Справа № 521/3408/25
Номер провадження № 2/521/3268/25
07 листопада 2025 року м. Одеса
Хаджибейський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого судді - Громіка Д.Д.,
при секретарі - Котигорох Н.С.,
за участі представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -
У березні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» ВІН Фінанс» (далі - ТОВ «ФК» ВІН Фінанс») звернулось до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , посилаючись на те, що 30 січня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством комерційним банком «Надра» (далі-ВАТ КБ «Надра») та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 05/01/2008/840-К/75 від 30 січня 2008 року, за умовами якого останньому було надано кредит у розмірі 164592,00 доларів США строком погашення до 28 січня 2023 року зі сплатою процентів за користування кредитними коштами з розрахунку 12,99 % на місяць. 30 січня 2008 року в якості забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов'язань за Кредитним договором № 05/01/2008/840-К/75 від 30 січня 2008 року, між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_3 , було укладено договір поруки від 30 січня 2008 року, за умовами якого остання разом з ОСОБА_1 несуть солідарну відповідальність перед банком за виконання зобов'язань за Кредитним договором № 05/01/2008/840-К/75 від 30 січня 2008 року. Банк свої зобов'язання за Кредитним договором № 05/01/2008/840-К/75 від 30 січня 2008 року виконав, надав кредит ОСОБА_1 , але останній свої зобов'язання перед банком не виконав. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 08 вересня 2014 року по справі №521/10477/14-ц були задоволенні позовні вимоги ПАТ «КБ «Надра» та стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за Кредитним договором № 05/01/2008/840-К/75 від 30 січня 2008 року у розмірі 320850,96 доларів США та в рівних частках судовий збір в розмірі 3654,00 грн. Позивач зазначив, що 08 квітня 2020 року між ПАТ «КБ «Надра» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (далі- ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія») було укладено Договір №GL3N016222 про відступлення прав вимоги, за умовами якого право грошової вимоги за Кредитним договором № 05/01/2008/840-К/75 від 30 січня 2008 року, укладеними між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2020 року у справі №521/10477/14-ц за позовом ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 05/01/2008/840-К/75 від 30 січня 2008 року, було замінено стягувача ПАТ «КБ «Надра» на його правонаступника ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія». Вказував, що на підставі протоколу №1706 загальних зборів учасників ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» від 25 липня 2024 року та наказу №55-к від 25 липня 2024 року назва ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» була змінена на ТОВ «ВІН ФІНАНС». Отже, ТОВ «ВІН ФІНАНС» є новим кредитором ОСОБА_1 за Кредитним договором № 05/01/2008/840-К/75 від 30 січня 2008 року. Відповідно до рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 08 вересня 2014 року у справі №521/10477/14-ц сума заборгованості за Кредитним договором № 05/01/2008/840-К/75 від 30 січня 2008 року, складає 320850,96 доларів США. Стверджував, що наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов'язання боржника. Вважає, що у зв'язку з невиконанням боржниками рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 08 вересня 2014 року у справі №521/10477/14-ц у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тому відповідачі за період з 23 лютого 2020 року по 23 лютого 2021 року зобов'язані сплатити на користь ТОВ «ВІН ФІНАНС» суму заборгованості у розмірі 9655,72 доларів США. Посилаючись на порушення своїх прав, позивач просив суд стягнути з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ТОВ «ВІН ФІНАНС» 3 % річних за період з 23 лютого 2020 року по 23 лютого 2021 року у розмірі 9655,72 доларів США, що станом на день подання позовної заяви еквівалентно 397912,22 грн. та судові витрати.
Ухвалою судді про прийняття цивільної справи до свого провадження та відкриття провадження по справі від 21.03.2025 року було постановлено проводити розгляд справи у в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 02.07.2025 року було постановлено закрити підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача Давиденко М.І. в судове засідання не з'явився, однак на адресу суду направив клопотання згідно якого представник позивача позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить суд провести розгляд справи за його відсутності та проти проведення заочного розгляду справи не заперечує.
Представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, посилаючись на їх необґрунтованість, а тому у задоволенні позову просив відмовити.
Відповідач ОСОБА_3 повторно не з'явилась в судове засідання без поважних причин. Про час та місце розгляду справи відповідач була сповіщена належним чином, що підтверджується відповідними поштовими повідомленнями наявними у матеріалах справи (відповідно до положень ч. 11 ст. 128 ЦПК). Відзив у визначений судом строк відповідач не подала, а тому суд приходить до переконання про можливість розглянути справу за відсутності відповідача.
Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку наявним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо шляхом їх всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження, суд приходить до наступного висновку.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, закріплено право кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку. Тобто зловживання процесуальними правами, спрямоване на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників цього процесу та вимоги названих Конвенції та Кодексу.
Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов'язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.
З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду слідує, що питання про порушення статті 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.
У справах «Рябих проти Росії» (заява № 52854/99, рішення від 24 липня 2003 року, пункт 52) та «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03 від 03 квітня 2008 року, пункт 40) Європейський суд з прав людини зазначив, що сторона, яка приймає участь у судовому процесі, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України»).
У зв'язку з неявкою відповідача та неповідомленням про поважні причини такої неявки в судове засідання, в порядку статті 280 ЦПК України, зі згоди представника позивача, суд вважає можливим провести розгляд справи у відсутності відповідача та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 223 ЦПК України.
Згідно ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно ст. 275 ЦПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Частиною 2 ст. 279 ЦПК України встановлено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Суд, з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу за відсутності відповідача, який своєчасно і належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.
Відповідно до ст. 44 ЦПК України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що 30 січня 2008 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 05/01/2008/840-К/75 від 30 січня 2008 року, за умовами якого останньому було надано кредит у розмірі 164592,00 доларів США строком погашення до 28 січня 2023 року зі сплатою процентів за користування кредитними коштами з розрахунку 12,99 % на місяць.
30 січня 2008 року в якості забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов'язань за Кредитним договором № 05/01/2008/840-К/75 від 30 січня 2008 року, між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_3 , було укладено договір поруки від 30 січня 2008 року, за умовами якого остання разом з ОСОБА_1 несуть солідарну відповідальність перед банком за виконання зобов'язань за Кредитним договором № 05/01/2008/840-К/75 від 30 січня 2008 року.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 08 вересня 2014 року по справі №521/10477/14-ц були задоволенні позовні вимоги ПАТ «КБ «Надра» та стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за Кредитним договором № 05/01/2008/840-К/75 від 30 січня 2008 року у розмірі 320850,96 доларів США та в рівних частках судовий збір в розмірі 3654,00 грн.
Зі змісту рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 08 вересня 2014 року вбачається, що 30 січня 2008 року в якості забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов'язань за Кредитним договором № 05/01/2008/840-К/75 від 30 січня 2008 року, між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, за умовами якого останній передав в іпотеку 2 (дві) земельні ділянки загальною площею 0,10 га і 0,10 га, що знаходяться за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, територія Новодофінівської сільської ради, кадастрові номери земельних ділянок: 5122786400:01:001:0941 та 5122786400:01:001:0942.
08 квітня 2020 року між ПАТ «КБ «Надра» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (далі- ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія») було укладено Договір №GL3N016222 про відступлення прав вимоги, за умовами якого право грошової вимоги за Кредитним договором № 05/01/2008/840-К/75 від 30 січня 2008 року, укладеними між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2020 року у справі №521/10477/14-ц за позовом ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 05/01/2008/840-К/75 від 30 січня 2008 року, було замінено стягувача ПАТ «КБ «Надра» на його правонаступника ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».
Встановлено, що на підставі протоколу №1706 загальних зборів учасників ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» від 25 липня 2024 року та наказу №55-к від 25 липня 2024 року назва ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» була змінена на ТОВ «ВІН ФІНАНС».
ТОВ «ВІН ФІНАНС» є юридичною особою та дії на підставі Статуту, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадський формувань.
Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з договорів та інших правочинів.
Статтею 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Відповідно до ч. 1,2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 кодексу.
Частиною 5 ст. 11 ЦК України встановлено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
За змістом ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою.
Відповідно до ч. 1 ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною другою статті 517 ЦК України визначено, що боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За змістом положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Положеннями ст. 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За змістом статей 524, 533-535 і625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Правовий аналіз положень ст.ст.526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц , від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Крім того, суд звертає увагу на висновок Верховного суду в постанові від 23 листопада 2022 року у справі № 285/3536/20, якім визначено, що приватне право не може допускати ситуацію, за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред'являє тільки позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовної давності, а кредитора - обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред'явити позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред'явленням позову про стягнення задавненої вимоги.
Як було встановлено судом, 30 січня 2008 року в якості забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов'язань за Кредитним договором № 05/01/2008/840-К/75 від 30 січня 2008 року, між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, за умовами якого останній передав в іпотеку 2 (дві) земельні ділянки загальною площею 0,10 га і 0,10 га, що знаходяться за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, територія Новодофінівської сільської ради, кадастрові номери земельних ділянок: 5122786400:01:001:0941 та 5122786400:01:001:0942.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Правочином є найбільш розповсюджений юридичний факт, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов'язки в учасників цивільних правовідносин.
Згідно із частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Таким чином, правовідносини, що виникають між сторонами на підставі зобов'язання, безпосередньо складаються із двох частин: 1) обов'язку вчинити певну дію; 2) права вимагати вчинення цієї дії.
Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору як угоди (правочину) складає сукупність визначених на розсуд сторін та погоджених ними умов, у яких закріплюються їх права і обов'язки, що складають зміст договірного зобов'язання.
Згідно із ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
На забезпечення цих зобов'язань боржник або інша особа може надати, а банк прийняти забезпечення у вигляді застави, поручительства або в іншому вигляді.
Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Статтею 554 ЦК України визначено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов'язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Згідно ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання. У разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов'язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов'язання.Порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов'язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов'язання не пред'явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред'явить позову до поручителя. Для зобов'язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов'язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов'язання.
Відповідно до ст. 575 ЦК україни окремим видом застави є іпотека.
Метою іпотеки є надання кредитору додаткового до основного права вимоги звернення стягнення на майно.
Правовий механізм існування іпотеки як окремого інституту в зобов'язальних правовідносинах регулюється спеціальним законом - Законом України «Про іпотеку».
Згідно з п. 2 ч.1 ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
За змістом статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги.
Згідно із ч.1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до ст. 7, п. 1 ст. 12 Закону України «Про іпотеку», за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
У разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до ч.1 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Таким чином, способи задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора поділяються на: 1) судовий (на підставі рішення суду); 2) позасудовий (на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя), кожен з яких має власний правовий механізм реалізації.
Для реалізації іпотекодержателем своїх прав на задоволення вимог шляхом позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки і набуття права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.
Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду на підставі застереження в іпотечному договорі або в окремому договорі, укладеному сторонами в порядку досудового врегулювання.
Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно в договорі.
Частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
Відповідно до ч.1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Отже, іпотека є різновидом застави.
За положеннями ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі: 1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою; 2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; 3) реалізації предмета застави; 4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом. У разі припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться відповідні дані.
Згідно із ч.1 ст. 17 Закону № 898-IV (у редакції станом на час виникнення спірних відносин) іпотека припиняється у разі, зокрема, набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки.
Велика Палата Верховного Суду у п. 8.14, 8.15 постанові від 22 лютого 2022 року у справі №761/36873/18 вказала, що допускаючи можливість задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, законодавець тим встановлює правило про те, що після завершення позасудового врегулювання, зокрема стягнення на предмет іпотеки, переданий боржником, будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними. Позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки вважається таким, що погашає всі вимоги кредитора до боржника, незалежно від того, чи перевищує вартість предмета іпотеки розмір вимог кредитора.
За твердженням позивача, заборгованість відповідачів перед кредитором за рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 08 вересня 2014 року у справі №521/10477/14-ц складає 320850,96 доларів США, і є зобов'язанням відповідно до норм цивільного права.
При цьому, позивач не надав суду ніяких доказів того, що рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 08 вересня 2014 року по справі №521/10477/14-ц не виконано.
Матеріали справи не містять ні єдиного доказу, що на виконання рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 08 вересня 2014 року по справі №521/10477/14-ц видавались виконавчі листи та по ним відкривались та закривались виконавчі провадження.
Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що предмет іпотеки, а саме земельні ділянки, площею 0,10 га і 0,10 га, що знаходяться за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, територія Новодофінівської сільської ради, кадастрові номери земельних ділянок: 5122786400:01:001:0941 та 5122786400:01:001:0942, які були передані в іпотеку ВАТ «КБ «Надра» за іпотечним договором від 30 січня 2008 року, укладеним між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 не були реалізовані і ВАТ «КБ «Надра» не отримав суму заборгованості за рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 08 вересня 2014 року по справі №521/10477/14-ц.
За таких обставин, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у зв'язку з недоведеністю позовних вимог.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовій збір в розмірі 5963,96 грн., який не підлягає стягненню з відповідачів, оскільки в задоволенні позовних вимог судом відмовлено (а.с. 16).
Керуючись ст. ст.15,16, 554, 591, 610, 611, 625,1054,1055 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 81, 223, 259, 264, 268, 273, 280, 284, 354 ЦПК України,
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 07 листопада 2025 року.
Суддя: Д.Д. Громік