Справа № 367/2029/25
№ 2/183/4207/25
07 листопада 2025 року м. Самар
Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Парфьонова Д. О., за участі: секретаря судового засідання Моісєєва К. А., представника позивача Котар С. В., розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про:
- стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , 69 513,24 грн недоотриманої пенсії,
12 лютого 2025 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) через представника, адвоката Котар С. В., звернувся до Ірпінського міського суду Київської області з цим позовом, у якому, окрім основної позовної вимоги просив також стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн.
Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті ОСОБА_2 приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Копиловою В. О. видано свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого позивач отримав у спадщину за законом, після смерті ОСОБА_2 недоотриману пенсію спадкодавця у сумі 69 513,24 грн. 18 липня 2024 року позивач звернувся до відділу обслуговування громадян № 7 (сервісний центр) м. Ірпінь Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області з заявою № 4065 про виплату недоотриманих сум пенсії, які увійшли до складу спадщини. Листом № 1000-0202-8/168555 від 18 жовтня 2024 року з ГУ ПФУ у Київській області позивача повідомлено, що документи передано на опрацювання до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (надалі - відповідач, ГУ ПФУ в Луганській області) за місцем перебування пенсійної справи померлої ОСОБА_2 . Позивач указує, що після направлення заяви з додатками, суми пенсій, належних спадкодавцю, йому не виплачено.
29 жовтня 2024 року адвокат Котар С. В., діючи, як представник ОСОБА_1 , звернулася до ГУ ПФУ в Луганській області з запитом про причини не виплати недоотриманої пенсії спадкоємцю та строки її виплати. Листом № 1200-0401-8/27774 від 31 жовтня 2024 року ГУ ПФУ в Луганській області повідомило, що відповідно до Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2021 року № 1165, та виплачується за наявності відповідного фінансування. Представник позивача вказує, що невірне застосування відповідачем законодавства призвело до незаконного перешкоджання реалізації прав позивача, як спадкоємця на отримання належного йому спадкового майна, яке увійшло до складу спадщини, згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом, яке зареєстровано в реєстрі спадкових справ після смерті ОСОБА_2 .
Постановленою суддею Ірпінського міського суду Київської області ухвалою від 17 березня 2025 року позовну заяву передано за підсудністю до Новомосковського (на момент розгляду справи - Самарівського) міськрайонного суду Дніпропетровської області у порядку підсудності, визначеної Розпорядженням Голови Верховного Суду від 06 березня 2022 року № 1/0/9-22, яким змінено територіальну підсудність судових справ Сєвєродонецького міського суду Луганської області і визначено Новомосковському (на момент розгляду справи - Самарівському) міськрайонному суду Дніпропетровської області.
20 червня 2025 року справу отримано судом та 24 червня 2025 року передано головуючому судді.
Постановленою судом ухвалою від 24 червня 2025 року прийнято до провадження цивільну справу, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження та визначено дату підготовчого засідання. Встановлено строки для подання заяв по суті справи.
07 липня 2025 року судом отримано відзив на позовну заяву відповідача. У відзиві представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Зазначає, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на момент смерті перебувала на обліку в ГУ ПФУ в Луганській області, як внутрішньо переміщена особа та отримувала пенсію за віком, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . На запит приватного нотаріуса Бучанського районного нотаріального округу Копилової В. О. щодо надання інформації про розмір недоотриманої пенсії померлої ОСОБА_2 для видачі свідоцтва про право на спадщину (вих. № 67/02-14 від 12 липня 2024 року), Головним управлінням надано відповідь листом від 15 липня 2024 року № 1200-0503-8/18091 про розмір недоотриманої пенсії ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , який складає 69 513,24 грн. У відповіді на запит нотаріуса зазначено, що відповідно до частини першої статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058 сума пенсії може бути змінена відповідно до дати звернення за виплатою недоотриманої пенсії. 18 липня 2024 року ОСОБА_1 звернувся з заявою за № 4065 про виплату недоотриманої пенсії померлої ОСОБА_2 . До заяви від 18 липня 2024 року позивач додав нотаріальне свідоцтво про право на спадщину від 18 липня 2024 року зареєстроване в реєстрі за № 820. Згідно з поданим свідоцтвом про право на спадщину, спадщина, на яку видано свідоцтво, складається з недоотриманої пенсії ОСОБА_2 у розмірі 69 513,24 грн, яка належала спадкодавцю. Представник відповідача вказує, що станом на 01 січня 2025 року недоотриману пенсію в сумі 69 513,24 грн обліковано, включено до переліку типу рішень 2 і буде виплачуватись відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2021 року № 1165 в межах відповідного фінансового ресурсу, який буде визначено у бюджеті Пенсійного фонду України на 2025 рік. Проте, на час подання відзиву бюджет Пенсійного фонду України на 2025 рік не затверджено, а тому, на думку відповідача, взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу вказує, що на Договорі про надання професійної (правничої) допомоги № 028 від 20 серпня 2024 року відсутні підписи сторін, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не надавався. ГУ ПФУ в Луганській області вважає заявлений позивачем розмір витрат на правову допомогу неспівмірним зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом; обсягом наданих послуг, ціною позову і значенням справи для сторони. Відсутні документального підтверджені витрати на правову допомогу, розрахунок суми гонорару адвокатом не надано. Гонорар в сумі 7 000 грн за складання позову є неспівмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, оскільки дана справа є справою незначної складності і розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Щодо стягнення з ГУ ПФУ в Луганській області витрат по сплаті судового збору вказує, що згідно з ч. 2 ст. 73 Закону № 1058 забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом. ГУ ПФУ в Луганській області не має коштів на сплату судового збору.
Постановленою судом ухвалою від 18 серпня 2025 року задоволено клопотання представника позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
В підготовчому засіданні 09 вересня 2025 року постановленою судом ухвалою закрите підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні представник позивача підтримала позов та просила його задовольнити з підстав. указаних у ньому. Вказала про те, що на час розгляду справи позивачеві не виплачено жодних сум пенсії спадкодавця.
В судове засідання представник відповідача не з'явилася, у відзиві просила розглянути справу у її відсутність.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті, суд висновує таке.
За змістом статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених фізичними або юридичними особами вимог і на підставі наданих ними доказів.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).
За ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Судом, з огляду на визнання відповідачем указаного факту, встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на момент смерті перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області, як внутрішньо переміщена особа та отримувала пенсію за віком.
Згідно з копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 /а.с.10, 63/.
23 квітня 2024 року до відділення Пенсійного фонду України у Київській області з заявою № 2468 про виплату допомоги на поховання ОСОБА_2 звернувся ОСОБА_1 /а.с.62/.
З наданої позивачем копії довідки про реєстрацію місця проживання особи № 708 від 09 лютого 2022 року вбачається, що ОСОБА_1 з 09 лютого 2022 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 /а.с.9/.
Відповідно до копії витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі № 77692242 від 18 липня 2024 року, 23 квітня 2024 року приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Копиловою В. О. заведено спадкову справу № 10/2024 після ОСОБА_2 /а.с.12-13/.
12 липня 2024 року приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Копиловою В. О. складено запит до ГУ ПФУ в Луганській області № 67/02-14 про надання інформації про недоотриману пенсію ОСОБА_2 /а.с.64/.
Згідно з копією відповіді ГУ ПФУ в Луганській області № 1200-0503-8/18091 від 15 липня 2024 року на запит приватного нотаріуса Бучанського районного нотаріального округу Копилової В. О. щодо надання інформації про розмір недоотриманої пенсії померлої ОСОБА_2 для видачі свідоцтва про право на спадщину № 67/02-14 від 12 липня 2024 року повідомлено, що сума недоотриманої пенсії становить 69 513,24 грн. Додатково вказано, що відповідно до частини першої статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058 сума пенсії може бути змінена відповідно до дати звернення за виплатою недоотриманої пенсії /а.с.11/.
18 липня 2024 року приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Копиловою В. О. видане свідоцтво про право на спадщину за законом у спадковій справі № 10/24, зареєстроване в реєстрі за № 820, згідно з яким посвідчено, що на підставі статті 1261 ЦК України спадкоємцем зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб - платників податків НОМЕР_2 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з недоотриманої пенсії в розмірі 69 513,24 грн, яка належала померлій ОСОБА_2 згідно з повідомленням Управління з питань виплат Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 15 липня 2024 року за № 1200-0503-8/18091 /а.с.14, 66, зворот/.
Відомості про видане свідоцтво, спадкоємця ОСОБА_1 підтверджується наданим позивачем у копії вказаним вище витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі № 77692242 від 18 липня 2024 року.
З наданої відповідачем у копії заяви ОСОБА_1 про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера з додатками /а.с.65/ вбачається, що 18 липня 2024 року позивач звернувся до відділення Пенсійного фонду України у Київській області з заявою, в якій просив виплатити недоотриману пенсію у зв'язку зі смертю пенсіонера ОСОБА_2 на вказаний ним рахунок. До заяви долучив розписку-повідомлення з доданими документами, в тому числі: довідкою про відкриття рахунку; заяву № 4065; витяг про реєстрацію місця проживання № 708; свідоцтво про право на спадщину № 820; паспорт; свідоцтво про смерть НОМЕР_1 /а.с.65, зворот, 66, 67/.
01 жовтня 2024 року адвокат Котар С. В., діючи, як представник ОСОБА_1 , звернулася до ГУ ПФУ в Київській області з запитом № 144 про причини не виплати недоотриманої пенсії спадкоємцю та строки її виплати /а.с.16-17/.
18 жовтня 2024 року листом ГУ ПФУ в Київській області № 1000-0202-8/168555 представника позивача повідомлено, що документи передані на опрацювання до ГУ ПФУ в Луганській області /а.с.18, 68/.
29 жовтня 2024 року адвокат Котар С. В., діючи, як представник ОСОБА_1 , звернулася до ГУ ПФУ в Луганській області з запитом № 131 про причини не виплати недоотриманої пенсії спадкоємцю та строки її виплати /а.с.19, 67/.
Листом № 1200-0401-8/27774 від 31 жовтня 2024 року ГУ ПФУ в Луганській області повідомлено представника позивача, в тому числі, що механізм виплати, зокрема, недоотриманої пенсії у зв'язку із смертю пенсіонера з числа внутрішньо переміщених осіб та осіб, які проживали на тимчасово окупованій території України і не були взяті на облік як внутрішньо переміщені особи на контрольованій Україною території, відповідно до статті 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», визначено Порядком виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2021 року № 1165 (далі - Порядок № 1165). Облік сум пенсійних виплат, які підлягають виплаті відповідно до вимог Порядку № 1165, ведеться територіальними органами Пенсійного фонду України, в яких особи перебували на обліку як одержувачі пенсій, в базах даних одержувачів пенсій (електронних пенсійних справах) на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України, зокрема, про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку із смертю пенсіонера з числа внутрішньо переміщених осіб (за наявності нарахованих сум, що підлягають виплаті за період по місяць смерті особи), та у сформованому на їх підставі переліку отримувачів виплат за минулий період. Пенсійні виплати за минулий період згідно з Порядком № 1165 проводяться отримувачам за окремою програмою, передбаченою в бюджеті Пенсійного фонду України на відповідну мету, за рахунок коштів державного бюджету України на відповідний рік. 18 липня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до відділу обслуговування громадян № 7 (сервісний центр) м. Ірпінь Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області з заявою № 4065 про виплату недоотриманої пенсії за померлу ОСОБА_2 . Суму недоотриманої пенсії буде включено до переліку боргів та внесено в реєстр станом на 01 січня 2025 року і буде виплачуватись відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2021 року № 1165 в межах відповідного фінансового ресурсу, який буде визначено у бюджеті Пенсійного фонду України на 2025 рік /а.с.21-22, 68, зворот-70/.
Також, з паперової копії електронного доказу у виді витягу з електронної підсистеми «Призначення та виплата пенсії» інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України вбачається, що ОСОБА_2 з 20 вересня 1990 року призначено пенсію за віком, останнє нарахування проведене 01 липня 2024 року, 31 грудня 2021 року та 19 липня 2024 року проведено перегляд пенсії /а.с.69, зворот/.
З заяв по суті справи вбачається, що у цій справі спір між сторонами виник з приводу захисту позивачем свого права на спадкування за законом, а саме права власності на спадкове майно у вигляді недоотриманої пенсії спадкодавця, яка нарахована, однак не виплачена спадкоємцю.
Вирішуючи позов суд висновує таке.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
За ч. 1 ст. 1265 ЦК України у п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.
До складу спадщини, як це передбачено статтею 1218 ЦК України, входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, крім прав і обов'язків що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України (стаття 1219 ЦК України).
Статтею 1219 ЦК України передбачені права та обов'язки особи, які не входять до складу спадщини, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20) зазначив, що тлумачення статті 1227 ЦК України доводить, що:
- цією правовою нормою встановлено сингулярне правонаступництво членів сім'ї спадкодавця на отримання належних йому та не отриманих ним за життя грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат. Указані суми включаються до складу спадщини лише у разі відсутності у спадкодавця членів сім'ї чи їх відмови від права на отримання вказаних сум. Специфіка правонаступництва прав на отримання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат обґрунтовується необхідністю: а) створення умов для охорони майнових інтересів членів сім'ї спадкодавця в разі, коли вони не є його спадкоємцями; б) забезпечення можливості реалізації права на одержання членами сім'ї спадкодавця належних йому грошових коштів без дотримання передбаченої ЦК України процедури оформлення спадщини;
- право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім'ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК України) та додаткового юридичного факту - смерті спадкодавця. Окрім цього, звичайно, необхідно, щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. Моментом, з якого виникатимуть права на отримання виплат, буде момент смерті спадкодавця. Законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім'ї - спадкоємцями. Це має важливе значення, оскільки дозволяє зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до статті 1227 ЦК України не поширюються норми про спадкування за заповітом або законом, зокрема, щодо усунення від спадкування (стаття 1224 ЦК України), прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов'язкової частки (стаття 1241 ЦК України), задоволення вимог кредиторів (стаття 1281 ЦК України). Відповідно, при включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом;
- право на перерахунок певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, оскільки така можливість пов'язана з його суб'єктивним правом (зокрема, право на страхові виплати). Саме тому у членів сім'ї спадкодавця або ж у спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежовувати ситуації при застосуванні положень статті 1217 ЦК України, за яких члени сім'ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат, та випадки, за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати.
Відповідно до ст. 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім'ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім'ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі незвернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини.
Крім того, зміст вищевказаних норм узгоджується з положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення», де в частині першій статті 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, передаються членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
За змістом цієї норми, можна дійти висновку, що законодавцем встановлено альтернативний механізм набуття права власності на недоотриману пенсію померлого пенсіонера, а саме пріоритет наданий членам сім'ї спадкодавця, які проживали з ним на момент смерті, та непрацездатним членам сім'ї, які перебували на його утриманні. Зазначені особи мають звернутися за виплатою цих грошових коштів протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, тобто з моменту смерті спадкодавця. Якщо такі особи відсутні або не звернулися у встановлений строк із заявами, недоотримана пенсія входить до складу спадщини і успадковується спадкоємцями померлого на загальних підставах.
Так, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 перебувала на обліку в ГУ ПФУ в Луганській області, як отримувач пенсії. Позивач прийняв спадщину шляхом подання заяви до нотаріуса та отримав відповідне свідоцтво про право на спадщину.
Як указано у висновку щодо застосування норм права, викладеному у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2019 року у справі № 428/3413/17, обов'язок з виплати недоотриманої пенсії спадкодавця покладається на Управління ПФУ. Верховний суд зауважив, що відповідно до статті 1227 ЦК України право на одержання сум заробітної плати, пенсії, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини. За загальним правилом зазначеної норми, ці грошові кошти до складу спадщини не включаються, а підлягають виплаті особам, зазначеним у цій статті або в інших (спеціальних) законам, і лише за відсутності таких осіб зазначені кошти включаються до складу спадщини. Звернення з вимогою про виплату пенсії, яка належала померлому пенсіонерові, має надійти до органу Пенсійного фонду не пізніше 12 місяців після смерті пенсіонера. За відсутності такого звернення впродовж зазначеного строку належна до виплати пенсія включається до складу спадщини і спадкується на загальних підставах.
У постанові від 22 вересня 2021 року у справі № 463/3724/18 Верховний Суд зробив висновок про те, що формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
У справі, що розглядається спір між сторонами виник з приводу захисту позивачем свого права на спадкування за законом, а саме права власності на спадкове майно у вигляді недоотриманої пенсії спадкодавця у сумі 69 513,24 грн.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до частини першої статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Згідно з частинами першою та другою статті 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.
Члени сім'ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім'ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини.
Положення частини третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та статті 1227 ЦК України узгоджуються з положеннями частини першої статті 91 Закону України «Про пенсійне забезпечення», де вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, передаються членам його сім'ї, а в разі їх відсутності входять до складу спадщини.
Аналіз статей 1218, 1219, 1227 ЦК України свідчить, що законодавець не забороняє спадкування права на отримання нарахованої, але не одержаної пенсії (доплат до пенсії). Такі висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 286/3516/16-ц (провадження № 14-95цс19).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц (провадження № 14-271цс18) вказано, що «підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України».
Тому припинення пенсійних виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених пенсійних виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання пенсії. Право на таку пенсію у спадкодавця зберігається і в розумінні положень статті 1227 ЦК України ці пенсійні виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю, а тому спадкоємець відповідно до положень статті 1227 ЦК України має право на отримання пенсії у порядку спадкування за законом.
Вказане узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20).
Обмеження у три роки на виплату нарахованої пенсії за минулий час, передбачені частиною першою статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», застосовуються тільки за наявності вини пенсіонера у несвоєчасному отриманні пенсії, тоді як належних і допустимих доказів, які б свідчили про наявність вини спадкодавця у неотриманні пенсії за життя, відповідачем не надано.
Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
А тому доводи відповідача, які ґрунтуються на частині першій статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є безпідставними, оскільки ця правова норма розповсюджується на пенсіонерів, які є власниками своїх особистих пенсій, тобто на тих, що не померли, та ніяким чином не стосується правовідносин щодо спадщини.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Норми ЦК України не визначають строк, протягом якого члени сім'ї спадкодавця мають право на одержання соціальних платежів. Положення частин другої та третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, теж не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв'язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера.
Отже, суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень.
Норми частини першої статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину.
Аналіз наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку про те, що суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень. Норми частини першої статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року по справі № 428/6685/19 (провадження № 61-7985св20).
Таким чином, суд висновує, що правовідносини з приводу нарахування та обліку недоотриманої пенсії померлого пенсіонера мають регулюватись спеціальною нормою статті 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» без урахування положень статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом першої черги, який у встановлений законом строк звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті своєї матері, отже успадкував належні спадкодавцю суми пенсії відповідно до статті 1227 ЦК України, у тому розмірі, в якому спадкодавець мав право на їх виплату на момент своєї смерті. Дата звернення до органу ПФУ з вимогою про надання інформації щодо нарахованої, але не виплаченої за життя спадкодавця пенсії, дата звернення за видачею такої суми на підставі свідоцтва про право на спадщину не впливає на розмір виплат та не надає права на обмеження цих виплат.
Спадкодавець ОСОБА_2 пенсійні виплати в розмірі 69 513,24 грн не отримала, проте мала право на отримання пенсії в зазначений період, а тому суд висновує про те, що позивач, як спадкоємець має право на всю суму недоотриманої пенсіонером пенсії, яка входить до складу спадщини.
Посилання Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області у відзиві на необхідність застосування до спірних правовідносин положень пункту 1 частини першої статті 10 та статті 20 Закону № 1706-VII, постанов Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» суд, з урахуванням викладеного вище, відхиляє.
Таким чином, суд висновує, що позивач, як спадкоємець, має право на всю суму недоотриманої пенсіонером пенсії, оскільки суми недоотриманої за життя пенсіонером пенсії входить до складу спадщини.
Позивач успадкував право на належні спадкодавцю суми пенсії відповідно до положень статті 1227 ЦК України в тому розмірі, у якому спадкодавець мав право на їх виплату на момент своєї смерті; дата звернення спадкоємця до органу Пенсійного фонду України не впливає на розмір виплат та не надає органам Пенсійного фонду України права на обмеження цих виплат; припинення виплати пенсії за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначеної пенсії і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на її отримання.
З цих підстав є неправомірними дії відповідача щодо невиплати всієї суми, визначеної у свідоцтві про право на спадщину за законом.
Що ж до посилань відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2021 року № 1165, якою затверджено Порядок виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, суд звертає увагу на такі обставини.
В силу абзацу другого пункту 1 названого Порядку, пенсійні виплати за минулий період, у тому числі нараховані на виконання рішень суду, що набрали законної сили, проводяться отримувачам за окремою програмою, передбаченою в бюджеті Пенсійного фонду України на відповідну мету, за рахунок коштів державного бюджету України на відповідний рік.
Пунктом 4 згаданого Порядку передбачено, що пенсійні виплати за минулий період згідно з цим Порядком проводяться щомісяця отримувачам, яких включено до переліку станом на 1 січня відповідного року. На забезпечення пенсійних виплат за минулий період щомісяця спрямовується частина бюджетних призначень, передбачених абзацом другим пункту 1 цього Порядку, відповідно до бюджетного розпису.
Розмір пенсійної виплати за минулий період отримувачам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, визначається в сумі, що відповідає розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленому законом на 1 січня календарного року, в якому здійснюється пенсійна виплата за минулий період, але не може бути більшим від належної до виплати отримувачу суми, що обліковується в переліку отримувачів.
У разі недостатності бюджетних призначень для забезпечення пенсійної виплати за минулий період у розмірі, передбаченому абзацом другим цього пункту, виплата проводиться в сумі, що визначається пропорційною виділеним на пенсійні виплати за минулий період бюджетним призначенням, але не більшій належної до виплати суми, що обліковується в переліку отримувачів.
За результатами виконання бюджету Пенсійного фонду України за дев'ять місяців відповідного року зазначений в абзаці другому цього пункту розмір пенсійної виплати за минулий період може бути збільшений пропорційною залишку бюджетних призначень, але не може перевищувати належної до виплати суми, що обліковується в переліку отримувачів.
Отже, Порядок 1165 визначає додаткові умови виплати недоотриманої пенсії у зв'язку із смертю пенсіонера з числа внутрішньо переміщених осіб та осіб, які проживали на тимчасово окупованій території України і не були взяті на облік як внутрішньо переміщені особи на контрольованій Україною території, що не передбачені Конституцією України та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Конституційний Суд України в Рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів.
У свою чергу, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційне поняття Закон України, на відміну від поняття законодавство України, не підлягає розширеному тлумаченню. За загальним правилом закон - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається відповідно до особливої процедури парламентом та регулює найважливіші суспільні відносини. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін.
Таким чином, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Суд ураховує, що Верховною Радою України не приймались зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з приводу особливостей виплати недоотриманої пенсії пенсіонерів, які є внутрішньо переміщеними особами.
Суд вважає необхідним звернути увагу на ту обставину, що у разі застосування Порядку 1165 виплата недоотриманої пенсії, належної спадкодавцеві, продовжиться лише з 01 січня 2025 щомісячними платежами у розмірі, що відповідає розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, і лише у разі достатності відповідних бюджетних призначень. Отже, зазначеною постановою звужуються права на отримання неодержаних за життя пенсійних виплат спадкодавця як внутрішньо переміщеної особи у порівнянні з встановленим законом порядком отримання недоотриманої пенсії інших осіб. В силу статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06 вересня 2012 року непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Крім того, відповідно до частин першої-другої статті 8 цього Закону розроблення проектів нормативно-правових актів здійснюється з обов'язковим урахуванням принципу недискримінації; з метою виявлення у проектах нормативно-правових актів норм, що містять ознаки дискримінації, проводиться антидискримінаційна експертиза проектів нормативно-правових актів; результати антидискримінаційної експертизи проектів нормативно-правових актів підлягають обов'язковому розгляду під час прийняття рішення щодо видання (прийняття) відповідного нормативно-правового акт; обов'язковій антидискримінаційній експертизі підлягають проекти законів України, актів Президента України, інших нормативно-правових актів, що розробляються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.
Як визначено статтею 2 ЦПК України, суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Принцип верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, є одним з головних завдань цивільного судочинства.
Положенням ст. 10 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 28 березня 2006 року у справі «Броньовський проти Польщі» (Заява № 31443/96) зазначив, що принцип верховенства права, на якому будується Конвенція, та принцип законності, про який ідеться в статті 1 Першого протоколу, вимагає від держав не лише поважати і застосовувати, у передбачуваний і узгоджуваний спосіб, запроваджені ними закони, а ще й - що безпосередньо випливає з цього обов'язку - забезпечувати правові та практичні умови для втілення їх в життя.
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (див. рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» (Jatridis v. Greece) [ВП], № 31107/96, пункт 58, ЄСПЛ 1999-II).
З огляду на викладене, суд критично оцінює доводи представника відповідача про виплату позивачеві недоотриманих сум пенсії згідно з Порядком 1165, адже наведене свідчить про невиконання державою взятих на себе позитивних зобов'язань.
При цьому суд ураховує й те, що суду не надано доказів виплати відповідачем позивачеві суми спадщини за свідоцтвом взагалі, а посилання на не затвердження бюджету пенсійного фонду на 2025 рік не може бути належною правовою підставою для втручання держави у право позивача на мирне володіння своїм майном, отриманим у спадщину та підтверджене відповідним свідоцтвом, й обмеження в такому праві з підстав невиконання державою своїх позитивних зобов'язань є протиправним.
Інші доводи та аргументи сторін, покладені в обґрунтування заяв по суті справи, як самі по собі так і у своїй сукупності не мають наслідком задоволення позовних вимог або відмову у них, а тому не аналізуються судом при ухваленні рішення.
Крім того, у позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь судові витрати, які складаються, у тому числі, з витрат на правову допомогу, у розмірі 7 000 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Вирішуючи питання про відшкодування позивачеві судових витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду цієї справи, суд враховує вимоги статті 137 ЦПК України, котрими передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
У позовній заяві позивачем повідомлено про витрати на правову допомогу в розмірі 7 000,00 грн. У долученому до позовної заяви клопотанні про розподіл судових витрат позивачем наведено розрахунок суми судових витрат, який включає в себе: ознайомлення з документами, аналіз, надання консультації по справі на суму 1 000,00 грн; складання та надсилання адвокатського запиту до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області 1 500,00 грн; складання та надсилання адвокатського запиту до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області 1 500,00 грн; складання позовної заяви про стягнення недоотриманої пенсії в порядку спадкуванням за законом 3 000,00 грн. Всього 7 000,00 грн.
До позовної заяви позивачем, на підтвердження понесення таких витрат, надано: договір про наданий правової (правничої) допомоги № 028 від 20 серпня 2024 року /а.с.31-33/, протокол погодження вартості послуг до Договору про надання правничої допомоги № 26/08/24-02 від 26 серпня 2024 року /а.с.68 зворот/; акт приймання-передачі наданих послуг № 07 до Договору про надання правової (правничої) допомоги № 028 /а.с.25/, відповідно до якого виконавець надав, а Замовник прийняв юридичні послуги щодо підготовлення та передачі до Ірпінського міського суду Київської області позовної заяви про стягнення недоотриманої пенсії в порядку спадкуванням за законом. Вартість послуг Виконавця за цим Актом складає 7000,00 гривень; квитанцію до прибуткового касового ордеру від 07 лютого 2025 року про прийняття адвокатом від ОСОБА_1 7 000,00 грн за договором № 028 /а.с.26/; свідоцтво адвоката Котар С. В. /а.с.34/; ордер, виданий адвокатським бюро «Світлани Котар» на адвоката для представництва інтересів позивача /а.с.8/.
Відповідно до розділу 4 Договору № 028 вартість наданих юридичних послуг Адвокатського бюро визначає самостійно після одержання від клієнта замовлення на надання юридичної допомоги, та є конфіденційними та не підлягають розголошенню. Вигляд розрахунків за Послуги - безготівковий та готівковий. Оплата безготівкова за даним договором здійснюється не пізніше 3-х днів з моменту отримання клієнтом рахунку від Адвокатського бюро. За результатами надання юридичної допомоги складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої Адвокатським бюро юридичної допомоги і її вартість. При цьому суд відхиляє, як непідтверджений, довід відповідача про не підписання Договору № 028 стороною, оскільки оглянута судом копія містить підписи, як керівника адвокатського бюро, так і клієнта.
Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року (справа № 904/4507/18) вказує на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження №14-382цс 19) зроблено висновок, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Також суд ураховує надану адвокатом позивачеві правову допомогу до судового розгляду, у виді адвокатських запитів з метою досудового врегулювання спору, узгоджену ціну таких послуг, про що свідчить оплата послуг Клієнтом роботи адвоката, участь адвоката у підготовчому та у судовому засіданнях, складність справи, яка стосується пенсійних платежів та відносин спадкування, розглядалася у загальному позовному провадженні, значення справи для сторони позивача, ціну позову, підстави виникнення позову, пов'язані з невиконанням державою позитивних зобов'язань.
Враховуючи викладене, перевіривши наданий суду акт виконаних робіт та розрахунок витрат на правову допомогу умовам договору, оцінивши вартість наданих послуг вимогам розумності, навіть з урахуванням відсутності розрахунку часу на надання конкретного виду послуг суд вважає, що позивач належними доказами довів понесені ним витрати на професійну правничу допомогу адвоката, сума заявлених позивачем до відшкодування відповідачем судових витрат на правничу допомогу адвоката є співмірною зі складністю справи, кваліфікацією і досвідом адвоката. Сам факт надання правової допомоги адвокатом та отримання її клієнтом підтверджується дослідженими судом доказами, а клопотання відповідача про зменшення судових витрат не є підтвердженим дослідженими доказами.
Також, відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, позивачем при зверненні до суду з цим позовом сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн. Відтак судовий збір у сплаченому розмірі підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 5, 12, 77-82, 141, 258, 259, 264-265, 268 ЦПК України, суд
позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 суму недоотриманої пенсії, належну померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не виплачену згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 18 липня 2024 року, виданим приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Копиловою Вікторією Олександрівною, та зареєстрованим в реєстрі за № 820, у розмірі 69 513 (шістдесят дев'ять тисяч п'ятсот тринадцять) гривень 24 копійки.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в загальній сумі 8 211 (вісім тисяч двісті одинадцять гривень) гривень 20 копійок, які складаються з 7 000,00 грн витрат на правову допомогу та 1 211,20 грн витрат по сплаті судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складене та підписане 07 листопада 2025 року.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ;
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області, код в ЄДРПОУ 21782461; місцезнаходження за адресою: Луганська обл., м. Сіверськодонецьк, вул. Шевченка, буд. 9.
Суддя Д. О. Парфьонов