Справа № 127/27329/25
Провадження № 2/127/5999/25
07.11.2025 м. Вінниця
Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Антонюк В. В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) осіб, в місті Вінниці, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
ТОВ "Споживчий центр" звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивовано тим, що 02.02.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 , укладено кредитний договір (оферти) № 02.02.2025-100001585, відповідно до умов якого та заявки, позичальнику надано кредит у розмірі 5 000 грн., строком на 98 днів, за процентною ставкою «Економ/Стандарт».
Ставка "Економ" фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0,99% за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом первинного періоду та протягом періоду "Економ".
Ставка "Стандарт" фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0,99% за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит, окрім первинного періоду та періоду "Економ". Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.
Позивач виконав свої зобов'язання в повному обсязі. В свою чергу, відповідач не виконав свої зобов'язання за договором та не повернув грошові кошти позивачу, у зв'язку з чим, станом на день подачі позову до суду, утворилась заборгованість у розмірі 10 965,00 грн., з яких: 5 000,00 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 3 465,00 грн. - заборгованість за відсотками, 2 500,00 грн. - неустойка, чим порушуються права та інтереси позивача.
Крім того позивачем зазначено, що відповідачем були здійснені заходи, спрямовані на визнання боргу, а саме проведена часткова сплата боргу: 15.02.2025 - на суму 693,00 грн.; 01.03.2025 - на суму 693 грн., що є підтвердженням існування боргу. Під час формування довідки про заборгованість та суму позовної вимоги, було враховано факт оплати та змінено суму заборгованості.
Вищевикладене й стало підставою для звернення позивачем з даним позовом до суду.
Згідно з ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.
Ухвалою суду від 18.09.2025 року відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) осіб та надано відповідачу строк для подання клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) осіб. Окрім того відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву.
Зазначену вище ухвалу було направлено судом на адресу місця реєстрації відповідача, однак поштове відправлення повернулось до суду із зазначенням причини повернення: за закінченням встановленого терміну зберігання, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме: перевірками статусу відстеження поштового відправлення.
Відповідачем відзиву на позовну заяву подано не було, також до суду не надходило клопотань про слухання справи у порядку загального позовного провадження.
Враховуючи вищевикладене та положення ст. ст. 178, 279 ЦПК України, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази по справі в їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом установлено, що 02.02.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 , було укладено кредитний договір (оферти) № 02.02.2025-100001585, відповідно до умов якого та заявки, позичальнику надано кредит у розмірі 5 000 грн.
Первинний період користування кредитом 98 днів з дня його надання.
Дата повернення (виплати) кредиту 10.05.2025.
Також в кредитному договорі сторони узгодили розмір відсотків, порядок їх нарахування, та розмір і порядок нарахування комісії.
У той же день ОСОБА_1 , підписав інформаційне повідомлення.
Як вбачається із листа ТОВ "Універсальні платіжні рішення" від 21.08.2025, ОСОБА_1 , перераховано кошти у розмірі 5 000,00 грн.
Відповідно до статті 509 ЦК України між сторонами виникло зобов'язання - правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.
Частинами першою та другою статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Як вбачається з частини першої статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.(ст. ст. 626, 628 ЦК України).
Відповідно до норм частини першої статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).
Згідно з абзацом 2 частини другої статті 639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного Кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Як вбачається із матеріалів справи, договір укладений в електронній формі. Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12 січня2021року у справі № 524/5556/19,від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19; від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19.
Відповідно до пунктів 1, 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов'язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.
Згідно з частиною третьою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: -надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; - заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; - вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Частиною першою статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» передбачено, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа; правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов'язкові реквізити документа.
Відповідно до частин першої, другої статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
З врахуванням викладеного, наявність лише електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Згідно з частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно з ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Статтею 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Отже, положення ЦК України визначають обов'язок боржника сплачувати проценти за користування чужими грошовими коштами.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування'до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право кредитора встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.
Згідно зі статтею 523 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Проте, відповідач умови кредитного договору №10.01.2025-100000210 від 10.01.2025 своєчасно і в повному обсязі не виконував, кредит не сплачував. Таким чином відповідачем були порушені вимоги ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України та умови договору, через що виникла заборгованість за кредитом.
Як вбачається із Довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором № 02.02.2025-100001585 від 02.02.2025, відповідач не виконав свої зобов'язання за договором та не повернув грошові кошти позивачу, у зв'язку з чим, станом на дату подання позову до суду, утворилась заборгованість у розмірі 10 965,00 грн., з яких: 5 000 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 3 465,00 грн. - заборгованість за відсотками; 2 500,00 грн. неустойка.
Розмір заборгованості за тілом кредиту у сумі 5 000 грн., підтверджений належними та допустимими доказами.
Щодо заборгованості за відсотками у сумі 3 465,00 грн. суд дійшов висновку, що сторони в договорі про надання кредиту погодили його розмір та порядок нарахування, а тому позивач має право на їх стягнення з відповідача.
Відповідач не надав докази на спростування вказаного розрахунку, зокрема, не надав власний розрахунок заборгованості.
Щодо стягнення з відповідача неустойки у сумі 2 500,00 грн., то суд дійшов наступного висновку.
Так, згідно з частиною 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Частиною 1 статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до частини 1 статті 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до положень пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджений Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Станом на день розгляду справи воєнного стану в Україні не скасовано та не припинено.
Враховуючи, що неустойка, яка передбачена кредитним договором, нарахована у період дії в Україні воєнного стану, після 24.02.2024, вона підлягає списанню кредитодавцем, а тому підстави для її стягнення відсутні.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість у сумі 8 465,00 грн., що складається із: заборгованості по тілу кредиту у розмірі 5 000 грн.; заборгованості по відсотках у розмірі 3 465,00 грн.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що позов було задоволено частково, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1 870,09 грн. пропорційно до розміру задоволених вимог.
На підставі викладеного, згідно ст. ст. 207, 509, 526, 527, 530, 549, 610, 611, 612, 628, 629, 638, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, керуючись Законом України «Про електронну комерцію», ст. ст.19, 76, 77, 81, 141, 247, 256 ЦПК України, суд -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №02.02.2025-100001585 від 02.02.2025 у сумі 8 465 (вісім тисяч чотириста шістдесят п'ять) гривень, з яких: заборгованість по тілу кредиту у розмірі 5 000 грн.; заборгованості по відсотках у розмірі 3 465,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 870,09 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення виготовлено 07.11.2025 року.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А;
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя: