справа №176/1512/25
провадження №2/176/970/25
07 листопада 2025 року Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області в складі головуючого судді Волчек Н.Ю., розглянувши у порядку спрощеного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,-
Позивачка звернулася до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості. Обґрунтовуючи вимоги тим, що 05 січня 2024 року її рідний брат ОСОБА_2 отримав від неї в борг грошову суму в розмірі 1900 Євро, готівкою, на власні потреби. Грошові кошти прохав надати в борг для оплати іншого боргу в сумі 100 000 грн за який він сплачує щомісяно додатково 20 відсотків. На підтвердження отримання грошових коштів надано скріншот переписки з мобільного застосунку «Вайбер». Кінцевий строк повернення грошових коштів - вересень 2024 року. Відповідач частково повернув суму позики в розмірі 1200 Євро. Таким чином залишок заборгованості складає - 300 Євро та 400 Доларів США. Оскільки відповідач частину боргу віддавав у доларах США, тому, розмір заборгованості відповідача складає 300 Євро та 400 Доларів США, що в гривневому еквіваленті станом на 22 квітня 2025 року складає 30921, 33 грн. Позовні вимоги просить задовольнити в повному обсязі та стягнути з відповідача понесені ним судові витрати.
Ухвалою судді від 28 квітня 2025 року позовну заяву було залишено без руху.
Ухвалою судді від 28 травня 2025 року відкрито провадження по справі, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, у відповідності до ч. 5 ст. 279 ЦПК України.
Сторони в передбачений ч. 7 ст. 279 ЦПК України строк не звернулись до суду з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
Строк, визначений ч. 3 ст. 279 ЦПК України, для реалізації особами своїх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків сплив.
Відповідачем до суду не подано відзиву на позову заяву, при цьому останній належним чином повідомлявся про розгляд справи в суді, а саме за зареєстрованим в передбаченому законом порядку місцем проживання.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного.
Відповідно до ст.6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.1 ст.528 ЦК України, виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.
Згідно ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст.628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до змісту ч.1 ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду а також: усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно частини другої статті 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України, за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Згідно ч.1 ст.528 ЦК України, виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.
Відповідно до статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми ( договори).
Згідно частини першої та другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів. При цьому, факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивач як на підставу звернення до суду з даним позовом посилався, зокрема на ст.ст.509, 526, 610, 639, 1046, 1047, 1049 ЦК України, якими передбачено вимоги та умови до укладеного договору позики, хоча, безпосереднє посилання на вище вказані статті Цивільного Кодексу України, без належного підтвердження даних обставин, не може свідчити про той факт, що між сторонами наявні боргові зобов'язання щодо укладеного договору позики.
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі № 6-1967цс15, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів. Тому, у справах про стягнення боргу за договором позики, позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання, а суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Так, зі змісту заявлених вимог, обставин та правовідносин судом не вбачається за можливе визнати, що між сторонами наявні правовідносини, які передбачені вимогами чинного законодавства, щодо стягнення суми боргу як заборгованості за договором розписки.
Тобто, долучений позивачем до позовної заяви скріншоот сторінки з мобільного застосунку «Вайбер» не доводить отримання відповідачем від позивача грошових коштів безпосередньо у борг, із зазначенням умов щодо строковості (зворотності) їх повернення.
Згідно ст.12, 81 ч.1 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Між тим, дослідивши надані позивачем докази, суд не вбачає беззаперечного факту передачі позивачем відповідачу 1900 Євро на виконання їх домовленостей та факт отримання таких коштів відповідачем. Таким чином факт передачі позивачем відповідачу вказаних коштів, та укладання договору не знайшов свого підтвердження.
Будь-яких інших допустимих доказів щодо існування між сторонами певних домовленостей стороною позивача надано не було.
Отже, дослідивши всі матеріали справи, суд вважає, що для визначення факту укладення договору, його умов та його юридичної природи, з метою правильного застосування ст.ст.1046, 1047 ЦК України, суд повинен виявити справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа.
Саме такий правовий висновок про застосування ст.ст.1046, 1047 ЦК України міститься в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, які, згідно зі ст.360-7 ЦПК України, є обов'язковими для всіх судів України.
Зокрема, як вбачається з правової позиції, сформованої Верховним Судом України у постанові від 02.07.2014 року, за наслідками розгляду справи № 6-79цс14, відповідно до норм ст.ст.1046, 1047 ЦК України, договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого, дійсно, вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.
Розписка може бути підставою для стягнення грошей лише за умови, якщо між сторонами виникли правовідносини позики і кошти реально передавались боржнику (ВС/КЦС у справі № 753/11670/17 від 11.06.2021 року).
Тому, суд приходить до висновку про відму в задоволенні позовних вимог, у зв'язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю.
Питання розподілу судових витрат суд вирішує на підставі статті 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 133, 141, 354 ЦПК України, суд -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Дніпровського апеляційного суду.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , останнє відоме місце мешкання АДРЕСА_2 .
Суддя Жовтоводського міського суду
Дніпропетровської області Н.Ю. ВОЛЧЕК