Справа № 183/183/23
№ 1-кп/183/622/25
29 жовтня 2025 року м. Самар
Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, відомості по якому внесені 14.11.2022 року до ЄРДР за № 42022222110000065, за обвинуваченням ОСОБА_3 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 1111 КК України, -
за участю:
прокурора ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
обвинуваченої ОСОБА_3 ,
Під час судового розгляду кримінального провадження прокурором було заявлено клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_3 .
В обґрунтування клопотання прокурор зазначив, що у громадянки України ОСОБА_3 під час окупації м. Куп'янська, Харківської області, у середині серпня 2022 року, більш точний час вчинення кримінального правопорушення за об'єктивних причин встановити не виявилося можливим, виник злочинний умисел, направлений на добровільне зайняття посади пов'язаної з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій.
Згідно з Конституцією України, Україна є суверенною та незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною та недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевськими конвенціями 1949 року, а також усупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, Договору про дружбу, співробітництво та партнерство між Україною та Російською Федерацією 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами є окупацією частини території суверенної держави та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Діючи в порушення норм міжнародного гуманітарного права, президент російської федерації (далі - рф) ОСОБА_6 , а також інші невстановлені на даний час досудовим розслідуванням представники влади рф, всупереч вимогам п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994 року, принципів Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 року та вимог ч. 4 ст. 2 Статуту ООН та Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 року № 36/103, від 16.12.1970 року № 2734 (ХХV) від 21.12.1965 року № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 року № 3314 (ХХІХ), підготували та розв'язали агресивну війну та військовий конфлікт підрозділів зс рф на території України.
24.02.2022 року на виконання вищевказаного злочинного наказу військовослужбовці збройних сил рф, шляхом збройної агресії, із загрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, незаконно вторглися на територію України через державні кордони України в Автономній Республіці Крим, Харківській, Донецькій, Луганській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та вчинили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, що мають важливе народногосподарське або оборонне значення, та вчинили окупацію частин зазначеної території, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України з порушенням порядку, встановленого Конституцією України, яка триває до теперішнього часу та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
У зв'язку з цим, Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05.30 години 24.02.2022 року строком на 30 діб. Законом України від 24.02.2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»» затверджено зазначений Указ.
Воєнний стан неодноразово продовжувався указами Президента України, в останній раз Указом Президента України та на даний час діє.
Законом України від 22.05.2022 року № 2265-ІХ «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну» російська федерація визнана державою-терористом (державою-агресором).
З початку військової агресії рф, на територіях, які опинилися в окупації, серед яких був і Куп'янський район Харківської області, представники держави-агресора, створили незаконні органи влади, які розпочали впроваджувати політичні стандарти рф.
В ході досудового розслідування встановлено, що в середині серпня 2022 року, більш точний час вчинення кримінального правопорушення за об'єктивних причин встановити не виявилося можливим, перебуваючи на тимчасово окупованій території України, а саме у м. Куп'янськ, Харківської області, за власним бажанням, з метою надання допомоги ворожій державі рф спрямованої на заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, державній, економічній та інформаційній безпеки України, в період збройного конфлікту, ОСОБА_3 вступила у контакт з представниками збройних формувань рф на території Куп'янського району, Харківської області, зайняла посаду «И.о. заместителя начальника Куриловского территориального отдела военно-гражданской администрации Купянского района Харьковской области», розташованого за адресою: вул. Лозова, 1, с. Курилівка Куп'янського району Харківської області, 63730, тобто у незаконно створеному органі окупаційної адміністрації зс рф на території м. Куп'янськ та виконувала обов'язки пов'язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями. ОСОБА_3 виконувала завдання та обов'язки «И.о. заместителя начальника Куриловского территориального отдела военно-гражданской администрации Купянского района Харьковской области», виконувала рішення військово-цивільної адміністрації, приймала участь у нарадах керівництва та інші дії, згідно своїх функціональних обов'язків.
07 грудня 2022 року ОСОБА_3 повідомлено про підозру у кримінальному провадженні №42022222110000065 від 14.11.2022 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 1111 КК України.
Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02.05.2024 року обвинуваченій ОСОБА_3 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Строк тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_3 у даному кримінальному провадженні спливає.
Обвинувачена ОСОБА_3 вчинила тяжкий злочин, за яке передбачено покарання від п'яти до десяти років позбавлення волі.
Оскільки КПК України не містить визначення обґрунтованої підозри, за роз'ясненням вказаного поняття слід звернутися до практики ЄСПЛ. За загальною практикою Європейського суду з прав людини, що склалась з рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» (Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom) від 30.08.1990 року, п. 32, Series A, № 182, термін «обґрунтована підозра» у вчиненні правопорушення передбачає наявність фактів або інформації, які могли б переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла таки вчинити злочин. Вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
У справі «Ердагоз проти Туреччини» висловлено позицію, що факти, які викликали підозру, не обов'язково мають бути одного рівня з тим, які необхідні для того, щоб не лише обґрунтувати засудження, а пред'явити обвинувачення, що є наступною стадією в процесі розслідування кримінальної справи.
Окрім того, на підтвердження обґрунтованості підозри, наявні фактичні обставини кримінального провадження дають можливість об'єктивно пов'язати обвинуваченого із вчиненням кримінального правопорушення (Рішення ЄСПЛ «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року).
Метою продовження раніше обраного запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченою покладених на неї процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам визначених ухвалою слідчого судді.
На даний час продовжують існувати ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки враховуючи те, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, з огляду на тяжкість можливого покарання у виді позбавлення волі, з метою подальшого виконання можливого винесеного відносно неї обвинувального вироку за вчинення вищевказаного злочину вбачається ризик того, що вона може переховуватись від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення відповідальності (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України).
Також треба врахувати те, що обвинувачена ОСОБА_3 є місцева мешканка і їй відомо місце проживання свідків у вищевказаному кримінальному провадженні, тому вона може здійснити спробу незаконного впливу на свідків, в тому числі шляхом здійснення погроз та залякувань - у разі застосування більш м'яких запобіжних заходів, з метою зміни або спотворення їх показань на стадії судового розгляду, які безпосередньо сприймаються судом лише в судових засіданнях (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України).
Крім того, враховуючи наявність достатніх підстав вважати, що
ОСОБА_3 добровільно співпрацювала з окупаційною адміністрацією держави агресора, толерантно віднеслася до захоплення частини території України, вбачається ризик того, що вона може вчинити інше кримінальне правопорушення проти основ національної безпеки України, тим самим зашкодити державі, адже дана категорія злочинів є найбільш небезпечними посяганнями на суспільні відносини, які забезпечують державну безпеку, обороноздатність, незалежність країни, її конституційний лад (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України).
Можливість переховування ОСОБА_3 підтверджується тим, що підозрювана вчинила тяжкий злочин, відповідальність за який передбачена у вигляді позбавленням волі строком від 5 до 10 років, тому з метою уникнення покарання підозрювана ОСОБА_3 може покинути територію України.
Згідно з абз. 8 ч.4 ст.183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст. ст. 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Відповідно до положень ч. 6 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст. ст. 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої ст. 176 КПК України - тримання під вартою.
Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №511-550/0/4-13 від 04 квітня 2013 року «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», слід враховувати, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі "Харченко проти України" від 10 лютого 2011 року).
Тяжкість вчинення вказаного злочину викликає саме ту реакцію суспільства і наслідки, що застосування до ОСОБА_3 менш суворих запобіжних заходів, не пов'язаних з ізоляцією від суспільства, не буде достатнім для запобігання вищевказаним ризикам та не в змозі в повній мірі забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченої і унеможливити настання ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Враховуючи вищевикладене, зокрема особу правопорушника, яка вчинила злочин у період воєнного стану, застосування більш м'якого запобіжного заходу не дозволить запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України. На підставі вищевикладеного прокурор просить суд продовжити обвинуваченій ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.
Захисник просила відмовити в задоволені клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, оскільки ризики, які зазначені прокурором змінились, свідки по даній справі роз'їхались, м. Куп'янськ перебуває під постійними обстрілами, має на утриманні матір інваліда похилого віку та двох дітей, не буде переховуватись від суду, має намір здати закордонний паспорт та просила обрати запобіжний захід у виді застави.
Обвинувачена в судовому засіданні підтримала думку захисника та просили відмовити в задоволені клопотання прокурора.
При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу
ОСОБА_3 суд враховує, що існують ризики, передбачені п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Відповідно до клопотання прокурора, під час досудового розслідування встановлено наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Суд вважає, що наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України свідчить те, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, з огляду на тяжкість можливого покарання у виді позбавлення волі, з метою подальшого виконання можливого винесеного відносно неї обвинувального вироку за вчинення вищевказаного злочину вбачається ризик того, що вона може переховуватись від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення відповідальності, на даний час підозрюється у вчиненні злочину, які відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжкого, ОСОБА_3 розуміє, що у разі визнання її судом винуватою у вчиненні вказаного злочину, передбаченого ч. 5 ст. 1111 КК України її може буде засуджено судом до реального позбавлення волі на строк 10 років, тому існує реальна можливість переховування останньої від органів досудового розслідування та суду з метою ухилення від покарання.
Наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України свідчить те, що ОСОБА_3 добровільно співпрацювала з окупаційною адміністрацією держави агресора, толерантно віднеслася до захоплення частини території України, вбачається ризик того, що вона може вчинити інше кримінальне правопорушення проти основ національної безпеки України, тим самим зашкодити державі, адже дана категорія злочинів є найбільш небезпечними посяганнями на суспільні відносини, які забезпечують державну безпеку, обороноздатність, незалежність країни, її конституційний лад.
При цьому, суд вважає наявність ризиків, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, в судовому засіданні прокурором не доведені.
Суд при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оцінила в сукупності інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, а саме те, що ОСОБА_3 підозрюється у скоєнні кримінального правопорушення, віднесеного законом до категорії особливо тяжких, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченій у разі визнання її винуватою у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого вона обвинувачується.
Все вищевикладене неодмінно свідчить про відсутність підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу ОСОБА_3 , ніж тримання під вартою.
Продовжуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, суд виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваної, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства. Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», суд вважає необхідним застосувати обвинуваченому найбільш тяжкий вид запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки застосування більш м'яких запобіжних заходів не буде достатнім для забезпечення визначеного раніше ризику.
Аналізуючи вищевикладене, вислухавши думку учасників процесу, кожного окремо, суд вважає клопотання прокурора обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 177, 178 КПК України, суд, -
Обвинуваченій ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Балаклія Харківської області, громадянки України, продовжити строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 24 грудня 2025 року включно.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її проголошення.
Суддя ОСОБА_1