29 жовтня 2025 рокуСправа №160/24243/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Голобутовського Р.З.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина № НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
22.08.2025 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина № НОМЕР_1 ) (далі - відповідач), в якій позивач просить:
- визнати протиправними та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25.06.2025 про відмову у перетині державного кордону, ОСОБА_2 ;
- зобов'язати уповноважених осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 надати дозвіл громадянину України, ОСОБА_3 , на перетин державного кордону України.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_2 протиправно відмовлено в перетинанні державного кордону ОСОБА_1 з огляду на наявність під час перетинання державного кордону документів передбачених законодавством.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.08.2025 відкрито провадження у справі №160/24243/25 та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
10.09.2025 судом отримано відзив ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина № НОМЕР_1 ), в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, вважає їх безпідставними з огляду на те, що позивач при перетині кордону не надав жодних документів, які б підтверджували його право на перетин кордону, а також, те що він не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, рішення про відмову в перетині кордону позивачеві є правомірним. Прийняття рішення про надання чи відмову в наданні дозволу на перетин державного кордону належить до компетенції органів Державної прикордонної служби України та приймається в кожному конкретному випадку за наслідками вивчення наданих особою до перевірки документів з урахуванням нормативно правового регулювання, чинного на момент прийняття такого рішення. Слід звернути увагу на те, що наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України №967 від 14.12.2020 затверджено форми рішень про відмову в перетинанні державного кордону України. Дана форма не містить такої вимоги для посадових осіб прикордонної служби, як конкретизацію підстав, передбачених ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», а отже посадові особи прикордонної служби не зобов'язані у своєму рішенні зазначати такі підстави. Також зазначено, що перелік підстав, передбачених ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», не є вичерпним, а передбачене ч. 1 ст. 33 Конституції України право кожного вільно залишати територію України може бути тимчасово обмежене в умовах воєнного стану, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а саме відповідно до Правил №57. Відтак аргументи позивача щодо невідповідного змісту та форми оскаржуваного рішення встановленій чинним законодавством формі не відповідають дійсності, оскільки оскаржувані позивачем рішення про відмову позивачу в перетинанні державного кордону України громадянину України відповідає формі, затвердженій наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 14.12.2010 №967. При цьому, посадовими особами органу охорони державного кордону зазначені конкретні нормативні акти, на підставі яких у позивача відсутнє право виїзду за кордон. Окрім того, оскаржуване рішення про відмову в перетинанні державного кордону України позивачу відповідає формі, затвердженій наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.06.2023 №457. Відповідно, враховуючи вищевикладене слід дійти висновку, що рішення, прийняте уповноваженою службовою особою органу охорони державного кордону є правомірним.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Перебуваючи на пункті пропуску через державний кордон України «Шегині», позивач на вимогу уповноважених осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 , надав документи, а саме: паспорт громадянина України для виїзду закордон № НОМЕР_2 , посвідка (дозвіл) на постійне проживання у Німеччині від 23.11.2007.
Також, уповноваженій особі відповідача було надано відповідь на адвокатський запит ІНФОРМАЦІЯ_3 №2500 від 04.03.2025, у якому зазначено, що громадянин України, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , не прив'язаний до жодної РТЦК та СП України, 14.08.2003 був знятий з військового обліку у зв'язку із виїздом за кордон на постійне місце проживання .
29.06.2025 у пункті пропуску через державний кордон України на кордоні з Польщею « ІНФОРМАЦІЯ_5 », що підпорядковується ІНФОРМАЦІЯ_1 , начальником кінологічної групи відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_5 » (тип А) лейтенантом ОСОБА_4 , було прийнято Рішення про відмову в перетинанні державного кордону на в'їзд з України громадянину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Відповідно до вказаного рішення від 29.06.2025, підстава для прийняття рішення про відмову у перетині державного кордону: не надання позивачем на паспортний контроль необхідних документів, які дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України».
Не погоджуючись із рішення відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із ч. 1 ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Зазначеному кореспондує ст. 1 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" від 21.01.1994 №3857-ХІІ (далі - Закон №3857).
Ця стаття також передбачає, що на громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки.
Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені ст. ст. 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.12.2015 №389-VIII воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ст. 2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-ІХ.
Пунктом 3 Указу №64/2022 у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
В подальшому воєнний стан був продовжений Указами Президента України та станом на сьогодні воєнний стан продовжений та триває по теперішній час.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
З вказаного можна зробити висновок про те, що станом на час виникнення спірних у даній справі відносин в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежувалось законодавством.
Загальний порядок перетину державного кордону України визначений постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» (далі - Правила №57).
Так, згідно з пунктом 2 Правил перетинання громадянами України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну: 1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 2) дипломатичний паспорт; 3) службовий паспорт; 4) проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий); 5) посвідчення особи моряка; 6) посвідчення члена екіпажу.
Відповідно до п. п. 2-6 Правил у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому і третьому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також пункті 2-14 цих Правил.
Згідно з пунктом 8 Порядку встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 №1455 (далі - Порядок №1455 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Статтею 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» регулює питання взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього.
Відповідно до ч. 5 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», яка діяла до 18.05.2024, зняттю з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України -у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які вибули на строк більше трьох місяців за межі України.
Тобто, така категорія осіб була виключена з переліку осіб, яких було обмежено у праві виїзду з України.
18.05.2024 набрав чинності Закон України №3633-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку». Зазначеним Законом внесено зміни, зокрема, до статті 37 частини п'ятої Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», яким виключено громадян України, які вибули на строк більше трьох місяців за межі України з категорії осіб, які підлягають зняттю з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів та зобов'язано таких осіб протягом 30 днів з дати набрання чинності Постановою Кабінету Міністрів України, що визначає особливості ведення військового обліку громадянам України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном, стати на військовий облік громадян України.
Таким чином, військовозобов'язаний при перетині державного кордону на виїзд з України в пункті пропуску повинен надати, крім паспортних документів, і документи, які б підтверджували те, що він не підлягає призову на військову службу під час мобілізації.
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів, а відтак, не врегульовує питання перетину державного кордону України та виконання основних функцій Державною прикордонною службою України.
Суд зауважує, що на Державну прикордонну службу України не покладено обов'язок ідентифікації осіб як таких, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, опираючись на надані на паспортний контроль документи, які обґрунтовують наявність підстав описаних статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Такий обов'язок покладено на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, як органи військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Так відповідно до пункту 9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань з поміж іншого, ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам.
Військовозобов'язаних осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, вносять до відповідних обліків, відповідно до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487, та проставляють відмітки про це у військово-облікових документах призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідні, що передбачено Положенням про військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу, а також Положенням про військовий квиток офіцера запасу, затверджених Указом Президента України від 30.12.2016 №582/2016.
Так, зокрема, відповідно до пунктів 2-5 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487, військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - інші військові формування) особовим складом у мирний час та в особливий період. Для забезпечення військового обліку громадян України використовується Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів, який призначений для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Завданнями військового обліку є: утворення військового резерву людських ресурсів, накопичення військово-навчених людських ресурсів, необхідних для укомплектування Збройних Сил, інших військових формувань у мирний час та в особливий період; проведення аналізу кількісного складу та якісного стану призовників, військовозобов'язаних та резервістів для їх ефективного використання в інтересах оборони та національної безпеки держави; своєчасне оформлення військово-облікових документів призовників, військовозобов'язаних та резервістів; організація своєчасного бронювання військовозобов'язаних на період мобілізації та на воєнний час; забезпечення контролю за станом військового обліку в державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях; забезпечення контролю за дотриманням призовниками, військовозобов'язаними та резервістами правил військового обліку; забезпечення громадян України інформацією щодо виконання ними військового обов'язку.
З метою ведення військового обліку в державі створюється система військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - система військового обліку). Системою військового обліку є сукупність узгоджених за завданнями державних органів, підприємств, установ та організацій, які ведуть військовий облік та забезпечують її функціонування із застосуванням засобів автоматизації процесів та використанням необхідних баз даних (реєстрів), визначених законодавством. Головною вимогою до системи військового обліку є забезпечення повноти та достовірності даних, що визначають кількісний склад та якісний стан призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до пункту 1 підпункту 10-1 абзацу 5 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (додаток №2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487), громадяни України, які були зняті з військового обліку у зв'язку з вибуттям за межі України на строк більше трьох місяців, зобов'язані протягом 30 днів з дня набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №563 «Про внесення змін до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів» стати на військовий облік одним з таких способів: прибуття особисто до територіального центру комплектування та соціальної підтримки; шляхом подання заяви про взяття на військовий облік у довільній формі разом із відомостями, визначеними додатком 4 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, та копії першої сторінки паспорта громадянина України для виїзду за кордон до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів, яким такого громадянина України знято з військового обліку, через закордонну дипломатичну установу України.
Відповідно до пунктів 1, 2, 4 Положенням про військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу, затвердженого Указом Президента України від 30.12.2016 №582/2016, військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу (далі - військовий квиток) є документом, що посвідчує особу військовослужбовця (військовозобов'язаного) та визначає належність його власника до виконання військового обов'язку. Військовий квиток є єдиним для військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України та інших військових формувань, створених відповідно до законів України, Державної спеціальної служби транспорту, а також для військовозобов'язаних. Поряд з іншим, зокрема, на двадцять другій - двадцять п'ятій сторінках військового квитка вносяться записи про військовий облік.
Пунктом 8 вказаного Положення визначено, що у разі виїзду за кордон на строк більш як три місяці військовослужбовець (військовозобов'язаний) зобов'язаний здати військовий квиток до штабу військової частини (військового комісаріату за місцем військового обліку) і одержати про це довідку за зразком, затвердженим Міністерством оборони України.
Тобто у випадку, якщо особою під час перетину державного кордону надано встановлений чинним законодавством України військово-обліковий документ, із зазначенням наявності інформації щодо неї у обліках військовозобов'язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, або інші обставини передбачені Правилами, питання щодо пропуску особи через державний кордон України розглядається уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України під час перетину нею державного кордону України, оскільки згідно з вимогами Закону України «Про прикордонний контроль» повноваженнями щодо надання особам, у тому числі й громадянам України призивного віку, дозволу на перетинання державного кордону України, надані уповноваженим посадовим особам, які здійснюють прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України.
Відповідно до ст. 20 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» посадові особи Державної прикордонної служби України наділені повноваженнями щодо перевірки у осіб, які прямують через державний кордон України, документів на право виїзду з України, з'ясування підстав для перетинання державного кордону України та у випадках, передбачених законодавством, мають право приймати рішення про відмову у перетинанні державного кордону України.
Таким чином, ідентифікація осіб як таких, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, які обґрунтовують наявність підстав описаних статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», здійснюється виключно на підставі відповідних записів, здійснених у військово-облікових документах, зокрема для військовозобов'язаних - у військовому квитку або тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного.
Суд зазначає, що Правила перетинання державного кордону громадянами України передбачають виключний перелік підстав для перетину державного кордону військовозобов'язаними у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану, та документи, які подаються для їх підтвердження.
Тобто особа, яка з'явилася до відповідного пункту пропуску повинна надати документи, які підтверджують відповідну підставу, яка надає їй право в умовах воєнного стану здійснити перетин державного кордону України.
Як слідує з матеріалів справи, позивач 29.06.2025 на паспортний контроль на виїзд з України надав такі документи: паспорт громадянина України для виїзду закордон № НОМЕР_2 , посвідка (дозвіл) на постійне проживання у Німеччині від 23.11.2007.
Зі змісту оскаржуваного рішення відповідача видно, що його прийнято в зв'язку з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, оскільки зазначений громадянин не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон в умовах дії правового режиму воєнного стану.
Суд зазначає, що пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні (ч. 3 ст. 6 Закону України «Про прикордонний контроль»).
Відповідно до пункту 10 Правил №57 пропуск громадян через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону.
У абзацах 1-3 пункту 12 Правил №57 визначено, що для здійснення прикордонного контролю громадяни подають уповноваженим службовим особам підрозділу охорони державного кордону паспортні, а у випадках, передбачених законодавством, і підтверджуючі документи без обкладинок і зайвих вкладень.
Паспортні та підтверджуючі документи громадян, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону з метою встановлення їх дійсності та належності громадянину, який їх пред'являє. У ході перевірки документів під час виїзду з України з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.
Вказані положення Правил №57 кореспондуються з положеннями ч.ч. 1-3 ст. 7 Закону України "Про прикордонний контроль", за якими паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому, з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.
У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон. Уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України з урахуванням результатів оцінки ризиків можуть проводити повторну перевірку документів осіб, які перетинають державний кордон.
Також суд враховує правовий висновок Верховного Суду сформований у постановах від 17.08.2023 у справі №380/7792/22, від 31.08.2023 у справі №380/572/23, від 27.09.2023 у справі №380/16876/23, який полягає в тому, що Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, не означає, що такі обмеження не можуть застосовуватися на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», які є спеціальними для цього періоду.
Станом на час виникнення спірних у цій справі правовідносин в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежувалось законодавством.
Позивач є громадянином України, який підпадає під вікову категорію від 18 до 60 років, а факт зняття з військового обліку не є підставою (у передбачених законом випадках) для виїзду за кордон у період введення на території України воєнного стану.
Отже, враховуючи наведене, підстави для перетину кордону ОСОБА_1 та подані ним для проходження прикордонного контролю підтверджуючі документи, суд робить висновок, що він не мав правових підстав для виїзду за кордон у період введення на території України воєнного стану.
Що стосується твердження позивача про необґрунтованість рішення про відмову в перетині державного кордону, то суд зазначає наступне.
Як вже зазначалося, вказаними нормативними актами розгляд питань, що пов'язані із в'їздом чи виїздом осіб в Україну чи за її межі є виключною компетенцію посадових осіб державної прикордонної служби та її посадових осіб, в тому числі прийняття рішень про відмову в перетині державного кордону.
При цьому, при прийнятті рішення законодавець визначив умову, - обґрунтованість рішення.
У даному випадку питання обґрунтованості рішення слід трактувати не як опис підстав у самому рішенні, форма якого цього не передбачає. Суд вважає, що поняття обґрунтованість рішення про відмову в перетині державного кордону в контексті спірних правовідносин означає, що воно повинно ґрунтуватись на вимогах закону, що в даному випадку є доведеним зі сторони відповідача.
Суд звертає увагу, що враховуючи вимоги законодавства, рішення про те, чи підтвердила особа мету поїздки оцінюється виключно посадовою особою державної прикордонної служби.
З приводу аргументів позивача про те, що в оскаржуваному рішенні відсутні посилання на документи, необхідні для подання позивачем, то суд зазначає, що Правила перетинання державного кордону громадянами України передбачають виключний перелік підстав для перетину державного кордону військовозобов'язаними у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану, та документи, які подаються для їх підтвердження.
Тобто особа, яка з'явилася до відповідного пункту пропуску повинна надати документи, які підтверджують відповідну підставу, яка надає їй право в умовах воєнного стану здійснити перетин державного кордону України.
З цього можна зробити висновок про те, що відповідач не має можливості визначити підставу, з якої особа має право здійснити перетин державного кордону України, адже право подання необхідних документів для підтвердження тієї чи іншої підстави належить особі, яка перетинає державний кордон.
Відтак аргументи позивача про протиправну відсутність в оскаржуваному рішенні посилання на документи, необхідні для подання позивачем для перетину державного кордону України, суд не бере до уваги.
Поруч із цим необхідно підкреслити, що спірне рішення вичерпало свою дію фактом його виконання, а тому за наявності на те законних підстав, які дійсно надають право позивачу на перетин державного кордону на виїзд з України, оскаржуване рішення жодним чином не створить перешкод для перетину кордону України.
Верховний Суд у постанові від 31.08.2023 у справі №380/572/23 зауважив, що з метою встановлення балансу між військовими потребами держави і обмеженням права громадянина на пересування в умовах дії особливого правового режиму воєнного стану, суб'єкти владних повноважень особливо повинні дотримуватися принципів ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, дія яких у цей період не обмежується і не скасовується.
Водночас, застосовуючи критерії ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України Верховний Суд у постанові від 17.08.2023 у справі №380/7792/22 зробив висновок, що враховуючи першочерговий пріоритет публічного інтересу, обумовлений безпрецедентним масштабом загрози для суверенітету та незалежності України, суд приходить до висновку, що спосіб реалізації державою у тих умовах прав, свобод та інтересів її громадян визначався потребою мобілізації оборонних людських та матеріальних ресурсів для забезпечення захисту державності, а тому є співмірним із застосованим до позивача обмеженням та не є свавільним.
При цьому варто зазначити, що обмеження певних категорій громадян у праві виїзду за кордон під час дії воєнного стану певною мірою є втручанням у приватне життя особи в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Однак, таке втручання у справі, що розглядається, прямо передбачено законом і має абсолютно легітимну мету, а відтак відсутні підстави для висновку про незабезпечення балансу між публічним інтересом суспільства та приватним інтересом позивача.
Суд вважає такий висновок застосовним також до справи, що розглядається.
Водночас суд звертає увагу, що застосовані відносно позивача підстави відмови у перетині держаного кордону є спеціальними обмеженнями, впровадженими в установленому Конституцією України порядку на період дії воєнного стану.
За таких обставин оскаржуване рішення про відмову в перетині державного кордону України прийняте уповноваженою службовою особою прикордонної служби в межах та на підставі наданих повноважень, відповідає визначеним у ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, а тому є правомірним.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проаналізувавши наведене, суд робить висновок, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, а тому у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити повністю.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Оскільки в задоволенні адміністративного позову відмовлено, суд не вирішує питання про понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина № НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.З. Голобутовський