Справа № 185/4641/25
№ 1-кп/183/1901/25
29 жовтня 2025 року м. Самар
Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, відомості по якому внесені 26 вересня 2025 року до ЄРДР за № 62024170030003094, за обвинуваченням ОСОБА_3 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, -
за участю:
прокурора ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 обґрунтувавши тим, що ОСОБА_3 обвинувачується в тому, що він в розумінні вимог ст.ст. 18, 19, 22, 401, диспозиції ст. 408 КК України, є військовослужбовцем, тобто суб'єктом вказаного злочину, та останньому було достеменно відомо про несення військової служби під час воєнного стану.
Згідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
Будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, солдат ОСОБА_3 відповідно до вимог ст. ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1 - 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України, бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців.
Відповідно до ст. 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові.
За приписами статей 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов'язків зобов'язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).
Проте, солдат ОСОБА_3 достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, та маючи можливість належно їх виконувати, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, свідомо допустив їх порушення та вчинив військовий злочин проти встановленого порядку проходження військової служби за наступних обставин.
Так, з метою виконання завдань за призначенням особовий склад військової частини НОМЕР_1 , в тому числі і солдат ОСОБА_3 , тимчасово розташувались поблизу у с. Попасне Самарівського (Новомосковського) району Дніпропетровської області (більш детальна адреса не підлягає розголошенню в умовах воєнного стану).
Перебуваючи на службі, солдат ОСОБА_3 , вирішив не виконувати обов'язки військової служби та без дозволу командування військової частини залишити місце служби.
Реалізуючи свій злочинний намір, діючи умисно, солдат ОСОБА_3 будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період і проходячи її на посаді курсанта 3 навчальної роти військової частини НОМЕР_1 у званні солдат, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи умисно, з метою повного ухилення від військової служби, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, 21 травня 2024 року о 08 годині 00 хвилин під час ранкового шикування особового складу 3 навчальної роти військової частини НОМЕР_1 розташованої у АДРЕСА_1 було виявлено відсутність солдата ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який того дня, 21.05.2024, умисно, без поважних причин, незаконно припинив виконувати свій конституційний обов'язок по захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України, та самовільно виїхав до місця свого проживання за адресою: АДРЕСА_2 де проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його із виконанням обов'язків з військової служби та продовжував ухилятися від військової служби у період з 21.05.24 до 17.04.25, тобто до часу встановлення працівниками правоохоронного органу його місцезнаходження, а саме за адресою: АДРЕСА_3 , де був затриманий працівниками поліції в порядку ст. 208 КПК України.
Обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується зібраними під час досудового розслідування належними та допустимими доказами у їх сукупності, зокрема: повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, актом службового розслідування, проведеного за фактом самовільного залишення місця служби, та іншими зібраними під час досудового розслідування доказами в їх сукупності.
Таким чином, ОСОБА_3 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. ст. 408 КК України, санкцією якого передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років.
За ч.1 ст. 183 КІІК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
За п. 3 ч. 2. ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
На даний час виникла необхідність у продовженні застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки встановлені ризики, визначені ст. 177 КПК України, які вказують на те, що застосування менш суворого запобіжного заходу не забезпечить його належну процесуальну поведінку та надасть можливість уникнути підозрюваному кримінальної відповідальності шляхом: переховування від органів досудового розслідування та суду; незаконного впливу на свідка, у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Метою продовження застосування запобіжного заходу до обвинуваченого ОСОБА_3 згідно зі ст. 177 КПК України є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
-переховуватися від органів досудового слідства та суду;
-незаконно впливати на свідків у вказаному кримінальному провадженні;
-вчинити інше кримінальне правопорушення.
Підставою продовження застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованого обвинувачення у вчиненні ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КПК України, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити вищевказані дії, що зазначені в п.п. 1,3, 5 ст. 177 КПК України.
Обставинами, які дають підстави зробити висновки про наявність вищевказаних ризиків є наступне:
ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років, у зв'язку з чим, у органу досудового розслідування є підстави вважати, що останній з метою уникнення відповідальності за вчинений злочин може переховуватись від органів досудового розслідування.
ОСОБА_3 усвідомлюючи ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення і наступного покарання у вигляді від 5 до 12 років позбавлення волі, може умисно ухилятися від явки в органи досудового слідства, слідчого судді або переховуватись від органів досудового розслідування, та суду, чим може перешкоджати встановленню істини по справі.
Таким чином, ОСОБА_3 під час дії на території України воєнного стану, з метою створення перешкод досудовому слідству, може виїхати за межі території України, у зв'язку з ним, у правоохоронних органів фактично не буде можливості затримати обвинуваченого та як наслідок, притягнути останнього до кримінальної відповідальності, існують ризики переховування останнього у такий спосіб від органів досудового розслідування та суду.
Отже існує ризик того, що ОСОБА_3 у разі не продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою може переховуватись від органів досудового розслідування, та суду, чим може перешкоджати встановленню істини по справі.
Також слід зазначити, що у справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26.07.2001 року CCIIJI зазначив що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Таким чином, наявний ризик, передбачений н. 1 ч. 1 сг. 177 КІІК України - переховування від органів досудового розслідування та суду.
Обвинувачений ОСОБА_3 перебуваючи на волі, самостійно або через інших осіб може перешкоджати встановленню істини у справі, узгоджувати свої показання з показанням інших осіб, які визнані свідками у справі, надавати цим особам поради з урахуванням відомих йому обставин справи, схиляти їх до дачі завідомо неправдивих показань в ході досудового розслідування, з метою створення собі «алібі» щодо його непричетності до вчинення інкримінованого йому правопорушення, тим самим перешкодити встановленню істини в кримінальному провадженні, що дає підстави стверджувати, що інший запобіжний захід, крім тримання під вартою, не зможе ефективно забезпечити виконання запланованих процесуальних рішень у кримінальному провадженні. У випадку не застосування до обвинуваченого запобіжного заходу, існує вірогідність незаконного впливу на свідків. Вказані дії можуть протиправно перешкоджати кримінальному провадженню та встановленню всіх обставин події, зокрема перешкоджати їх прибуттю до слідчого, прокурора або суду, іншим чином вплинути на своїх колишніх знайомих по службі тощо.
Таким чином, наявний ризик, передбачений н. 3 ч. 1 ст. 177 КІІК України - незаконний вплив на свідків у вказаному кримінальному провадженні.
Крім того, дії обвинуваченого ОСОБА_3 під час вчинення кримінального правопорушення, у вчиненні якого він підозрюється свідчать про наявність ризику повторного вчинення кримінальних інших правопорушень в т.ч. проти встановлено порядку несення військової служби (військові кримінальні правопорушення)
Таким чином, наявний ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КІІК України - вчинити інше кримінальне правопорушення.
Таким чином, стороною обвинувачення встановлено обґрунтовану наявність ризиків, передбачених її. и. 1,3, 5 ст.177 КІІК України.
Необхідність продовження стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обумовлюється наявністю ризиків, передбачених ст. 177 КІІК України.
Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 511-550/0/4-13 від 04 квітня 2013 року «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», слідчому судді, суду слід враховувати, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи обвинуваченого, мас відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Так, згідно ст. ст. 7-9 КІІК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. У рішенні по справі «Летельє проти Франції» від 26.06.1991 Європейський суд з прав людини вказав, що наявність вагомих підстав підозрювати затриманого у вчиненні злочину є неодмінною умовою правомірності тримання під вартою.
У рішенні по справі «У проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину мас свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Крім цього, у рішенні по справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 Європейський суд з прав людини вказав, що розумність строку тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно, вона мас оцінюватись в кожному конкретному випадку залежно від особливостей конкретної справи.
Продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_3 відповідає суспільному інтересу. Крім того, гарантії того, що останній не вчинить інше кримінальне правопорушення, відсутні.
Відповідно до ч. 8 ст. 176 КІІК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті - тримання під вартою.
На підставі вищевикладеного прокурор просить продовжити застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжний захід у виді трима ння під вартою в умовах гауптвахти ІНФОРМАЦІЯ_2 - строком на 60 днів, яке спрямоване на забезпечення посилення контролю за місцем перебування останнього, виконання ним процесуальних обов'язків, попередження та своєчасне припинення вчинення обвинуваченим незаконного впливу на свідків та вчинення інших кримінальних правопорушень.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5 заперечував проти заявленого прокурором клопотання та просив змінити його підзахисному раніше обраний запобіжний захід на домашній арешт.
Обвинувачений підтримав думку свого захисника.
При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу
ОСОБА_3 суд враховує, що існує ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, про наявність якого свідчить, що останній обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років, у зв'язку з чим, у органу досудового розслідування є підстави вважати, що останній з метою уникнення відповідальності за вчинений злочин може переховуватись від органів досудового розслідування.
ОСОБА_3 усвідомлюючи ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення і наступного покарання у вигляді від 5 до 12 років позбавлення волі, може умисно ухилятися від явки в органи досудового слідства, слідчого судді або переховуватись від органів досудового розслідування, та суду, чим може перешкоджати встановленню істини по справі.
Таким чином, ОСОБА_3 під час дії на території України воєнного стану, з метою створення перешкод досудовому слідству, може виїхати за межі території України, у зв'язку з ним, у правоохоронних органів фактично не буде можливості затримати обвинуваченого та як наслідок, притягнути останнього до кримінальної відповідальності, існують ризики переховування останнього у такий спосіб від органів досудового розслідування та суду.
Наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України свідчить те, що ОСОБА_3 перебуваючи на волі, самостійно або через інших осіб може перешкоджати встановленню істини у справі, узгоджувати свої показання з показанням інших осіб, які визнані свідками у справі, надавати цим особам поради з урахуванням відомих йому обставин справи, схиляти їх до дачі завідомо неправдивих показань в ході досудового розслідування, з метою створення собі «алібі» щодо його непричетності до вчинення інкримінованого йому правопорушення, тим самим перешкодити встановленню істини в кримінальному провадженні, що дає підстави стверджувати, що інший запобіжний захід, крім тримання під вартою, не зможе ефективно забезпечити виконання запланованих процесуальних рішень у кримінальному провадженні. У випадку не застосування до обвинуваченого запобіжного заходу, існує вірогідність незаконного впливу на свідків. Вказані дії можуть протиправно перешкоджати кримінальному провадженню та встановленню всіх обставин події, зокрема перешкоджати їх прибуттю до слідчого, прокурора або суду, іншим чином вплинути на своїх колишніх знайомих по службі.
При цьому, суд вважає наявність ризиків, передбачених п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, в судовому засіданні прокурором не доведені.
Суд при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оцінила в сукупності інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, а саме те, що ОСОБА_3 обвинувачується у скоєнні кримінального правопорушення, віднесеного законом до категорії тяжких, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у кримінальних правопорушень, у вчиненні якого він обвинувачується.
Все вищевикладене неодмінно свідчить про відсутність підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу ОСОБА_3 , ніж тримання під вартою.
Продовжуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, суд виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваної, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства. Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», суд вважає необхідним застосувати обвинуваченому найбільш тяжкий вид запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки застосування більш м'яких запобіжних заходів не буде достатнім для забезпечення визначеного раніше ризику.
Розглядаючи клопотання захисника обвинуваченого - адвоката
ОСОБА_5 про зміну раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в умовах гауптвахти обвинуваченому ОСОБА_6 на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, суд вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, Оскільки відповідно до ч. 8 ст. 176 КІІК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті - тримання під вартою.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 314-317 КПК України, суд, -
Обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах гауптвахти до 24 грудня 2025 року включно.
В задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_5 про зміну раніше обраного запобіжного заходу на домашній арешт - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її проголошення.
Суддя ОСОБА_1