29 жовтня 2025 рокуСправа №160/22811/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Голобутовського Р.З. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
07.08.2025 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №04725002591487 від 04.07.2025, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пільгової пенсії за Списком №2 з 06.02.2025;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 пільгову пенсію по Списку №2 відповідно до п. "б" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 06.02.2025, зарахувавши період роботи з 01.03.1995 по 30.06.1995 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 01.03.1995 до страхового стажу ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона звернулася до органів пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах на підставі п. «б» ст. 13 Закону №1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення». Позивач послалася на те, що набуття нею права на призначення пенсії підтверджується Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, яким зміни до п. «б» ст. 13 Закону №1788-ХІІ щодо збільшення пенсійного віку, внесені Законом №213-VІІІ, були визнані неконституційними. Проте, пенсійний орган відмовив у призначенні пільгової пенсії у зв'язку з недосягненням пенсійного віку за Списком №2, посилаючись на п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.08.2025 відкрито провадження у справі №160/22811/25 та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
Ухвалою суду від 12.08.2025 відповідачу надано строк для подання відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі.
Адміністративний позов та копія ухвали від 12.08.2025 отримані відповідачем в системі «Електронний суд» 10.08.2025 та 12.08.2025 відповідно, що підтверджується долученими до матеріалів справи довідками про доставку електронного листа.
Відповідно до ч. 7 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
З аналізу наведених норм законодавства встановлено, що у випадку реєстрації учасника судового процесу в системі «Електронний суд», суд повідомляє, вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі.
Суд вважає відповідача належним чином повідомленим про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.
Відповідачем, на виконання ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, не надіслано до суду відзиву на адміністративний позов та не повідомлено про поважність причин ненадання відзиву.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 .
26.06.2025 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. 2 ч. 2 ст.114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058 (із змінами внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення»).
За принципом екстериторіальності розгляд вказаної заяви здійснювався Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області та було прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії від 04.07.2025 №047250025918.
В обґрунтування вказаного рішення зазначено, зокрема, наступне.
Дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вік заявниці 50 років 04 місяці 20 днів.
Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 26.06.2025.
Страховий стаж особи - 29 років 08 місяців 28 днів.
Пільговий стаж на роботах з шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 становить 10 років 04 місяці 02 дні.
Також, зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 01.03.1995 по 30.06.1995 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 01.03.1995, оскільки запис внесено з порушеннями Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 №58, а саме: відсутній підпис відповідальної особи.
Враховуючи зазначене, заявниці відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону в зв'язку із недосягненням пенсійного віку.
Не погоджуючись з рішенням про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах позивач звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 46 Конституції України Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 2 п. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) визначено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Натомість згідно з п. “б» ст. 13 Закону №1788-XII в чинній редакції, згідно із висновками рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд робить висновок, що вони явно суперечать одна одній.
Суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ, а не Закону №1058-ІV.
Таким чином, суд робить висновок, що рішення про відмову пенсійного органу в призначенні пенсії ОСОБА_1 , яка на момент звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50 років, мала пільговий стаж за Списком №2 - 10 років 04 місяці 02 дні, з посиланням на недосягнення нею 55-річного пенсійного віку, визначеного п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-ІV, є протиправним та підлягає скасуванню.
Так, враховуючи викладене, суд робить висновок про те, що ОСОБА_1 набула право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. “б» ст. 13 Закону №1788-ХІІ.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у справі №360/3611/20.
Що стосується незарахування відповідачем до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 01.03.1995 по 30.06.1995, то з цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (надалі - Інструкція №58), яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110.
Згідно з п. 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем «кваліфікований робітник», «молодший спеціаліст», «бакалавр», «спеціаліст» та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування. До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Пунктом 2.4 Інструкції №58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до абзацу 2 пункту 6.1 Інструкції №58, у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.
Отже, з наведених норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірні періоди.
Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Крім цього, потрібно враховувати, що Верховний Суд у постанові від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а зробив висновок, що підставою для призначення є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Враховуючи те, що трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 від 01.03.1995 містить всі необхідні відомості про трудову діяльність ОСОБА_1 , суд робить висновок, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області протиправно не враховано до страхового стажу період роботи позивача з 01.03.1995 по 30.06.1995.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Отже, оскільки позивач досяг пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 - 06.02.2025, а матеріали справи свідчать, що із заявою про призначення пенсії позивач звернулася 26.06.2025, внаслідок чого пенсія має бути призначена з дня звернення за пенсією з такою заявою, а саме: з 26.06.2025, а не як помилково зазначила позивач з 06.02.2025.
На переконання суду, зобов'язання відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію з 26.06.2025 є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Більше того, суд звертає увагу на те, що жодних інших перешкод та/або недотримання процедури звернення із заявою про призначення пенсії, аніж вирішених в судовому порядку, відповідачем не наведено, а тому суд робить висновок, що позивачем виконані всі передбачені законодавством умови для призначення пенсії за віком.
Такий спосіб захисту, на переконання суду, матиме наслідком дотримання судом основних принципів здійснення судочинства, не буде втручанням у дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду, оскільки судом під час розгляду справи та відповідачем під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії не було встановлено інших підстав для відмови у призначенні пенсії, аніж досліджені та спростовані судом під час розгляду справи.
Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи із меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд робить висновок, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.
На підставі ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.
Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду, в розмірі 1211,20 грн, що документально підтверджується квитанцією від 10.07.2025.
Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, сплачений судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі пропорційному до задоволених позовних вимог у сумі 605,60 грн.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7, м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 21084076), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №047250025918 від 04.07.2025, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пільгової пенсії за Списком №2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.03.1995 по 30.06.1995 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 01.03.1995.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 пільгову пенсію по Списку №2 відповідно до п. "б" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 26.06.2025.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 605 (шістсот п'ять) грн 60 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.З. Голобутовський