Справа № 127/13756/25
Провадження № 22-ц/801/2009/2025
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Борисюк І. Е.
Доповідач:Міхасішин І. В.
06 листопада 2025 рокуСправа № 127/13756/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого Міхасішина І.В.
суддів : Матківської М.В. Стадника І.М.
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу №127/13756/25 за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
за апеляційною скаргою представника позивача Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 липня 2025 року, -
встановив:
До Вінницького міського суду Вінницької області звернулось Акціонерне товариство «Акцент-Банк» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач звернувся до позивача щодо отримання банківських послуг та підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку. 03.02.2024, будучи клієнтом банку, відповідач уклав договір з позивачем № АВН0СТ155101706921201954 щодо надання йому кредиту в сумі 36 000, 00 гривень строком на 36 місяців (до 02.02.2027) зі сплатою процентів у розмірі 85 % річних. Відповідач свої зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконає, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 03.05.2025 становить 65 477, 82 гривень, з яких: 32 684, 80 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 28 727, 75 гривень - заборгованість по відсотках; 4 065, 27 гривень - пеня.
Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду позивача із вимогою про стягнення на його користь із відповідача заборгованості станом на 03.05.2025 за кредитним договором № АВН0СТ155101706921201954 від 03.02.2024 в розмірі 65 477, 82 гривень. Також позивач просив суд стягнути на його користь з відповідача судові витрати.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 липня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором № АВН0СТ155101706921201954 від 03.02.2024 станом на 03.05.2025 в сумі 61 412, 55 гривень.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» судовий збір в сумі 2 272, 21 гривень.
Судовий збір в сумі 150, 19 гривень залишено за Акціонерним товариством «Акцент-Банк».
Представник позивача не погодився з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у стягненні пені та подав апеляційну скаргу в якій просив скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області в частині відмовлених позовних вимог.
У скарзі зазначає, що в оскаржуваній частині рішення суду прийнято із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Суд першої інстанції надав неправильну оцінку доказам, які мітяться в матеріалах справи, а висновки викладені у рішенні суду не відповідають обставинам справи.
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду в справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною 9 статті 19 ЦПК України встановлено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи те, що стороною у справі подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції у справі, яка не відноситься до категорії тих, що не може бути розглянута у порядку спрощеного позовного провадження (ч. 4 ст. 274 ЦПК України) з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (65477,82 грн), колегією суддів вирішено призначити в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За змістом частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині відмови у стягненні пені, тому в іншій частині рішення суду в силу ст.367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається
Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
Судом установлено, що договір № АВН0СТ155101706921201954 від 03.02.2024 є укладеним між відповідачем та позивачем в електронній формі, при укладенні якого його сторонами було погоджено усі істотні умови цього договору.
Позивач, пред'являючи вимоги про повернення кредиту (позики), просив стягнути крім заборгованості за основною сумою боргу (суму, яку фактично отримав в борг позичальник), заборгованість за відсотками та неустойку.
Звертаючись до суду із позовом про стягнення грошових коштів, саме позивач зобов'язаний навести обґрунтований розрахунок сум, що стягуються (п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України) і в подальшому довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.
Саме на суд покладено обов'язок під час ухваленні рішення вирішити, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (ст. 264 ЦПК України). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному ЦПК України (ч. 3 ст. 263 ЦПК України).
Отже, вищевказані принципи вказують, зокрема, на те, що суд зобов'язаний перевірити розрахунок заборгованості незалежно від наявності та/або відсутності заперечень щодо нього з боку сторони відповідача.
З розрахунку заборгованості, здійсненого позивачем станом на 03.05.2025 вбачається, що заборгованість становить 65 477, 82 гривень, з яких: 32 684, 80 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 28 727, 75 гривень - заборгованість по відсотках; 4 065, 27 гривень - пеня. (а.с. 12)
Вищевказане узгоджується з випискою по кредиту від 03.05.2025. (а.с. 13-13зв.)
На підтвердження виконання умов договору № АВН0СТ155101706921201954 від 03.02.2024 позивачем суду надано меморіальний ордер від 03.02.2024, згідно якого 03.02.2024 ОСОБА_1 було видано кредит в сумі 36 000, 00 гривень. (а.с. 12зв.)
З виписки по кредиту від 03.05.2025 та розрахунку заборгованості вбачається часткове погашення відповідачем заборгованості, зокрема, по тілу кредиту 05.02.2024 в сумі 3 315, 20 гривень.
Верховний Суд у постанові від 07.04.2021 у справі № 478/300/19 зауважив, що під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, в тому числі, приймання майна для використання, реалізація інших прав та обов'язків відповідно до укладеного правочину.
У постанові від 23.12.2020 у справі № 127/23910/14-ц Верховний Суд також вказав, що часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу.
Оцінюючи надані позивачем докази у їх сукупності, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про підтвердження факту отримання відповідачем кредиту за договором № АВН0СТ155101706921201954 від 03.02.2024 в сумі 36 000, 00 гривень.
Відповідачем не спростовано факт отримання ним кредитних коштів за вищевказаним договором, а також розмір заборгованості, визначений позивачем за тілом кредиту.
Судом встановлено, що заборгованість відповідачем перед позивачем по тілу кредиту за договором № АВН0СТ155101706921201954 від 03.02.2024, враховуючи часткове погашення такої заборгованості, становить 32 684, 80 гривень.
У відповідності до умов договору № АВН0СТ155101706921201954 від 03.02.2024 сторони даного правочину погодили: строк кредитування - 36 місяці (до 02.02.2027); нарахування процентів за користування кредитом в межах цього строку кредитування - 85 % на рік; порядок повернення кредиту і відсотків за користування ним - шляхом здійснення щомісячного платежу до 03 числа в розмірі 2 814, 08 гривень.
Згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), відповідно до ст. 610 ЦК України.
Судом першої інстанції встановлено неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору № АВН0СТ155101706921201954 від 03.02.2024, внаслідок чого позивач пред'явив вимогу про дострокове повернення кредиту.
Належних розрахунків відповідач не веде, відповідно ухиляється від виконання зобов'язань, взятих на себе згідно з вищевказаним договором.
Судом першої інстанції перевірено розрахунок заборгованості відповідача перед позивачем в частині нарахування відсотків за користування кредитом і встановлено його відповідність вимогам чинного законодавства України та умовам договору № АВН0СТ155101706921201954 від 03.02.2024.
Відповідачем заявлений позивачем розмір заборгованості по відсотках за користування кредитом не спростовано.
У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту (позики), що залишилася, і нарахованих згідно зі ст. 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду процентів, а також попередніх не внесених до такого моменту щомісячних платежів.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що з відповідача на користь позивача за договором № АВН0СТ155101706921201954 від 03.02.2024 підлягає стягненню заборгованість станом на 03.05.2025 за тілом кредиту в сумі 32 684, 80 гривень та відсотками за користування кредитними коштами в сумі 28 727, 75 гривень.
Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, відповідно до ст. 611 ЦК України, зокрема сплата неустойки.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із ч. 2 ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування» у договорах про споживчий кредит пеня за невиконання зобов'язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 відсотків суми простроченого платежу. Сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов'язань на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.
У відповідності до умов кредитного договору № АВН0СТ155101706921201954 від 03.02.2024 у випадку порушення позичальником зобов'язань із погашення заборгованості ним сплачується пеня у розмірі 0, 07 % (не менше 1 гривні) від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожен день прострочення, яка не може бути більшою за 15 % від простроченого платежу.
Так, суд погоджується з доводами позивача про те, що положення п. 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» не поширюються на спірні правовідносини.
Водночас, згідно із п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався і наразі триває.
Отже, з аналізу вищевказаних норм вбачається, що неустойка та інші платежі, як захід відповідальності, за період включно із 24 лютого 2022 року і на період дії воєнного, надзвичайного стану та тридцятиденний строк після його припинення або скасування, не нараховуються за кредитними договорами (договорами позики) і підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Таким чином, нарахована неустойка за кредитним договором № АВН0СТ155101706921201954 від 03.02.2024 в сумі 4 065, 27 гривень стягненню із відповідача не підлягає.
При вирішенні цієї справи суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині, отже рішення суду першої інстанції є законним, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати сплачені у якості судового збору слід залишити за відповідачем.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення в частині відмови у стягненні пені - без змін, оскільки воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381 384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,
постановив:
Апеляційну скаргу представника позивача Акціонерного товариства «Акцент банк» залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 липня 2025 року в частині відмови у стягненні пені - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Головуючий І.В. Міхасішин
Судді М.В. Матківська
І.М. Стадник