Справа № 203/3535/25
Провадження № 2/0203/1781/2025
25.10.2025 року Центральний районний суд міста Дніпра в складі:
головуючого судді - Казака С.Ю.
при секретарі - Кринюк М.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що 28.04.2024 року між ТОВ «МАКС КРЕДИТ» та відповідачем в електронній формі було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останньому було видано кредит шляхом переказу коштів на платіжну картку позичальника. 21.10.2024 року між ТОВ «МАКС КРЕДИТ» та ТОВ «ФК «ЕЙС» було укладено договір факторингу №21102024 - МК/Ейс, відповідно до якого до позивача перейшло право вимоги до відповідача за зазначеним вище кредитним договором, заборгованість за яким внаслідок неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань становила 14944 грн. 60 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту в сумі 6050 грн., заборгованість по процентам в сумі 6144 грн. 60 коп., штрафні санкції в сумі 2750 грн. Посилаючись на вказані обставини, а також не заявляючи вимог про стягнення штрафних санкцій в сумі 2750 грн., позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за тілом кредиту та процентами в сумі 12194 грн. 60 коп., а також понесені по справі судові витрати.
Ухвалою Центрального районного суду міста Дніпра від 29.05.2025 року позов було прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі та призначено її до розгляду в спрощеному позовному провадженні з повідомленням сторін.
В призначене судове засідання сторони не з'явились.
Представник позивача в позовній заяві в разі його неявки, просив проводити розгляд справи без його участі.
Представник відповідача в наданій заяві просив розглянути справу за відсутності сторони відповідача та відмовити в задоволенні позову, посилаючись на відсутність доказів видачі кредиту.
Враховуючи зазначене, суд, у відповідності до ст.ст.211,223,247 ЦПК України, визнав за можливе провести розгляд справи по суті за відсутності сторін, за наявними у справі матеріалами та без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Перевіривши доводи позовної заяви та заперечення сторони відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч.ч.1,2,3 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Згідно з ч.1 ст.627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст.ст.626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч.2 ст.639 ЦК України).
Абзац другий ч.2 ст.639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).
Частиною другою ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію.
Згідно з п.6 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (п.12. ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до ч.3 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з ч.6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч.8 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно- телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа (ст.1 Закону України «Про електронний цифровий підпис»).
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п.5 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду від 14.06.2022 року у справі №757/40395/20.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 28.04.2024 року між ТОВ «МАКС КРЕДИТ» та відповідачем ОСОБА_1 в електронному вигляді було укладено договір кредитної лінії №00-9732740, підписаного відповідачем з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором 32673 на номер +380932036634.
Пунктами 1.1,1.2,1.3,2.8 кредитного договору було передбачено надання кредитодавцем позичальнику кредиту у в сумі 5500 грн., строком на 360 днів до 23.04.2025 року, шляхом перерахування коштів на пдатіжну картку із № НОМЕР_1 .
Пунктом 1.6 кредитного договору було передбачено нарахування одноразової комісії в сумі 550 грн., яку позичальник зобов'язаний сплатити на умовах, визначених п.3.4 договору, яким в свою чергу передбачено сплату комісії та повернення суми кредиту в останній день строку кредитування.
Умовами п.1.7 кредитного договору сторонами було погоджено розмір стандартної та зниженої денної процентної ставки.
На виконання ухвали суду про витребування доказів, згідно задоволеного клопотання позивача, АТ КБ «Приватбанк» було надано інформацію та виписку по рахунку, згідно якої підтверджено, що зазначена кредитному договорі платіжна картка № НОМЕР_1 (повний номер якої вказаний у довідці банку) була імітована на імя ОСОБА_1 та 28.04.2024 року, тобто в день, укладення кредитного договору, на неї було зараховано кошти в сумі 5500 грн.
Таким чином, відхиляє заперечення сторони відповідача та вважає доведеним факт виконання умов кредитного договору в частині видачі відповідачу кредиту в сумі 5500 грн.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За правилами ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.516 ЦК України заміна кредитора в зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Зі змісту ст.1078 ЦК України випливає, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
З матеріалів справи вбачається, що 21.10.2024 року між ТОВ «МАКС КРЕДИТ» та ТОВ «ФК «ЕЙС» було укладено договір факторингу №21102024-МК/Ейс -18122023, відповідно до умов якого, витягу з реєстру боржників до позивача перейшло право вимоги за укладеним із відповідачем кредитним договором.
В пред'явленому позові позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в сумі 12194 грн. 60 коп., складовими якої зазначено: заборгованість за тілом кредиту в сумі 6050 грн., заборгованість по процентам в сумі 6144 грн. 60 коп.
Суд враховує, що згідно умов договору та як підтверджено довідкою АТ КБ «Приватбанк» відповідачу було видано кредит в сумі 5500 грн., а не 6050 грн.
Решта суми, що становить 550 грн. фактично є передбаченої п.1.6 договору комісією, про стягнення якої позивачем у позовній заяві окремо не заявлялось.
За вказаних обставин, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позову, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість за договором кредитної лінії №00-9732740 від 28.04.2024 року, яка утворилась станом на 21.10.2024 року в сумі 11644 грн. 60 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту в сумі 5500 грн., заборгованість по процентам в сумі 6144 грн. 60 коп.
В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
Відповідно до ст.141 ЦПК України та пропорційно до задоволених позовних вимог (95,49% від ціни позову) з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в сумі в сумі 2313 грн. 15 коп.
В частині стягнення витрат на правову допомогу в сумі 7000 грн., суд враховує наступне.
Згідно ч.ч.1,3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких віднесено і витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.ч.3,4 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною п'ятою ст.137 ЦПК України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно ст.19 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є, зокрема надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Згідно ст.30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено. (Правова позиція Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду згідно з постановою від 15.06.2021 року у справі №159/5837/19 «Щодо витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції»).
Також суд враховує, що при визначенні суми відшкодування слід виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 року усправі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до положень ч.6 ст.137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат може не тільки за наявності заперечення сторони проти розподілу витратна адвоката, а і за власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч.3,5,9 ст.141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Аналогічна позиція відображена в п.119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року №922/1964/21.
Також, у постанові Верховного Суду від 13.05.2021 року у справі №903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.
Відповідно до матеріалів справи на підставі договору про надання правничої допомоги №07/04/25-02 від 07.04.2025 року між ТОВ «ФК «ЕЙС» та Адвокатським бюро «Тараненко та партнери», а також додаткової угоди №30 до цього договору від 07.04.2025 року та акту прийому-передачі послуг від 15.05.2025 року, позивачу було надано правову допомогу на суму 7000 грн., що включає в себе послуги зі складання позовної заяви (вартість 5000 грн., 2 години), вивчення матеріалів справи про стягнення заборгованості (1000 грн., 1 година), підготовка адвокатського запиту про перерахування коштів на картковий рахунок боржника (500 грн., 1 година), підготовка клопотання про витребування інформації щодо перерахування коштів на картковий рахунок боржника (500 грн., 1 година).
Суд зазначає, що визначені в акті прийому-передачі послуг види робіт у вигляді вивчення матеріалів не є окремими та самостійними і охоплюються процесом підготовки та складання позовної заяви.
Стосовно витрат за підготовку адвокатського запиту до банківської установи та клопотання до суду про витребування інформації щодо перерахування коштів на картковий рахунок боржника, суд враховує, що адвокат був обізнаний про те, що така інформація становить банківську таємницю та не може бути надана на адвокатський запит.
За вказаних обставин, а також враховуючи, що з аналогічних питань представником позивача було подано разом із позовом клопотання про витребування відповідної інформації судом, суд вважає, що дії зі складання адвокатського запиту не були обов'язковими, вчинялись стороною позивача на власний розсуд.
Також суд враховує, що стосовно справ про стягнення заборгованості за кредитними договорами існує стала судова практика. Вказана справа з огляду на ціну позову, в силу ст.19 ЦПК України віднесена до категорії малозначних та розглядається в спрощеному позовному провадженні. До позовної заяви додавались документи, що були у розпорядженні позивача, а тому, підготовка документів для звернення до суду в рамках даної справи в суді першої інстанції не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи.
За вказаних обставин, виходячи із положень ч.3 ст.141 ЦПК України, враховуючи співмірність складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатським об'єднанням роботи, критерію необхідності та значимості таких дій у справі, виходячи з її конкретних обставин, суд вважає, що заявлені позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі 7000 грн. є завищеними.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача, стягнувши на його користь з відповідача витрати на правову допомогу в сумі 3000 грн., а всього стягнути судові витрати в сумі 5313 грн. 15 коп.
Керуючись ст.ст.6,512,514,526,626,627,628,639,641,642,1048-1050,1054,1077,1078 ЦК України, ст.ст.3,11,12 Закону України «Про електронну комерцію», ст.ст.2,4,5,10-13,76-81,141,211,223,247,258,259,263-268,280,281 ЦПК України, суд -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (02090, м.Київ, Харківське шосе, буд.19, офіс 2005, код ЄДРПОУ 42986956) заборгованість за договором кредитної лінії №00-9732740 від 28 квітня 2024 року, яка утворилась станом на 21 жовтня 2024 року в сумі 11644 грн. 60 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту в сумі 5500 грн., заборгованість по процентам в сумі 6144 грн. 60 коп., а також судові витрати в сумі 5313 грн. 15 коп., у т.ч. витрати по сплаті судового збору в сумі 2313 грн. 15 коп., витрати на правову допомогу в сумі 3000 грн.
В іншій частині в задоволенні позову - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 25 жовтня 2025 року.
Суддя С.Ю.Казак