Справа № 947/18923/25
Провадження № 2/947/3537/25
28.10.2025 року
Київський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді Луняченка В.О.,
за участі секретаря судового засідання Макаренко Г.В.,
розглянувшиу відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Південний» (код ЄДРПОУ 20953647) до ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 ) про заборгованості за кредитним договором,-
До Київського районного суду м. Одеси, шляхом формування в системі «Електронний суд» 22.05.2025, надійшла позовна заява ПАТ АБ « Південний» про стягнення з ОСОБА_1 ) заборгованості за кредитним договором №AF2022-00540 від 02.02.2022 року у загальному розмірі 768 596,62 грн., з яких 355 764,22 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 137 832,40 грн. - заборгованість за відсотками; 275 832,40 грн - заборгованість за комісіями.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідача як позичальник по кредитному договору свої зобов'язання щодо своєчасного погашення заборгованості не виконує внаслідок чого утворилась відповідна заборгованість , яка підлягає стягненню.
Відповідно до автоматизованого розподілу цивільної справи між суддями Київського районного суду м.Одеси головуючим у справі визначено Луняченко В.О.
Ухвалою від 27.06.2025 судом відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Підготовче провадження було закрите ухвалою суду від 20.08.2025 із призначенням справи до розгляду по суті.
Сторона позивача подала заяву про розгляд справи на підставі матеріалів справи та наданих позивачем доказів без участі представників позивача.
ОСОБА_1 , який не має зареєстрованого місця проживання , викликався до суду шляхом оголошення на сайті судової влади та за останнім відомим місцем проживання, яке було зазначено ним при укладенні кредитного договору.
Відповідач до судового засідання не з'являвся , заяв по суті справи та клопотань з процесуальних питань не надавав.
Як встановлено судом 02.02.2022 року між Акціонерним банком «Південний» (надалі за текстом - «Банк», «Позивач») та ОСОБА_1 (надалі за текстом - «Позичальник», «Відповідач»), було укладено кредитний договір № AF2022-00540 за яким Банк надав Позичальнику кредит у розмірі 500 000,00 гривень на споживчі потреби, а Позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти згідно з Додатком №1 (графік платежів за кредитним договором), що є невід'ємною частиною даного договору не пізніше 01.02.2027 року та сплатити проценти за користування кредитом.
Згідно умов Кредитного договору, підписанням цього Договору, Позичальник надає згоду та доручає Банку здійснити видачу кредитних коштів у повному обсязі на рахунок № IBAN: НОМЕР_2 в Банку.
Згідно наданого витягу руху коштів по вказаному рахунку позичальник грошові кошти отримав у повному обсязі.
Відповідно до умов Кредитного договору, підписанням цього Договору, Позичальник надає згоду та доручає Банку здійснювати щомісячне списання платежу згідно з Графіком для повернення кредиту і сплати процентів та плати за розрахункове обслуговування з рахунку № ІBAN: НОМЕР_3 в Банку.
У відповідності до умов Кредитного договору, загальний розмір кредиту, наданого Позичальнику, становить 500 000,00 гривень.
Також умовами Кредитного договору встановлено, що Позичальник сплачує на користь Банку плату за розрахункове обслуговування відповідно до Тарифів Банку та Паспорту споживчого кредитування, оприлюднених на сайті Банку за електронним адресом: http://bank.com. uа: помісячно відповідно до Графіка, а також в день повного повернення кредиту - в розмірі 2.5% від суми кредиту на рахунок № ІBAN: НОМЕР_3 в Банку.
Банком 16.04.2025 року, позичальнику - ОСОБА_1 було направлено вимогу про дострокове погашення кредиту вих№14/001/11546/2025 від 15.04.2025 року із визначенням суми заборгованості за тілом кредиту у розмірі 143 899,94 грн.; за процентами не сплаченими, за період з 30.10.2023 по 30.03.2025, у розмірі 102 196,86 грн.; за непогашення комісій за розрахункове обслуговування, у розмірі 212 500 грн.
Відповідно до умов вказаної вимоги, було надано Позичальнику строк 30 днів для здійснення повного погашення заборгованості за кредитом.
Відповідно до п.10.10 частини 10 розділу 1 Публічного договору «Сторони погодились, що усі повідомлення вважаються отриманими Клієнтом належним чином, у разі направлення письмового повідомлення - в день направлення Банком на адресу, зазначену Клієнтом».
Вимога була направлена позичальнику 16.04.2025 року на адресу його проживання, зазначену в Кредитному договорі, що підтверджується описом вкладення до цінного листа та квитанцією про оплату.
Згідно розрахунку заборгованості за період з 02.02.2022 по 16.05.2025, заборгованість позичальника на 21.05.2025 складає: 355 764,22 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 137 832,40 грн. - заборгованість за відсотками; 275 832,40 грн - заборгованість за комісіями.
Цивільний процесуальний кодекс України ( далі ЦПК України ) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК України ).
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК України ).
На підставі ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У відповідності до вимог п.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Вказаний правовий висновок визначений Верховним Судом у постановах від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, а також від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17 та від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.
Верховний Суд у постановах від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
У практиці Європейського суду суд посилається на баланс вірогідностей задля оцінки обставин у справі. Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 (заява №59166/12) «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») Європейський суд з прав людини наголошує, що «У країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Правовідносини пов'язані із укладенням кредитних договорів та виконання грошових зобов'язань за кредитними договорами врегульовані Цивільним кодексом України ( скорочене ЦК України) а також спеціальні норми Закону України "Про банки і банківську діяльність" і Закону України "Про споживче кредитування".
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини перша та друга статті 633 ЦК України).
Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина перша статті 634 ЦК України).
За змістом ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до положень ст. ст. 610, 611, 625 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Боржник не звільняється від відповідальності у разі неможливості виконання ним грошових зобов'язань.
Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 11 частини першої статті 1 Закону України "Про споживче кредитування").
Тобто, споживчим є будь-який кредит наданий споживачу для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частини перша та друга статті 11 Закону України "Про споживче кредитування").
Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п'ята статті 12 Закону України "Про споживче кредитування").
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуття чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) зазначено, що:
" 10 червня 2017 року набув чинності Закон України "Про споживче кредитування", у зв'язку з чим у Законі України "Про захист прав споживачів" текст статті 11 викладено в такій редакції: "Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" з набуттям чинності Закону України "Про споживче кредитування" залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України "Про захист прав споживачів", визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України "Про споживче кредитування".
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про споживче кредитування" загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України "Про споживче кредитування" безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит(далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту".
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, -щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України "Про споживче кредитування" та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що "у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України "Про споживче кредитування". Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".
У даному випадку у переліку супровідних послуг Банку, за які позичальнику необхідно сплачувати щомісячно 2,5% , зазначено відкриття банком банківського рахунку та його обслуговування.
При цьому доказів узгодження із позичальником у чому саме буде відбуватись розрахунково-касові обслуговування , перелік наданих послуг , суду не надано.
Виходячи зі змісту самого Договору про надання споживчого кредиту , суд приходить до висновку, що вказані необхідні до оплати щомісячні 2,5% у якості оплати комісії за розрахунково-касові обслуговування є прихованими додатковими процентами за користування кредитом , а тому не можуть прийматись судом як безпосередня оплати тарифів і не підлягають стягненню.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої удової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
Як зазначено у правовому висновку Верховного Суду у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23 : « у справі, що переглядається суд першої інстанції встановив, що в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена щомісячна комісія, а тому АТ "Таскомбанк" не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, а тому положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".
Якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".
Враховуючи викладене суд приходить до висновку що у судовому провадженні знайшло підтвердження належними та допустимими доказами факт укладення між сторонами кредитного договору, за умовами якого відповідач як позичальник отримав від позивача ( Банку) кредитні кошти на умовах строковості та оплатності, однак взяти на себе зобов'язання не виконав у звязку із чим у позивача виникло право на стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентів, які нараховані, за умовами договору, за користування кредитними коштами».
Водночас вимоги про стягнення заборгованості за комісію за розрахунково-касове обслуговування не знайшли свого підтвердження і не підлягають задоволенню, внаслідок не доведеності позивачем що зазначена комісія відповідає вимогам Закону України "Про банки і банківську діяльність" і Закону України "Про споживче кредитування» та складові даної комісії були узгоджені із позичальником, або хоча б доведені до нього під час укладення Договору, а тому положення Кредитного Договору щодо обов'язку позичальника щомісяця сплачувати платуу розмірір 2,5% за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними, а позовна вимога про стягнення комісії в розмірі 275 000,00 грн необґрунтована та задоволенню не підлягає.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, у відповідності до вимог ч.3 ст. 133 ЦПК України , належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
У статті 137 ЦПК України визначені витрати на професійну правничу допомогу: 1. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. 2. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною третьою зазначеної статті встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України зазначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача ( ч.1,2 ст. 141 ЦПК України ).
У даному випадку стягненню з відповідача підлягають витрати по сплаті судового збору, пропорційно до задоволених позовних вимог в розмірі 5923,16 грн.
Що стосується вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує наявність доказів про укладення між адвокатом-представником позивача із позивачем Договору про надання правової допомоги від 03.10.2024 року , за умовами якого сторонами узгоджено гонорар та Актом прийому-передачі наведених у Договорі послуг з професійної правничої допомоги підтверджується надання таких послуг.
Згідно заявлених у позові вимог, за надання послуг у суді першої інстанції витрати на правову допомогу складали 3000 грн.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону №5076-VI).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі жовтня статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд вважає що у даному випадку заявлена вартість винагороди адвокату як розмір судових витрат понесених на професійну правничу допомогу відповідає складності справи, об'єму наданих послуг а також критеріям розумності, а тому підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись 2, 76-83, 141, 263-265, 273, 354-355 ЦПК України, суд -
Позов Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Південний» (код ЄДРПОУ 20953647) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 місце проживання та реєстрації АДРЕСА_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Південний» (65059 м.Одеса, вул. Краснова, 6/1 код ЄДРПОУ 20953647) заборгованість за кредитним договором №AF2022-00540 від 02.02.2022 року у розмірі 493596,62 ( чотириста дев'яносто три тисячі п'ятсот дев'яносто шість грн.62 коп.) гривень, з яких 355 764,22 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 137 832,40 грн. - заборгованість за відсотками.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 місце проживання та реєстрації АДРЕСА_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Південний» (65059 м. Одеса, вул. Краснова, 6/1 код ЄДРПОУ 20953647) витрати по сплаті судового збору, пропорційно до задоволених позовних вимог в розмірі 5923,16 ( п'ять тисяч дев'ятсот двадцять три грн.. 16 коп.) гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 місце проживання та реєстрації АДРЕСА_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Південний» (65059 м. Одеса, вул. Краснова, 6/1 код ЄДРПОУ 20953647) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 ( три тисячі грн. 00 коп.) гривень.
Повне судове рішення складено 07.11.2025.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В. О. Луняченко