Виноградівський районний суд Закарпатської області
_______________________________________________________________________________________________ Справа № 299/4162/25
Номер провадження 2/299/1447/25
(заочне)
06.11.2025 року м.Виноградів
Виноградівський районний суд Закарпатської області у особі головуючого судді А.А.Надопта, секретар судового засідання О.М.Стрижак, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Виноградів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу-
Позивачка звернулася у Виноградівський районний суд із позовною заявою про розірвання шлюбу із відповідачем, який був укладений 22.02.2003 р. у виконкомі Хижанської сільської ради Виноградівського району за актовим записом №1
Заявлені вимоги мотивовані тим, що сторони не зійшлися характерами, спільне подружнє життя не склалось, вони втратили один до одного почуття поваги та любові, а відтак сторони не проживають разом та не ведуть спільне господарство, не підтримують шлюбні відносини, у зв'язку з чим позивачка просить шлюб із відповідачем розірвати.
В судове засідання позивачка не з'явилася, проте в подала до суду заяву від 08.10.2025р., в якій просила справу розглянути без неї, свої позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві та просила такі задоволити; відповідач в судове засідання повторно не з'явився, відповідач в судове засідання повторно не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчить судова повістка та відповідне Оголошення на ВЕБ-сайті Виноградівського районного суду, причини неявки суду не повідомив, а відтак, враховуючи, що відповідач повідомлений належним чином не з'явився до суду без повідомлення причин, не подав відзив, тому, при відсутності заперечень зі сторони позивачки, суд вирішує справу на підставі наявних в ній доказів та матеріалів і ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст.280 ЦПК України.
Так, за змістом ч.2 ст.43 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. Під добросовісністю необхідно розуміти користування правами за призначенням, здійснення обов'язків у межах визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживання процесуальними правами.
У справах "Осман проти Сполученого королівства" та "Креуз проти Польщі" Європейський суд з прав людини роз'яснив, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Перевіряючи поважність причин неявки в судове засідання сторін, суд встановив, що сторонам надсилались судові повістки про виклик в судове засідання на адреси, засоби зв'язку, які зазначено в позовній заяві, однак сторони жодного разу не з'явились і не повідомляли суд про поважність причин неявки в судові засідання. Така поведінка сторін суперечить приписам статей 43, 44 ЦПК України, а тим більше що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
З метою запобігання безладному руху справи з врахуванням особливостей судового процесу, та зважуючи на те що сторони нових доказів ніж ті що подано до суду не зможуть подати і такі слід вважати достатніми для вирішення заявлених позовних вимог, то зазначене на думку суду щодо розгляду справи за відсутності сторін не вплине на своєчасний розгляд справи та не призведе до порушення процесуальних прав сторін у спірних правовідносинах.
Оскільки явка сторін не була визнана судом обов'язковою, а обставини справи з урахуванням позовних вимог та поданих сторонами доказів судом можливо встановити у повному обсязі, то на підставі приписів ЦПК неявка сторін, не перешкоджає розгляду справи в даному судовому засіданні.
Так, у відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК Україниу зв'язку з розглядом справи за відсутності сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Отже, дослідивши матеріали справи у їх сукупності та взаємозв'язку, суд вважає позов підставним та обґрунтованим, який підлягає до повного задоволення із-за таких міркувань.
Статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод 1950р. кожен має право на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановлений законом, який вирішить спір щодо його права та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Суди, відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України, розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Частиною 1 ст.4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод, чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя (ст.5 ч.1 ЦПК), суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Завданнями цивільного судочинства (ст.2 ЦПК) є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Так, оцінка зібраних по справі доказів має здійснюватися за правилами, передбаченими ст.89 ЦПК України з врахуванням положень ст.ст.76-88 ЦПК України. Відповідно до вимог ст.ст.12,13,78,81,82 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов'язані довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, доказування не може ґрунтуватись на припущення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
В судовому засіданні достовірними та належними доказами встановлено, що між сторонами був укладений шлюб 28.09.2022р. у відділі реєстрації актів цивільного стану, Берегівського району, Закарпатської області Південно-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції за актовим записом №280 від якого у сторін дітей не має. Встановлено, що сторони не зійшлися характерами, спільне подружнє життя не склалось, вони втратили один до одного почуття поваги та любові, а відтак сторони не проживають разом та не ведуть спільне господарство, не підтримують шлюбні відносини, у зв'язку з чим позивачка просить шлюб із відповідачем розірвати.
Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглядаючи вказану справу на підставі наведених і встановлених у судовому засідання фактів суд констатує, що вони регулюються правовідносинами, визначеними нормами Сімейного та Цивільного кодексів України.
Так, відповідно до вимог ст.112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розлучення, бере до уваги наявність малолітньої дитини та інші обставини життя сторін.
Ці вимоги закону узгоджуються та доповнюються нормами п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.1998р. №16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю» із наступними змінами встановлено, що проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження їх сім'ї стали неможливим. З цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно і всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, мотиви та причини розлучення, забезпечувати участь у засіданні, як правило, обох сторін, уживати заходів до примирення подружжя. Рішення суду про розірвання шлюбу повинно відповідати вимогам законності та обґрунтованості. При цьому законність і обґрунтованість рішення визначається не тільки дотриманням судом норм процесуального права при розгляді цивільних справ, а й виконанням судом вимог матеріального права, що регулює правовідносини сторін, а саме особисті немайнові права та обов'язки подружжя.
При вирішенні даного спору суд виходить з того, що відповідно до вимог ст.24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
За змістом ст.55 СК України дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватись про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Чоловік зобов'язаний утверджувати в сім'ї повагу до матері. Дружина зобов'язана утверджувати в сім'ї повагу до батька. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній.
Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносини, примушування до їх збереження, є порушенням прав жінки, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом (ч.ч.3,4 ст.56 СК України).
На підставі наведеного, з урахуванням особливого характеру сімейних відносин та їх об'єктивну недоступність для оточуючих, беручи до уваги, що позивач категорично заперечує проти збереження їх сім'ї та наполягає на розлученні, суд не може покласти обов'язок збереження сім'ї сторін на позивача при наявності її категоричного заперечення цього.
Отже, з'ясувавши фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, взявши до уваги відсутність у подружжя неповнолітньої дитини та обставини життя подружжя, суд встановив справжнє прагнення позивачки до розірвання шлюбу, а відтак приходить до переконання, що подальше спільне життя подружжя ОСОБА_3 та збереження їх шлюбу не суперечить інтересам сторін, після цього не будуть порушені їх особисті та майнові права, у зв'язку із чим даний позов підлягає задоволенню.
В позові позивачка також просила суд вирішити питання щодо повернення їй дошлюбного її прізвища « ОСОБА_4 », яке вона носила до укладення шлюбу із відповідачем.
У відповідності до вимог ст.28 ЦК України фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм іменем. Ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається з прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із Закону, звичаю національної меншини, до якої вона належить.
Зокрема, Законом України №2398-У1 «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», який набув чинності 27.07.2010р., внесено зміни до ст.235 ЦК України, а саме було доповнено частиною другою, згідно якої у рішенні суду про розірвання шлюбу зазначається про вибір прізвища тим з подружжя, який змінив прізвище під час реєстрації шлюбу, що розривається.
Статтею 295 цього-ж Кодексу передбачено, що прізвище фізичної особи може бути змінене у разі реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу або визнання його недійсним.
Сімейним Кодексом України (ст.113) передбачено також, що особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
На підставі викладеного, відповідно до вимог ст.ст. 28, 235, 295 ЦК України, ст .ст. 24, 55, 56, 112 СК України та керуючись ст.ст.2-5,10,12,13,18,81,144,223,247,259,263-265,280-282 ЦПК України, суд:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - задовольнити.
Шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у виконкомі Хижанської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області за актовим записом №1- розірвати.
Після набрання рішення про розірвання шлюбу законної сили позивачці залишити шлюбне прізвище « ОСОБА_5 ».
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду .
Головуючий Надопта А. А.