом відповідального виконавця та відбитком штампа банку. На документах, прийнятих банком після закінчення операційного часу, крім того, ставиться штамп "Вечірня".
Таким чином, належним та достовірним доказом проведення безготівкового розрахунку є відповідний платіжний документ, передбачений положеннями Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22, заповнений відповідно до вимог цього нормативного документу.
З долученої до матеріалів справи копії платіжного доручення №26308612 від 28.03.2021 року вбачається, що ТОВ «Мілоан» перерахувало ОСОБА_1 на вказану ним платіжну картку № НОМЕР_2 8000,00 грн., що відповідало положенням п.1.2 кредитного договору.
Також за клопотанням представника позивача ухвалами Калуського міськрайонного суду від 17.09.2025 року та 30.09.2025 року витребувано в АТ «Райффайзен Банк»: інформацію щодо перерахування 28.03.2021 року первинним кредитором ТОВ «Мілоан» на платіжну картку № НОМЕР_2 коштів у сумі 8000,00 грн. згідно платіжного доручення №26308612; інформацію про особу, на ім'я якої видана платіжна картка № НОМЕР_2 .
На виконання ухвал суду АТ «Райффайзен Банк» надано виписку про рух коштів по картковому рахунку № НОМЕР_5 (банківська картка № НОМЕР_2 ), який належить ОСОБА_1 за період 28.03.2021 року. Із вказано виписки вбачається, що 28.03.2021 року на рахунок № НОМЕР_5 , який належить ОСОБА_1 , здійснено зарахування коштів у розмірі 8000,00 грн. (суму, яка вказана у п.1.2 договору про споживчий кредит №102768417 від 28.03.2021 року).
Вищевказані докази у свій сукупності підтверджують факт переказу ТОВ «Мілоан» на належну відповідачеві карту № НОМЕР_2 (картковий рахунок № НОМЕР_5 ), яка емітована АТ«Райффайзен Банк», коштів у розмірі 8000,00 грн.
Щодо долученої стороною відповідача довідки АТ «Райффайзен Банк» від 24.06.2025 року, то вказаною довідкою підтверджується факт відкриття на ім'я ОСОБА_1 карткового рахунку № НОМЕР_5 . Покликання відповідача, що вказана довідка свідчить про наявність відкритих лише таких карток до рахунку: НОМЕР_4 , 414951ХХХХХХ6258 спростовується вищевказаною інформацією, наданою АТ «Райффайзен Банк» на виконання ухвал Калуського міськрайонного суду від 17.09.2025 року та 30.09.2025 року.
За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.
Оскільки відповідачем не спростовано факту отримання ним кредиту у розмірі 5717,00 грн., вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту є обґрунтованими.
Щодо вимог про стягнення заборгованості за простроченими процентами в розмірі 18155,97 грн.
Пунктами 1.5.2., 1.6. та 1.7. передбачено, що проценти за користування кредитом: 2400,00 грн., які нараховуються за ставкою 1,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Тип процентної ставки за цим договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п.2.2,.2.3 цього договору.
Нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей передбачених п.2.2.3 договору (п. 2.2.2. договору).
За змістом п.2.2.3. договору проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п.1.6. цього договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, тощо, визначена в п.1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначеного п.1.3, запропонована позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку встановлену п.1.6 договору. Якщо визначена п.1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то після завершення первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах, проценти з дня продовження строку кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах, згідно п.2.3.1.2 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно п.1.6. договору. Стандартна (базова) процентна ставка не є підвищеною. Після спливу строку кредитування (з урахуванням пролонгацій) нарахування процентів за користування кредитом припиняється. Розмір стандартної (базової) ставки не може бути збільшено товариством без письмової (такої, що прирівнюється до письмової) згоди позичальника.
Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.
У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством.
У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року по справі №910/4518/16 зауважила, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за "користування кредитом", так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов'язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов'язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя). Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов'язання, слід застосовувати як ст. 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом"). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Суд звертає увагу, що відповідно до п.1.3 кредитного договору кредит надається строком на 30 днів, термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом - 27.04.2021року.
Пунктом 2.3.1. передбачено, що 2.3.1. продовження вказаного в п.1.3 договору строку кредитування може відбуватись на пільгових або стандартних (базових) умовах.
Пролонгація на стандартних (базових) умовах: Позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо Позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною в п.1.6 договору. У випадку, якщо позичальник протягом періоду на який продовжено строк кредитування(пролонгації) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах (п.2.3.1.2. вказаного договору).
Отже, сторонами погоджено, що строк пролонгації не може перевищувати 60 днів. Таким чином, з урахуванням строку пролонгації, проценти можуть нараховуватися максимально за 90 днів користування кредитними коштами. При цьому умовами договору не передбачено пролонгації строку кредитування більше, ніж на 60 днів, а отже, не передбачено і нарахування процентів за користування кредитом поза межами цього строку.
З долучених до позовної заяви меморіальних ордерів, відомостей про щоденні нарахування та погашення заборгованості вбачається, що відповідач, здійснюючи часткове погашення заборгованості та сплачуючи комісію за пролонгацію кредиту, щоразу здійснював пролонгацію кредитного договору відповідно до 2.3.1 договору. Водночас, як вказувалося вище, строк пролонгації не може перевищувати 60 днів. Отже, нараховані позивачем проценти за період з 27.06.2021 року по 04.08.2021 року в розмірі 11148,15 грн. нараховані поза межами погодженого сторонами строку кредитування.
Таким чином обґрунтованими є вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів за користування кредитом в період з 28.03.2021 року по 26.06.2021 року (90 днів), а саме в розмірі 7007,82 грн. (18155,97 грн. - 11148,15 грн. (нараховані проценти за період з 27.06.2021 року по 04.08.2021 року)
У постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів має здійснюватися у системному взаємозв'язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов'язання, враховуючи, що за пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України.
Нарахування процентів за користування кредитом (кредитними коштами), про стягнення яких просить позивач, є відмінним від порядку та періоду нарахування платежів, що здійснюються за порушення зобов'язання за кредитним договором, зокрема відповідно до статті 625 ЦК України, як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання. В охоронних/спірних правовідносинах права та інтереси кредитора мали б бути забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Отже, з огляду на вищенаведене, вимога позивача про стягнення з відповідача процентів за користування кредитом, нарахованих поза межами фактично погодженого сторонами 90-тиденнного строку, є необґрунтованою.
Таким чином, суд приходить до висновку, що обґрунтованими є вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 5717,00 грн. заборгованості за тілом кредиту та 7007,82 грн. заборгованості за нарахованими відсотками, а всього 12724,82 грн.
За таких обставин, оцінюючи в сукупності зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути 12724,82 грн. заборгованості за кредитним договором №102768417 від 28.03.2021 року.
Згідно із ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, з урахуванням наведених обставин та положень закону, витрати на сплату судового збору, які повинен сплатити відповідач позивачу, становлять 1283,87 грн. (2422,40 грн. *53%), що пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Ч.2 ст.141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову, на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому розмір витрат на професійну правничу допомогу, які повинен сплатити відповідач позивачу становить 3710,00грн (7000,00 грн.* 53%), що пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, загальний розмір понесених судових витрат, які повинен сплати відповідач позивачу становить 4993,87 грн.
При цьому розмір витрат на професійну правничу допомогу, які повинен сплатити позивач відповідачу становить 2585,00грн (5500,00 грн.* 47%), що пропорційно розміру відмовлених позовних вимог.
Згідно з ч. 10 ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Отже, оскільки розмір судових витрат позивача є більшим, ніж розмір витрат відповідача, суд вважає, що у відповідності до вимог ч. 10 ст. 141 ЦПК України відповідач зобов'язаний сплатити позивачу різницю таких витрат у розмірі 2408,87 грн. (4993,87 -2585,00).
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 256,258,526, 536, 549, 572, 589, 625, 1048, 1054 ЦК України, ст.ст. 81, 263-265 ЦПК України,
Позов задоволити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» 12724,82 грн. заборгованості за кредитним договором №102768417 від 28.03.2021 року.
Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ,на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» згідно ч.10 ст. 141 ЦПК України різницю понесених судових витрат у сумі 2408,87 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення складено 07.11.2025 року.
Суддя