Єдиний унікальний номер 203/7911/24
Номер провадження 2/205/2718/25
Справа № 203/7911/24
Провадження № 2/205/2718/25
29 жовтня 2025 року м. Дніпро
Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого - судді Федотової В.М.,
при секретарі - Волошенко Д.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У березні 2025 року до суду за підсудністю надійшли матеріали вищевказаної позовної заяви.
В обґрунтування позову представник позивача зазначила, що 14.06.2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_2 укладено договір позики № 75258961, за умовами якого позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 15 000,00 грн. зі строком позики - 30 днів зі сплатою процентів у розмірі 1,99% в день (базова процентна ставка/фіксована). Договір підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, що був надісланий на вказану відповідачем/позичальником електронну адресу в порядку визначеному ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію». Позикодавець на виконання вищевказаного договору виконав свої зобов'язання передавши у власність грошові кошти в розмірі 15 000,00 грн. шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок відповідача за посередництвом платіжної установи ТОВ «ФК Фінекспрес».
21.12.2021 року ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія управління активами» уклали Договір факторингу № 2112 від 21.12.2021 року, за умовами якого останній набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі за договором позики № 75258961 від 14.06.2021 року.
31.03.2023 року ТОВ «Фінансова компанія управління активами» та ТОВ «Фінпром Маркет» уклали Договір факторингу № 0310323-ФМ від 31.03.2023 року за умовами якого позивач набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі за договором позики № 75258961 від 14.06.2021 року.
Відповідач свої зобов'язання за вказаним договором не виконав, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, яка складає 46 790,25 грн., з яких: 15 000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 31 790,25 грн. - сума заборгованості за відсотками.
На підставі викладеного, представник позивача звертається до суду та просить стягнути з відповідача зазначену суму заборгованості, а також судові витрати по справі у вигляді судового збору у розмірі 2 422,40 грн. та витрат на правову допомогу у розмірі 3 500 грн.
Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26.03.2025 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження та призначено судове засідання.
Із відповіді Маріупольської міської ради, яка була надана на запит суду, вбачається, що в реєстрі Маріупольської міської територіальної громади інформація про ОСОБА_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
25.04.2025 року від представника відповідача - адвоката Трофименка В.В. до суду надійшов відзив на позовну заяву у якому він просив відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування заперечень зазначив, що відповідач не визнає позовні вимоги. Позивачем, на підтвердження укладення договору позики № 75258961 від 14.06.2021 року з відповідачем та отримання від позикодавця кредитних коштів не надав жодних належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів. Зазначив, що згідно наданого договору позики строк кредитування в ньому зазначено - 30 днів, проте відсотки нараховані за період не 30 днів, а за декілька років. Вказані в позові Правила відповідачем не підписувалися та матеріали справи не містять підтверджень, що саме надані фінансовою установою Правила надання грошових коштів у позику були надані при нібито укладенні Договору позики позичальниці та яка ознайомилася, і погодилися із ними, підписуючи Договір позики, а також те, що вказаний документ на момент нібито отримання відповідачем позики взагалі містив умови, щодо пролонгації дії договору чи нарахування процентів протягом строку договору. Таким чином, на думку представника відповідача, відсутні підстави вважати, що матеріали справи містять докази, що сторони обумовили у письмовому вигляді умови пролонгації строку позики та нарахування процентів за понадстрокове користування позикою.
Суд звертає увагу, що у тексті відзиву представником відповідача зазначено, що відповідач ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу Договору факторингу № 2112 від 21.12.2021 р. та Договору факторингу № 310323-ФМ від 31.03.2023 р., а тому просить суд витребувати їх оригінали. Разом з тим, окремого клопотання з належним обґрунтування позиції сторони відповідача щодо витребування вказаних документів стороною відповідача не було заявлено ні разом із відзивом на позовну заяву, ні під час подальшого розгляду справи судом, а тому підстави для його розгляду у суду відсутні.
28.04.2025 року від представника позивача Ткаченко Ю.О. до суду надійшла відповідь на відзив у якій вона просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Зазначила, що відповідачем 14.06.2021 року підписано (акцептовано) оферту) одноразовим ідентифікатором (duXGgOK43l), чим засвідчено вивчення умов оферти, повну та безумовну згоду з цими умовами, свідоме прийняття пропозиції укласти Договір та згоду на використання одноразового ідентифікатора в якості особистого підпису Договору, а тому, на думку представника, між сторонами узгоджено розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строку та умов кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення укладання такого договору шляхом вчинення відповідних дій. Без власного волевиявлення відповідача та без надання останньою особою інформації необхідної для укладення договору позики (ідентифікаційного коду, паспортних даних, адреси реєстрації, банківської карти для зарахування коштів тощо), позикодавцем би не здійснювалися дії щодо надання коштів на картковий рахунок вказаний відповідачем. До того ж, без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, без здійснення входу відповідача на веб-сайт за допомогою логіна і пароля особистого кабінету, без ознайомлення/погодження з Умовами договору позики та Правилами надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики) подальше укладення електронного договору позики на сайті є неможливим. Таким чином, підписанням договору позики позичальник підтвердили прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчили, що вона повідомлена кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України. До того ж, матеріали справи містять належні та допустимі докази, які підтверджують перерахування коштів на картковий відповідача, а саме: електронна платіжна інструкція № 27838219-e5c2-432f-a8f7-6ec4892c54a2 від 14.06.2021 року видана ТОВ «ФІНЕКСПРЕС» (фінансова компанія, яка діє на підставі ліцензії, яка видана Національним банком України на надання фінансових платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку - платіжний інструмент/платіжна система); довідка № КД-000003651/ТНПП від 12.12.2020 року, видана платіжною системою/ТОВ «ФІНЕКСПРЕС», що підтверджує перерахування коштів за платіжною інструкцією/квитанцією № 27838219-e5c2-432f-a8f7-6ec4892c54a2 від 14.06.2021 року; лист № 12/12/24-45 від 12.12.2024 року, виданий ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», що підтверджує видачу/перерахування на банківську карту відповідача онлайн-позики на підставі платіжної інструкції № 27838219-e5c2-432f a8f7-6ec4892c54a2 від 14.06.2021 року. Посилання представника відповідача стосовно відсутності доказів зарахування коштів на картковий рахунок відповідача є безпідставними. Окрім того, відповідачем, в рахунок погашення заборгованості за договором позики, здійснено часткове погашення заборгованості в розмірі 4 029,75 грн. (14.07.2021 року - 156,19 грн., 14.07.2021 року - 3 873,56 грн.), що у свою чергу додатково підтверджує отримання відповідачем коштів за договором позики та його укладання. Щодо нарахування процентів за договором позики зазначила, що відповідно до п. 5.2. договору позики № 75258961 від 14.06.2021 року, позичальник до моменту підписання договору вивчив цей договір та Правила надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики), що розміщені на сайті https://mycredit.ua/ua/documents license/, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань сторін та наслідки укладення цього договору, а також зазначена в правилах процедура і наслідки оформлення позичальником подовження строку користування позикою (пролонгація) або застосування автопролонгації, йому зрозумілі. Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст.ст.641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок та умови кредитування, права і обов'язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору. Згідно із п. 6.5 Правил, у редакції, що діяла на час укладення договору позики, передбачено, що у разі неповернення/повернення не в повному розмірі/несвоєчасного повернення позики та процентів, позичальнику на таку неповернуту позику (або її частину) товариство має право нараховувати проценти у розмірі, передбаченому договором позики, за кожний день понадстрокового користування та закінчуючи днем повернення позики (або її частини) та процентів, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів. Позичальник розуміє та погоджується з тим, що нарахування процентів на позику (або її частину) за понадстрокове користування позикою за договором позики не є штрафом, пенею чи будь-якою іншою штрафною санкцією в розумінні чинного законодавства, а застосовується виключно в якості процентної ставки на позику за понадстрокове користування. Доводи представника відповідача, щодо безпідставного нарахування заборгованості за процентами - є передчасними, оскільки таке нарахування здійснювалось у відповідності до умов договору та додатків до них/правил, й саме через неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань. Більш того, позивач просить стягнути суму заборгованості за договорами позики лише до моменту відступлення права вимоги первісними кредиторами, інших нарахувань позивачем не заявлялось, зокрема процентна ставка за понадстрокове користування позикою - 2.70 % за кожен день, яка передбачена договором позики, погодженими відповідачем та регламентована правилами надання грошових коштів у позику - не нараховано, оскільки зазначена процента ставка значно фінансово навантажить відповідача. Посилання представника відповідача, на правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду України є помилковими, оскільки зміст цих правовідносин (права й обов'язки сторін спору) та спільні риси між спірними правовідносинами є відмінними та не тотожними із даною справою. Відзив на позов ґрунтується на припущеннях та зводиться до незгоди з доказами позивача, свого контррозрахунку стороною відповідача не надано.
02.10.2025 року від представника відповідача - адвоката Трофименка В.В. до суду надійшли додаткові пояснення у яких він надав заперечення щодо несправедливих умов нарахування розміру відсотків за несвоєчасно виконане зобов'язання
Представник позивача Ткаченко Ю.О. письмово просила судове засідання проводити за її відсутності, позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити.
Представника відповідача - адвокат Трофименко В.В. письмово просив розгляд справи проводити за відсутності сторони відповідача.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд, вивчивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що 14.06.2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_2 укладено договір позики № 75258961, за умовами якого позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 15 000,00 грн. зі строком позики - 30 днів зі сплатою процентів у розмірі 1,99% в день (базова процентна ставка/фіксована). Договір підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, що був надісланий на вказану відповідачем/позичальником електронну адресу в порядку визначеному ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» (а.с. 10).
В матеріалах справи також наявна довідка довідкою про ідентифікацію, яка видана ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», якою підтверджено, що відповідач ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , з яким/якою укладено договір № 75258961 від 14.06.2021 р., ідентифікована ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів». Акцепт договору позичальником (підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора). Одноразовий ідентифікатор: duXGgOK43l. Час відправки ідентифікатора позичальнику:14.06.2021 10:32:09. Електронна пошта, на яку направлено ідентифікатор: ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 22).
Того ж дня, Позикодавець на виконання п.1 Договору позики № 75258961 від 14.06.2021 року, виконав свої зобов'язання, зокрема передав відповідачу у власність грошові кошти в розмірі 15 000,00 грн., шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок відповідача № НОМЕР_2 , за посередництвом платіжної установи (ТОВ «ФК Фінекспрес» діє на підставі ліцензії на надання фінансових платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку (платіжний інструмент для перерахування коштів на картковий рахунок фізичної особи), так як перерахунок коштів з банківського рахунку позикодавця на картковий рахунок фізичної особи технічно неможливий. Наведене вище, підтверджується електронною платіжною інструкцією №27838219-e5c2-432f a8f7-6ec4892c54a2 від 14.06.2021 року, яка у свою чергу є первинним бухгалтерським документом, що складений та підписаний в електронній формі.
Факт перерахування позичальнику кредитних коштів підтверджується електронною платіжною інструкцією № 27838219-e5c2-432f-a8f7-6ec4892c54a2 від 14.06.2021 року яка була видана ТОВ «ФІНЕКСПРЕС» (а.с. 25).
Згідно довідки № КД-000003651/ТНПП від 12.12.2020 року ТОВ «ФК Фінекспрес» (платіжна установа), підтверджує прийняття до виконання платіжної інструкції, наданої за допомогою АРІ-інтерфейсу ініціатором платіжної операції ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (код ЄДРПОУ 39861924), відповідно до умов договору про переказ коштів №23-01-18/5 від 23.01.2018 р., укладеного між Компанією/ТОВ «ФК ФІНЕКСПРЕС» та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та завершення наступної платіжної операції, зокрема 14.06.2021 року, сума 15 000,00 грн. за номером платіжної картки № НОМЕР_2 , номер платежу 27838219-e5c2-432f-a8f7-6ec4892c54a2, отримувач ОСОБА_5 (а.с. 24).
Пунктом 5.5 договору позики № 75258961 встановлено, що позичальник розуміє та погоджується, що у випадку неналежного виконання зобов'язань за договором позикодавець має право, зокрема, відступити право вимоги за договором.
У додатку № 1 до договору позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) № 75258961 від 14.06.2021 наведена Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.
Відповідно до п. 5.2. договору позики № 75258961, позичальник до моменту підписання договору вивчив цей договір та Правила надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики), що розміщені на сайті https://mycredit.ua/ua/documents-license/, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань сторін та наслідки укладення цього договору, а також зазначена в правилах процедура і наслідки оформлення позичальником подовження строку користування позикою (пролонгація) або застосування автопролонгації, йому зрозумілі.
Згідно із п. 6.5 Правил про надання грошових коштів у позику ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», у редакції, що діяла на час укладення договору позики, передбачено, що у разі неповернення/повернення не в повному розмірі/несвоєчасного повернення позики та процентів, позичальнику на таку неповернуту позику (або її частину) товариство має право нараховувати проценти у розмірі, передбаченому договором позики, за кожний день понадстрокового користування та закінчуючи днем повернення позики (або її частини) та процентів, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів. Позичальник розуміє та погоджується з тим, що нарахування процентів на позику (або її частину) за понадстрокове користування позикою за договором позики не є штрафом, пенею чи будь-якою іншою штрафною санкцією в розумінні чинного законодавства, а застосовується виключно в якості процентної ставки на позику за понадстрокове користування.
Матеріалами справи підтверджено, що 21.12.2021 року ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія управління активами» уклали Договір факторингу № 2112 від 21.12.2021 року, за умовами якого останній набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі за договором позики № 75258961 від 14.06.2021 року (а.с. 26-30).
Відповідно до витягу з Реєстру прав вимог № 4 року до договору факторингу № 2112 від 21.12.2021 року ТОВ «Фінансова компанія управління активами» набуло права грошової вимоги до відповідача за договором позики № 75258961 від 14.06.2021 року (а.с. 34).
31.03.2023 року ТОВ «Фінансова компанія управління активами» та ТОВ «Фінпром Маркет» уклали Договір факторингу № 0310323-ФМ від 31.03.2023 року за умовами якого позивач набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі за договором позики № 75258961 від 14.06.2021 року (а.с. 36-40).
Так, згідно п. 5.2. зазначеного вище Договору факторингу встановлено, що перехід від Клієнта до Позивача/Фактора прав вимог за портфелем заборгованості відбувається в момент підписання Актів прийому передачі Реєстру Заборгованостей, після чого Позивач/Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Портфеля Заборгованості та набуває відповідних Прав Вимог. Підписані сторонами Акти прийому-передачі Реєстру Заборгованостей підтверджують факт переходу від Клієнта до Позивача/Фактора відповідних Прав Вимоги та є невід'ємними частинами цього Договору.
Відповідно до витягу з Реєстру прав вимог від 31.03.2023 року до договору факторингу № 310323-ФМ від 31.03.2023 року ТОВ «Фінпром Маркет» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 46 790,25 грн., з яких: 15 000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 31 790,25 грн. - сума заборгованості за відсотками (а.с. 45).
Представником позивача також надано розрахунок заборгованості за вказаним договором позики за період з 14.06.2021 року по 27.12.2024 року, відповідно до якого заборгованість відповідача ОСОБА_2 складає 46 790,25 грн., з яких: 15 000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 31 790,25 грн. - сума заборгованості за відсотками (а.с. 4-6).
Оскільки відповідач у добровільному порядку свої договірні зобов'язання не виконує, то між сторонами виник спір, який підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Щодо відступлення прав вимоги, суд зазначає наступне.
Так, поняття договору факторингу закріплено у ст. 1077 ЦК України.
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Форма правочину щодо заміни кредитора у зобов'язанні визначено у ст. 513 ЦК України, згідно вимог якої правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Згідно із ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду по справі № 465/646/11 (Постанова від 31.10.2018 року) зазначила, що у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанова Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 905/306/17).
Аналізуючи в сукупності надані стороною позивача докази на підтвердження відступлення прав вимоги, суд встановив, що до позивача перейшло право вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за вказаним договором позики.
При цьому, згідно із положеннями ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України, закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
В матеріалах справи відсутні відомості про те, що відповідач оспорювала договори факторингу та відступлення права вимоги в частині передання прав вимоги до неї за договором позики.
З урахуванням відсутності спростування відповідачем презумпції правомірності договору на рівні закону або судового рішення, не можливості учасників цивільних відносин на рівні того чи іншого договору здійснювати його кваліфікацію як недійсного (нікчемного чи оспорюваного), суд дійшов висновку, що вказані договори факторингу є дійсними та чинними, а тому ТОВ «Фінпромаркет» на підставі чинного договору набуло право вимоги до відповідача за вказаним договором позики.
Щодо правомірності укладення договору позики № 75258961 від 14.06.2021 року, суд зазначає наступне.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
За правилом частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Особливості укладання договорів в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону).
Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини 8 статті 11 Закону, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму.
Судом встановлено, що вказаний договір позики між первісним кредитором та відповідачем укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису сторін.
Представником позивача надано суду письмову форму укладеного між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_2 договору позики № 75258961 від 14.06.2021 року, у якому наявний електронний підпис одноразовим ідентифікатором, а саме комбінація цифр і букв, згідно з положеннями ЗУ «Про електронну комерцію», який також містить погоджені сторонами: суму кредиту, строк кредитування та проценти за користування кредитом, а також інші умови договору.
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №524/5556/19 від 12.01.2021 року дійшов такого висновку, що електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами».
Подібна правова позиція міститься і у постанові Верховного Суду у справі №127/33824/19 від 07.10.2020 року, проте у цій справі мова йшла про відсутність відображення електронного підпису на договорі та відсутність доказів отримання такого підпису позичальником: «Без отримання листа на адресу електронної пошти і смс-повідомлення, без здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача, цей правочин, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі».
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 та у справі № 732/670/19 від 09 вересня 2020 року.
Як вбачається із постанови Верховного Суду від 05.02.2025 року по справі 752/30879/21, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим.
Матеріали справи свідчить про досягнення між сторонами згоди щодо істотних умов договору позики, як того вимагають положення ст. 638 ЦК України.
Таким чином, судом встановлено, що між позивачем і відповідачем було укладено договір позики у електронній формі та погоджені всі його істотні умови.
Посилання сторони відповідача на те, що вказаний договір позики є неукладеним суд до уваги не приймає, оскільки таке твердження спростовується матеріалами справи.
Представник відповідача у додаткових поясненнях просив врахувати правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 12.02.2025 року у справі № 679/1103/23
Разом з тим, суд звертає увагу, що відповідач з власної ініціативи, без будь-якого примусу, звернулася за отриманням позики до вільно обраної нею фінансової установи, отримавши відповідну інформацію перед підписанням договору позики, зокрема, щодо строку позики, суми, відсотків за користування позикою. Таким чином, відповідачем здійснені дії, які чітко свідчать про її свідомий вибір щодо укладення вказаного договору. Дії відповідача спрямовані на укладання договору, шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредиту на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки. Без відповідних дій з боку відповідача укладення договору є неможливим.
У свою чергу, доказів того, що персональні дані відповідача, а саме: картка фізичної особи-платника податків, реквізити банківської картки на яку здійснювалося перерахування позичених грошових коштів, реквізити рахунку та номер телефону, були використані позивачем для укладення договору позики від її імені, відповідачем до суду не надано. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно відповідача шахрайських дій остання не зверталася, як і не оскаржувала правомірність укладеного договору.
При цьому, суд звертає увагу, що відповідачем 14.07.2021 року було здійснено часткове погашення заборгованості у розмірі 4 029,75 грн., що не спростовано стороною відповідача.
Зробивши часткову оплату з метою виконання умов договору, відповідач вчинила конклюдентні дії щодо визнання договору і, відповідно, щодо правомірності вимог позивача за договором про надання кредиту.
Аналогічної позиції притримується Верховний Суд в пункті 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зазначено, що: не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.
Також, в Постанові Верховного Суду від 23.12.2020 року по справі № 127/23910/14-ц зазначено, що часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та або суми санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу.
При цьому, відповідач, будучи стороною вказаного правочину, мала можливість надати суду відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів стосовно того, що відповідні кошти не зараховувались на її картковий рахунок, указаний у договорі, у період часу, про який стверджує позивач, або того, що картковий рахунок їй не належить, проте зазначеного не зробила, та, всупереч ст. 81 ЦПК України, не надала суду жодного доказу на підтвердження того, що вказаний договір вона не укладала або доказів погашення нею зазначеної заборгованості.
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Положенням ч. 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання його сторонами.
Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином і у встановлений строк, відповідно до вимог договору та вимог закону.
Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання.
У статті 599 ЦК України зазначено, що зобов'язання припиняється його належним виконанням.
Відповідно до змісту ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Положеннями ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Представником позивача надано суду належні та допустимі докази, які підтверджують перерахування відповідачу грошових коштів за вказаним договором позики у встановленому договором розмірі. Відповідачем свого контррозрахунку не надано.
Верховним Судом у постанові від 07.06.2023 року по справі № 234/3840/15-ц (провадження № 61-3014св22), наголошено, що заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Верховним Судом неодноразово наголошувалось, що незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі. Вказана позиція суду узгоджується також з висновками Верховного Суду у постановах від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15-ц (провадження № 61-283св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 159/2146/15-ц (провадження № 61-20113св18), від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19.
Пунктом 27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року № 2 передбачено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Суд вважає, що сторона відповідача, заперечуючи отримання кредитних коштів, застосувала концепцію «негативного доказу» при вирішенні цього спору (постанова ВС від 27 травня 2020 року у справі № 2-879/13), оскільки належних доказів таких тверджень відповідачем не надано при тому, що вона мала безперешкодний та повний доступ до своїх банківських даних. Сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс. Отже, сторона відповідача, висловлюючи заперечення проти певних обставин та не надаючи доказів, які підтверджують ці доводи, не може перекладати на позивача обов'язок їх доведення.
Жодних належних, допустимих і достовірних доказів про те, що відповідачу не належить і вона ніколи не користувалася платіжною карткою № НОМЕР_2 , реквізити якої зазначено у договорі позики та на яку перераховувалися кошти позики 14.06.2021 року, стороною відповідача не надано.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що заборгованість відповідача за основною сумою боргу у розмірі 15 000 грн. підлягає стягненню із відповідача на користь позивача.
Щодо стягнення заборгованості за відсотками за період з 14.06.2021 року по 27.12.2024 року у розмірі 31 790,25 грн. суд зазначає наступне.
Згідно із ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Договором позики № 75258961 від 14.06.2021 року передбачено, що позика в сумі 15 000 грн. надається відповідачу на строк 30 днів під фіксовану процентну ставку у розмірі 1,99 % в день.
Разом з тим, вказаний договір позики не містить конкретних умов щодо пролонгації строку користування позикою та нарахування відсотків після закінчення строку, на який було надано позику, тобто після 14.07.2021 року.
Суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що відсотки нараховано відповідно до п. 5.2 договору позики, який передбачає умови щодо пролонгації і автопролонгації строку користування позикою, та п. 6.5 Правил надання грошових коштів у позику ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», у редакції, що діяла на час укладання договору позики, який передбачав, що у разі неповернення або несвоєчасного повернення позики і процентів, товариство на неповернуту суму позики має право нараховувати проценти у розмірі, передбаченому договором позики, за кожний день понадстрокового користування до повернення позики, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів.
Пункт 6.5 Правил надання грошових коштів у позику ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (на умовах повернення позики в кінці строку позики), затверджених наказом директора ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» № 14/05/2021 від 14 травня 2021 року, дійсно передбачає можливість нарахування відсотків у разі неповернення або несвоєчасного повернення позики та процентів, у розмірі, передбаченому договором позики, за кожний день понадстрокового користування до повернення позики, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів.
Проте вказані Правила надання грошових коштів у позику ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» не були підписані відповідачем, а матеріали справи не містять підтверджень, що саме з цими Правилами ознайомилася відповідач та погодилася з ними, підписуючи вищевказаний договір позики.
Надані позивачем Правила надання грошових коштів у позику, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку, в договорі, який безпосередньо підписаний відповідачем і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому правил приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Тому, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді умови пролонгації по кредиту.
До того ж, позивачем не надано доказів звернення позичальника за продовженням строку користування позикою у будь-який спосіб, чи то визначений договором, чи законом.
Верховний Суд у правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12, дійшов висновків, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У постанові від 05.04.2023 року, справа № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Вимоги про стягнення відсотків, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання, позивачем не заявлено.
Суд зазначає, що у позикодавця виникло право нарахування процентів за договором тільки у межах строку його дії, отже, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню відсотки за договором позики № 75258961 від 14.06.2021 року лише протягом 30 днів, тобто за період з 14.06.2021 року по 14.07.2021 року (включно) в межах строку користування кредитом, у розмірі 4 925,25 грн.
Подальше, поза встановленим договором позики строком, нарахування TOB «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» процентів за користування відповідачем коштами, отриманими в позику, є безпідставним.
Згідно із ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц).
Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
Верховний Суд у постанові від 25.01.2023 року у справі № 209/3103/21 зазначив, що при вирішенні цивільних справ судами ураховується стандарт доказування «більшої вірогідності».
Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов'язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.
Положеннями ч. 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Враховуючи вищевикладене, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, оцінюючи надані по справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємності зв'язку у сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики № 75258961 від 14.06.2021 року у загальному розмірі 19 925,25 грн., з яких: 15 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 4 925,25 грн. - сума заборгованості за відсотками за період з 14.06.2021 року по 14.07.2021 року (включно). В іншій частині у задоволенні позовних вимог слід відмовити через їх необґрунтованість та недоведеність.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд зазначає наступне
Представник позивача просила суд стягнути із відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 3 500 грн.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини 1 статті 133 ЦПК України).
Згідно із ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Чинне цивільне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справа № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19.
Із матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесених витрат на отримання правничої допомоги, стороною позивача було надано до суду всі необхідні документи.
Згідно із частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на вищевикладене, приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про стягнення із відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу, а також судового збору, пропорційно розміру задоволених позовних, а саме: витрати на правову допомогу складають 1 490,46 грн.(19 925,25 грн. * 3 500 грн. / 46 790,25 грн.), судовий збір - 1 031,56 грн. (19 925,25 грн. * 2 422,40 грн. / 46 790,25 грн.).
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 15-16, 509, 512, 514, 525-526, 598-599, 610, 611, 612, 614, 615, 625, 626, 628, 629, 1049-1050 ЦК України, ст.ст. 4, 12-13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 258-259, 263-266, 354 ЦПК України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» (ЄДРПОУ: 43311346, місцезнаходження: Київська область, м. Ірпінь, вул. Стельмаха Михайла, буд. 9А, офіс 204) заборгованість за договором позики № 75258961 від 14.06.2021 року у розмірі 19 925,25 (дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот двадцять п'ять) гривень 25 копійок, з яких: 15 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 4 925,25 грн. - сума заборгованості за відсотками за період з 14.06.2021 року по 14.07.2021 року (включно).
В задоволенні позовних вимог в іншій частині - відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» (ЄДРПОУ: 43311346, місцезнаходження: Київська область, м. Ірпінь, вул. Стельмаха Михайла, буд. 9А, офіс 204) судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1 031,56 (одна тисяча тридцять одна) гривня 56 копійок та витрати на правову допомогу у розмірі 1 490,46 (одна тисяча чотириста дев'яносто) гривень 46 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Сторони по справі:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет», ЄДРПОУ: 43311346, місцезнаходження: Київська область, м. Ірпінь, вул. Стельмаха Михайла, буд. 9А, офіс 204;
відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складено 07 листопада 2025 року.
Суддя: Федотова В.М.