1Справа № 335/2982/25 2/335/1828/2025
30 жовтня 2025 року м. Запоріжжя
Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Стеценка А.В., за участю секретаря судового засідання Резніченко Ю.В., представника позивача Пилипенка С.В., представника відповідачів ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,
30 березня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просило стягнути солідарно з відповідачів три проценти річних та інфляційні втрати, нараховані на суму простроченого грошового зобов'язання зі сплати заборгованості, розмір якої визначений рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 жовтня 2011 року у справі № 2-150/2011 за період з 02 квітня 2017 року до 23 лютого 2022 року.
Позов ТОВ «Кей-Колект» обґрунтований, що між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» були укладені: договір про надання споживчого кредиту № 11232909000 від 11.10.2007 на суму 102 000 доларів США, що дорівнювало еквіваленту 515 100 гривень; договір про надання споживчого кредиту № 11352431000 від 28.05.2008 на суму 27 000 доларів США, що складало 130 950,00 гривень.
В забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов'язань за вищезазначеними кредитними договорами 11.10.2007 та 28.05.2007 між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 укладено договори поруки № 11232909000/П та 11352431000/П відповідно.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27.10.2011 у справі № 2-150/10 стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11232909000 від 11.10.2011 та договором про надання споживчого кредиту № 11352431000 від 28.05.2008 у сумі 1 136 318,38 грн., що еквівалентно 147377,56 доларів США, витрати по сплаті судового збору в сумі 1700 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.
12.12.2011 між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу №1, відповідно до умов якого, позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги за Кредитними договорами № 11232909000 від 11.10.2011, № 11352431000 від 28.05.2008 та договорами поруки № 11232909000/П від 11.10.2011, № 11352431000/П від 28.05.2008.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 30.03.2018 замінено сторону виконавчого провадження з виконання рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27.10.2011 у справі № 2-150/10 за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитними договорами з ПАТ «УкрСиббанк» на ТОВ «Кей-Колект».
Відповідачами рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27.10.2011 по справі № 2-150/2011 не виконується, стягнення за виконавчими листами не проводилось.
З огляду на викладене, позивач просить суд стягнути з відповідачів 3% річних в розмірі 166992,10 грн., інфляційні втрати у розмірі 551028,05 грн., нараховані на суму простроченого грошового зобов'язання зі сплати заборгованості, розмір якої визначений рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 жовтня 2011 року у справі № 2-150/2011 за період з 02 квітня 2017 року до 23 лютого 2022 року.
Ухвалою судді від 07.04.2025 прийнято до розгляду позов ТОВ «Кей-Колект», відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, призначене підготовче засідання, встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи.
13.05.2025 представник відповідачів подала до суду відзив, в якому заперечувала проти позову. В обґрунтування заперечень представник відповідачів зазначила, що позивач позбавлений права на стягнення інфляційних втрат, оскільки кредитний договір укладався в іноземній валюті, а індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня. Щодо позовних вимог в частині стягнення 3% річних, представник відповідача просила суд застосувати позовну давність, оскільки ТОВ «Кей-Колект» нараховує 3 % річних за період з 02.04.2017 по 23.02.2022, однак стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
17.05.2025 представник позивача подав відповідь на відзив, в якій зазначив, що інфляційні втрати позивачем нараховано за період в якому прострочене зобов'язання існувало у гривні, тобто вже після стягнення заборгованості за основним зобов'язанням у гривні. Через що, сума зміненого на гривню простроченого основного зобов'язання з моменту ухвалення рішення суду 27.10.2011 по відношенню до долара США девальвувала майже в 3,5 рази (з 7,94 грн. за 1 долар США до 28,98 грн. за 1 долар США станом на 23.02.2022р.), тому вплив інфляційних процесів на суму зобов'язання відповідачів є очевидним. Крім того, рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27.10.2011 по справі № 2-150/2011 відповідачами не виконане, таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому в позивача право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникло за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Ухвалою суду 27.05.2025 зупинено провадження у справі до закінчення перегляду справи № 903/602/24 в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду.
16.07.2025 від представника позивача надійшло клопотання про поновлення провадження у справі, яка вмотивована тим, що 02.07.2025 Великою Палатою Верховного Суду у вищезазначений справі ухвалено постанову.
30.07.2025 ухвалою судді поновлення провадження в справі.
Ухвалою суду від 19.09.2025 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті на 14 год 00 хв 20.10.2025.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позов та просив його задовольнити.
Представник відповідача заперечувала проти позову з підстав, викладених у відзиві.
Заслухавши представників сторін, дослідивши надані сторонами докази, суд встановив наступні фактичні обставини.
Судом встановлено, що між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» були укладені: договір про надання споживчого кредиту № 11232909000 від 11.10.2007 на суму 102 000 доларів США, що дорівнювало еквіваленту 515 100 гривень; договір про надання споживчого кредиту № 11352431000 від 28.05.2008 на суму 27 000 доларів США, що складало 130 950,00 гривень.
В забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов'язань за вищезазначеними кредитними договорами 11.10.2007 та 28.05.2007 між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 укладено договори поруки № 11232909000/П та 11352431000/П відповідно.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27.10.2011 у справі № 2-150/10 стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11232909000 від 11.10.2011 та договором про надання споживчого кредиту № 11352431000 від 28.05.2008 у сумі 1 136 318,38 грн., що еквівалентно 147377,56 доларів США, витрати по сплаті судового збору в сумі 1700 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.
12.12.2011 між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу №1, відповідно до умов якого, позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги за Кредитними договорами № 11232909000 від 11.10.2011, № 11352431000 від 28.05.2008.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 30.03.2018 замінено сторону виконавчого провадження з виконання рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27.10.2011 у справі № 2-150/10 за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитними договорами з ПАТ «УкрСиббанк» на ТОВ «Кей-Колект».
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27.10.2011 та ухвала Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 30.03.2018 не оскаржувалися.
Виконавчі листи ПАТ «УкрСиббанк» до виконання не пред'являлися, що встановлено Ленінським районним судом м. Запоріжжя під час розгляду заяви ТОВ «Кей-Колект» про заміну сторони виконавчого провадження, видачу виконавчих документів та поновлення строку на їх пред'явлення у справі № 2-150/11, провадження № 6/334/61/18.
Рішення суду відповідачі не виконали.
Зазначені вище обставини відповідачами не оспорюються.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.
Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Виконання зобов'язання може забезпечуватися порукою (ч. 1 ст. 546 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Частиною четвертою статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Отже, аналіз змісту ч. 4 ст. 559 ЦК України свідчить, що закон не пов'язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов'язанням, забезпеченим порукою. Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.05.2021 у справі № 910/3077/20.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до вимог статті 599 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Порушенням зобов'язання відповідно до статті 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц, у ст. 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Отже, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У частині другій статті 625 ЦК України зазначено, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16-ц /провадження № 14-241цс19/, від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18 /провадження № 12-116гс19/, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 /провадження № 12-105гс19/).
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду які викладено у постанові від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (провадження 14-67цс20) закон не пов'язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов'язанням, забезпеченим порукою. У постанові від 26.01.2021 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого в постанові від 31.102018 у справі №202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18), згідно з яким наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору; на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки та зазначила, що "наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов'язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов'язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість. Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов'язання продовжує існувати. Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення.
Також, суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц в якій викладено висновки про те, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
За змістом ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, ТОВ «Кей-Колект» як правонаступник первісного кредитора має право на стягнення сум, передбачених ст. 625 ЦК України.
Положеннями п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України передбачено, що в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припнення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Зазначене дає підстави для висновку, що інфляційні втрати та 3 % річних можуть бути нараховані та стягнуті кредитодавцем лише за період до 23 лютого 2022 року включно.
Судом встановлено, що розрахунок трьох процентів річних та суми інфляційних втрат позивачем здійснено з урахуванням вищезазначених приписів Цивільного кодексу України.
За змістом статті 1 Закону України від 03 липня 1991 року N 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.
Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Разом із тим у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах суду касаційної інстанції у подібних правовідносинах, зокрема у постанові Великої Палати Верховного суду від 07 липня 2020 р. у справі № 296/10217/15-ц, у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 р. у справі № 761/1617/15-ц, у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2019 р. у справі № 638/10417/15-ц, від 26 червня 2019 р. у справі № 756/6767/17,від 23 вересня 2019 р. у справі № 638/4106/16-ц,від 23 жовтня 2019 р. у справі № 369/661/15-ц,від 25 листопада 2019 р. у справі № 130/1058/16,від 04 грудня 2019 р. у справі № 426/1201/16,від 19 лютого 2020 р. у справі № 205/6431/16-ц,від 20 травня 2020 р. у справі № 643/15625/17,від 03 березня 2021 р. у справі № 130/2604/18,від 09 червня 2021 р. у справі № 361/4822/18, від 21 липня 2021 р. у справі № 310/9979/15, від 22 вересня 2021 р. у справі № 198/527/18-ц.
Як зазначалося вище, відповідно до умов кредитних договорові, укладених між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , остання отримала кредити в іноземній валюті - доларах США.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27.10.2011 у справі № 2-150/10 стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11232909000 від 11.10.2011 та договором про надання споживчого кредиту № 11352431000 від 28.05.2008 у сумі 1 136 318,38 грн., що еквівалентно 147377,56 доларів США.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19) зроблено висновок про те, що у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позивач не має права нараховувати та вимагати стягнення інфляційних втрат внаслідок неналежного виконання боржниками своїх зобов'язань, стягнутих за рішенням суду в національній валюті з визначенням еквіваленту в іноземній, тому позовні вимоги у цій частині не можуть бути задоволені.
Позовні вимоги про стягнення з відповідачів трьох процентів річних підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо доводів представника відповідачів про пропуск позивачем строку позовної давності, суд зазначає наступне.
Статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За приписами статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 Цивільного кодексу України).
Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 Цивільного кодексу України в їх сукупності і взаємозв'язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.
Як вказала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19),невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Таким чином, з огляду на вищенаведені правові висновки право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.
Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.
За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.
Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.
Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.
Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).
Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.
Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.
Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.
Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХнабрав чинності 30 січня 2024 року.
Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.
Отже, в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.
З урахуванням того, що позивач звернувся до суду з позовом у березні 2025 року, суд доходить висновку, що позивачем строк позовної давності за вимогами про стягнення трьох процентів річних, нарахованих за період з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року, не пропущено.
З огляду на викладене, позовні вимоги ТОВ «Кей-Колект» підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з відповідачів трьох процентів річних в сумі 166992,10 грн.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 141, 223, 247, 259, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд
Позовні вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат - задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» три проценти річних, нарахованих на суму простроченого грошового зобов'язання зі сплати заборгованості, розмір якої визначений рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 жовтня 2011 року у справі № 2-150/2011 за період з 02 квітня 2017 року до 23 лютого 2022 року, в розмірі 166992 (сто шістдесят шість тисяч дев'ятсот дев'яносто дві) гривні 10 коп.
В інші частині позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» витрати зі сплати судового збору у розмірі 1001 (одна тисяча одна) гривня 95 копійок.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» витрати зі сплати судового збору у розмірі 1001 (одна тисяча одна) гривня 95 копійок.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на його апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених уч. 2 ст. 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Відомості про учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», ідентифікаційний код 37825968, адреса: м. Київ, вул. Менделєєва, буд. 12, оф. 94/1.
Відповідач: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ; останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
Повне рішення складене 07 листопада 2025 року.
Суддя А.В. Стеценко