Справа № 297/1927/25
07 листопада 2025 року м. Берегове
Берегівський районний суд Закарпатської області в особі: головуючого ГЕЦКО Ю. Ю., за участю секретаря Ісак О. І, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Міністерство соціальної політики України та Головне Управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області про встановлення факту, що має юридичне значення,
встановив:
ОСОБА_1 , звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме: що заявник був вимушений переселетися у 2014 році з тимчасово окупованої території Донецької області України (м. Донецьк) внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та окупації російською федерацією частини території України. Визнати, що вказане переміщення є наслідком порушення його прав, гарантованих Конвенцією про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року..
Заява мотивована тим, що у період з квітня 2013 по червень 2014 ріку він постійно проживав та працював у місті Донецьк, на підприємстві ТОВ «Метакам» у приватного підприємця ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується трудовим договором. Постійно проживав у орендованому житлі за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджує договір оренди. Внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та тимчасової окупації частини території Донецької області у 2014 році, був змушений покинути місце свого проживання в місті Донецьк та переселитися до м. Бахмут Донецької області, де проживав згідно з реєстрацією місця проживання до 2022 року. Після активізації широкомасштабної збройної агресії Російської Федерації у 2022 році, вимушено покинув Україну та наразі разом із сім'єю проживає за кордоном.
Заявник ОСОБА_1 в судове засідання на неодноразові виклики не з'явився. Просив розглядати справу без його участі.
Представник заінтересованої особи в судове засідання не з'явився. При цьому, подав заперечення щодо задоволення заяви.
Вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Також у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Частиною першою статті 15 ЦПК України, визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Порядок розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в порядку окремого провадження визначений главами 1 і 6 розділу IV ЦПК України.
Окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (частина перша статті 315 ЦПК України).
Визначений у частині першій статті 315 ЦПК України перелік фактів, які можуть встановлюватися судом, не є вичерпним, оскільки згідно з частиною другою зазначеної статті у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
При цьому суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо:
- згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав;
- чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення;
- заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;
- встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.
Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та іншої мети - ні.
Відповідно до частини першої статті 318 ЦПК України, у заяві повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт.
Так, звертаючись до суду із заявою в порядку окремого провадження з посиланням на статті 293, 315 ЦПК України, заявник просить встановити факт був вимушений переселетися у 2014 році з тимчасово окупованої території Донецької області України (м. Донецьк) внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та окупації російською федерацією частини території України. Визнати, що вказане переміщення є наслідком порушення його прав, гарантованих Конвенцією про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року. При цьому, єдиним аргументами заявник вказує те, що відповідно до судової практики (зокрема, рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 18 листопада 2024 року у справі № 466/10050/24 та рішення Краматорського міського суду Донецької області від 25 січня 2019 року у справі № 234/20092/18) встановлення факту вимушеного переселення можливе в порядку окремого провадження..
Визначаючи, чи пов'язується з встановленням зазначеного факту виникнення у заявника певних цивільних прав та обов'язків, суд застосовує положення статті 1 ЦК України. За змістом частини першої статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (цивільні відносини). Тобто цивільними є відносини, які відповідають наведеним критеріям.
Відповідно у порядку цивільного судочинства, за загальним правилом, не підлягають вирішенню спори (розгляду заяви), що виникають не з цивільних, земельних, трудових, сімейних або житлових правовідносин.
Усі інші спори, що виникають у публічно-правових відносинах за участю осіб, підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства виключно у тих випадках, коли безпосередньою нормою процесуального права визначено, що вирішення такого спору належить здійснювати саме в порядку цивільного судочинства.
Вимоги заявника у даній справі, пов'язані з доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за нею певного соціально-правового статусу, не пов'язані з будь-якими цивільними права та обов'язками, їх виникненням, існуванням та припиненням. Відповідно, за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов'язані з публічно-правовими відносинами заявника з державою, а отже, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства.
Тож, у спірних правовідносинах суд повинен врахувати правову мету звернення заявника до суду, яка полягає у підтвердженні його певного соціального статусу. Такий статус має правове значення виключно у публічно-правових відносинах, оскільки впливає на підтвердження та можливість реалізації прав у сфері соціального забезпечення.
Разом з цим, факт який просить встановити ОСОБА_1 не є правостановлюючим, а тому цей факт не може бути встановлений на підставі статті 315 ЦПК України, оскільки заявником не надано суду жодних належних та допустимих доказів можливості (чи відсутності такої) позасудового врегулювання питання щодо встановлення такого факту.
Такого ж висновку дійшов і Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 127/12175/21, провадження № 61-1151св22 в своїй постанові від 08 червня 2022 року.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що у задоволенні заяви про встановлення факту слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 81, 293, п. 6 ч. 1, ч. 3 ст. 315, 319 ЦПК України, суд -
вирішив:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: Міністерство соціальної політики України та Головне Управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області про встановлення факту, що має юридичне значення - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга може бути подана до Закарпатського апеляційного суду.
Суддя Юрій ГЕЦКО